Постанова

від 04.04.2012 по справі 2а-11266/11/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 квітня 2012 року 10:23 № 2а-11266/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:

головуючого судді Аблова Є.В.;

судді Амельохіна В.В.,

судді Федорчука А.Б.,

при секретарі Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

представника позивача -Плюти Р.В.,

представника відповідача -Шкодич Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Традиційні продукти харчування»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що оскаржуване податкове повідомлення -рішення прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки первинні документи оформлені ТОВ «Традиційні продукти харчування»та його контрагентами є такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, а тому були достатньою підставою для включення сум до валових витрат.

В позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення №0000880702 від 05.07.11 р.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав повністю та зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення -рішення прийняте відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки позивач не підтвердив реальність та товарність господарських операцій, а тому не має права на формування податкового кредиту з ПДВ, у зв'язку з чим, позивач занизив об'єкт оподаткування ПДВ та намагається незаконно відшкодувати значні суми ПДВ з державного бюджету, формуючи від'ємне значення податкових зобов'язань.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши представника позивача та представника відповідача, суд дійшов наступних висновків:

Судом встановлено, що з 10.06.11 р. по 22.06.11 р. Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Традиційні продукти харчування»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за листопад 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось за період квітень-липень, вересень 2010 р. за результатами якої складено акт №83/0702/36405676 від 22.06.11 р.

В ході перевірки встановлено порушення вимог п.1.8 ст.1., пп.7.7.2 п.7.7 ст.7, п.п.7.7.7(б) п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»ТОВ «Традиційні продукти харчування»завищено заявлено суму бюджетного відшкодування за листопад 2010 року на суму 1 617 675,00 грн.

На підставі акту перевірки №83/0702/36405676 від 22.06.11 р. Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва прийняте податкове повідомлення -рішення з податку на додану вартість №0000880702 від 05.07.11 р. на суму 1 617 675,00 грн.

Судом встановлено, що ТОВ "Традиційні продукти харчування" подало до Державної податкової у Печерському районі м. Києва податкову декларацію з ПДВ за листопад 2010р., що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок у банку, складає 2017675 грн.

Згідно довідки щодо залишку суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (додаток 2 до податкової декларації з ПДВ) залишок від'ємного значення попереднього періоду (ряд.24 податкової декларації звітного періоду) складається із сум ПДВ, які виникли у квітні-липні, вересні 2010 року.

Як вбачається із акту перевірки однією із підстав прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став акт попередньої перевірки позивача від 10.02.11 №65/07-02/36405676, яким ТОВ Традиційні продукти харчування" встановлено порушення вимог 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за листопад 2010 року на суму 400000 грн.

Поточною перевіркою встановлено, що на порушення вимог п.п. 7.7.7 (б) п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" ТОВ "Традиційні продукти харчування" завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за листопад 2010 року в розмірі 1 617 675 грн.

Також в акті перевірки йде посилання на Постанову СВ ПМ ДПА у м. Києві про проведення виїмки в якій зазначено, що в провадженні СВ ПМ ДПА Київської області знаходиться кримінальна справа №083446 за фактом ухилення від сплати податків директором ТОВ «ДООРС»ОСОБА_3 в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України, а також за фактом фіктивного підприємництва ПП «Техавтокомплект»та ТОВ «Оптдевайс»за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України .

В ході досудового слідства по кримінальній справі встановлено, що директор ТОВ «ДООРС»ОСОБА_4, з метою зменшення податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість, в жовтні 2010 року документально створив видимість здійснення ніби-то проведених у травні, червні, липні, серпні та вересні 2010 року фінансово-господарських операцій з підприємством ПП Техавтокомплект, свідоцтво латника ПДВ якого анульовано в квітні 2010 року та в подальшому в порушення п.п.7.2.4 7.2, пп 7.4.1, пп 7.4.5, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», безпідставно включив до складу податкового кредиту уточнюючих декларацій з ПДВ за вказані періоди суми податку на дану вартість згідно податкових накладних ніби то одержаних від ПП Техавтокомплект», в результаті чого не нарахував та не сплатив до державного бюджету податку на додану вартість в особливо великих розмірах.

Проведеним аналізом виписок про рух коштів по рахунках зазначених фіктивних підприємств встановлені суб'єкти господарювання-контрагенти, які скористались послугами угрупування та за рахунок документального оформлення безтоварних операцій вищевказаними підприємствами, безпідставно сформували податковий кредит та валові витрати.

Серед таких суб'єктів господарювання-контрагентів встановлено ТОВ «Традиційні продукти харчування».

ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва службовою запискою від 10.06.11р. №6854/26-06 повідомлено, що за наявною оперативною інформацією та матеріалами кримінальної справи №08-3846 встановлено, що ТОВ «Традиційні продукти харчування»в період квітень, травень, червень, липень 2010 року формувало податковий кредит та валові витрати за рахунок документального оформлення безтоварних операцій з фіктивними підприємствами.

Крім того, представник відповідача надав в судове засідання копію постанови про скасування постанови про відмову в порушення кримінальної справи та порушення кримінальної справи від 27.05.11 р. відповідно до якої постанову старшого оперуповноваженого ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва Деми О.В. від 22.03.11 р. про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно директора ТОВ «Традиційні продукти харчування»ОСОБА_5 та головного бухгалтера ОСОБА_7 за відсутністю і їх діях складу злочину передбаченого ч.5 ст.191 КК України скасовано та порушено кримінальну справу відносно директора ТОВ «Традиційні продукти харчування»ОСОБА_5 за фактом замаху на заволодіння державними коштами в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого ст. 15 ч.2, ст. 191 ч.5 КК України та невстановлених осіб за ч. 1 ст. 358 КК України.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст.215 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1, 2 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Ведення податкового обліку відповідно до статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного в періоді, що підлягав перевірці) та статей 1, 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(чинного в періоді, що підлягав перевірці) покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного в періоді, що підлягав перевірці) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного в період, що підлягав перевірці), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного в період, що підлягав перевірці), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, повязану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обовязкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість»(чинного в період, що підлягав перевірці), та видану субєктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного в період, що підлягав перевірці) передбачено порядок обчислення і сплати податку. Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3 та п.п. 7.4.1 п. 7.4 зазначеної статті податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань (п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного в період, що підлягав перевірці).

Відповідно до п.п.7.2.6 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного в період, що підлягав перевірці) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Згідно з п.п. 7.2.4 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного в період, що підлягав перевірці) право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону, відповідно до якої особи, що підпадають під визначення платників податку згідно із статтею 2 Закону України «Про податок на додану вартість», зобов'язані зареєструватися як платники податку на додану вартість.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного в період, що підлягав перевірці) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість, а відповідно і не виникає підстав для віднесення відповідних коштів до валових витрат.

Також, згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки.

Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу -позивачем до суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення - рішення діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд приходить до висновку щодо необґрунтованості позовних вимог позивача та відсутності підстав для їх задоволення.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Традиційні продукти харчування»відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний колегією суддів 10.04.12 р.

Головуючий суддя Аблов Є.В.

Суддя Амельохін В.В.

Суддя Федорчук А.Б.