Рішення

від 07.11.2011 по справі 5008/1047/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.11.2011 Справа № 5008/1047/2011

2/5008/1047/2011 12440/2011

За первісним позовом військового прокурора Ужгородського гарнізону, м. Ужгород в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево, м. Мукачево

ДО Центрального спеціалізованого будівельного управління, м. Київ

ДО товариства з обмеженою відповідальністю „Аудиторська фірма „Енерго-Аудит плюс", м. Вишгород Київської області

ДО товариства з обмеженою відповідальністю „Укрзовнішконтракт", м. Ужгород

ДО Ужгородської міської ради, м. Ужгород

За участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів -Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода», м. Ужгород

ПРО визнання недійсним інвестиційного договору від 17.03.2006р. №13/04/03-06/13УД про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення розташованих на території військового містечка №43 (м. Ужгород, вул. Другетів, 91), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого та затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, договір від 27.03.2006р. №13/04/03-06/23УД про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 17.03.2006р. №13/04/03-06/13УД про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення розташованих на території військового містечка №43 (м. Ужгород, вул. Другетів, 91), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого та затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладені між філією Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства -„Укроборонбуд" та товариством з обмеженою відповідальністю „Аудиторська фірма „Енерго-Аудит плюс" та договір №22/19-05 уступки права вимоги (цесії) від 19.05.2009р., укладеного між філією Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства -„Укроборонбуд" та товариством з обмеженою відповідальністю „Укрзовнішконтракт",

- скасування свідоцтв про право власності від 06.11.2008р. САС №188518 та від 05.10.2009р. САС №179008

Та за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору товариства з обмеженою відповідальністю „Інформсервіс Ужгород", м. Ужгород

ДО Міністерства оборони України, м. Київ

ДО Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево, м. Мукачево

ДО товариства з обмеженою відповідальністю „Укрзовнішконтракт", м. Ужгород

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 07.11.2011 року по справі № 5008/1047/2011

ПРО визнання права власності

Суддя Ремецькі О.Ф.

Представники сторін:

від позивача -ОСОБА_1 -представник за довіреністю №1855 від 06.09.2011р.

від відповідачів 1, 2, 4 - не з'явились

від відповідача 3 - ОСОБА_2 -представник за довіреністю від 13.09.2011р.

від відповідача 5 - ОСОБА_3 -представник за довіреністю від 13.09.2011р.

від третьої особи - не з'явились

від прокуратури - ОСОБА_4 -представник за довіреністю від 10.03.2011р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Військовий прокурор звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево до Центрального спеціалізованого будівельного управління, м. Київ, до товариства з обмеженою відповідальністю „Аудиторська фірма „Енерго-Аудит плюс", м. Вишгород Київської області, до товариства з обмеженою відповідальністю „Укрзовнішконтракт", м. Ужгород та до Ужгородської міської ради, м. Ужгород про визнання недійсними з моменту укладання:

- договору від 17.03.2006р. №13/04/03-06/13УД про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення розташованих на території військового містечка №43 (м. Ужгород, вул. Другетів, 91), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого та затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін;

- договору від 27.03.2006р. №13/04/03-06/23УД про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 17.03.2006р. №13/04/03-06/13УД про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення розташованих на території військового містечка №43 (м. Ужгород, вул. Другетів, 91), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого та затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладені між філією Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства -„Укроборонбуд" та товариством з обмеженою відповідальністю „Аудиторська фірма „Енерго-Аудит плюс";

- договору №22/19-05 уступки права вимоги (цесії) від 19.05.2009р., укладеного між філією Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства -„Укроборонбуд" та товариством з обмеженою відповідальністю „Укрзовнішконтракт";

- скасування свідоцтв про право власності від 06.11.2008р. САС №188518 та від 05.10.2009р. САС №179008.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладанні договорів №13/04/03-06/13УД від 17.03.2006 року та №13/04/03-06/23УД від 27.03.2006 року сторонами не були додержані в момент вчинення правочину вимоги, встановлені ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та ст. 6 Закону України "Про Збройні Сили України". У зв'язку з цим, на думку прокурора, вказані договори підлягають визнанню недійсними

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 07.11.2011 року по справі № 5008/1047/2011

з підстав передбачених ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 29.07.2011р. порушено провадження у справі №5008/1047/2011 та призначено справу до розгляду в засіданні суду.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 29.08.2011р. залучено до участі у справі №5008/1047/2011 в якості відповідача ТОВ «Інформсервіс-Ужгород», м. Ужгород.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 07.10.2011р. дану особу виключено із числа відповідачів у зв'язку із відсутністю заявлення позивачами до даної особи позовних вимог залучено її до участі у розгляді справи як третю особу із самостійними вимогами на предмет спору.

Позивачі -Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачево позовні вимоги, заявлені прокурором підтримують у повному обсязі з тих підстав, що вказані договори суперечать вимогам чинного законодавства України, оскільки з боку Міністерства оборони України підписані директором філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) "Укроборонбуд" ОСОБА_5, який не мав на це відповідних повноважень. Довіреність Міністра оборони України № 610 від 09.03.2006, на підставі якої з боку Міністерства оборони України підписано спірні договори директором філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) "Укроборонбуд" ОСОБА_5, надає право укладати правочини (договори, контракти) лише на підставі рішення тендерного комітету Міністерства оборони України.

Відповідачі - Центральне спеціалізоване будівельне управління, м. Київ, товариство з обмеженою відповідальністю „Аудиторська фірма „Енерго-Аудит плюс", м. Вишгород Київської області та Ужгородська міська рада у судові засідання, повноважних представників не направили не зважаючи на те, що були повідомлені про час та місце розгляду позовної заяви належним чином, про що свідчить відповідний штамп господарського суду з відміткою про відправку документа, зроблений на звороті у лівому нижньому куті ухвали господарського суду про порушення провадження у справі від 29.07.2011 року, що відповідає вимогам Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75.

Крім того, про належне повідомлення відповідачів у справі про порушення провадження у справі свідчить також повідомлення про вручення поштового відправлення (арк.. справи 57-69), з якого вбачається про своєчасне отримання представниками відповідачами ухвали суду від 29.07.2011 року.

Враховуючи те, що мають місце докази належного повідомлення сторони про час та місце проведення судового засідання по розгляду позовної заяви, неявка представників відповідачів не тягне перенесення розгляду справи на інші строки, в зв'язку з чим суд вважає можливим відповідно до ст. 75 ГПК України розглянути справу за наявними матеріалами та без участі представників відповідачів.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів -Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода», м. Ужгород також письмового пояснення по суті спору не подала, свого уповноваженого представника в засідання суду не направила.

Відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю „Укрзовнішконтракт", м. Ужгород заперечує з приводу обгрунтованості заявлених позовних вимог в повному обсязі з підстав, наведених у поданому суду письмовому поясненні та вказує на те, що позивачами не доведено фіктивності оспорюваних угод, а особа, що їх

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 07.11.2011 року по справі № 5008/1047/2011

підписала, володіла необхідним обсягом повноважень на вчинення таких дій, що випливає із Положення про філію, яку очолювала дана особа та довіреністю Міноборони, якою надано право укладати будь-які угоди, в тому числі і пайової участі. Наголошує на повному виконанні своїх зобов'язань за оспорюваними позивачами угодами, що випливає із досягнення сторонами згоди щодо усіх істотних умов, передачі майна та його оплати, як компенсацію розміру пайової участі. Відтак, заперечує також обґрунтованість вимог позивачів про визнання недійсним договору цесії та скасування свідоцтв про право власності.

Також у поданому суду письмовому поясненні вказує на те, що майно, що є предметом оспорюваних позивачами угод, було реалізовано на прилюдних торгах в межах відповідного виконавчого провадження, у підтвердження чого подав суду копію свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 21.04.2010р., виданого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6, що є правовстановлюючим документом.

Третя особа із самостійними вимогами на предмет спору просить визнати за нею право власності на майно, що є предметом спірних угод та в обгрунтування своїх доводів вказує на те, що таке майно було придбане товариством на прилюдних торгах в межах відповідного виконавчого провадження, у під твердження чого подав суду копію свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 21.04.2010р., виданим приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6, що є правовстановлюючим документом.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши повноважних представників позивачів та відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та подані заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між сторонами, а саме Міністерством оборони України в особі директора філії Центрального спеціалізованого будівельного управління «Укроборонбуд»ОСОБА_5 та ТОВ «Аудиторська фірма „Енерго-Аудит плюс»було укладено договір від 17.03.2006р. №13/04/03-06/13УД про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення розташованих на території військового містечка №43 (м. Ужгород, вул. Другетів, 91), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого та затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.

В подальшому, між цими ж сторонами 27.03.2006р. було укладено договір №13/04/03-06/23УД про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 17.03.2006р. №13/04/03-06/13УД про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення розташованих на території військового містечка №43 (м. Ужгород, вул. Другетів, 91), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого та затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.

На підставі даних угод за ТОВ «Аудиторська фірма „Енерго-Аудит плюс»06.11.2008р. було здійснено реєстрацію права власності на майно - об'єкти житлово-цивільного призначення розташовані на території військового містечка №43 (м. Ужгород, вул. Другетів, 91) та видано свідоцтво про право власності від 06.11.2008р. САС №188518.

В свою чергу, 19.05.2009р. між ТОВ «Аудиторська фірма „Енерго-Аудит плюс»та ТОВ «Укрзовнішконтракт»було укладено договір №22/19-05 уступки права

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 07.11.2011 року по справі № 5008/1047/2011

вимоги (цесії) за Інвестиційним договором №13/04/03-06/13УД від 17.03.2006р., укладеного між філією Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства -„Укроборонбуд" та товариством з обмеженою відповідальністю „ Аудиторська фірма „Енерго-Аудит плюс ".

За умовами даного договору ТОВ «Укрзовнішконтракт»01.10.2009р. згідно платіжного доручення №1 було здійснено перерахування на користь Міністерства оборони України суми 266666,67грн., як оплата за договором №13/04/03-06/23УД від 27.03.2006р. та договору №22/19-05 від 19.05.2009р., а також здійснено реєстрацію права власності на вищевказане майно, у підтвердження чого суду подано свідоцтво про право власності від 05.10.2009р. САС №179008.

Прокурор та позивачі просять суд визнати недійсними дані угоди та скасувати свідоцтва про право власності на спірне майно з тих підстав, що при укладанні договорів №13/04/03-06/13УД від 17.03.2006 року та №13/04/03-06/23УД від 27.03.2006 року сторонами не були додержані в момент вчинення правочину вимоги, встановлені ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та ст. 6 Закону України "Про Збройні Сили України". У зв'язку з цим, на думку прокурора, вказані договори підлягають визнанню недійсними з підстав передбачених ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд прийшов до наступного висновку.

Згідно ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, повноваження щодо визначення порядку прийняття рішення про відчуження військового майна визначаються згідно з окремим нормативно-правовим актом, прийняття якого делеговано Кабінету Міністрів України.

На виконання статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 1919 від 28.12.2000 р., якою затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військовою майна Збройних Сил. Відповідно до п. 1 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил цим Положенням встановлюється порядок відчуження та реалізації військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил.

Пунктом 2 Положення (в редакції, чинній на час виникнення спірних

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 07.11.2011 року по справі № 5008/1047/2011

правовідносин) визначено, що відчуження військового майна -це вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації) або безпосередньої передачі виконавцям державного оборонного замовлення, іншим постачальникам матеріально-технічних засобів (ресурсів), виконавцям робіт, надавачам послуг з метою проведення з ними розрахунків, а також передачі юридичним особам в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей.

Реалізація військового майна в пункті 2 Положення визначена як господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі.

Відповідно до пункту 3 Положення повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Згідно пункту 6 Положення рішення про відчуження військового майна, зазначене у пунктах 3 і 4 цього Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за формою згідно з додатком 1.

Пунктом 7 Положення визначено, що рішення про відчуження списаного військового майна приймає Міноборони із затвердженням його переліку станом на 1 вересня поточного року.

Таким чином, рішення щодо відчуження військового майна приймається Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України з урахуванням особливостей майна.

На підставі розпорядження КМУ від 17.10.2007р. №896-р будівля №43/20 (сховище) та двоповерхова будівля №43/35 (контрольно-пропускний пункт) військового містечка №43 увійшли у перелік майна, яке може бути відчужено.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Недодержання в момент вчинення правочину вказаної вимоги є підставою для визнання такого правочину недійсним (ст. 215 ЦК України).

Як вбачається із спірного договору, він укладався між відповідачем та Державою України через орган, уповноважений управляти майном Міністерством оборони України, від імені якого діє директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) «Укроборонбуд»ОСОБА_5, що діяв на підставі довіреності Міністерства оборони України виданої Міністром оборони України від 09.03.2006 № 610 (ВСР № 232423); довіреності Міністерства оборони України, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 від 14.02.2006 № 162з (ВСР № 831447); довіреності Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового), посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 від 10.02.2006 № 375 (ВСР № 275579).

Як вбачається з довіреностей №162з від 14.02.2006 та №375 від 10.02.06, видано їх було на підставі довіреності № 2369 від 17.08.04, яка відповідно до розпорядження Міністра оборони України від 12.02.2005 була визнана недійсною. Тобто, зазначені вище довіреності на ім'я ОСОБА_5, який підписував спірний договір, були видані після скасування основної довіреності.

Довіреність Міністерства оборони України № 610 від 09.03.2006 року, видана Міністром оборони України уповноважила ОСОБА_5 укладати від імені Міністерства оборони України на підставі рішення тендерного комітету Міністерства оборони України

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 07.11.2011 року по справі № 5008/1047/2011

правочини (договори, контракти) про пайову участь у будівництві житла та укладати від імені Міністерства оборони України на підставі рішення Міністра оборони України та за погодженням директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України за кошти суб'єктів господарювання правочини (договори, контракти) спільної діяльності, про пайову участь у будівництві житла, виготовлення проектно-кошторисної документації, підряду на капітальне будівництво, врегулювання відносин, заміни сторони, купівлі-продажу житла (квартир).

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, в тому числі наявність у особи, яка вчиняє правочин необхідної цивільної дієздатності.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до п. 5 ст. 216 Цивільного кодексу України, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Щодо посилання військового прокурора та позивачів на те, що договір №13/04/03-06/23УД від 27.03.2006р. про компенсацію пайової участі є фактично договором купівлі-продажу пайового внеску, то господарським судом слід зауважити наступне.

Відповідно до статті 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Тобто, договір №13/04/03-06/23УД від 27.03.2006р. про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №43 за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів, 91 - створення інженерної інфраструктури для їх будівництва відповідно розробленого і затвердженого проекту шляхом пайової участі сторін, є договором простого товариства.

Відносини, що виникають з договору простого товариства, регулюються

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 07.11.2011 року по справі № 5008/1047/2011

відповідно до положень статей 1130-1143 Цивільного кодексу України.

Згідно із статтею 1134 Цивільного кодексу України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною сумісною власністю учасників.

Відповідно до статті 1141 Цивільного кодексу України в разі припинення дії договору простого товариства виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до акту від 27.03.2006 припинено дію договору №13/04/03-06/13УД від 17.03.2006р про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №43, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва відповідно до розробленого і затвердженого проекту шляхом пайової участі сторін.

Пунктом 3 вказаного акту передбачена компенсація пайової участі (паю) Міністерства оборони України.

Статтею 364 ЦК України визначено, що якщо виділ у натурі частки із спільного майна здійснюється в зв'язку із припиненням дії договору простого товариства, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що виконання наведеного пункту 3 акту від 27.03.2006 про припинення дії договору №13/04/03-06/13УД від 17.03.2006р та при дотриманні вимог статті 364 ЦК України сторонами укладено договір №13/04/03-06/23УД від 27.03.2006р про компенсацію пайової участі Міністерства оборони України в договорі №13/04/03-06/13УД від 17.03.2006р про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №43, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва відповідно до розробленого і затвердженого проекту шляхом пайової участі сторін, який за своєю правовою суттю є правочином, що встановлює правовідносини між сторонами, які виникають у результаті припинення дії договору простого товариства.

При цьому, зауважено, що реалізація положень статті 364 ЦК України здійснена сторонами з додержанням вимог, встановлених спеціальним законодавством України, що визначає правове положення майна, яке складає пайову участь сторони-1 в договорі №13/04/03-06/13УД від 17.03.2006р про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №43, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва відповідно до розробленого і затвердженого проекту шляхом пайової участі сторін.

Поряд з тим, вимоги позивача з приводу визнання недійсними договорів від 17.03.2006 року № 13/04/03-06/1ЗУД та від 27.03.2006 року № 13/04/03- 06/23УД через відсутність у філії Центрального спеціалізованого будівельного управління «Укроборонбуд»згоди на вибуття спірного майна, є безпідставними з огляду і на наступне.

Так, відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Як вбачається з матеріалів справи товариством з обмеженою

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 07.11.2011 року по справі № 5008/1047/2011

відповідальністю «Укрзовнішконтракт»на виконання взятих на себе зобов'язань на рахунки Міністерства оборони України платіжним дорученням №№ від 01.10.2009р. перераховано повна вартість спірних об'єктів нерухомості відповідно до умов вищезазначених договорів. Дане підтверджується такою листом Міністерства оборони України від 17.05.2011р. №248/2/725. При тому, у відповідному платіжному документі зазначена правова підстава перерахування коштів, а саме договір, про визнання недійсним якого в судовому порядку ставить у позові позивач за первісним позовом.

Згідно ст. ст. 2, 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном. Ним же здійснюється відчуження військового майна через уповноважені підприємства та організації.

Із врахуванням викладених обставин та наведених вимог закону, Міністерство оборони України як орган, уповноважений державою виконувати від її імені функції власника військового майна, у тому числі щодо його відчуження, прийнявши від товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзовнішконтракт»кошти та не повернувши їх до теперішнього часу, таким чином схвалила договори від 17.03.2006 року № 13/04/03-06/1 ЗУД та від 27.03.2006 року № 13/04/03-06/23УД, чим підтвердило свою волю на вибуття спірного майна з володіння держави.

Викладене повністю спростовує твердження позивача щодо відсутності у філії Центрального спеціалізованого будівельного управління «Укроборонбуд»повноважень на відчуження спірного майна, а також вибуття його з державної власності із порушенням закону.

Поряд з тим, із врахуванням ст. 26 Бюджетного кодексу України та ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»ці кошти зараховані до Державного бюджету України та використанні на потреби оборони.

Вибуття спірних об'єктів з власності держави з волі власника підтверджує безпідставність вимог позивача.

Разом з тим, з приводу заявлених прокурором та позивачами вимог про визнання недійсним вищевказаних договорів слід зауважити наступне.

Статтею 330 ЦК України чітко розмежовано випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребуваня майна з чужого незаконного володіння.

Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто, якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним.

Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатись з віндикаційним позовом.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 07.11.2011 року по справі № 5008/1047/2011

Добросовісне придбання, згідно зі ст. 388 ЦК, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це

майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Відповідно до приписів ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом . Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи документів, на час продажу спірного майна на прилюдних торгах, ТОВ «Укрзовнішконтракт»володіло повним обсягом цивільної дієздатності та мало у наявності належним чином зареєстроване право власності на майно - об'єкти житлово-цивільного призначення, розташовані на території військового містечка №43 за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів, 91 - будівля №43/20 (сховище) та двоповерхова будівля №43/35 (контрольно-пропускний пункт).

Дана обставина цілком підтверджується позицією п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 р. № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", яким передбачено, що угода може бути визнана недійсною лише на підставах і з наслідками, передбаченими законом.

Аналогічна позиція міститься і в Узагальненнях Верховного Суду України "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 року.

Окрім того, ТОВ «Інформсервіс-Ужгород»не знало і не могло знати про відсутність у ТОВ «Укрзовнішконтракт»права розпоряджатися спірним майном, так як на момент відчуження майна на прилюдних торгах право власності на нерухоме майно було зареєстровано за ТОВ " Укрзовнішконтракт " (копія витягу з реєстру прав власників на нерухоме міститься в матеріалах справи). Окрім зазначеного, з пояснень сторін у справі із відповідними посиланнями на докази, що містяться в матеріалах справи, вбачається, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння Міністерства оборони України з волі останнього.

В свою чергу, згідно з приписами ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

З урахуванням вищевикладеного аналізу правових норм та документів, які містяться у матеріалах справи, суд прийшов до висновку, що ТОВ „Інформсервіс-Ужгород" має статус саме добросовісного набувача спірного майна, право власності на яке було ним набуте та зареєстроване у встановленому законом порядку, що дає підстави для задоволення вимог останнього та визнання за ним права власності на об'єкти житлово-цивільного призначення, розташовані на території військового містечка №43 за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів, 91 - будівля №43/20 (сховище) та двоповерхова будівля №43/35 (контрольно-пропускний пункт).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ :

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 07.11.2011 року по справі № 5008/1047/2011

1. У задоволенні вимог військового прокурора Ужгородського гарнізону, м. Ужгород в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево, м. Мукачево ДО Центрального спеціалізованого будівельного управління, м. Київ ДО товариства з обмеженою відповідальністю „Аудиторська фірма „Енерго-Аудит плюс", м. Вишгород Київської області ДО товариства з обмеженою відповідальністю „Укрзовнішконтракт", м. Ужгород ДО Ужгородської міської ради, м. Ужгород за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів -Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода», м. Ужгород ПРО визнання недійсним інвестиційного договору від 17.03.2006р. №13/04/03-06/13УД про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення розташованих на території військового містечка №43 (м. Ужгород, вул. Другетів, 91), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого та затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, договір від 27.03.2006р. №13/04/03-06/23УД про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 17.03.2006р. №13/04/03-06/13УД про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення розташованих на території військового містечка №43 (м. Ужгород, вул. Другетів, 91), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого та затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладені між філією Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства -„Укроборонбуд" та товариством з обмеженою відповідальністю „Аудиторська фірма „Енерго-Аудит плюс" та договір №22/19-05 уступки права вимоги (цесії) від 19.05.2009р., укладеного між філією Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства -„Укроборонбуд" та товариством з обмеженою відповідальністю „Укрзовнішконтракт",

- скасування свідоцтв про право власності від 06.11.2008р. САС №188518 та від 05.10.2009р. САС №179008 відмовити повністю .

2. Визнати за ТОВ «Інформсервіс-Ужгород», 88000, м. Ужгород, вул. Дворака, 38а (код ЄДРПОУ 36943621) право власності на об'єкти житлово-цивільного призначення, розташовані на території військового містечка №43 за адресою: м. Ужгород, вул. Другетів, 91 - будівля №43/20 (сховище) та двоповерхова будівля №43/35 (контрольно-пропускний пункт).

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.Ф. Ремецькі

Повний текст рішення виготовлено та підписано 17.11.2011р.