Постанова

від 03.07.2012 по справі 36/459

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2012 р. Справа № 36/459 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової -головуючого Н. Волковицької Т. Костенко за участю представників: прокурораРудак О.В. -прокурор відділу Генеральної прокуратури України позивачаОСОБА_5 -довіреність від 22.05.2012 р. відповідачаОСОБА_6 -довіреність від 02.07.2012 р. третіх осіб не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Гаражно-будівельного кооперативу "Береговий" на постановувід 10.04.2012 р. Київського апеляційного господарського суду у справі№ 36/459 господарського суду м. Києва за позовомПершого заступника прокурора Оболонського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Гаражно-будівельного кооперативу "Береговий" треті особи - Оболонська районна у м. Києві рада - Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проповернення самовільно зайнятої земельної ділянки Ухвалою від 05.06.2012 р. колегією суддів Вищого господарського суду у складі: головуючий -Дроботова Т.Б., судді Волковицька Н.О., Рогач Л.І., касаційна скарга Гаражно-будівельного кооперативу "Береговий" була прийнята до провадження та призначена до розгляду на 19.06.2012 р.

У зв'язку з відпусткою судді Рогач Л.І., у судовому засіданні 19.06.2012 р. справа розглядалась по суті колегією суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий -Дроботова Т.Б., судді -Волковицька Н.О., Костенко Т.Ф., утвореному розпорядженням заступника Секретаря судової палати Вищого господарського суду України від 19.06.2012 р., про що присутніх у судовому засіданні представників сторін було повідомлено. Відводів складу колегії суддів не заявлено. Розгляд справи відкладався на 03.07.2012 р.

В С Т А Н О В И В :

Перший заступник прокурора Оболонського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до господарського суду м. Києва з позовом про зобов'язання Автокооперативу "Береговий" повернути самовільно зайняту земельну ділянку площею 1,28 га за адресою: м. Київ, вул. Озерна, 5 Київській міській раді шляхом знесення гаражів за власний рахунок, посилаючись на приписи статей 125, 126, 158, 212 Земельного кодексу України, з огляду на встановлення в ході перевірки обставин щодо самовільного використання відповідачем земельної ділянки за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Київська міська рада у поясненнях позовні вимоги підтримала зазначивши про використання відповідачем земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування та без правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Автокооператив "Береговий" у відзиві на позовну заяву заперечував проти її задоволення вказуючи на те, що автокооператив "Береговий" був заснований в серпні 1993 року на базі автостоянки № 14 колишнього об'єднаного автокооперативу по будівництву та експлуатації автостоянок "Чайка" на підставі рішення загальних зборів членів автостоянки, оформленого протоколом № 1 від 01.07.1993 р. та розпорядження представника Президента України в Мінській райдержадміністрації ві26.08.1993 р. № 482. Згідно рішення загальних позачергових зборів кооперативу "Чайка" від 29.06.1993 р. до складу Об'єднаного автокооперативу по будівництву та експлуатації автостоянок "Чайка" на правах структурних підрозділів входило 15 автостоянок, у тому числі і автостоянка № 14, розташована на земельній ділянці по вул. Озерна, 5 в м. Києві, яка перейшла до відповідача в порядку правонаступництва, яка в свою чергу авокооперативу "Чайка" була надана на виконання рішень органу місцевого самоврядування, зокрема, рішення виконкому Мінської райради народних депутатів № 265 від 08.06.1987 року, що свідчить про наявність правомірних підстав користування відповідачем та його попередником спірною земельною ділянкою.

Відповідач також зазначав, що питання про закріплення за ним прав на земельну ділянку площею 1,28 га під автостоянку й надання дозволу на виготовлення паспорту на цю земельну ділянку було ініційоване відповідачем у 1998 та 2004 роках, і на підставі доручення Київської міської ради від 02.08.2004 р. № 225-ПК-2620 КП "Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі" був виготовлений проект про відведення земельних ділянок автокооперативу "Береговий" для експлуатації та обслуговування автостоянок по вул. Озерній, 5 м. Києва, до якого увійшли всі необхідні документи по цій земельній ділянці, у тому числі і листи погодження служб міста з позитивними висновками. Документація була передана на затвердження, проте рішення з цього питання міською радою прийнято не було.

Таким чином, відповідач зазначає, що в розумінні приписів земельного законодавства дії відповідача не підпадають під поняття самовільного зайняття земельної ділянки.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.12.2007 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації.

Ухвалою від 26.05.2008 р. провадження у справі зупинялось до набрання законної сили рішенням у справі № 2-а-89/08 за адміністративним позовом Автокооперативу по експлуатації автостоянки "Береговий" до Київської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення Київської міської ради про відхилення проекту рішення Київської міської ради щодо передачі Автокооперативу по експлуатації автостоянки "Береговий" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Озерній, 5 в Оболонському районі міста Києва.

Ухвалою від 30.11.2011 р. поновлено провадження у справі.

Рішенням господарського суду м. Києва від 08.02.2012 р. (суддя Трофименко Т.Ю.) позовні вимоги задоволені частково, зобов'язано Гаражно -будівельний кооператив "Береговий" повернути Київській міській раді самовільну зайняту земельну ділянку площею 1, 28 га, за адресою: м. Київ, вул. Озерна, 5. В іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог з огляду на відсутність відповідного рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки у власність чи в користування відповідачу та відсутність у останнього правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку.

Разом з цим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача повернути позивачу самовільно зайняту земельну ділянку 1, 28 га, за адресою: м. Київ, вул. Озерна шляхом знесення гаражів за власний рахунок, суд дійшов висновку, що прокурором та позивачем не доведено належність гаражів відповідачу на праві власності.

За апеляційною скаргою Гаражно -будівельний кооператив "Береговий" Київський апеляційний господарський суд (судді: Чорногуз М.Г., Агрикова О.В., Суховий В.Г.) переглянувши рішення господарського суду м. Києва від 08.02.2012 р. в апеляційному порядку, постановою від 10.04.2012 р. залишив його без змін з тих же підстав.

Гаражно -будівельний кооператив "Береговий" подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги суперечністю висновків суду нормам матеріального та процесуального права та обставинам справи.

Скаржник зазначає, що судами правильно було встановлено обставини стосовно того, що відповідач є правонаступником об'єднаного кооперативу відкритих платних автостоянок "Чайка", якому згідно рішення виконавчого комітету Мінської райради народних депутатів від 08.06.1987 року № 265 було виділено земельну ділянку по вул. Озерній для влаштування на ній відкритої платної автостоянки, при цьому, не звернуто уваги на те, що в силу частини 2 статті 20 Земельного кодексу Української РСР (1970 року), який діяв на момент прийняття рішення виконкомом від 08.06.1987 р., таке рішення і є рішенням органу про передачу земельної ділянки в користування. Рішення виконкому № 265 від 08.06.1987 р. є чинним, ніким не оскаржено та не скасоване.

Таким чином, на думку заявника касаційної скарги, у діях ГБК "Береговий" відсутнє самовільне зайняття земельної ділянки в розумінні статті 1 Закону України "Про державний контроль за використання та охороною земель", і така позиція підтверджується, зокрема, постановою Вищого господарського суду України від 02.12.2008 р. у справі № 18/134.

Скаржник зазначає, що відхиляючи докази вжиття відповідачем заходів до оформлення прав користування на спірну земельну ділянку, що також відображено і у судовому рішенні у адміністративній справі № 2-а-89/08, яке набрало законної сили і яким Київміськраду зобов'язано розглянути в установленому порядку клопотання ГБК "Береговий" про передачу спірної земельної ділянки в користування, судами не були враховані норми постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р., зокрема, пункту 3.1, згідно якого дії відповідача не можливо кваліфікувати як самовільне зайняття земельної ділянки, що також підтверджується й позицією суду касаційної інстанції, викладеної у постанові від 22.12.2011 р. у справі № 5002-18/1598-2011.

При цьому, як вважає скаржник посилання суду апеляційної інстанції на постанови Вищого господарського суду від 14.01.2009 р. у справі № 4/750-2/30, від 18.01.2011 р. у справі № 35/472-11/184 та від 01.11.2011 р. у справі № 13/75 є помилковим, оскільки у вказаних справах встановлені інші обставини і не встановлено факту вжиття особою заходів щодо оформлення права користування земельною ділянкою.

Заслухавши доповідь судді -доповідача та пояснення присутніх у судовому засіданні прокурора та представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в оскаржуваній постанові колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства автокооперативу "Береговий" за результатами якої складено акт перевірки № 459/05 від 3.07.2007 року та встановлено, що земельна ділянка, площею 1, 28 га, за адресою: м. Київ, вул. Озерна, 5 використовується автокооперативом "Береговий" під розміщення гаражів за відсутності документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою.

Предметом спору у даній справі є вимога першого заступника прокурора Оболонського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про зобов'язання автокооператив "Береговий" повернути самовільно зайняту земельну ділянку площею 1,28 га за адресою: м. Київ, вул. Озерна, 5 Київській міській раді шляхом знесення гаражів за власний рахунок, посилаючись на приписи статей 125, 126, 158, 212 Земельного кодексу України, з огляду на встановлення в ході перевірки обставин щодо самовільного використання відповідачем земельної ділянки за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Суди першої та апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги зазначали, що на час проведення перевірок дотримання вимог земельного законодавства та розгляду справи у суді, Київська міська рада не приймала рішення про передачу земельної ділянки у власність чи в користування відповідачу, тому відсутні будь-які правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку у відповідача.

Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Підстави набуття прав на землю визначені розділом IV Земельного кодексу України, яким передбачено, що після прийняття органом державної влади або місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки у власність або в користування, затвердження результатів аукціону, укладення відповідної цивільно-правової угоди, набуття права власності на житловий будинок, будівлю, споруду особа має право на одержання земельної ділянки у власність або в користування і право вимагати оформлення документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою.

Статтями 124 та 125 Земельного кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди землі. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначені правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, та передбачено, що цей Закон спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля (преамбула Закону).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", у якій міститься визначення термінів, самовільне зайняття земельної ділянки -це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно досліджувати питання стосовно того, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Здійснюючи судовий розгляд справи судом апеляційної інстанції було встановлено, що 08.06.1987 року Виконавчим комітетом Мінської районної ради Народних депутатів прийнято рішення за № 265, відповідно до якого виділено правлінню об'єднаного кооперативу відкритих платних автостоянок "Чайка" (правонаступником якого є відповідач- автокооператив "Береговий") земельну ділянку площею 1,5 га по вул. Озерній для влаштування на ній відкритої платної автостоянки, із зазначенням у пункті 5 рішення про заборону встановлення на території стоянки металевих гаражів, а також будь-яких інших споруд, крім дозволених.

Земельний кодекс України набрав чинності з 01.01.2002 року та втратив чинність Земельний кодекс 1990 року (пункти 1, 2 розділу ІХ Прикінцеві положення Земельного кодексу України). Пунктом 7 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

При цьому, Земельний кодекс Української РСР (1990 року) було введено в дію з 15.03.1991 року.

На час прийняття вказаного рішення виконкому райради народних депутатів від 08.06.1987 р. діяв Земельний кодекс Української РСР 1970 року, статтею 10 якого визначена компетенція районних Рад народних депутатів у галузі використання та охорони земель, згідно пункту 6 до якої віднесено вирішення питання відповідно до статей 16, 54 цього Кодексу про надання землі в користування, видають землекористувачам документи на право користування землею.

Статтею 15 Земельного кодексу (1970 року) визначені строки землекористування та встановлено, що земля надається в безстрокове або тимчасове користування. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до десяти років. У разі виробничої необхідності ці строки можуть бути продовжені на період, що не перевищує відповідно строків короткострокового або довгострокового тимчасового користування. По окремих видах користування землею Радою Міністрів Української РСР може бути встановлений і триваліший строк довгострокового користування, але не більш як двадцять п'ять років.

Відповідно до статті 22 Земельного кодексу (1970 року) приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Частинами 2, 3 статті 20 Земельного кодексу (1970 року) встановлено, що право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Підстави припинення права землекористування підприємств, організацій і установ встановлені статтею 35 цього Кодексу.

При цьому, за приписами статті 108 Цивільного кодексу України, перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

Статтею 19 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній на момент створення відповідача автокооперативу "Береговий") визначено, що припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства. При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов'язків товариства переходить до його правонаступників.

Не є самовільним використання земельної ділянки юридичного особою після зміни організаційно-правової форми цієї юридичної особи, якщо земельна ділянка використовується нею на підставі документа, який посвідчує право на земельну ділянку, виданого юридичній особі до її реорганізації.

Проте, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що судам як першої, так і апеляційної інстанції необхідно було з'ясувати питання, зокрема, щодо того чи є рішення Виконавчого комітету Мінської районної ради Народних депутатів № 265 від 08.06.1987 р. документом на підтвердження наявності права користування земельною ділянкою саме автокооперативом "Береговий" в розумінні земельного законодавства та чи може вважатися правомірним перехід до нього права користування спірною земельною ділянкою, виходячи з відповідних норм цивільного та господарського законодавства.

При цьому, як вбачається зі змісту постанови, суд апеляційної інстанції посилався на те, що відповідно до пункту 6 Постанови Верховної Ради України від 18.12.90 "Про земельну реформу" (у редакції від 17 грудня 1999 року) особи, яким земельні ділянки надано у користування до введення у дію Земельного кодексу України, повинні до 01.01.2004 року оформити право власності чи право користування. Після закінчення цього строку право користування земельною ділянкою втрачається, дійшовши висновку, що відповідач займає спірну земельну ділянку без наявних правових підстав.

Разом з цим, Рішенням Конституційного Суду України № 5-рп/2005 у справі №1-17/2005 від 22.09.2005 року за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками), яким положення пункту 6 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України та пункту 6 Постанови про земельну реформу визнані неконституційними, та відповідно втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення, тобто з 22.09.2005 року.

Даним рішенням визнані неконституційними положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення, а також: пункт 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніш наданого їм права користування земельною ділянкою.

Однак, посилаючись у постанові на пункт 6 Постанови Верховної Ради України від 18.12.1990 "Про земельну реформу" вказане судом апеляційної інстанції було залишено поза увагою.

Крім того, судом апеляційної інстанції було зазначено, що наявність судових рішень у справах № К-21608/10, № К-21694/10 щодо задоволення позову автокооперативу "Береговий" про зобов'язання Київську міську раду розглянути клопотання про передачу земельної ділянки в користування автокооперативу, не породжує права відповідача використовувати спірну земельну ділянку.

Разом з цим, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що судам необхідно було з'ясувати питання стосовно того, чи є в даному випадку встановлення судами фактичне користування відповідачем земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття, чи вчинялися радою дії по розгляду питання про надання відповідачу в користування земельної ділянки, і у випадку невжиття радою таких дій, чи оскаржені вони відповідачем.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судом чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Керуючись статтями 43, 111 7 , пунктом 3 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2012 р. у справі № 36/459 та рішення господарського суду м. Києва від 08.02.2012 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Т. Костенко