Постанова

від 17.05.2012 по справі 37/383пн

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

15.05.2012 р. справа №37/383пн

Донецький апеляційний господарський суд, у складі колегії суддів -головуючого судді-доповідача Мєзєнцева Є.І., членів колегії Зубченко І.В. та Принцевської Н.М., при секретарі Косенко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області та Заступника прокурора Донецької області (представник Пономарьов А.О., посвідчення №3897) в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області на рішення господарського суду Донецької області від 28.03.12 року у справі №37/383пн (суддя Попков Д.О.) за позовною заявою регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (представник ОСОБА_3, довіреність №99 від 19.08.11) до відповідача 1 відділу державної виконавчої служби Докучаєвського міського управління Донецької області (представник до судового засідання не з'явився), відповідача 2 товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРТ»в особі Донецької філії (представник до судового засідання не з'явився), відповідача 3 фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 (представник до судового засідання не з'явився), відповідача 4 фізичної особи -підприємця ОСОБА_5 (представник до судового засідання не з'явився), відповідача 5 відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області в особі підрозділу примусового виконання рішень (представник до судового засідання не з'явився), за участю Прокурора в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Таїровське» (представник до судового засідання не з'явився) про визнання недійсними прилюдних торгів від 27.10.2008 року по реалізації арештованого майна державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Таїровське», -

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом Донецької області 28.03.12 року прийнято рішення у справі №37/383пн, згідно якого вирішено відмовити у задоволенні позовних вимог регіонального відділення фонду державного майна України по Донецькій області до відділу державної виконавчої служби Докучаєвського міського управління Донецької області, товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРТ»в особі Донецької філії, фізичної особи -підприємця ОСОБА_4, фізичної особи -підприємця ОСОБА_5 та відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області в особі підрозділу примусового виконання рішень про визнання недійсними прилюдних торгів від 27.10.2008 року по реалізації арештованого майна державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Таїровське».

Повний текст рішення суду першої інстанції підписаний 09.04.12 року.

Рішення суду обґрунтоване ст.15, ст.16, ч.3 ст.215, ст.317, ст.319 Цивільного кодексу України, ст.20, ст.135, ст.136, ст.173, ст.174 Господарського кодексу України, ст.56, ч.1 ст.64 Закону України «Про виконавче провадження», ч.3 ст.7, ч.4 ст.12 Закону України «Про приватизацію державного майна»та п.6 Порядку передачі функцій управління майном державного підприємства до державних органів приватизації у зв'язку з прийняттям рішення про приватизацію цього майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 31.03.2000 року №667, зокрема можливістю органу приватизації здійснювати повноваження органу управління третьої особи лише у разі її перебування в процесі приватизації, а перебування реалізованого на спірних торгах майна у третьої особи на праві повного господарського відання, дає підстави для реалізації саме боржником повноважень власника майна із визначенням майна, за рахунок реалізації якого має відбуватися задоволення вимог стягувачів у виконавчому провадженні. При цьому суд першої інстанції зазначає, що оскільки в наслідок здійснення означеного процесуального права сторони у виконавчому провадженні не відбувається добровільної реалізації майна самим боржником, відносно чого п.3.5. Статуту третьої особи встановлено обмеження у вигляді попередньої згоди органу управління, воно не може ототожнюватися із поняттям розпорядження майном. Відмова місцевого господарського суду у задоволенні позову мотивована також тим, що відсутність чинного рішення про приватизацію третьої особи та чинного наказу про затвердження акту приймання-передачі функцій управління позивачу, унеможливлює правомірне здійснення останнім функцій органу управління державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Таїровське» незалежно від факту ухилення Міністерства аграрної політики України від підписання акту про повернення відповідних функцій органу управління.

Не погоджуючись з правовою оцінкою, наданою господарським судом Донецької області у справі №37/383пн, заперечуючи висновки, встановлені рішенням господарського суду Донецької області та вважаючи, що судом першої інстанції були порушені процесуальні норми та неправильно застосовані норми матеріального права, регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (далі -Фонд) та Заступник прокурора Донецької області (далі -Прокурор) в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області звернулися з апеляційними скаргами на рішення господарського суду Донецької області від 28.03.12 року у справі №37/383пн.

Позивач в якості доводів апеляційної скарги зазначив, зважаючи на той факт, що рішення про приватизацію Підприємства було прийнято ним 30.07.2008 року (наказ №619 від 30.07.2008 року), прийнято функції з управління майном зазначеного Підприємства від Міністерства згідно акту приймання-передачі від 22.08.2008 року та відсутністю будь-якого іншого підписаного між вищезазначеними органами акту щодо передачі функцій управління майном Підприємства, Фонд не втратив повноважень власника спірного державного майна та продовжує їх здійснювати станом на теперішній час у відповідності зі ст.7 Закону України «Про приватизацію державного майна», п.12 Порядку передачі функцій управління майном державного підприємства до державних органів приватизації у зв'язку з прийняттям рішення про приватизацію цього майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 31.03.2000 року №667, а також п.3 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого постановою КМУ від 15.04.1994 року №412.

Апелянт звернув увагу на те, що наказ Фонду про скасування рішення про приватизацію №1292 було прийнято 22 грудня 2008 року, тобто після проведення 27.10.2008 року прилюдних торгів з реалізації майна Підприємства, а відтак оскаржувані торги відбулися в межах чинного наказу позивача від 30.07.2008 року №619 про прийняття рішення про приватизацію Підприємства та всупереч діючої заборони на здійснення будь-яких дій щодо відчуження чи зменшення вартості нерухомого майна та інших необоротних активів державної власності.

Окрім того Фонд зазначив про порушення судом першої інстанції Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», згідно якого встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», яким запроваджено мораторій на відчуження у будь-який спосіб (крім передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад) гуртожитків як цілісних майнових комплексів або їх окремих будівель, споруд, жилих та нежилих приміщень, які перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств. Також, на думку позивача, реалізація гуртожитків на прилюдних торгах порушує засади державної політики у сфері приватизації державного житлового фонду, позбавляючи громадян права на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі та залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла.

Скаржник також наголосив на порушенні господарським судом Донецької області його прав як сторони у судовому процесі, яке полягає у наданні останньому повного тексту рішення по справі з порушенням встановлених приписами ст.85 ГПК України строків.

Прокурор в обґрунтування своєї апеляційної скарги зазначив, що рішення про приватизацію державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Таїровське»(далі -Підприємство) було прийнято Фондом згідно наказу від 30.07.2008 року №619 та відповідно до акту приймання-передачі від 22.08.2008 року функції з управління майном Підприємства від Міністерства аграрної політики України (далі -Міністерство) були передані Фонду. Оскільки будь-які документи щодо повернення функцій з управління підприємством Міністерству в матеріалах справи відсутні, на переконання Прокурора, саме Фонд на момент виникнення спору та до теперішнього часу є органом, який здійснює управління майном Підприємства.

Представники заявників апеляційних скарг підтримали заявлені в них вимоги, просили рішення господарського суду Донецької області скасувати та прийняти нове рішення у справі, яким позовні вимоги Фонду задовольнити в повному обсязі. Відповідачі та третя особа правом участі своїх представників у судовому засіданні не скористались, письмові відзиви на апеляційні скарги Прокурора та Фонду не надали, про час та місце судового засідання були повідомленні належним чином.

Статтею 99 ГПК України унормовано, апеляційний господарський суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення присутніх в засіданні учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дослідивши правильність судових висновків, повноту встановлення судом обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно наявного в матеріалах справи Статуту Підприємства (т.1 а.с.а.с.25-28), останнє було створено, як державне підприємство Донецька дослідна станція Інституту виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова. Відповідно до наказу Міністерства від 5 липня 2005 року №301 «Про перейменування Донецької дослідної станції Інституту виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова перейменоване у державне підприємство «Сільськогосподарське підприємство «Таїровське»та є правонаступником його майнових прав і обов'язків. Підприємство засноване на державній власності та підпорядковане Міністерству, що є органом управління його майном.

Зміст п.3.3. означеного Статуту визначає, що виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображена в самостійному балансі Підприємства, становлять майно Підприємства, яке є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту.

Підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів Підприємство має право лише за попередньою згодою органу управління майном в порядку визначеному законодавством (п.3.5. Статуту).

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Фонду державного майна України від 24.03.2008 року (т.2 а.с.36) було затверджено доповнення до Переліку об'єктів груп В, Г та об'єктів агропромислового комплексу, які підлягають підготовці до продажу в 2008 році, яким щодо Донецької області, окрім іншого, передбачалась приватизація і Підприємства.

На підставі зазначеного вище наказу, позивачем було розпочато приватизацію Підприємства шляхом перетворення його у відкрите акціонерне товариство (т.2 а.с.37), у зв'язку з чим було здійснено передачу Фонду функцій з управління майном третьої особи, які належали Міністерству, про що 22.08.2008 року складено відповідний акт приймання-передачі (т.1 а.с.30) затверджений наказом позивача від 26.08.2008 року №750 (т.1 а.с.31).

Однак, наказом від 22.12.2008 року №1292 (т.2 а.с.42), позивачем було скасовано рішення про приватизацію Підприємства, прийняте наказом від 30.07.2008 року №619, а також відмінено дію наказів Фонду: №728 від 19.08.2008 року «Про створення комісії з питань передачі функцій управління майном ДП «СГП «Таїровське»; №750 від 26.08.2008 року «Про затвердження акту приймання-передавання функцій управління майном ДП «СГП «Таїровське»; №761 від 29.08.2008 року «Про створення комісії з приватизації ДП «СГП «Таїровське»; №762 від 29.08.2008 року «Про інвентаризацію майна ДП «СГП «Таїровське». При цьому підставою для скасування рішення про приватизацію Підприємства, відповідно до змісту наказу позивача від 22.12.2008 року №1292, став лист відділу державної виконавчої служби Докучаєвського міського управління юстиції від 02.10.2008 року №2895/4-2-237 щодо винесення постанови від 01.06.2007 року про арешт всього майна Донецької дослідної станції інституту виноградарства і виробництва ім. В.Є. Таїрова, правонаступником майнових прав і обов'язків якого є Підприємство, та оголошення заборони на його відчуження , що було виявлено під час проведення повної інвентаризації майна третьої особи.

Згідно наказу Фонду державного майна України від 10.02.2011 року №171, Підприємство знову було включено до переліку об'єктів які підлягають підготовці до продажу у 2011 році (т.2 а.с.48). Однак, будь-яких інших актів прийнятих позивачем щодо приватизації Підприємства, окрім скасованих його наказом від 22.12.2008 року №1292, суду представлено не було.

Між тим, як було встановлено апеляційною інстанцією, 12 листопада 2004 року постановою відділу державної виконавчої служби Докучаєвського міського управління Донецької області відносно Підприємства було відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області №6/633 від 11.02.2002 року (т.1 а.с.86), в межах якого відділом державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області було описано та арештовано, в тому числі, спірне нерухоме майно, про що складено відповідний акт від 02.09.2006 року (т.1 а.с.а.с.89-92).

В подальшому була проведена оцінка спірних гуртожитків, за результатом якої суб'єктом оціночної діяльності складено відповідний звіт (т.1 а.с.а.с.98-99) та 27 жовтня 2008 року товариством з обмеженою відповідальністю «ФОРТ»в особі Донецької філії на виконання заявки відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області були проведені прилюдні торги з реалізації означеного майна Підприємства, оформлені протоколами №27/8-06-2 (т.1 а.с.24) та №27/8-06-3 (т.1 а.с.23). Як вбачається із змісту названих протоколів, а також квитанцій про оплату придбаного на публічних торгах майна (т.3 а.с.а.с.53-56), власниками спірних гуртожитків стали відповідач 3 та відповідач 4.

Здійснивши правовий аналіз викладених обставин справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про легітимність висновків місцевого господарського суду викладених у оскаржуваному рішенні та відсутність підстав для визнання недійсними прилюдних торгів від 27.10.2008 року по реалізації арештованого майна третьої особи, з врахуванням наступного.

Як вже зазначалося раніше, реалізація спірного майна відповідачу 3 та відповідачу 4 відбувалась в межах виконавчого провадження порушеного 12 листопада 2004 року відділом державної виконавчої служби Докучаєвського міського управління Донецької області відносно третьої особи, а саме примусового виконання наказу господарського суду Донецької області №6/633 від 11.02.2002 року про стягнення з Підприємства на користь ВАТ «ДФДК»131946,26 грн. боргу, витрат по сплаті держмита у розмірі 1319,46 грн. та інформаційно-технічне забезпечення у сумі 69 грн. (т.1 а.с.86).

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження»(в редакції від 21.10.2004) закріплено, виконавче провадження -це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом ст.2 та ст.3 названого Закону, примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу»примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, підрозділу примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби. Зокрема, до рішень, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою належать рішення, ухвали, постанови господарських судів.

Закон України «Про виконавче провадження»(в редакції від 01.01.2006) (далі -Закон) у статті 4 визначає, що заходами примусового виконання рішень, окрім іншого, є звернення стягнення на майно боржника.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно , за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем (ст.50 Закону).

Згідно приписів ст.64 Закону, у разі відсутності у боржника -юридичної особи коштів, достатніх для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне боржникові -юридичній особі на праві власності або закріплене за ним (за винятком майна, виключеного з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно. На зазначене майно накладається арешт, і воно реалізується, зокрема, в першу чергу - майно, яке безпосередньо не використовується у виробництві (цінні папери, кошти на депозитних та інших рахунках боржника, валютні цінності, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше майно , готова продукція (товари).

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, окрім іншого, шляхом проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту (ч.1 ст.55 Закону).

Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження (ч.2 ст.55 Закону).

Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису й арешту майна боржника. Під час проведення опису й арешту майна боржника державний виконавець вправі оголосити заборону розпоряджатися ним, а у разі потреби -обмежити права користування майном або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису й арешту. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин (ч.4 ст.55 Закону).

Під час проведення опису боржник має право зазначити ті види майна або предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу. Державний виконавець зобов'язаний задовольнити вимоги боржника, якщо вони не порушують інтересів стягувача і не ускладнюють виконання рішення (ст.56 Закону).

Оцінка майна боржника провадиться державним виконавцем, якщо вартість майна не перевищує сто неоподаткованих мінімумів доходів громадян, за ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки, крім випадків, коли оцінка провадиться за регульованими цінами, а також у разі оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден. Якщо оцінити окремі предмети складно або якщо боржник чи стягував заперечує проти передачі арештованого майна боржника на реалізацію за оцінкою, проведеною державним виконавцем, останній запрошує суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для визначення вартості майна. Державний виконавець про оцінку арештованого майна повідомляє сторони, які мають право оскаржити оцінку майна до суду в 10-денний строк з дня отримання повідомлення (ст.57 Закону).

Зміст ч.1 ст.59 Закону також встановлює, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту (ч.1 ст.59 Закону).

Відповідно до ст.61 Закону, реалізація арештованого майна , за винятком майна, вилученого за законом з обігу та зазначеного в частині восьмій статті 55 цього Закону, здійснюється спеціалізованими організаціями , які залучаються на тендерній (конкурсній) основі, на підставі договорів між державною виконавчою службою та спеціалізованими організаціями шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах.

Спеціалізована організація проводить прилюдні торги за заявкою державного виконавця, в якій зазначається початкова вартість майна, що виставляється на торги за незалежною оцінкою (ч.1 ст.66 Закону).

Акт про проведення прилюдних торгів затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби і є підставою для видачі відповідним органом свідоцтва про право власності (ч.3 ст.66 Закону).

Порядок проведення прилюдних торгів з продажу арештованого державними виконавцями нерухомого майна боржників визначається Міністерством юстиції України (ч.5 ст.66 Закону).

Отже, за своєю правовою природою прилюдні торги у виконавчому провадженні уявляють собою продаж майна боржника (відчуження на користь інших осіб), на яке звернено стягнення і яке підлягає реалізації. Умови і порядок проведення прилюдних торгів з продажу нерухомого майна, на яке звернено стягнення відповідно до чинного законодавства, а також розрахунків за придбане на торгах майно, визначаються Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.10.99 року №68/5 (далі -Положення).

Згідно п.4.14 вказаного Положення (в редакції від 17.09.2008), під час прилюдних торгів ведеться протокол, до якого заносяться такі дані: номер лота; назва лота; стартова та продажна ціна майна; сума сплаченого гарантійного внеску; пропозиції покупців; відомості про покупця, який запропонував у ході торгів найвищу ціну (переможець торгів). У разі потреби до протоколу можуть бути внесені й інші відомості. Протокол підписується ліцитатором і переможцем торгів і затверджується керівником спеціалізованої організації.

Керівник спеціалізованої організації, яка проводила прилюдні торги, зазначає в протоколі відповідні суми та номери рахунків, на які переможцю потрібно внести кошти за придбане майно, та затверджує протокол у день проведення прилюдних торгів. Копії затвердженого протоколу видаються переможцю прилюдних торгів та державному виконавцю у триденний строк з моменту проведення аукціону (п.4.15 Положення).

На підставі копії затвердженого протоколу переможець прилюдних торгів протягом семи банківських днів з дня затвердження протоколу, не враховуючи дня проведення прилюдних торгів, здійснює розрахунки за придбане на прилюдних торгах майно в такому порядку: покупець перераховує на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби зазначену в затвердженому протоколі прилюдних торгів суму грошових коштів, яка дорівнює різниці між продажною ціною придбаного ним лота і сумою гарантійного внеску за цим лотом, сплаченого на поточний рахунок організатора прилюдних торгів; сума гарантійного внеску, зарахованого на рахунок організатора аукціону, визначається частиною оплати покупцем придбаного ним на прилюдних торгах майна і залишається спеціалізованій організації в рахунок оплати наданих нею послуг з реалізації цього майна (п.5.1 Положення).

Таким чином, за результатом дослідження матеріалів розглядуваної справи в розрізі наведених вище норм матеріального права, апеляційна інстанція дійшла висновку, що спірні публічні торги з реалізації майна Підприємства, оформлені протоколами №27/8-06-2 та №27/8-06-3 від 27.10.2008 року (т.1 а.с.а.с.23-24) відповідають вимогам законодавства чинного на час їх проведення, а також про набуття відповідачем 3 та відповідачем 4 права власності на державне майно у зв'язку із повною сплатою останніми його ціни продажу (т.3 а.с.а.с.53-56).

В той же час, судова колегія звертає увагу на той факт, що прийняття рішення про приватизацію Підприємства (24.03.2008) та передача функцій з управління його майном позивачу (22.08.2008) відбулась набагато пізніше накладення державною виконавчою службою арешту на нерухоме майно третьої особи (02.09.2006) , тобто вже під час знаходження спірного майна під арештом (т.1 а.с.а.с.89-92), що в силу ст.55 Закону виключає можливість здійснення правоможностей органу приватизації з розпорядження спірними гуртожитками, та як наслідок вказує на відсутність порушень прав та охоронюваних законом інтересів Фонду.

Разом з тим, ані Прокурором, ані Фондом в межах розглядуваної судової справи не було надано доказів визнання дій державної виконавчої служби щодо опису та арешту спірного майна незаконними в порядку адміністративного судочинства або їх оскарження в порядку ст.121-2 ГПК України, що надає підстави апеляційній інстанції вважати наявний в матеріалах справи акт опису та арешту майна від 02.09.2006 року належним та допустимим в розумінні ст.34 ГПК України доказом.

Наразі, подані сторонами докази господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.43 ГПК України).

Судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги позивача щодо порушення судом попередньої інстанції Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», оскільки відповідно до статті 2 цього Закону, його дія застосовується виключно до об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності державних підприємств. При цьому, в світлі ст.136 ГК України, право визначення майна, яке не забезпечує ведення виробничої діяльності, тобто не використовується в технологічному процесі підприємства та на яке може бути звернуто стягнення в першу чергу (т.1 а.с.88), належить саме третій особі, як суб'єкту права господарського відання таким майном, що в свою чергу цілком узгоджується із приписами ст.56 Закону України «Про виконавче провадження»(в редакції від 01.01.2006).

Окрім того, колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про неможливість застосування у розглядуваній справі положень Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», адже в силу статті 5 Цивільного кодексу України дія означеного законодавчого акту не поширюється на спірні правовідносини, які виникли до набрання ним чинності (01.01.2009).

Інші аргументи скаржників наведені у апеляційних скаргах до уваги апеляційним господарським судом не приймаються, оскільки не впливають на законність висновків господарського суду Донецької області викладених у оскаржуваному судовому акті.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду, та не тягнуть за собою скасування цього судового акту.

Враховуючи означене, рішення суду першої інстанції від 28.03.12 року у справі №37/383пн -підлягає залишенню без змін як таке, що прийняте на підставі повного встановлення фактичних обставин справи, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надано належну правову оцінку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 43, 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, а також статтею 105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні апеляційних скарг регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області та Заступника прокурора Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 28.03.12 року у справі №37/383пн.

Рішення господарського суду Донецької області від 28.03.12 року у справі №37/383пн - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена через Донецький апеляційний господарський суд в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Є.Мєзєнцев

Суддя І.Зубченко

Суддя Н.Принцевська