Рішення

від 05.06.2012 по справі 2-2096/12

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №2-2096/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2012 року Солом'янський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді -Оксюти Т.Г.

при секретарі - Прохоровій К.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Біофарма», Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-біотехнологічний центр «Ензифарм», Державного підприємства «Ензим», ОСОБА_3, Державної служби інтелектуальної власності України, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 про визнання права власності на патенти, внесення відповідних змін щодо власника патентів на винаходи та відшкодування завданих збитків, включаючи реальні збитки і упущену вигоду, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачі звернулись до суду з позовом до відповідачів про визнання права власності на патенти, внесення відповідних змін щодо власника патентів на винаходи та відшкодування завданих збитків, включаючи реальні збитки і упущену вигоду, відшкодування моральної шкоди.

В ході розгляду справи позивачі уточнили позовні вимоги та просили визнати за ними право власності на патент на винахід НОМЕР_1 та деклараційний патент на винахід НОМЕР_2

Визнати недійсним патент на винахід НОМЕР_1 в частині визначення власником ВАТ «Науково-біотехнологічний центр «Ензифарм».

Зобов'язати Державну службу інтелектуальної власності України виключити ВАТ «Науково-біотехнологічний центр «Ензифарм»із складу власників патенту на винахід НОМЕР_1.

Зобов'язати Державну службу інтелектуальної власності України включити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 власниками патенту на винахід НОМЕР_1.

Визнати недійсним деклараційний патент на винахід НОМЕР_2 в частині визначення власником ТОВ «Науково-біотехнологічний центр «Ензифарм».

Зобов'язати Державну службу інтелектуальної власності України виключити ТОВ «Науково-біотехнологічний центр «Ензифарм»із складу власників Деклараційного патенту на винахід НОМЕР_2

Зобов'язати Державну службу інтелектуальної власності України включити ОСОБА_1 власником деклараційного патенту на винахід НОМЕР_2

Стягнути пропорційно отриманому від випуску лікарського засобу (ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2) доходу з ПрАТ «Біофарма», ТОВ «Науково-біотехнологічний центр «Ензифарм», ДП «Ензим»і ОСОБА_3 в рахунок відшкодування завданих збитків суму, що дорівнює 1987932,00 грн. на користь ОСОБА_1 -1255536,00 грн. та на користь ОСОБА_2 -732396,00 грн.

Стягнути солідарно з ПрАТ «Біофарма», ТОВ «Науково-біотехнологічний центр «Ензифарм», ДП «Ензим»і ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди суму, що дорівнює 300000,00 грн. на користь кожного з позивачів, а саме на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Зобов'язати ПрАТ «Біофарма», ТОВ «Науково-біотехнологічний центр «Ензифарм», ДП «Ензим»і ОСОБА_3 солідарно відшкодувати понесені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пов'язані з веденням справи витрати, а саме в розмірі судового збору в сумі 3433,60 грн.

Зобов'язати ПрАТ «Біофарма», ТОВ «Науково-біотехнологічний центр «Ензифарм», ДП «Ензим»і ОСОБА_3 солідарно відшкодувати понесені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрати, пов'язані з веденням справи, згідно з договором №3 від 01.07.2011 року про консультаційні послуги з правових питань на розрахунковий рахунок Адвокатського об'єднання «Колегія адвокатів Оболонського району м. Києва»№260093011371, МФО 320229, рахунок в Державному Ощадному банку України, Філія Оболонське відділення №8142, код 20079156 у розмірі 10% від задоволених вимог.

Зобов'язати ПрАТ «Біофарма», ТОВ «Науково-біотехнологічний центр «Ензифарм», ДП «Ензим»і ОСОБА_3 надати інформацію про обсяг і вартість реалізованої продукції препарату ІНФОРМАЦІЯ_2 протягом 3 років з 01.02.2009 року по 01.02.2012 року, оскільки на такий запит ці відомості не були надані.

Зобов'язати ПрАТ «Біофарма», ТОВ «Науково-біотехнологічний центр «Ензифарм»та ДП «Ензим»у підтвердження статусу юридичної особи надати витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на час розгляду та довідку про власні банківські рахунки, оскільки ці відомості без допомоги суду отримати неможливо.

Зобов'язати Державну службу інтелектуальної власності України поновити чинність патенту України НОМЕР_1 на винахід «ІНФОРМАЦІЯ_3»з 28.08.2000 року.

Зобов'язати Державну службу інтелектуальної власності України поновити чинність патенту України поновити чинність деклараційного патенту України НОМЕР_2 на винахід «ІНФОРМАЦІЯ_1»з 05.06.2008 року.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Державної служби інтелектуальної власності України відповідні збори за поновлення чинності патенту України НОМЕР_1 на винахід «ІНФОРМАЦІЯ_3»деклараційного патенту України НОМЕР_2 на винахід «ІНФОРМАЦІЯ_1»відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 року №1716.

Позивачі свої вимоги обґрунтовують тим, що вони приймали участь у дослідній роботі щодо препаратів «ІНФОРМАЦІЯ_1»та «ІНФОРМАЦІЯ_2», яка передувала отриманню патенту України НОМЕР_1 та деклараційного патенту України НОМЕР_2 на винаходи, в яких позивачі вказані в якості винахідників.

Водночас позивачі вважають, що мали б бути власниками вказаних патентів та отримувати винагороду внаслідок їх використання.

Позивачі стверджують, що з урахуванням того, що протягом тривалого часу патенти використовувалися відповідачами без виплати винагороди позивачам за використання патентів, позивачам також завдано моральної шкоди.

На підставі вищевикладеного просили позов задовольнити.

Представники позивачів у судовому засіданні позовні вимоги своїх довірителів підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача Державної служби інтелектуальної власності України проти задоволення позовних вимог заперечувала посилаючись на те, що патенти України НОМЕР_1 і НОМЕР_2 на винаходи припинили свою дію 28.08.2000 року і 05.06.2008 року, тобто на момент звернення до суду позивачів з вимогою про визнання їх недійсними та визнання права власності на них, патенти вже не діяли.

А відтак, недіючі патенти не можуть призвести до порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивачів.

На підставі вищевикладеного просила у задоволенні позову відмовити.

Відповідач Державне підприємства «Ензим»у судове засідання свого представника не направив, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву в якій просив розглядати справу без участі його представника.

Представник відповідачів ПрАТ «Біофарма», ТОВ «Науково-біотехнологічний центр «Ензифарм», ОСОБА_3 проти задоволення позовних вимог заперечувала посилаючись на те, що позивачі ніколи не були власниками патентів України НОМЕР_1 та НОМЕР_2, а тому їх посилання на права власника патентів, в тому числі і на право отримувати доходи від використання винаходу, є безпідставними.

Крім того, станом на сьогоднішній день строк чинності обох патентів, на які посилались позивачі закінчився.

На підставі вищевикладеного просила у задоволенні позову відмовити.

Треті особи ОСОБА_11, ОСОБА_15, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9 в судове засідання не з'явились, надали заяви в яких проти задоволення позовних вимог заперечували та просили справу розглядати без їх участі.

Третя особа ОСОБА_14 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Треті особи ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_16 та ОСОБА_17 у судове засідання не з'явились, про дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином, однак про причини неявки суду не повідомили.

Суд, вислухавши думку представника позивачів, представника Державної служби інтелектуальної власності України, представника відповідачів ПрАТ «Біофарма», ТОВ «Науково-біотехнологічний центр «Ензифарм», ОСОБА_3, третьої особи ОСОБА_14, врахувавши заяви відповідача ДП «Ензим»та третіх осіб ОСОБА_11, ОСОБА_15, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на наступне.

Судом встановлено, що на ім'я Акціонерного товариства «Науково-біотехнологічний центр «Ензифарм»було видано патент України НОМЕР_1 на винахід «ІНФОРМАЦІЯ_3»(дата подання заявки -28.08.1995 року, дата видачі -15.07.1997 року).

Власником вказаного патенту на момент його видачі було Акціонерне товариство «Науково-біотехнологічний центр «Ензифарм».

Винахідниками у вказаному патенті були вказані: ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_17.

Вказане підтверджується виписками з державного реєстру патентів України на винаходи щодо патенту України НОМЕР_1 на винахід «ІНФОРМАЦІЯ_3», копіями публікацій щодо вказаного патенту, а також матеріалами заявки №95083935.

З наданих суду пояснень представників позивачів вбачається, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були обізнані з тим, що вони зазначені у патенті України НОМЕР_1 на винахід в якості винахідників.

З виписки щодо патенту України НОМЕР_1 на винахід «ІНФОРМАЦІЯ_3»вбачається, що дія вказаного патенту була припинена 28.08.2000 року у зв'язку із закінченням визначеного законом строку його дії.

Також судом встановлено, що на ім'я відповідача ТОВ «Науково-біотехнологічний центр «Ензифарм»було видано деклараційний патент України НОМЕР_2 на винахід «ІНФОРМАЦІЯ_1»(дата подання заявки -05.06.2003 року, дата видачі -15.03.2004 року).

Власником вказаного патенту було ТОВ «Науково-біотехнологічний центр «Ензифарм».

Винахідниками у вказаному патенті були вказані: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_15.

Вказане підтверджується виписками з державного реєстру патентів України на винаходи щодо патенту України НОМЕР_2 на винахід «ІНФОРМАЦІЯ_1», копіями публікацій щодо вказаного патенту, а також матеріалами заявки №2003065200.

З наданих суду пояснень представників позивачів, ОСОБА_1 був обізнаний з тим, що він зазначений у патенті України НОМЕР_2 на винахід в якості винахідника. Стосовно ж позивача ОСОБА_2, то посилання на останню взагалі відсутнє у вказаному патенті.

Згідно відомостей поданих суду Державною службою інтелектуальної власності у виписці щодо патенту України НОМЕР_2 на винахід «ІНФОРМАЦІЯ_1»дія вказаного патенту була припинена 05.06.2008 року.

Як вбачається з матеріалів справи, патент України НОМЕР_1 на винахід «ІНФОРМАЦІЯ_3»було видано без проведення експертизи по суті на підставі постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»№3769-ХІІ від 23.12.1993 року, згідно якої до створення необхідної патентно-інформаційної бази патенти України на винаходи можуть видаватися без проведення експертизи заявок по суті на строк до 5 років від дати подання заявки під відповідальність його власника без гарантії чинності патенту (п. 3). Отже, строк дії вказаного патенту сплив 28.08.2000 року, у зв'язку із закінченням визначеного законом 5-річного строку його дії.

Стосовно деклараційного патенту НОМЕР_2 на винахід «ІНФОРМАЦІЯ_1»судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що заявку №2003065200 на реєстрацію винаходу «ІНФОРМАЦІЯ_1»було подано 05.06.2003 року. На дату подання вказаної заявки чинним був Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»від 15.12.1993 року, з останніми змінами від 22.05.2003 року.

За приписами ст. 1 вказаного закону деклараційний патент на винахід - різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи заявки на винахід; формальна експертиза (експертиза за формальними ознаками) - експертиза, у ході якої встановлюється належність зазначеного у заявці об'єкта до переліку об'єктів, які можуть бути визнані винаходами (корисними моделями), і відповідність заявки та її оформлення встановленим вимога.

Відповідно до ст. 6 цього ж закону, строк дії деклараційного патенту на винахід становить 6 років від дати подання заявки до Установи.

Ст. 32 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», чинного на момент чинності деклараційного патенту України НОМЕР_2, визначено, що дія патенту припиняється у разі несплати у встановлений строк річного збору за підтримання його чинності. Річний збір за підтримання чинності патенту сплачується за кожний рік його дії, починаючи від дати подання заявки. Документ про сплату збору за кожний наступний рік має надійти або бути відправленим до Установи до кінця поточного року дії патенту за умови сплати збору протягом його останніх 4 місяців. Дія патенту припиняється з першого дня року, за який збір не сплачено. Річний збір за підтримання чинності патенту може бути сплачений протягом 12 місяців після закінчення встановленого строку. У цьому випадку розмір річного збору збільшується на 50 відсотків. При сплаті збору дія патенту відновлюється. Якщо збір не сплачено протягом цих 12 місяців, Установа публікує у своєму офіційному бюлетені інформацію про припинення дії патенту.

Враховуючи наявні у матеріалах справи виписки з державного реєстру патентів і деклараційних патентів України на винаходи, дія деклараційного патенту України НОМЕР_2 була припинена у зв'язку з непідтриманням його чинності та несплатою річного збору та з урахуванням вищевикладених приписів чинного законодавства України взагалі не може бути поновлена.

Отже, судом достовірно встановлено, що на момент звернення позивачів до суду дія обох патентів, якими позивачі обґрунтовують свої вимоги, припинена на визначених законом підставах з дотриманням приписів чинного законодавства України.

Посилання позивачів на належність їм прав інтелектуальної власності на винаходи за патентом України НОМЕР_1 та деклараційним патентом України НОМЕР_2, в тому числі права на отримання доходу від використання винаходу, є необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно ст. 464 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на винахід є: право на використання винаходу; виключне право дозволяти використання винаходу (видавати ліцензії); виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на винахід належать володільцю відповідного патенту, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Встановлено, що позивачі ніколи не були власниками патенту України НОМЕР_1 та деклараційного патенту України НОМЕР_2, а відтак їх посилання на належність їм прав, що випливають з патентів, в тому числі права на отримання доходу від використання винаходу, не узгоджуються з приписами чинного законодавства України, а тому не приймаються судом до уваги.

Доводи позивачів щодо необхідності визнання спірних патентів недійсними суд також вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Позивачі просять визнати вказані патенти НОМЕР_1 та НОМЕР_2 недійсними в частині визначення власником ВАТ «Науково-біотехнологічний центр «Ензифарм»та ТОВ «Науково-біотехнологічний центр «Ензифарм».

Згідно ст. 469 ЦК України права інтелектуальної власності на винахід визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом.

Ст. 33 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»визначено, що патент може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі:

а) невідповідності запатентованого винаходу (корисної моделі) умовам патентоздатності, що визначені статтею 7 цього Закону;

б) наявності у формулі винаходу (корисної моделі) ознак, яких не було у поданій заявці;

в) порушення вимог частини другої статті 37 цього Закону;

г) видачі патенту внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

Відповідно до приписів вимог ст. ст. 27, 28, 29, 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, вказані принципи щодо обов'язковості доведення тих чи інших обставин є обов'язковими при з'ясуванні обставин справи по суті.

Чинним законодавством України не передбачено можливості визнання патенту недійсним в частині визначення власником певної особи. Більше того, жодної з належних підстав для визнання недійсними спірних патентів позивачами не доведено.

До того ж, з огляду на той факт, що вказані патент України НОМЕР_1 та деклараційний патент України НОМЕР_2, на момент звернення позивачів до суду вже були нечинними, визнання їх недійсними є неможливим та таким, що суперечить чинному законодавству України.

Крім того, посилання позивачів на необхідність визнання за ними права власності на спірні патенти також не узгоджується з положеннями чинного законодавства та не доводиться належними та допустимими доказами у справі.

Позивачами не надано доказів незаконного позбавлення їх права власності на зазначені патенти, не обґрунтовано того, чому позивачі вважають, що саме їм мало б належати право власності на спірні патенти. Позивачами не вчинялися дії, спрямовані на отримання вказаних патентів у власність та, відповідно, не надано доказів перешкоджання їм у цьому. Крім того, з урахуванням припинення строку дії патентів на момент звернення до суду, вчинення будь-яких дій зі вказаними патентами не відповідатиме вимогам чинного законодавства України.

З аналогічних підстав задоволенню не підлягають вимоги позивачів про виключення зі складу власників спірного деклараційного патенту України НОМЕР_2 відповідача ТОВ «Науково-біотехнологічний центр «Ензифарм», а з патенту України НОМЕР_1 -Акціонерного товариства «Науково-біотехнологічний центр «Ензифарм»та включення до складу власників вказаних патентів позивачів.

До того ж, з урахуванням встановлення судом законності підстав припинення дії обох спірних патентів не підлягають задоволенню також вимоги про поновлення їх чинності.

Стосовно вимог про відшкодування збитків та моральної шкоди, завданої порушенням прав позивачів, суд вважає, що у позивачів відсутні підстави для вимог про відшкодування збитків та моральної шкоди з огляду на наступне.

Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

В якості підстави для відшкодування збитків позивачі вказують порушення їхніх особистих немайнових прав інтелектуальної власності на винаходи за спірними патентами та майнових прав інтелектуальної власності, що випливають із зазначених патентів.

Посилання позивачів на порушення відповідачами їхніх немайнових прав інтелектуальної власності, визначених ст. 423 ЦК України, спростовується наявними у матеріалах справи доказами, адже відповідачами ніколи не заперечувалося те, що кожен з позивачів є винахідником за відповідним винаходом. Більше того, про визнання позивачів винахідниками свідчать власне спірні патенти, матеріали заявок на винаходи, виписки з реєстрів, оскільки у кожному зі вказаних документів чітко зазначено склад винахідників за кожним з винаходів, серед яких є позивачі.

Стосовно ж послання позивачів в якості підстави для відшкодування збитків на положення ст. ст. 424, 464 ЦК України, якими врегульовано майнові права інтелектуальної власності, зокрема, на винахід, то таке посилання є безпідставним, оскільки позивачам ніколи не належали майнові права інтелектуальної власності на винахід «ІНФОРМАЦІЯ_3»за патентом України НОМЕР_1 та винахід «ІНФОРМАЦІЯ_1»за деклараційним патентом України НОМЕР_2

З урахуванням вказаних вище положень ст. ст. 424, 464 ЦК України майнові права інтелектуальної власності на зазначені патенти належали саме власникам вказаних патентів, якими позивачі не були.

Відтак за відсутності права (майнових прав інтелектуальної власності на винахід «ІНФОРМАЦІЯ_3»за патентом України НОМЕР_1 та винахід «ІНФОРМАЦІЯ_1»за деклараційним патентом України НОМЕР_2) вимога про відшкодування збитків задоволенню непідлягає.

Твердження позивачів про їх намір у 1994 році вчинити певні дії щодо винаходу «ІНФОРМАЦІЯ_3»з посиланням на не підписану угоду про розподіл винагороди між співавторами винаходу «ІНФОРМАЦІЯ_3», на якій взагалі відсутня дата, не приймаються судом до уваги, оскільки вказана угода не є належним та допустимим доказом у справі, так як не породжує правових наслідків, які б могла породити належним чином укладена угода про розподіл винагороди.

Зважаючи на встановлення судом відсутності порушення відповідачами особистих немайнових прав позивачів як винахідників та відсутність у них будь-яких майнових прав на спірні винаходи, у суду відсутні підстави для задоволення вимог про відшкодування збитків.

Що стосується вимоги позивачі про відшкодування моральної шкоди, то слід зазначити наступне.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіянні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно п. 5 вказаної Постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.

Згідно ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачами не надано доказів, які б свідчили про заподіяння їм моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру так само як і не надано доказів, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вона заподіяна, з якого розрахунку та міркувань вони виходили визначаючи розмір шкоди.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачі не довели ті обставини, на які посилались як на підставу своїх вимог, а тому у позові слід відмовити.

Керуючись Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»від 15.12.1993 №3689-XII (з наступними змінами та доповненнями), ст. 492 ЦК України, ст.ст. ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218, 223, 226 ЦПК, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_20 до Приватного акціонерного товариства «Біофарма», Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-біотехнологічний центр «Ензифарм», Державного підприємства «Ензим», ОСОБА_3, Державної служби інтелектуальної власності України, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 про визнання права власності на патенти, внесення відповідних змін щодо власника патентів на винаходи та відшкодування завданих збитків, включаючи реальні збитки і упущену вигоду, відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання апеляційної скарги через Солом'янський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня наступного після проголошення рішення.

Суддя