Постанова

від 17.05.2012 по справі 3/159-11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2012 р. Справа № 3/159-11 Вищий господарський суд України у складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого, Бакуліної С.В., Глос О.І., розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер'єр-Аеропорт" на постановувід 22.02.2012 Київського апеляційного господарського суду у справі господарського суду Київської області № 3/159-11 за позовомДержавного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтер'єр-Аеропорт" третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаРегіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області простягнення 130672,74 грн., за участю представників:

позивача - відповідача - третьої особи - Дзюбайло О.О. Молчанов А.Г. Круглик О.Ю.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Київської області від 18.01.2012 (суддя Лопатін А.В.) частково задоволені позовні вимоги Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі -позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер'єр-Аеропорт" (далі - відповідач), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (далі - третя особа), про стягнення 130672,74 грн., стягнено з відповідача 74485,83 грн. основного боргу, 3269,90 грн. пені, 639,52 грн. 3% річних, 11,82 грн. інфляційних втрат та 15642,02 грн. штрафу, в решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2012 (колегія суддів у складі головуючого судді Кропивної Л.В., суддів Поляк О.І., Тищенко О.В.) рішення господарського суду Київської області від 18.01.2012 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 28966,72 грн. основного боргу, 1272,21 грн. пені, 04,60 грн. інфляційних втрат, 248,84 грн. 3% річних та 6083,01 грн. штрафу, в цій частині прийняте нове рішення про задоволення позову, в іншій частині рішення залишене без змін.

Відповідач, з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме, ст. ст. 188, 230 - 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 207, 625, 651, ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, ст. ст. 185, 188 Податкового кодексу України, п. 17 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції їх розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, зокрема, скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій не враховано ту обставину, що він був звільнений від сплати орендних платежів на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України до моменту отримання дозвільних документів на відкриття магазину безмитної торгівлі, сторонами шляхом обміну листами було погоджено внесення змін до договору оренди в частині звільнення орендаря від сплати орендних платежів, а також те, що суд апеляційної інстанції неправомірно визначив стягнення 100% нарахованої на повний розмір орендної плати суми ПДВ.

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення.

Відповідно до розпорядження Заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 16.05.2012 № 03.08-05/275 розгляд касаційної скарги у даній справі здійснюється в постійному складі колегії суддів: головуючий суддя Грейц К.В., судді Бакуліна С.В., Глос О.І.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що листом від 30.12.2010 №14-13-14-3006 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер'єр-Аеропорт" про те, що 29.12.2010 конкурсною комісією останнє визнано переможцем конкурсу на право укладення договору оренди частини нежитлового приміщення на другому поверсі Терміналу "В" загальною площею 36 м 2 , що розташоване за адресою м. Бориспіль, аеропорт, та перебуває на балансі Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль".

Листами від 11.03.2011 №827-б/к та від 11.03.2011 № 828-б/к відповідач звернувся до позивача та третьої особи з проханням розглянути питання щодо звільнення його від орендної плати на підставі п. 6 ст. 762 ЦК України до моменту отримання дозволу на відкриття магазину безмитної торгівлі.

Листом від 15.03.2011 №01-22-1294 Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер'єр-Аеропорт" про те, що питання про звільнення відповідача від сплати орендних платежів належить до компетенції Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області.

22.03.2011 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець), Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер'єр-Аеропорт" (орендар) укладено договір №37-14-101 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення та частину нежитлового приміщення на другому поверсі Терміналу "В", загальною площею 36 м 2 ( п. 1.1 договору); майно знаходиться на балансі балансоутримувача та розміщене за адресою: 08307, Київська обл., м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт "Бориспіль"(п. 1.2 договору); майно передається в оренду для розміщення кафе (п. 1.4 договору); орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна (п. 2.1 договору); оплата здійснюється орендарем з дати підписання балансоутримувачем і орендарем акту приймання-передачі майна в оренду і припиняється з дати фактичного звільнення орендарем майна, що підтверджується підписанням балансоутримувачем і орендарем акту приймання-передачі майна (п. 3.1 договору); орендна плата визначається за результатами конкурсу за базовий місяць розрахунку орендної плати (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) без врахування ПДВ становить 29300,00 грн. (п. 3.2 договору); орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Якщо індекс інфляції за поточний місяць складає менше 100%, то орендна плата визначається на рівні орендної плати за попередній місяць. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством (п. 3.4 договору); орендна плата перераховується орендарем до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця, не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, згідно з рахунком-фактурою, який надає орендарю балансоутримувач (п. 3.5 договору); орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.5 договору співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України, з нарахуванням пені в розмірі подвійної ставки НБУ від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожен день прострочення, включаючи день оплати (п. 3.7 договору); у разі якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 21% від суми заборгованості (п. 3.11 договору); орендар зобов'язується використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов договору (п. 5.1 договору); орендар зобов'язується з 10 числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії балансоутримувача рахунок та акт приймання-здачі виконаних послуг. Сплата рахунку здійснюється орендарем до 15 числа того ж місяця (п. 5.4 договору); договір укладено строком на два роки одинадцять місяців, що діє з 22.03.2011 до 21.02.2014 включно (п. 14.1 договору); балансоутримувач та орендар мають статус платника податку на прибуток на загальних умовах передбачених Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (п. 15.2 договору).

22.03.2011 на виконання умов зазначеного договору оренди сторонами підписано акт передачі-приймання орендованого майна.

Листом від 14.04.2011 №13-14-839 орендодавець повідомив орендаря, що не заперечує проти звільнення його від сплати орендних платежів, при умові надання підтвердження, що орендоване майно не використовується та за умови отримання дозволу в найкоротший час.

Листами від 27.05.2011 № 01-22-2503 та від 27.05.2011 №01-22-2504 балансоутримувачем підтверджено, що орендоване майно наразі не використовується.

Претензією від 08.09.2011 №35-28/5-34 балансоутримувач повідомив орендаря про необхідність сплати заборгованості по орендним платежем за період березень -червень 2011 включно та суми штрафу, що нарахована внаслідок неналежного виконання орендарем умов договору.

Відповідач, у свою чергу, листом-повідомленням від 06.10.2011 №1035-б/к про результат розгляду претензії від 08.09.2011 №35-28/5-34 повідомив позивача, що звільнений від сплати орендних платежів на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України на період, необхідний для отримання дозвільних документів.

Зазначені обставини стали підставою звернення позивача як балансоутримувача до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з відповідача як з орендаря 103452,55 грн. основного боргу з орендної плати (в межах належних йому 30%), 4590,38 грн. пені, 888,36 грн. 3% річних, 16,42 грн. інфляційних втрат та 21725,03 грн. штрафу.

Задовольняючи частково позовні вимоги на загальну суму 94049,09 грн., місцевий господарський суд виходив з того що вимоги позивача є законними і ґрунтовними, однак, розрахунок суми заборгованості, наданий позивачем, є невірним і не відповідає розрахунку, здійсненому судом.

Апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції, погодився з висновками місцевого господарського суду в частині того, що відповідачем не виконувались умови договору, а також з тим, що шляхом обміну листами сторони не змінили умови договору, зокрема, що звільнення орендаря від внесення орендної плати, однак, зазначив, що перерахунок суми позовних вимог в бік зменшення здійснений судом першої інстанції без будь-якого обґрунтування, відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню на заявлену суму 130624,47 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного господарського суду та вважає, що доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують, виходячи з наступного.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами 1, 5 статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користуванням об'єкту оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України.

Виходячи з правового аналізу зазначених законодавчих приписів та умов договору оренди, суди попередніх інстанцій дійшли цілком правомірного висновку про підставність і ґрунтовність позовних вимог.

Посилання скаржника на те, що шляхом листування з орендодавцем та балансоутримувачем договір оренди нерухомого майна був змінений таким чином, що орендар звільнявся від сплати орендних платежів на підставі положень ч. 6 ст. 762 ЦК України, правомірно відхилено господарськими судами попередніх інстанцій, оскільки, як зазначалося в попередніх судових рішеннях, договір оренди за своєю правовою природою є договором відплатним, а звільнення орендаря від орендної плати, може зумовлюватись лише наявністю певних обставин, які виключають можливість використання майна за цільовим призначенням .

Нормою ч. 6 ст. 762 ЦК України, на яку посилається скаржник як на підставу звільнення від орендної плати, передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає . Однак, матеріали справи не містять жодного доказу того, що майно, передане в оренду, не могло бути використане відповідачем за його цільовим призначенням (розміщення кафе) через обставини, які б не залежали від орендаря, адже, посилання скаржника на необхідність отримання дозвільних документів для відкриття магазину безмитної торгівлі не є обставинами, які б заважали функціонуванню кафе на території орендованого приміщення з вини орендодавця та/або балансоутримувача і які б у розумінні ч. 6 ст. 762 ЦК України давали підстави для звільнення орендаря від орендної плати.

При цьому, доводи скаржника щодо внесення змін до договору оренди відхиляються колегією суддів, оскільки,як вбачається з матеріалів справи, його звернення до позивача відбулось до укладення договору і з приводу можливості звільнення від внесення орендної плати, а не стосовно унесення змін до договору, який надалі було укладено між сторонами без будь-яких умов про несплату орендної плати протягом якогось конкретного періоду часу.

Що стосується доводів скаржника відносно невірного розрахунку суми основного боргу, здійсненого апеляційним господарським судом, колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій відповідач не оспорював розрахунку позовних вимог, здійснених позивачем, ні по сумі взагалі, ані по його складових, адже, ґрунтував свої заперечення проти позову в цілому, посилаючись на домовленість про звільнення від внесення орендної плати, відтак, та враховуючи приписи ст. ст. 111 5 , 111 7 ГПК України зазначені доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для зміни або скасування оскаржуваних судових актів.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарським судом апеляційної інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстав для скасування оскаржуваної постанови та задоволення вимог касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер'єр-Аеропорт" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2012 у справі господарського суду Київської області № 3/159-11 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І.Глос