Постанова

від 19.06.2012 по справі 32/234

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2012 р. Справа № 32/234 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Плюшка І.А., суддівКочерової Н.О., Дунаєвської Н.Г., розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Ровенькиантрацит" на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 23.04.2012 року у справі№ 32/234 господарського суду Донецької області за позовомДержавного підприємства "Ровенькиантрацит" доГоловного управління юстиції у Донецькій області простягнення безпідставно отриманих коштів за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_4, дов. від 30.12.2011

від відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2011 року Державне підприємство "Ровенькиантрацит" звернулось до господарського суду з позовом до Головного управління юстиції у Донецькій області про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 375 208, 68 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що підрозділом примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції у Донецькій області під час проведення виконавчих дій було безпідставно примусово стягнуто з розрахункових рахунків позивача надлишкову суму в розмірі 375 208, 68 грн., яку відповідач відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України зобов'язаний повернути позивачу.

Рішенням господарського суду Донецької області від 05.03.2012 року (суддя: Сковородіна О.М.) відмовлено в задоволенні позовних вимог.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач в силу вимог ст. 1212 Цивільного кодексу України не є особою, яка утримає грошові кошти позивача без достатньої правової підстави, тобто не володіє, не розпоряджається грошовими коштами, на витребуванні яких наполягає позивач.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.04.2012 року (колегія суддів у складі: Будко Н.В. -головуючий, Манжур В.В., М'ясищев А.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі Державне підприємство "Ровенькиантрацит" просить рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного

господарського суду скасувати та прийняте нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому, скаржник посилається на порушення судами норм процесуального та матеріального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 31.05.2011 року головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області Шерстньовим Р.О. винесено 11 постанов про арешт коштів боржника, з яких 3 постанови стосуються стягнення боргу з позивача на користь ТОВ "РСРТП" (по ВП № 4205972 за наказом господарського суду Луганської області № 3/282 від 02.07.2007 року, ВП № 24614614 за наказом господарського суду Луганської області № 7/194 від 30.11.2008 року та ВП № 24614979 за наказом господарського суду Луганської області №7/195 від 30.11.2008 року), а 8 постанов стосуються стягнення боргу з позивача на користь ТОВ "Україна" (по ВП №20478912 за наказом господарського суду Луганської області № 6/105 від 14.06.2010 року, ВП № 20484668 за наказом господарського суду Луганської області № 6/106 від 14.06.2010 року, ВП № 20484837 за наказом господарського суду Луганської області № 6/107 від 14.06.2010 року, ВП № 20484452 за наказом господарського суду Луганської області № 6/108 від 14.06.2010 року, ВП № 20478508 за наказом господарського суду Луганської області № 4/71 від 18.06.2010 року, ВП №20477765 за наказом господарського суду Луганської області № 4/72 від 18.06.2010 року, ВП № 20472942 за наказом господарського суду Луганської області № 4/73 від 18.06.2010 року, ВП № 20488583 за наказом господарського суду Луганської області № 4/74 від 18.06.2010 року).

Відповідно до зазначених постанов про арешт коштів боржника головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції у Донецькій області було накладено арешт на розрахункові рахунки боржника -Державного підприємства "Ровенькиантрацит".

Протягом червня-липня 2011 року головним державним виконавцем було фактично виконано 8 виконавчих проваджень щодо стягнення з Державного підприємства "Ровенькиантрацит" на користь ТОВ "Україна" суми боргу в розмірі 698 545, 62 грн., що підтверджується постановами про закінчення виконавчого провадження від 07.06.2011 року, 29.06.2011 року, 14.07.2011 року та 19.07.2011 року, а також 2 виконавчих проваджень щодо стягнення з Державного підприємства "Ровенькиантрацит" на користь ТОВ "РСРТП" 944 925, 92 грн., що підтверджується постановами про закінчення виконавчого провадження від 07.06.2011 року.

29.06.2011 року на адресу підрозділу примусового виконання рішень ВДВС Донецького обласного управління юстиції надійшла заява товариства з обмеженою відповідальністю "РСРТП" про відмову від одержання грошових коштів, належних до стягнення з Державного підприємства "Ровенькиантрацит" на підставі наказів господарського суду Луганської області № 3/282 від 02.07.2007 року на суму 2036831, 24 грн., № 7/194 від 30.11.2008 року на суму 756 299, 23 грн., № 7/195 від 30.11.2008 року на суму 188 626,69 грн. на користь ТОВ "РСРТП", та повернення зазначених виконавчих документів стягувачу без виконання. Також, заявник просив закінчити виконавчі провадження № 4205972, № 24614614, № 24614979 та зняти арешт, накладений на грошові кошти боржника на всіх його рахунках.

За твердженням позивача, головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції у Донецькій області під час вчинення виконавчих дій було безпідставно примусово стягнуто з розрахункових рахунків позивача надлишкову суму грошових коштів в розмірі 375 208, 68 грн. При цьому, позивач зазначив, що відповідач мав право на примусове стягнення суми боргу лише на користь ТОВ "Україна" в розмірі 698545,62 грн., оскільки ТОВ "РСРТП" поданою до підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції у Донецькій області заявою відмовилося від одержання грошових коштів, належних до стягнення з позивача та просив повернути без виконання відповідні виконавчі документи.

Відтак, на думку позивача, оскільки відповідач фактично стягнув з позивача 1 143 608,86 грн. на користь ТОВ "України", то суму грошових коштів у розмірі 375208, 68 грн. відповідач набув без достатньої правової підстави, яку відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України зобов'язаний повернути позивачу.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відтак, зобов'язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності таких умов: по-перше, щоб мало місце набуття або зберігання майна; по-друге, щоб набуття або зберігання було здійснено за рахунок іншої особи; по-третє, щоб були відсутні правові підстави для набуття або зберігання майна.

При цьому, правильне вирішення спору у даній справи вимагає встановлення факту саме набуття або зберігання майна -грошових коштів позивача відповідачем.

Статтею 115 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення, ухвали, постанови, господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про виконавче провадження" учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання.

При цьому, сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом (ч.ч. 1, 2 ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження").

Виходячи з положень ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження" одним із заходів примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти боржника.

Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника визначено в ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до постанов підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС ГУ юстиції у Донецькій області від 31.05.2011 року про арешт коштів боржника за виконавчими провадженнями № 24614979, № 4205972, № 24614614, № 20478508, № 20488583, №20477765, № 20484668, №20478912, № 20472942, № 20484452, № 20484837 головним державним виконавцем був накладений арешт на розрахункові рахунки Державного підприємства "Ровенькиантрацит".

При цьому, відповідно до ст. 42 зазначеного закону розподіл стягнутих державним виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаної від реалізації майна боржника) здійснюється у певному порядку:

1) у першу чергу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на організацію та проведення виконавчих дій;

2) у другу чергу компенсуються витрати державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб;

3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми;

4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені державним виконавцем відповідно до вимог цього Закону.

Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється по мірі їх стягнення.

Порядок виплати стягнутих грошових сум врегульований статтею 45 Закону України "Про виконавче провадження". Так, грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 45 Закону стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються державним виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем належні йому рахунки.

Забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові суми, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких ці суми стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником у іншому виконавчому провадженні).

Як було зазначено вище, судами попередніх інстанцій також встановлено, що головним державним виконавцем протягом червня-липня 2011 року було фактично виконано 8 виконавчих проваджень щодо стягнення з Державного підприємства "Ровенькиантрацит" на користь ТОВ "Україна" суми боргу в розмірі 698 545, 62 грн., що підтверджується постановами про закінчення виконавчого провадження від 07.06.2011 року, 29.06.2011 року, 14.07.2011 року та 19.07.2011 року, а також 2 виконавчих проваджень щодо стягнення з Державного підприємства "Ровенькиантрацит" на користь ТОВ "РСРТП" 944 925, 92 грн., що підтверджується постановами про закінчення виконавчого провадження від 07.06.2011 року.

Відповідно до постанови головного державного виконавця від 29.06.2011 року виконавчий документ -наказ господарського суду Луганської області № 3/282 від 02.07.2007 року про стягнення з Державного підприємства "Ровенькиантрацит" на користь ТОВ "РС РТП" заборгованості у сумі 2 036 831, 24 грн. було повернуто стягувачу у зв'язку з надходженням заяви стягувача про повернення виконавчого документу.

Таким чином, виходячи з вищенаведених вимог чинного законодавства, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що орган виконавчої служби в межах здійснення виконавчого провадження не набуває та не може зберегти жодного майна, в тому числі і грошових коштів за рахунок боржника. Разом з цим, перерахування коштів стягувачам здійснюється виконавчим органом за відсутності жодних ознак відплатності чи набуття матеріальної вигоди

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли до цілком вірного висновку, що застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України є неможливим, оскільки вказаною нормою закону регулюється право на повернення майна виключно від особи, яка його утримує (майно) без достатніх правових підстав. При цьому, як було встановлено судами попередніх інстанцій на момент звернення до суду з позовом у даній справі та станом на час винесення рішення місцевим господарським судом відповідач не володів, не розпоряджався грошовими коштами, на стягненні яких наполягає позивач.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд у відповідності до вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, у відповідності до вимог закону та встановлених обставин вирішив спір у справі.

Переглядаючи справу повторно, в порядку ст.101 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін.

Посилання скаржника на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Ровенькиантрацит" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.04.2012 року у справі № 32/234 без змін.

Стягнути з Державного підприємства "Ровенькиантрацит" до спеціального фонду Державного бюджету України (р/р 31211254700007, отримувач коштів -УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код за ЄДРПОУ 38004897, код класифікації доходів бюджету 22030004, код банку отримувача 820019) 1876 грн. 04 коп. (одна тисяча вісімсот сімдесят шість гривень чотири копійки) судового збору, недоплаченого за подання касаційної скарги.

Доручити господарського суду першої інстанції видати відповідний наказ.

Головуючий І. Плюшко

Судді: Н. Кочерова

Н. Дунаєвська