Постанова

від 31.05.2012 по справі 13/185

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2012 р. Справа № 13/185

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В., суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши касаційну скаргуВідкритого акціонерного товариства "Маріупольський завод важкого машинобудування" на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 21.03.12 у справі№ 13/185 господарського суду Донецької області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Комплект" доВідкритого акціонерного товариства "Маріупольський завод важкого машинобудування" простягнення 24 636,23 грн. інфляційних втрат, 6 365,33 грн. 3% річних

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплект" звернулося з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Маріупольський завод важкого машинобудування" про стягнення 6 365,33 грн. 3% річних та 24 636,23 грн. інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем рішення Господарського суду Донецької області від 29.09.10 у справі № 2/96, в зв'язку із чим позивач просив захистити порушене право шляхом стягнення суми інфляційних втрат та 3 % річних за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, позивач посилався на приписи статей 599, 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 26.12.11, ухваленим суддею Макаровою Ю.В., позов задоволено частково, стягнуто з ВАТ "Маріупольський завод важкого машинобудування" на користь ТОВ "Комплект" 24 629,93 грн. інфляційних, 6 365,33 грн. 3 % річних, 545,90 грн. судових витрат. В решті позову відмовлено. Вмотивовуючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Господарського суду Донецької області від 29.09.10 у іншій справі № 2/96, яке набрало законної сили, з відповідача на корить позивача стягнуто 99 944,13 грн. основного боргу за договором поставки від 16.04.09 № ПСМ -03180, останній платіж за яким проведений відповідачем у квітні 2011 року. Відтак, суд визнав наявним у позивача право на стягнення з відповідача інфляційних та річних у відповідності до приписів статті 625 Цивільного кодексу України. Місцевий суд обґрунтовуючи рішення в цій частині керувався також приписами статей 526, 598, 611 Цивільного кодексу України. В частині стягнення 6,30 грн. інфляційних втрат судом відмовлено через помилковість здійснених позивачем розрахунків.

Донецький апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Чернота Л.Ф. -головуючого, Діброви Г.І., Шевкової Т.А., постановою від 21.03.12 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з винесеними у справі судовими актами, Відкрите акціонерне товариство "Маріупольський завод важкого машинобудування" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Обґрунтовуючи скаргу, скаржник вказує на те, що вимога про стягнення основного боргу та вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних були предметами розгляду різних судових процесів. Проте, з вимогою про сплату заборгованості у вигляді інфляційної різниці, а також 3 % річних за порушення строків сплати позивач до відповідача не звертався. Внаслідок цього, на думку скаржника, судами попередніх інстанцій були порушені приписи статей 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, статей 4 7 , 43 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Рішення та постанова у справі переглядаються в межах задоволених позовних вимог.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 16.04.08 між ТОВ "Комплект" та ВАТ "Маріупольський завод важкого машинобудування" був укладений договір № ПСМ-03180 (далі -договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник зобов'язувався виготовити та поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію в асортименті, кількості, у строки та за цінами згідно специфікації №1 (додаток №1), яка є невід'ємною частиною даного договору. Згідно пункту 6.1 договору, розрахунок за поставлений товар покупець здійснює банківським платежем на розрахунковий рахунок постачальника шляхом 50 % передплати на підставі рахунку, який виставляється постачальником та згідно етапів будівництва і 50 % оплати протягом 5 банківських днів з моменту поставки товару на склад покупця. Договір набирає чинність з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.10 ( пункт 11.1 договору). У зв'язку з порушенням ВАТ "Маріупольський завод важкого машинобудування" зобов'язань зі сплати поставленої позивачем продукції, останній звернувся з позовом до Господарського суду Донецької області про стягнення 99 944,13 грн. боргу та 842,28 грн. 3 % річних. Судами також установлено, що рішенням Господарського суду Донецької області від 29.09.10 у справі № 2/96, яке залишено без змін постановами Донецького апеляційного господарського суду від 21.12.10 та Вищого господарського суду України від 17.03.11, позовні вимоги задоволено шляхом стягнення з ВАТ "Маріупольський завод важкого машинобудування" на користь ТОВ "Комплект" 99 944,13 грн. основного боргу та 842,28 грн. 3 % річних. Як вбачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога ТОВ "Комплект" про стягнення з ВАТ "Маріупольський завод важкого машинобудування" 24 636,23 грн. - інфляційних втрат, нарахованих за період з лютого 2009 року по квітень 2011 року та 6 365,33 грн. - 3% річних, нарахованих за період з 14.03.09 по 28.04.11 (з урахуванням здійсненого 21.04.11 взаємозаліку та часткових оплат 28.04.11 і 29.04.11). Спірні відносини, що виникли між сторонами регулюються Цивільним кодексом України і Господарським кодексом України. Поняття зобов'язання та підстави його виникнення визначені статтею 509 Цивільного кодексу України. За приписами наведеної норми зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. З зазначеною нормою кореспондується і стаття 175 Господарського кодексу України, якою визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Стаття 526 Цивільного кодексу України визначає загальні умови виконання зобов'язання. В розумінні наведеної норми зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вимог договору, Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. Аналогічні вимоги до виконання господарських зобов'язань закріпленні і в статті 193 Господарського кодексу України, за приписами якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів , необхідних для належного виконання нею зобов'язання , враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Згідно зі статтею 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Відповідно до статті 599 вказаного Кодексу, яка кореспондується зі статтею 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання не виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові обов'язки, у тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання унормовує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу унормовано статтею 16 цього Кодексу. Згідно приписів частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Дослідивши усі обставини справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суди попередніх інстанцій установили, що відповідачем заборгованість у розмірі 99 944,13 грн., яка присуджена до стягнення рішенням від 29.09.10, сплачувалась частинами, що підтверджується банківськими виписками за 28.04.11, 29.04.11 та проведеним 21.04.11 взаємозаліком на суму 7 231,69 грн. Таким чином, виходячи з установлених судами обставин щодо невчасного виконання відповідачем грошового зобов'язання, висновок судів обох інстанцій про стягнення з останнього 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням здійсненого судами перерахунку, визнається правомірним. Доводи, викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються викладеним та ґрунтуються на переоцінці доказів у справі, яка за приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції.

За таких обставин, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Маріупольський завод важкого машинобудування" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.03.12 у справі Господарського суду Донецької області № 13/185 залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В. Швець