Постанова

від 14.05.2012 по справі 30/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2012 № 30/24

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Федорчука Р.В.

Лобаня О.І.

при секретарі Криворотько В.В.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 - дов. б/н від 22.02.2012 р.;

від відповідача: ОСОБА_3 - дов. б/н від 26.07.2011 р.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «Баюм»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 23.02.2012 р.

у справі № 30/24 (суддя - Ващенко Т.М.)

за позовом Приватного підприємства «Баюм»

до Приватного акціонерного товариства Виробничо будівельний комбінат «Кібер»

про тлумачення умов договору

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2012 року по справі № 30/24 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, Приватне підприємство «Баюм» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2012 року по справі № 30/24 та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги апеляційної скарги.

Ухвалою від 21.03.2012 року апеляційну скаргу прийнято до провадження в наступному складі колегії: Головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді - Майданевича А.Г., Гаврилюка О.М.

09.04.2012 року, в зв'язку з виробничою необхідністю та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, змінено склад колегії, а саме: суддів Майданевича А.Г., Гаврилюка О.М. на суддів Лобаня О.І. та Федорчука Р.В. відповідно.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.

Представник апелянта в поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2012 року по справі № 30/24 та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги апеляційної скарги.

Представник відповідача в поясненнях, наданих у судовому засіданні, заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

06.04.2012 року через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

20.07.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Кібер» (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство Виробничо будівельний комбінат «Кібер») (далі - Відповідач, Наймодавець) та Приватним підприємством «Баюм» (далі - Позивач, Наймач) укладено Договір майнового найму № 49 (далі - Договір).

Відповідно до умов п. 1.1 Договору Наймодавець передає Наймачу в строкове платне користування майно, що належить Наймодавцю на праві власності, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Новоконстянтинівська, 4-а, частина металевого ангару під збирання меблів - 69,00 кв. м.

Як зазначено в п. 4.2 Договору, одностороннє розірвання Договору не допускається, за винятком випадків коли одна із сторін суттєво не виконує його умови. Розірвання Договору достроково та зміна його умов можливі у випадку, зокрема, якщо Наймач не сплачує плату більше місяця.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що Наймач сплачує плату за майновий найом за кожний місяць користування приміщенням шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Наймодавця до 10 числа поточного місяця на підставі рахунків, які Наймодавець зобов'язаний надати Наймачу не пізніше 5-го числа поточного місяця.

Згідно п. 3.3 Договору, сторонами погоджено, що в разі несвоєчасної сплати за найм в визначені Наймодавцем строки, Наймач сплачує першому пеню в розмірі: від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу 1/365 від подвійної облікової ставки НБУ по рефінансуванню, згідно з Законом України від 22.11.96. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Позивач в обґрунтування свої вимог посилається на наступне.

Виконання обов'язків Наймача щодо сплати орендної плати за договором прямо залежить від виконання Наймодавцем своїх зобов'язань відносно надання позивачу рахунків, є незрозумілим порядок та правомірність розірвання Договору з ініціативи Наймодавця, у випадку невчасної сплати Наймачем орендної плати (п. 4.2 Договору), якщо така несвоєчасна сплата сталася в результаті неналежного виконання умов Договору саме Наймодавцем.

Також зазначає, що жодним пунктом Договору не врегульовано порядок надання Наймодавцем Наймачу рахунків для подальшої їх сплати.

На думку позивача, п. 3.3 Договору, стосовно визначення наймачем строків сплати орендної плати, суперечить п. 3.1 Договору, який встановлює десятиденний строк з дня отримання рахунку для сплати орендної плати, в зв'язку з чим позивачу незрозумілими є строки виконання договірних зобов'язань та порядок стягнення штрафних санкцій за неналежне їх виконання.

Згідно з ст. 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 213 Цивільного кодексу України, на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Частиною 3 ст. 213 Цивільного кодексу України зазначено, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Згідно з ч. 4 ст. 213 Цивільного кодексу України, якщо за правилами, встановленими ч. 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 213 Цивільного кодексу України, тлумаченню підлягає саме зміст правочину, а не його конкретні терміни в окремих пунктах договору.

Як вже було зазначено вище, між сторонами було укладено Договір майнового найму, що за своєю природою є договором найму (оренди).

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як передбачено п. 2.3 Договору, сторонами було погоджено, що Наймач зобов'язаний своєчасно й у повному обсязі сплачувати Наймодавцю плату за майновий найм, та відповідно до п. 3.1 Договору, Наймач сплачує плату за майновий найм Наймачем за кожний місяць користування приміщенням.

З вищенаведеного вбачаться, що Договором, як і чинним законодавством передбачено обов'язок наймача щомісяця вносити плату в повному обсязі за користування орендованим майном, при цьому, порядок надання наймодавцем наймачу рахунку не має істотного значення для виконання цього обов'язку, а тому не потребує тлумачення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач, даними вимогами, має на меті уникнути відповідальності в разі несплати ним у визначені Договором строки передбачених платежів, і не викликані якимось непорозумінням змісту пунктів 3.1, 4.2 та 3.3 Договору № 49 майнового найму від 20.07.2008 року.

Судова колегія зазначає, що при дослівному читанні пункту пунктів 3.1, 4.2 та 3.3 Договору № 49 майнового найму від 20.07.2008 року не вбачається будь-яких незрозумілих слів та понять, або термінів, які не дають змоги з'ясувати дійсні наміри сторін, що є необхідною умовою за ст. 213 Цивільного кодексу України, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищезазначене, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені Позивачем в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2012 року по справі № 30/24 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Позивача задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на Позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Баюм» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2012 року по справі № 30/24- залишити без змін.

2. Матеріали справи № 30/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Ткаченко Б.О.

Судді Федорчук Р.В.

Лобань О.І.