Ухвала

від 12.04.2012 по справі 33/312

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 33/312 Головуючий у 1-й інстанції: Смирнова Ю.М.

Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"12" квітня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого - Бєлової Л.В., суддів: Безименної Н.В., Кучми А.Ю. при секретарі -Комісаренко В.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу позивача -Державної податкової інспекції в Печерському районі м. Києва на постанову Господарського суду мiста Києва від 20 вересня 2011 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції в Печерському районі м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «Векта»про визнання недійсним договору та стягнення коштів ,-

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2005 року позивач -Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва звернулася до Господарського районного суду м. Києва з адміністративним позовом, в якому просила:

- визнати договір купівлі-продажу між ЗАТ «Меридіан»та ТОВ «Векта»недійсним відповідно до ст. 49 ЦК УРСР;

- зобов'язати ЗАТ «Меридіан»повернути на користь ТОВ «Векта»грошові кошти, отримані згідно рахунка-фактури № 07/05-1 від 07.05.2002 року на загальну суму 417 619,20 грн.;

- стягнути з ТОВ «Векта»в дохід державного бюджету товар отриманий ТОВ «Векта»від ЗАТ «Меридіан»у сумі 417 619,20 грн.

Постановою Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2011 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Також, ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2011 року провадження в даній справі щодо відповідача -Закритого акціонерного товариства «Меридіан»- закрито.

Не погоджуючись із вказаною постановою від 20 вересня 2011 року, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши з'явившихся сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.

При ухваленні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в травні 2002року Товариство з обмеженою відповідальністю «Векта»придбало у Закритого акціонерного товариства «Меридіан» товар на суму 417619,20 грн., в тому числі ПДВ 69603,20 грн., що підтверджується податковою накладною від 07.05.2002 №07/05-3, рахунком - фактурою від 07.05.2002 №07/05-1.

Оплата придбаного товару здійснена Товариством з обмеженою відповідальністю «Векта»платіжними дорученнями від 15.05.2002 №189 на суму 42000,00 грн., від 15.05.2002 №190 на суму 42000,00 грн., від 15.05.2002 №192 на суму 48000,00 грн., від 15.05.2002 №195 на суму 48000,00 грн. від 15.05.2002 №192 на суму 48000,00 грн., від 15.05.2002 №192 на суму 48000,00 грн., від 15.05.2002 №191 на суму 48000,00 грн., від 15.05.2002 №194 на суму 48000,00 грн., від 15.05.2002 №193 на суму 48000,00 грн., від 15.05.2002 №195 на суму 48000,00 грн., від 15.05.2002 №239 на суму 48000,00 грн., від 08.07.2002 №256 на суму 45619,20 грн.

Укладений між відповідачами договір позивач вважає таким, що укладений з метою, завідомо суперечною інтересам держави.

Даючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно виходив з наступного.

Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що необхідними умовами для визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК УРСР є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства; для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Таким чином, розглядаючи такий спір, суд повинен визначити наявність наступних ознак:

а) вчинення дій об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства;

б) такі угоди характеризуються суб'єктивним наміром сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди;

в) факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування позовних вимог про недійсність спірного договору, а також про наявність умислу у відповідача Закритого акціонерного товариства «Меридіан» на укладення договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави, позивач посилається на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29.05.2003 №2-1334, яким визнано недійсними установчі документи Закритого акціонерного товариства «Меридіан», а також скасована державна реєстрація товариства в органах державної в лади та реєстрація в якості платника ПДВ з моменту реєстрації з мотивів наявності ознак фіктивного підприємництва у діяльності цього товариства.

Проте, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24.05.2006 року, вказане рішення суду скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи позовну заяву ОСОБА_4 до Закритого акціонерного товариства «Меридіан», треті особи: Державна податкова адміністрація у м. Києві, державний реєстратор Соломянської районної державної адміністрації у м. Києві, Товариство з обмеженою відповідальністю «Клондайк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Векта», ОСОБА_5 про визнання недійсними установчих документів Закритого акціонерного товариства «Меридіан» залишено без розгляду (ухвала Соломянського районного суду м. Києва від 28.12.2006). Отже, зазначене рішення в позовній заяві не може використовуватись судом як доказ.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до вироку Солом'янського районного суду м. Києва від 02.06.2003 по обвинуваченню ОСОБА_6 за ст. 27 ч.3, 28 ч.2, ст.205 ч.2, ст.27 ч.3, ст. 28 ч. 2 ст. 209 ч. 2 Кримінального кодексу України, відповідно до якого ОСОБА_6 визнано винною у скоєнні злочинів, передбачених ст. 27 ч. 3, ст.28 ч.2, ст. 205 ч. 2, ст. 27 ч. 3, ст. 28 ч.2, ст. 209 ч. 2 Кримінального кодексу України, а також ухвали Апеляційного суду м. Києва від 23.10.2003, яким цей вирок скасовано в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 3 ст.27, ч.2 ст.28, ч.2 ст.209 Кримінального кодексу України, а також змінено вирок та перекваліфіковано діяння засудженої з ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України на ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України; виключено з обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України кваліфікуючу ознаку «заподіяння великої матеріальної шкоди державі»; виключено з мотивувальної частини посилання на прізвище «ОСОБА_3» та визначено, що злочин ОСОБА_6 вчинено з особою, справа відносно якої виділена в окреме провадження у звязку з розшуком. В решті вирок залишено без змін. ОСОБА_6 визнана винною в організації фіктивного підприємництва, вчиненого повторно. Встановлено, що ряд підприємств, в тому числі і Закрите акціонерне товариство «Меридіан», реєструвалися на громадян, які за винагороду надавали свої паспорти та не мали наміру займатися господарською діяльністю. Підприємства створювалися саме для прикриття незаконної діяльності у вигляді конвертації грошових коштів.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, відповідно до якого на момент вирішення спору у справі ЦК УРСР, на ст. 49 якого посилається позивача та яка встановлювала, зокрема, конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, не діє. Цей Кодекс втратив чинність з 1 січня 2004 року. Цивільний кодекс України таких санкцій не передбачає.

За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

Господарський кодекс України (далі - ГК), що набрав чинності з 1 січня 2004 року, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР. Однак відповідно до пункту 5 розділу IX Прикінцевих положень ГК положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд , -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу позивача -Державної податкової інспекції в Печерському районі м. Києва на постанову Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2011 року - залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом 20 днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 13.04.2012 року.

Головуючий суддя Бєлова Л.В.

Судді: Безименна Н.В.

Кучма А.Ю.