Постанова

від 10.07.2012 по справі 16/5007/130/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2012 р. Справа № 16/5007/130/11

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.-головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу приватного підприємства "Нива", с. Старосільці Коростишівський район Житомирської області (далі -ПП "Нива"),

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 02.02.2012

зі справи № 16/5007/130/11

за позовом Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України, м. Житомир (далі -Інститут),

до ПП "Нива"

про стягнення 6 177,60 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Інститут звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з ПП "Нива" 6 177,60 грн. винагороди за використання об'єкта права інтелектуальної власності -сорту жита "Клич" на підставі укладеного сторонами ліцензійного договору від 21.01.2009 № 203 (далі -Ліцензійний договір). Крім того, позивач просив стягнути судові витрати за послуги адвоката в сумі 9 000 грн., а в подальшому -в сумі 14 000 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що заборгованість зі сплати винагороди за Ліцензійним договором на спірну суму встановлено актом Контрольно-ревізійного управління в Житомирській області ревізії фінансово-господарської діяльності Інституту від 05.11.2010 № 06-07-09/084.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 26.12.2011(суддя Гансецький В.П.) у позові відмовлено; стягнуто з Інституту 5000 грн. судових витрат за послуги адвоката. Рішення обґрунтовано тим, що у справі відсутні фактичні дані на підтвердження обов'язку відповідача сплатити винагороду в заявлений позивачем сумі.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.02.2012 (колегія суддів у складі: суддя Щепанська Г.А. -головуючий, судді Бригинець Л.М., Демидюк О.О.), рішення місцевого господарського суду у справі змінено в частині стягнення судових витрат за послуги адвоката; стягнуто судові витрати в цій частині в сумі 2 000 грн.; у решті рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ПП "Нива" просить Вищий господарський суд України постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині відмови в стягненні судових витрат за послуги адвоката та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення даних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції частини третьої статті 49 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) та статті 12 Закону України "Про адвокатуру".

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час та місце розгляду скарги. Представники сторін у судове засідання не з'явилися.

Перевіривши на підставі встановлених місцевим та апеляційним господарськими судами обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1109 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У частині першій статті 487 ЦК України зазначено, що майновими правами інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідченими патентом, є, зокрема, виключне право дозволяти використання сорту рослин.

Згідно з частиною другою цієї статті майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин належать володільцю патенту, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Відповідно до частини другої статті 39 Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" передбачено, що виключне право на дозвіл чи заборону використання сорту полягає в тому, що ніхто без дозволу володільця патенту не може здійснювати щодо посадкового матеріалу сорту такі дії: виробництво або відтворення (з метою розмноження); доведення до кондиції з метою розмноження; пропонування до продажу; продаж або інший комерційний обіг; вивезення за межі митної території України; ввезення на митну територію України; зберігання для будь-якої із цілей, зазначених у пунктах "а" -"е" цієї частини. Володілець патенту може зумовити дозвіл певними умовами та обмеженнями.

Частиною третьою статті 40 Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" передбачено, що володілець патенту може видати будь-якій особі дозвіл (ліцензію) на використання сорту на підставі ліцензійного договору. За ліцензійним договором власник сорту (ліцензіар) передає право на використання сорту іншій особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов'язання вносити ліцензіару обумовлені договором платежі і здійснювати інші дії, передбачені ліцензійним договором.

Господарськими судами у справі встановлено, що за умовами Ліцензійного договору Інститут надав ПП "Нива" на строк дії цього правочину невиключне право на використання сорту жита "Клич" шляхом розмноження та продажу на підставі субліцензії насіннєвого матеріалу цього сорту (у тому числі за кордон за письмовою згодою Інституту). Ліцензійним договором встановлено щорічну (починаючи з 2009 року) плату за використання названого об'єкта інтелектуальної власності в розмірі п'яти відсотків від вартості реалізованого посівного матеріалу та від обсягу компенсацій витрат на його вирощування.

У прийнятті судових рішень по суті спору попередні судові інстанції виходили з того, що підстави для стягнення з ПП "Нива" встановленої Ліцензійним договором плати за використання сорту жита "Клич" відсутні, оскільки відсутні й фактичні дані про виробництво, відтворення з метою розмноження продаж або інше введення в комерційний обіг відповідачем цього сорту. Згаданий акт Контрольно-ревізійного управління в Житомирській області від 05.11.2010 № 06-07-09/084, на який посилається позивач на обґрунтування своєї правової позиції в даному спорі, та інші досліджені господарськими судами матеріали відповідної перевірки висновку, покладеного в основу судових рішень зі справи, не спростовують. Жодних доказів використання саме сорту жита "Клич" за Ліцензійним договором не встановлено. При цьому позивач стверджує, що насіння сорту жита "Клич" відповідачеві за Ліцензійним договором не передавалося.

З урахуванням наведеного попередні судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено наявності підстав для стягнення встановленої Ліцензійним договором винагороди, а відтак й обґрунтовано відмовили в задоволенні позову у справі.

Що ж до стягнення судових витрат на послуги адвоката, які є предметом даного касаційного оскарження, необхідно зазначити таке.

За змістом статті 44 ГПК України до складу судових витрат віднесено оплату послуг адвоката.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру" (частина третя статті 49 ГПК України).

У силу статті 12 Закону України "Про адвокатуру" оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

З досліджених господарськими судами матеріалів справи вбачається, що ПП "Нива" просило стягнути судові витрати за послуги адвоката в сумі 14 000 грн., а саме: гонорар у сумі 5 000 грн. та 9 000 грн. -"витрати з виконання доручення".

ПП "Нива" подало суду укладені з адвокатом ОСОБА_1. договори про надання правової допомоги від 03.11.2011 та від 30.01.2012. У договорі від 30.01.2012 зазначено, що оплата роботи адвоката (гонорар) складає 2 000 грн. та що на виконання доручення видано 3 000 грн.; договір від 03.11.2011 має відмітку про те, що на виконання доручення адвокату видано 6 000 грн. Отже, фактично лише договором від 30.01.2012 визначено вартість послуг адвоката в частині його гонорару в сумі 2 000 грн., інші суми, зазначені в цих правочинах, стосуються оплати майбутніх витрат. Наявні видаткові касові ордери від 30.01.2012 №№ 30586505, згідно з якими ПП "Нива" сплатило адвокату ОСОБА_1. 5 000 грн. Разом з тим, апеляційним господарським судом установлено, що: акти наданих послуг за цими договорами не підписувалися; розрахунки "витрати з виконання доручення" не підтверджені жодним документальним доказом.

За наведених обставин апеляційний господарський суд, врахувавши фактичні дані щодо підготовки адвокатом процесуальних документів та участі в судових засіданнях у справі, дійшов висновку про стягнення з відповідача судових витрат за послуги адвоката в сумі 2 000 грн. Вищий господарський суд України з юридичною оцінкою цих обставин погоджується.

Судовий збір з апеляційної скарги ПП "Нива" не підлягає стягненню з відповідача у справі за правилами статті 49 ГПК України, оскільки в задоволенні скарги було відмовлено, про що зазначено в постанові апеляційного господарського суду.

Отже, оскаржуваний судовий акт є законним та обґрунтованим, і доводи касаційної скарги цього не спростовують.

Керуючись статтями 111 7 , 111 9 -111 12 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 02.02.2012 зі справи № 16/5007/130/11 залишити без змін, а касаційну скаргу приватного підприємства "Нива" -без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Б. Львов