Постанова

від 14.05.2012 по справі 48/234

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2012 р. Справа № 48/234

Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіЄвсікова О.О., суддівАлєєвої І.В., Попікової О.В., розглянувши касаційну скаргуКомунального підприємства "Київпастранс" в особі Подільського трамвайного ремонтно-експлуатаційного депо на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.02.2012 р. (головуючий суддя: Ропій Л.М., судді: Кондес Л.О., Рябуха В.І.) на рішенняГосподарського суду міста Києва від 07.11.2011 р. (головуючий суддя: Бойко Р.В., судді: Мудрий С.М., Спичак О.М.) у справі№ 48/234 Господарського суду міста Києва за позовомКомунального підприємства "Київпастранс" в особі Подільського трамвайного ремонтно-експлуатаційного депо доФізичної особи -підприємця ОСОБА_4 простягнення 24.019,46 грн., за участю представників позивачаОСОБА_5 (предст. за дов.), відповідачаОСОБА_4, В С Т А Н О В И В:

Позивачем подано до місцевого суду позов про стягнення з відповідача заборгованості за оренду нежитлових приміщень, відшкодування земельного податку та погашення боргу за комунальні послуги, з урахуванням ПДВ, на загальну суму 18.475,95 грн.; нарахованої пені в сумі 1.474,85 грн.; інфляційних втрат за весь період прострочення в сумі 3.091,99 грн.; трьох процентів річних в сумі 976,67 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2011 р. у справі № 48/234, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2012р., в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з вищезазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що апеляційним та місцевим господарськими судами було прийнято рішення за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм процесуального та матеріального права, зокрема ст. 27, п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, ст.ст. 793, 794 ЦК України, ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Скаржник вказує на те, що між позивачем та відповідачем були укладені тимчасові договори № 06/06 та № 07/06 від 01.10.2006 р. оренди нерухомого майна (нежитлових приміщень, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади м. Києва, відповідно до яких позивач тимчасово передав в оренду нежитлові приміщення, що свідчить про виникнення між сторонами зобов'язань, які мають ознаки договору оренди, згідно з яким кожна із сторін цього договору в силу ст.ст. 759, 774 ЦК України, ст.ст. 283, 288 ГК України несе обов'язки по відношенню до іншої сторони.

Обов'язок сплати орендної плати, інших платежів передбачено в п.п. 3.6, 3.4, 4.11 зазначених договорів. На думку скаржника, судами безпідставно не було взято до уваги письмових доказів щодо заборгованості по відшкодуванню земельного податку та отриманих комунальних послуг, яка виникла з грудня 2008 року.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.10.2006 р. між сторонами укладено тимчасові договори № 06/06 та № 07/06 оренди нерухомого майна (нежитлових будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі -договори оренди № № 06/06, 07/06).

Згідно з п. п. 1.1, 2.1 договору оренди № 06/06 позивач (за договором -орендодавець) на підставі листа Головного управління комунальної власності м. Києва від 15.05.2006 р. №042/8/90-3225 передає, а відповідач (за договором -орендар) приймає в оренду нежитлове приміщення (об'єкт оренди) за адресою: м. Київ-80, вул. Фрунзе, 132; об'єктом оренди є нежитлові приміщення на 1 (першому) поверсі в КПП № 1 загальною площею 10 кв. м для розміщення комплексного пункту по наданню послуг населенню, згідно з викопіюванням поповерхового плану, що складає невід'ємну частину цього договору (додаток № 1).

Відповідно до п. 9.1 договору оренди № 06/06 цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до розгляду питання про дозвіл на укладення основного договору оренди в установленому порядку.

Зазначене приміщення 01.10.2006 р. передано позивачем відповідачу за актом приймання-передачі орендованих приміщень.

Згідно з п. п. 1.1, 2.1 договору оренди № 07/06 позивач (за договором -орендодавець) тимчасово на підставі листа Головного управління комунальної власності м. Києва від 15.05.2006 р. № 042/8/90-3225 передає, а відповідач (за договором -орендар) приймає в оренду нежитлове приміщення (об'єкт оренди) за адресою: АДРЕСА_1; об'єктом оренди є нежитлові приміщення на 4 (четвертому) поверсі в корпусі № 1 загальною площею 37,7 кв. м для розміщення комплексного пункту по наданню послуг населенню, згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід'ємну частину цього договору (додаток № 1).

Відповідно до п. 9.1 договору оренди № 07/06 цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до розгляду питання про дозвіл на укладення основного договору оренди в установленому порядку.

Вказане приміщення передано позивачем відповідачу за актом приймання-передачі орендованих приміщень від 01.10.2006 р.

Листом Головного управління комунальної власності м. Києва від 05.05.2006 р. № 042/8/90-3225 повідомлено позивачу про доцільність укладання тимчасових договорів оренди з суб'єктами господарювання на термін -до формування нового складу Київської міської ради та розгляду питання про дозвіл на переукладення основного договору оренди в установленому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строк договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

На підставі наявних у матеріалах справи документів, зокрема актів приймання-передачі орендованих приміщень від 01.10.2006 р., рахунків позивача та квитанцій відповідача про здійснені платежі, рахунків позивача, витягів із особового рахунку позивача про платежі відповідача, квитанцій про сплату орендних платежів та платежів за комунальні послуги, листування сторін, суди встановили, що сторонами виконувались договори оренди №№ 06/06 та 07/06 у період з 01.10.2006 р. по 2009 рік.

Частиною 7 статті 179 ГК України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строку користування майно для здійснення господарської діяльності; до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором; якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк.

Відповідно до ч. 2 ст. 793 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення договорів оренди №№ 06/06 та 07/06, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Як встановлено судами, строк договорів оренди №№ 06/06 та 07/06 становить більше одного року.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом; такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 794 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення договорів оренди №№ 06/06 та 07/06, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремою частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації.

Судам попередніх інстанцій встановлено, що договори оренди № 06/06 та 07/06 нотаріально не посвідчені та щодо них не здійснено державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що договори оренди, укладені між позивачем та відповідачем за №№ 06/06 та 07/06, є нікчемними правочинами.

Оскільки договори оренди №№ 06/06 та 07/06 є нікчемними в силу закону, а не за рішенням суду, колегія суддів відхиляє твердження скаржника про порушення судом першої інстанції п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Згідно з преамбулою Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 р. № 2269-ХІІ цей Закон покликаний забезпечити підвищення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам.

Статтею 1 зазначеного Закону встановлено відносини, які регулює цей Закон, до яких відносяться організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, майнові відносини між орендодавцями та орендарями. Щодо форми договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), то вказаним Законом вона до його предмету регулювання не віднесена. Так само не є предметом регулювання зазначеним Законом порядок державної реєстрації правочинів.

Отже, твердження скаржника про те, що відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" нотаріальне посвідчення та державна реєстрація для договорів оренди №№ 06/06 та 07/06 є необов'язковими, не відповідають положенням законодавства.

Оскільки нікчемні правочини не породжують будь-яких прав та обов'язків, то у позивача відсутні вказані ним підстави, передбачені нормами ст.ст. 611, 625, 759, 762, 797 ЦК України, ст.ст. 193, 216, 224, 230, 286 ГК України, ст.ст. 18, 19, 29 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-ХІІ із змінами, для вимог про стягнення заборгованості за оренду нежитлових приміщень, відшкодування земельного податку, погашення боргу за комунальні послуги та стягнення за прострочення платежів -пені, інфляційних втрат та річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним; у цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однак, як встановлено судами, обидві сторони зазначених договорів оренди не виявили бажання здійснити нотаріальне посвідчення договорів оренди та їх державну реєстрацію, тому підстави для застосування норми ч. 2 ст. 220 ЦК України у даній справі відсутні.

Окремо колегія суддів відзначає, що положеннями ст.ст. 27, 30 ГПК України не зобов'язано суд залучати до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, або викликати для участі у судовому процесі посадових осіб та інших працівників підприємств за відсутності для цього відповідних підстав. В свою чергу, із матеріалів справи не вбачається наявності підстав, передбачених ст. 27 ГПК України, для залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору та необхідності у дачі пояснень посадовими особами та іншими працівниками підприємства.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Київпастранс" в особі Подільського трамвайного ремонтно-експлуатаційного депо залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2012 р. у справі № 48/234 -без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіІ.В. Алєєва О.В. Попікова