Постанова

від 14.05.2012 по справі 14/194-11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2012 р. Справа № 14/194-11

Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіЄвсікова О.О., суддівАлєєвої І.В., Попікової О.В., розглянувши касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга-А" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.03.2012 р. (головуючий суддя: Тищенко О.В., судді: Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.) на рішенняГосподарського суду Київської області від 25.01.2012 р. (суддя Бацуца В.М.) та на ухвалу Господарського суду Київської області від 27.12.2011 р. (суддя Бацуца В.М.) у справі№ 14/194-11 Господарського суду Київської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна українська спілка" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Ліга-А" пророзірвання договору та стягнення 5.810.525,00 грн., за участю представників позивачаІванченко О.П., Янчук А.В., відповідачаКурмаз А.М., Груша А.А.,

В С Т А Н О В И В:

На розгляд Господарського суду Київської області передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельна українська спілка" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ліга-А" про розірвання договору № 08/02-2007 про приєднання від 08.02.2007 р., укладеного між ТОВ „Будівельна українська спілка" та ТОВ „Ліга-А", а також стягнення 5.810.525,00 грн. збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх обов'язків щодо створення технічної можливості здійснення передачі в точку приєднання електроустановок позивача (житлових масивів № 3 та № 5) відповідної потужності елетроенергії шляхом приєднання до власних технологічних електромереж.

Через відділ документального забезпечення Господарського суду Київської області 26.12.2011 р. позивачем подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, в якій останній просив суд вжити заходів до забезпечення позову, а саме накласти арешт на майно, що належить відповідачеві, в межах позовних вимог.

В обґрунтування заявленої заяви позивач зазначав, що відповідач не виконав свій обов'язок по будівництву підстанції із реальною технічною здатністю надання позивачу електричної енергії потужністю 8,05 мВт, передбаченої договором, та також безпідставно припинив на початку квітня 2011 року енергозабезпечення електроустановок позивача, чим істотно порушив умови договору енергозабезпечення № 20.01.2009 р. від 20.01.2009 р., укладеного між ТОВ „Будівельна українська спілка" та ТОВ „Ліга-А".

Ухвалою Господарського суду Київської області суду від 27.12.2011 р., залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2012 р., задоволено заяву позивача від 22.12.2011 р. про вжиття заходів до забезпечення позову, накладено арешт на майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю „Ліга-А", в межах ціни позову в сумі 5.810.525,00 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.01.2012 р. у справі № 14/194-11, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2012 р., позов задоволено повністю: розірвано договір № 08/02-2007 про приєднання 08.02.2007 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Будівельна українська спілка" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Ліга-А", стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Ліга-А" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельна українська спілка" 5.810.525,00 грн. збитків та судові витрати в сумі 57.401,00 грн. судового збору за подання позовної заяви та 1.411,50 грн. судового збору за подання заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

Не погодившись з вищезазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просив рішення та ухвалу місцевого суду, а також постанови апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що апеляційним та місцевим господарськими судами було прийнято рішення за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм процесуального та матеріального права, зокрема ст.ст. 66, 67 ГПК України, ст. 188 ГК України, ст.ст. 610, 611, 612, 651, 907 ЦК України. Скаржник стверджує, що зобов'язання за договором про приєднання виконані ним в повному обсязі, в тому відсутні підстави для задоволення вимог про розірвання вказаного договору та стягнення збитків у розмірі 5.810.525,00 грн.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 08.02.2007 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 08/02-2007 про приєднання, згідно умов п. 1.1 якого власник надає замовнику послугу із створення технічної можливості здійснення передачі в точку приєднання електроустановок замовника (житлових масивів № 3 та № 5) відповідної потужності електроенергії, передбаченої проектною документацією власника та узгодженої ЗАТ „Київобленерго" рішенням по проекту № КОЕ-106 від 23.10.2006 р., шляхом приєднання до власних технологічних електромереж.

Пунктом 6.1 договору про приєднання визначено строк його дії, згідно якого цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами передбачених ним зобов'язань.

Відповідно до п. 7.1 договору про приєднання фактом виконання власником зобов'язань за даним договором сторони вважатимуть здачу власником в експлуатацію ПС 110/10 „Рославичі" в с. Рославичі, підтвердженим актом прийому закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію Державної приймальної комісії.

На виконання умов договору про приєднання позивачем 14.02.2007 р. здійснено передоплату за надання послуг та перераховано відповідачу грошові кошти у якості авансу у розмірі 5.229.473,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2522 від 14.02.2007р. на суму 5.229.473,40 грн.

Між позивачем та відповідачем 15.02.2008 р. було складено та підписано акт на підключення до ПС 110/10 „Ліга-А" електричної мережі ТОВ „БУС".

Державною приймальною комісією 26.02.2008 р. було складено та підписано акт Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта -Реконструкція електропостачання с. Рославичі, 1-ша черга, підстанція ПС 110/10 кВ, „Ліга-А" (нове будівництво).

Між позивачем та відповідачем 27.02.2008 р. було складено та підписано акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін.

На виконання умов договору про приєднання позивачем 13.03.2008 р. було перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 581.052,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 8019 від 13.03.2008 р. на суму 581.052,00 грн.

Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що договір про приєднання було виконано сторонами в повному обсязі.

В подальшому між позивачем та відповідачем 20.01.2009 р. було укладено договір №20.01.2009 р. про надання послуг з енергозабезпечення, згідно з умовами пунктів 1.1, 1.2 якого відповідач зобов'язався надати послугу позивачу з енергозабезпечення електроустановок в точках приєднання до межі балансової належності належних йому електричних мереж відповідно до „Акту розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін".

Як встановлено судами в оскаржуваних рішеннях, позивач належним чином виконав умови договору про надання послуг з енергозабезпечення щодо оплати за надані послуги, а тому припинення відповідачем 05.04.2011 р. надання електроенергії позивачу є безпідставним, що призвело до порушення умов договору про надання послуг з енергозабезпечення з боку відповідача в частині надання послуг з енергозабезпечення електроустановок позивача.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що договір про приєднання та договір про надання послуг з енергозабезпечення є взаємопов'язаними і взаємозалежними, а укладення вказаних договорів є необхідним для надання відповідачем послуг для позивача з енергозабезпечення та для одержання позивачем від відповідача відповідної потужності електроенергії.

За висновком судів, позивач належним чином виконав перед відповідачем свої обов'язки за договорами, а відповідач не виконав свої обов'язки по створенню технічної можливості здійснення передачі в точку приєднання електроустановок (житлових масивів № 3 та № 5) відповідної потужності електроенергії шляхом приєднання до власних технологічних електромереж та по наданню послуг з енергозабезпечення електроустановок в точках приєднання до межі балансової належності належних йому електричних мереж, чим істотно порушив вищевказані договори.

У зв'язку із розірванням у судовому порядку договору № 08/02-2007 про приєднання від 08.02.2007 р., суди дійшли висновку, що у позивача відповідно до ст.ст. 22, 611, 653, 906 Цивільного кодексу України виникло право вимагати від відповідача відшкодування збитків у розмірі 5.810.525,00 грн., понесених на створення технічної можливості здійснення передачі в точку приєднання електроустановок (житлових масивів № 3 та № 5) відповідної потужності електроенергії шляхом приєднання до власних технологічних електромереж та на забезпечення одержання електричної енергії.

Колегія суддів вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій помилковими та такими, що не ґрунтується на законодавстві та не відповідають встановленим обставинам справи, виходячи з наступного.

Предметом спору у даній справі є Договір про приєднання № 08/02-2007 від 08.02.2007 р., відповідно до якого відповідачем надавалася послуга по створенню об'єкту інженерної інфраструктури (технічної можливості) для передачі електричної енергії на електроустановки позивача.

Відповідно до Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.1996 р. № 28 (у редакції постанови НКРЕ від 17.10.2005 р. № 910 (далі - ПКЕЕ), та Правил приєднання електроустановок до електричних мереж, затверджених постановою НКРЕ від 14.12.2005 р. № 1137 (далі - ППЕЕМ), вищевказані договори характеризуються різним предметом, оскільки Договір енергозабезпечення регулює питання постачання електричної енергії, а Договір про приєднання - надання послуги із створення об'єкту інженерної інфраструктури для можливості передачі електричної енергії на електроустановку споживача.

При цьому законодавство в сфері електроенергетики чітко розмежовує договірні відносин щодо послуг з приєднання до електромереж та послуг з постачання електричної енергії. Такі взаємовідносини регулюються не тільки різними нормативно-правовими актами, а й є різними за своєю правовою природою.

За своїм змістом приєднання електроустановки замовника до електричних мереж - це надання замовнику послуги власником електричної мережі зі створення (реконструкції діючих, будівництва нових інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури) технічної можливості передачі електричної енергії на електроустановку замовника в потрібних для нього обсягах. Тільки після виконання та забезпечення в установленому законодавством порядку приєднання електроустановки замовника до електричних мереж, у замовника з'являється право на укладання договору про постачання (купівлю) електричної енергії у будь-якого постачальника, у т.ч. на зміну постачальників протягом певного часу.

За підсумками виконання договору про приєднання законодавством на відповідача не було покладено обов'язку укласти із позивачем договір на постачання електричної енергії.

Згідно з п. 1.3 ПКЕЕ постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом (ЗАТ «Київобленерго»), або договору про купівлю-продаж електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом. При цьому серед прав споживачів електроенергії, закріплених у ст. 25 Закону України «Про електроенергетику»та п. 10 ПКЕЕ, визначено право споживача на вибір постачальника електричної енергії.

Відповідно до вимог п. 1.6 ПКЕЕ договір про постачання електричної енергії на основі типового договору укладається постачальником електричної енергії за регульованим тарифом з усіма споживачами та субспоживачами, об'єкти яких розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом. Згідно з п. 1.9 ПКЕЕ постачальники електроенергії за регульованим тарифом на закріпленій території не мають права відмовити споживачу або субспоживачу, електроустановки якого розташовані на цій території, в укладенні договору за умови дотримання вимог законодавства України, зокрема цих ПКЕЕ та інших нормативно-технічних документів. У разі, якщо постачальники електроенергії здійснюють постачання електроенергії споживачам через електричні мережі, які їм не належать, вони зобов'язані врегулювати з цим власником питання щодо спільного використання транзитних мереж.

Укладений та виконаний з боку відповідача договір про приєднання реалізував для позивача створення об'єкту інженерної інфраструктури (підстанцію), через який став можливим транзит електроенергії позивачу від постачальника. Даний договір не може свідчити про майбутні зобов'язання відповідача (власника електричних мереж) постачати електричну енергію позивачу, як і припинення електропостачання за Договором енергозабезпечення про порушення умов Договору про приєднання.

Позивач (споживач) сам обирає та змінює постачальників електричної енергії.

Відповідно, суди першої та апеляційної інстанції, керуючись виключно нормами загального законодавства, без урахування наведених положень спеціальних підзаконних акті, помилково визнали дані договори взаємопов'язаними та взаємозалежними.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 907 Цивільного кодексу України передбачено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як зазначалось вище, судами попередніх інстанцій встановлено, що договір про приєднання було виконано сторонами в повному обсязі.

Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Колегія суддів відзначає, що підстави для розірвання договору, закріплені у ГК України та ЦК України, могли бути застосовані судами виключно внаслідок істотного порушень умов спірного договору, а не внаслідок порушень (неналежного виконання) умов іншого договору.

При цьому чинне законодавство не містить положень, які б надавали право розірвати договір на підставі його взаємозалежності та взаємопов'язаності з іншим договором.

Згідно з вимогами статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог про розірвання договору № 08/02-2007 про приєднання від 08.02.2007 р., укладеного між ТОВ „Будівельна українська спілка" та ТОВ „Ліга-А", відсутні.

Відповідно, відсутні і підстави для задоволення похідних вимог позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 5.810.525,00 грн.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення, припинити провадження у справі.

Згідно зі ст. 4 ГПК України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

В силу вищезазначених порушень судові рішення попередніх інстанції вказаним вимогам не відповідають.

Згідно з ч. 1 ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки колегією суддів встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування в цій справі, з'ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, але допущено помилки в застосуванні норм матеріального права, через що висновки суду першої і апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій було у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для даної справи, проте таким обставинам була дана неправильна правова оцінка та невірно були застосовані норми матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати попередні судові рішення та прийняти нове рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В зв'язку із прийняттям рішення про відмову у позові, відповідно до ст. 68 ГПК України, ухвала Господарського суду Київської області суду від 27.12.2011 р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2012 р. про вжиття заходів забезпечення позову підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати, понесені відповідачем зі сплати судового збору у розмірі 32.941,10 грн. (32.190,00 грн. + 751,10 грн.) за подання касаційних скарг, підлягають компенсації за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга-А" задовольнити.

Рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2012 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2012 р. у справі № 14/194-11 скасувати.

Прийняти у справі № 14/194-11 нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Ухвалу Господарського суду Київської області суду від 27.12.2011 р. про забезпечення позову та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2012 р. у справі № 14/194-11 скасувати.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна українська спілка" (08171, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Хотів, вул. Промислова 3А, ідент. код 33870540) з будь-якого рахунку, виявленого під час виконавчого провадження, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга-А" (08681, Київська обл., Васильківський р-н, с. Рославичі, вул. Леніна, 3А, ідент. код 34284113) 32.941,10 грн. судових витрат.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіІ.В. Алєєва О.В. Попікова