Постанова

від 31.05.2012 по справі 51/280

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2012 р. Справа № 51/280

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дерепи В.І. -головуючого, Бондар С.В., Грека Б.М., за участю повноважних представників: позивачаКропоти О.О., Єфременка О.О. відповідача прокурораВойстрика В.А. Громадський С.О. розглянувши у відкритому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат" на рішення та постановувід 23 січня 2012 року господарського суду м.Києва від 2 квітня 2012 року Київського апеляційного господарського суду у справі№51/280 за позовомПрокурора Заводського району м.Запоріжжя в інтересах Державного агентства України з управління державними кооперативними правами та майном, Державного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат" доТзОВ "СНН" провизнання недійсними Додаткових угод до договору та стягнення 2465537,43 грн., встановив:

Прокурор Заводського району м.Запоріжжя в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України, правонаступником якого є Державне агентство України з управління державними кооперативними правами та майном та Державного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат" звернувся до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача про визнання недійсними Додаткових угод б/н від 17.02.2006 року, №1/3 від 16.11.2006 року та №1/4 від 17.05.2007 року до Договору про надання юридичних послуг №52 від 10.01.2005 року, укладених між казенним підприємством "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та ТзОВ "СНН", з моменту їх вчинення та про стягнення з відповідача на користь Державного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат" суми в розмірі 2465537,43 грн., посилаючись на порушення сторонами при укладанні спірних угод спеціальної процедури проведення закупівлі юридичних послуг на суму, що перевищує 30000 грн., передбаченої Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".

Рішенням господарського суду м.Києва від 23 січня 2012 року (Головуюча суддя Пригунова А.Б., судді Гулевець О.В., Любченко М.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 2 квітня 2012 року, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі скаржник, не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні позову щодо визнання недійсними вказаних Додаткових угод та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами попередніх судових інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень норм матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 10 січня 2005 року між казенним підприємством "Запорізький титано-магнієвий комбінат", правонаступником якого є Державне підприємство "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та товариством з обмеженою відповідальністю "СНН" було укладено договір про надання юридичних послуг №52, згідно умов якого замовник доручив, а виконавець зобов'язався здійснити всі необхідні юридичні дії для підписання Додаткової угоди до договору №2-10/8-98 від 28.04.1998 року, укладеної між Державним комітетом України по матеріальних резервах та КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" про приведення цін даного договору відповідно до Постанови Кабінет Міністрів України №19 від 18.12.1998 року (т.1 а.с.11).

Згідно п.5.1 вказаного договору, він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і терміном дії не обмежений.

Відповідно до п. 2.1 договору про надання юридичних послуг №52, виконавець зобов'язався на підставі цього договору та окремого доручення/передоручення замовника представляти інтереси КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" в судах, в державних та недержавних організаціях, установах, підприємствах, коли це стосується чинного законодавства України та предмету договору.

Пунктами 2.2 та 3.2 укладеного договору передбачено, що сторони цього договору Додатковою угодою можуть змінити або доповнити перелік послуг, прав та обов'язків сторін. Сторони в Додатку до цього договору можуть змінити або доповнити вартість та порядок оплати послуг виконавця.

Відповідно до п.3.3 цього ж договору замовник здійснює авансовий платіж на розрахунковий рахунок виконавця в сумі 200 000 грн.

21 червня 2005 року між КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та ТзОВ "СНН" було укладено Додаткову угоду №1 до договору №52 від 10.01.2005 року, якою сторони погодили викласти п. 3.3 договору в наступній редакції: "Замовник здійснює авансовий платіж на розрахунковий платіж виконавця в сумі 200 000 грн., в тому числі 110 000 грн. до 29.05.2005 року, 90 000 грн. з 30.05.2005 року. Платіжним дорученням №050-4690 від 07.06.2005 року КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" перерахувало 40 000 грн. з суми авансу 90 000 грн. ТзОВ "СНН" здійснило корегування платежу і видало КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" податкову накладну №01 від 07.06.2005 року на суму 6666,67 грн. Залишок авансового платежу на дату підписання угоди складає 50 000 грн., рахунок-фактура №26/06-1 від 21.06.2005 року" (т.1, а.с.12).

22 липня 2005 року між КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та ТзОВ "СНН" було укладено Додаткову угоду №1/2 до договору №52 від 10.01.2005 року, якою п. 1.1 договору викладений в наступній редакції: "Замовник доручає, а виконавець зобов'язується здійснити всі необхідні юридичні дії для визнання постанови Кабінету Міністрів України №229-12 від 27.02.1998 року в частині незаконною та скасування її"; п.1.2 договору викладений в редакції: "Замовник доручає, а виконавець зобов'язується здійснити всі необхідні юридичні дії для визнання договору №2-10/8-98 від 23.04.1998 року недійсним в частині", а також було доповнено розділ 1 договору пунктами 1.3 та 1.4 (т.1, а.с.13).

Згідно п.4 вказаної Додаткової угоди винагорода виконавця за укладеним договором №52 від 10.01.2005 року складає 5% від різниці між загальною сумою боргу, зазначеною у п.1.3 договору та сумою, яка буде зазначена в рішенні суду про визнання незаконною Постанови Кабінету Міністрів України №229-12 та в рішенні суду про визнання договору №2-10/8-98 від 23.04.1998 року частково недійсним.

16 лютого 2006 року між КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та ТзОВ "СНН" було укладено Додаткову угоду №б/н до договору про надання юридичних послуг №52 від 10.01.2005 року, якою доповнений п.2.3.3 договору наступним реченням: "Замовник до моменту повного виконання даного договору частково сплачує виконавцю винагороду в розмірі 300 000 грн., за його вимогою на підставі рахунку". Фактом підтвердження часткового виконання робіт виконавцем є ухвала суду про зупинення розгляду справи №42/547Т за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву до КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (т.1, а.с.14).

16 листопада 2006 року між КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та ТзОВ "СНН" було укладено Додаткову угоду №1/3 до договору про надання юридичних послуг №52 від 10.01.2005 року, якою доповнений п. 1.1 договору: "Замовник доручає виконавцю здійснити всі дії, направлені на підписання акту звірки між КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та Держкомрезервом України станом на 01.12.2006 року за договором №2-10/8-98 від 23.04.1998 року, узгодження всіх розбіжностей між КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та Держкомрезервом з метою зменшення заборгованості КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" відповідно до законодавства України". Пункт 1.2 договору викладений в наступній редакції: "Замовник доручає, а виконавець зобов'язується здійснити всі необхідні юридичні дії для визнання договору №2-10/8-98 від 23.04.1998 року недійсним в частині, або для підписання мирової угоди з метою зменшення заборгованості КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" відповідно до законодавства України, або для підписання графіку відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.11.2001 року №538-р". Пункт 4 Додаткової угоди № 1/2 від 22.07.2005 року до договору №52 від 10.01.2005 року викладений в наступній редакції: "Винагорода виконавця за договором про надання юридичних послуг №52 від 10.01.2005 року складає п'ять відсотків від різниці між загальною сумою боргу з урахуванням ПДВ, зазначеного у п. 1.3 цього договору за курсом НБУ на дату здійснення факту виконання робіт та сумою, з урахуванням ПДВ, яка буде зазначена в документі, який підтверджує факт виконання робіт відповідно до п.1.4 цього договору" (т.1, а.с.15).

17 травня 2007 року між КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та ТзОВ "СНН" було укладено Додаткову угоду №1/4 до договору №52 від 10.01.2005 року, якою зазначений договір доповнений п. 1.5 такого змісту: "Загальна сума боргу КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат", без нарахування ПДВ, перед Держкомрезервом України, яка зазначена в п.1.3 договору, додатково включає суму відсотків, без нарахування ПДВ, за період користування позичкою після 01.12.2004 року відповідно до акту звірки, що надається Держкомрезервом України для підписання". Пункт 4 Додаткової угоди № 1/2 від 22.07.2005 року до договору № 52 від 10.01.2005 року викладений в наступній редакції: "Винагорода виконавця за договором про надання юридичних послуг №52 від 10.01.2005 року складає п'ять відсотків від різниці між загальною сумою боргу без нарахування ПДВ, зазначеного у п. 1.3, п. 1.5 цього договору за курсом НБУ на дату здійснення факту виконання робіт та сумою без нарахування ПДВ, яка буде зазначена в документі, який підтверджує факт виконання робіт відповідно до п. 1.4 цього договору. На суму винагороди виконавця додатково нараховується ПДВ відповідно до законодавства" (т.1, а.с.16).

Як правильно було встановлено судами попередніх судових інстанцій, на виконання умов укладеного договору №52 від 10.01.2005 року, з урахуванням умов Додаткових угод №1/3 від 16.11.2006 року та б/н від 17.02.2006 року, позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти в сумі 2465537,43 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (т.1, а.с.38-57).

Згідно п. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Звертаючись з даним позовом до суду прокурор, в обгрунтування заявлених позовних вимог, посилався на те, що спірні угоди за своїм змістом суперечить вимогам Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", що є підставою для визнання їх недійсними на підставі ч. 1 ст. 203, ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" (в редакції, яка діяла на час укладення спірних Додаткових угод), норми цього Закону застосовуються до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 30 000 грн., а робіт -300 000 грн.

Згідно ч.2 ст.2 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" умови здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок державних коштів можуть встановлюватися або змінюватися виключно цим Законом.

Суд вважає, що при розгляді справи судами попередніх судових інстанцій правильно був встановлений той факт, що нормою ст.77 Господарського кодексу України, чинній на час укладення спірних Додаткових угод, було передбачено обов'язковим проведення спеціальної процедури саме до процедури закупівлі матеріально-технічних ресурсів, визначеної Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", яка не включає до свого поняття надання чи отримання будь-яких послуг. Для закупівлі послуг спеціальної процедури законодавчими актами не встановлено.

Відповідно до ч.1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У відповідності до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Під недійсним правочином розуміють дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, але не створюють цих наслідків, внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону.

Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частинами 1-3 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду м.Києва від 13 грудня 2010 року у справі №37/579 за позовом Казенного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат" до ТзОВ "СНН" про визнання недійсним договору про надання юридичних послуг №52 від 10.01.2005 року, яке набрало законної сили, в задоволенні позову відмовлено (т.1, а.с. 84).

Виходячи з викладеного, суд вважає, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій вірно був встановлений факт правомірності укладення спірних Додаткових угод №1, №1/2, №1/3 до договору № 52 від 10.01.2005 року в частині надання таких послуг та їх оплати.

Таким чином, у рішенні, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.

За таких обставин, оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для їх зміни немає.

Доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, суд вважає необгрунтованими, оскільки вони спростовуються матеріалами справи і не відповідають вимогам закону.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду м.Києва від 23 січня 2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 2 квітня 2012 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя В.Дерепа

Судді С.Бондар

Б.Грек