Постанова

від 02.04.2012 по справі 51/280

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2012 № 51/280

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Майданевича А.Г.

Гаврилюка О.М.

при секретарі судового засідання: Верещаку Д.П.,

розглядаючи апеляційну скаргу державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат»

на рішення господарського суду міста Києва

від 23.01.2012 року

у справі № 51/280 (головуючий суддя - Пригунова А.Б., судді - Гулевець О.В., Любченко М.О.)

за позовом Прокурора Заводського району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі:

1. Державного агентства України з управління державними кооперативними правами та майном

2. Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат»

до товариства з обмеженою відповідальністю «СНН»

про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 2465537,43 грн.

за участю представників:

прокурор: не з'явився

від позивача-1: ОСОБА_2 - предст. (дов. №5 від 09.11.2011р.);

від позивача-2: ОСОБА_3 - предст. (дов. №69 від 08.12.2011р.);

ОСОБА_4 - предст. (дов. №69 від 08.12.2011р.);

від відповідача: Соломко М.М. - директор;

ОСОБА_6 - предст. (дов. №7 від 20.06.2011р.);

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Заводського району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України та державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (надалі - ДП «Запорізький титано-магнієвий комбінат») звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «СНН» (надалі - ТОВ «СНН») про визнання недійсними додаткових угод б/н від 17.02.2006р., №1/3 від 16.11.2006р. та №1/4 від 17.05.2007р. до договору №52 від 10.01.2005р., а також стягнення 2465537,43 грн., мотивуючи вимоги порушенням спеціальної процедури проведення закупівлі юридичних послуг, передбаченої Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".

Під час розгляду справи здійснено заміну Міністерства промислової політики України на його правонаступника - Державне агентство України з управління державними кооперативними правами та майном (т.3 а.с.109-110).

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.01.2012 року у справі №51/280 у позові відмовлено (т.3 а.с.112-118).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, державне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2012 року у справі № 51/280 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.02.2012 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження.

Відповідач скористався своїм правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 19.03.2012 р. у зв'язку з неявкою прокурора та позивача-1 розгляд справи у відповідності до ст.77 ГПК України був відкладений до 02.04.2012р.

В судовому засіданні 02.04.2012р. представники позивачів підтримали доводи апеляційної скарги, просили апеляційну скаргу задовольнити, а рішення скасувати, постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Представники відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували, вважали рішення законним та обґрунтованим, просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Прокурор в судове засідання не з'явився.

Вислухавши думку представників сторін щодо можливості розгляду апеляційної скарги у відсутність прокурора, колегія суддів, порадившись і врахувавши, що вказана особа була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги без його участі, за наявними у справі матеріалами.

02.04.2012 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 10.01.2005 року між казенним підприємством "Запорізький титано-магнієвий комбінат", правонаступником якого є позивач-2 (в тексті договору - замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "СНН" (в тексті договору - виконавець), було укладено договір про надання юридичних послуг № 52 (надалі - договір), за умовами якого замовник доручив, а виконавець зобов'язався здійснити усі необхідні юридичні дії для підписання додаткової угоди до договору №2-10/8-98 від 28.04.1998р., укладеної між Державним комітетом України по матеріальних резервах та КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат", про приведення цін даного договору відповідно до Постанови Кабінет Міністрів України від 18.12.1998 р. № 19 (т.1 а.с.11).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і терміном дії не обмежений (п.5.1 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору про надання юридичних послуг № 52 від 10.01.2005 р., виконавець зобов'язався на підставі цього договору та окремого доручення/передоручення замовника представляти інтереси КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" в судах, в державних та недержавних організаціях, установах, підприємствах, коли це стосується чинного законодавства України та предмету договору.

Пунктами 2.2 та 3.2 даного договору встановлено, що сторони цього договору додатковою угодою можуть змінити або доповнити перелік послуг, прав та обов'язків сторін; сторони в додатку до цього договору можуть змінити або доповнити вартість та порядок оплати послуг виконавця.

Відповідно до п. 3.3 договору встановлено, що замовник здійснює авансовий платіж на розрахунковий рахунок у сумі 200 000,00 грн.

21.06.2005р. між КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та ТОВ "СНН" укладено додаткову угоду № 1 до договору № 52 від 10.01.2005 р., якою сторони погодили викласти п. 3.3 договору в наступній редакції: «замовник здійснює авансовий платіж на розрахунковий платіж виконавця в сумі 200 000 грн., в тому числі 110 000 грн. до 29.05.2005р., 90 000 грн. з 30.05.2005р. Платіжним дорученням №050-4690 від 07.06.2005р. КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" перерахувало 40 000 грн. з суми авансу 90 000 грн. ТОВ "СНН" здійснило корегування платежу і видало КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" податкову накладну №01 від 07.06.2005р. Залишок авансового платежу на дату підписання угоди складає 50 000 грн., рахунок-фактура № 26/06-1 від 21.06.2005р.» (т.1 а.с.12).

22.07.2005р. між КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та ТОВ "СНН" укладено додаткову угоду № 1/2 до договору № 52 від 10.01.2005 р., якою п. 1.1 договору виклали у наступній редакції: "замовник доручає, а виконавець зобов'язується здійснити усі необхідні юридичні дії для визнання постанови Кабінету Міністрів України №229-12 від 27.02.1998р. у частині незаконною та скасування її"; п. 1.2 договору виклали у редакції: "замовник доручає, а виконавець зобов'язується здійснити усі необхідні юридичні дії для визнання договору №2-10/8-98 від 23.04.1998р. недійсним у частині», а також було доповнено розділ 1 договору пунктами 1.3 та 1.4 (т.1 а.с.13).

Згідно з п. 4 зазначеної додаткової угоди винагорода виконавця за договором № 52 від 10.01.2005р. складає 5% від різниці між загальною сумою боргу, зазначеною у п. 1.3 договору та сумою, яка буде зазначена у рішенні суду про визнання незаконною Постанови Кабінету Міністрів України № 229-12 та рішенні суду про визнання договору №2-10/8-98 від 23.04.1998р. недійсним у частині.

16.02.2006р. між КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та ТОВ "СНН" укладено додаткову угоду № б/н до договору про надання юридичних послуг № 52 від 10.01.2005 р., якою доповнено п. 2.3.3 договору наступним реченням: "замовник до моменту повного виконання даного договору частково сплачує виконавцю винагороду у розмірі 300 000 грн., за його вимогою на підставі рахунку». Фактом підтвердження часткового виконання робіт виконавцем є ухвала суду про зупинення розгляду справи № 42/547Т за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву до КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (т.1 а.с.14).

16.11.2006р. між КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та ТОВ "СНН" укладено додаткову угоду № 1/3 до договору про надання юридичних послуг № 52 від 10.01.2005 р., якою доповнено п. 1.1 договору: "замовник доручає виконавцю здійснити всі дії, направлені на підписання акту звірки між КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та Держкомрезервом України станом на 01.12.2006р. за договором №2-10/8-98 від 23.04.1998р., узгодження всіх розбіжностей між КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та Держкомрезервом з метою зменшення заборгованості КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" відповідно до законодавства України". Пункт 1.2 договору викладено в наступній редакції: "замовник доручає, а виконавець зобов'язується здійснити всі необхідні юридичні дії для визнання договору №2-10/8-98 від 23.04.1998р. недійсним у частині, або для підписання мирової угоди з метою зменшення заборгованості КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" відповідно до законодавства України, або для підписання графіку відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.11.2001р. №538-р". Пункт 4 додаткової угоди № 1/2 від 22.07.2005р. до договору № 52 від 10.01.2005 р. викладено в наступній редакції: "винагорода виконавця за договором про надання юридичних послуг №52 від 10.01.2005р. складає п'ять відсотків від різниці між загальною сумою боргу з урахуванням ПДВ, зазначеного у п. 1.3 цього договору за курсом НБУ на дату здійснення факту виконання робіт, та сумою з урахуванням ПДВ, яка буде зазначена в документі, який підтверджує факт виконання робіт відповідно до п. 1.4 цього договору" (т.1 а.с.15).

17.05.2007р. між КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та ТОВ "СНН" укладено додаткову угоду № 1/4 до договору № 52 від 10.01.2005 р., якою зазначений договір доповнено п. 1.5 наступного змісту: "загальна сума боргу КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат", без нарахування ПДВ, перед Держкомрезервом України, яка зазначена в п. 1.3 договору, додатково включає суму відсотків, без нарахування ПДВ, за період користування позичкою після 01.12.2004р. відповідно до акту звірки, що надається Держкомрезервом України для підписання", а пункт 4 додаткової угоди № 1/2 від 22.07.2005р. до договору № 52 від 10.01.2005 р. викладено в наступній редакції: "винагорода виконавця за договором про надання юридичних послуг №52 від 10.01.2005р. складає п'ять відсотків від різниці між загальною сумою боргу без нарахування ПДВ, зазначеного у п. 1.3, п. 1.5 цього договору за курсом НБУ на дату здійснення факту виконання робіт, та сумою без нарахування ПДВ, яка буде зазначена в документі, який підтверджує факт виконання робіт відповідно до п. 1.4 цього договору. На суму винагороди виконавця додатково нараховується ПДВ відповідно до законодавства" (т.1 а.с.16).

На час розгляду справи позивачем частково виконано зобов'язання за договором № 52 від 10.01.2005р., з урахуванням додаткових угод №1/3 від 16.11.2006р. та б/н від 17.02.2006р.; позивачем перераховано відповідачу грошові кошти в сумі 2465537,43грн., що підтверджується платіжними дорученнями (т.1 а.с.38-57).

Матеріали справи свідчать, що між КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та ТОВ "СНН" за договором № 52 від 10.01.2005 р. виникли зобов'язання, які мають ознаки договору про надання послуг.

Згідно п. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.

У відповідності до положень п. 3 ч. 1 ст. 3 та ст. 627 Цивільного кодексу України однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свої позовні вимоги прокурор обгрунтовує тим, зміст спірних правочинів суперечить вимогам Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», що є підставою визнання їх недійсними відповідно до ч. 1 ст. 203, ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Преамбула Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» (в редакції, яка діяла на час укладення оспорюваних додаткових угод) передбачає, що цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок державних коштів.

Стаття 1 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» (в редакції, яка діяла на час укладення оспорюваних додаткових угод) передбачає, що державні кошти - кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, державні кредитні ресурси, а також кошти Національного банку України, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, які спрямовуються на придбання товарів, робіт і послуг, що забезпечують діяльність цих органів.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» (в редакції, яка діяла на час укладення оспорюваних додаткових угод), вказаний Закон застосовується до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 30 000 грн., а робіт -300 000 грн.

Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» передбачав, що умови здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок державних коштів можуть встановлюватися або змінюватися виключно цим Законом (ч.2 ст.2 Закону).

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 77 Господарського кодексу України (в редакції, яка діяла на час укладення оспорюваних додаткових угод) для закупівель матеріально-технічних ресурсів казенне комерційне підприємство застосовує процедури закупівель, визначені Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».

Абзац 2 частини 2 статті 77 Господарського кодексу України, в редакції Закону України від 12.03.2007р., передбачав, що для закупівель товарів, робіт чи послуг казенне комерційне підприємство застосовує процедури закупівель, визначені Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що в редакції Господарського кодексу України, яка діяла на час укладення оспорюваних додаткових угод, обов'язковим було проведення спеціальної процедури саме до закупівлі матеріально-технічних ресурсів. Для закупівлі послуг спеціальної процедури не встановлено, а закупівля матеріально-технічних ресурсів не включає до свого поняття надання чи отримання будь-яких послуг.

Відповідно до ч. 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Під недійсним правочином розуміють дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, але не створюють цих наслідків, внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону.

Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частинами 1-3 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як підтверджується матеріалами справи та встановлено місцевим судом, рішенням господарського суду міста Києва від 13.12.2010р. у справі № 37/579, яке залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 07.04.2011р., відмовлено у задоволені позову КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" до ТОВ "СНН" про визнання недійсним договору № 52 від 10.01.2005 р. (т.1 а.с.84-97).

Колегія вважає правомірними дії суду першої інстанції по застосуванню до спірних правовідносин положень статті 35 Господарського процесуального кодексу України при наданні оцінки обставинам, встановленим судовим рішенням у справі №37/529 за позовом КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" до ТОВ "СНН" про визнання недійсним договору № 52 від 10.01.2005 р., оскільки таким встановлені факти правомірності укладення додаткових угод №1, №1/2, №1/3 до договору № 52 від 10.01.2005 р. в частині надання таких послуг та їх оплати.

Відтак, укладаючи договір № 52 від 10.01.2005 р. та додаткові угоди до нього, сторони не порушили вимог ст.77 ГК України та Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» (зі змінами на час укладення оспорюваних додаткових угод), а тому правові підстави для визнання оспорюваних додаткових угод до вказаного договору недійсними відсутні.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В силу частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно розглянув справу, з'ясувавши усі обставини справи в сукупності, надав належну юридичну оцінку наявним у справі доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2012 року має бути залишеним без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 43, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» на рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2012 року у справі № 51/280 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2012 року у справі №51/280 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 51/280 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Мальченко А.О.

Судді Майданевич А.Г.

Гаврилюк О.М.