Постанова

від 12.07.2012 по справі 5004/1099/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2012 р. Справа № 5004/1099/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. -головуючого (доповідача), Бондар С.В., Грека Б.М.,

за участю повноважних представників сторін:

позивача -ОСОБА_2

відповідача -Давидюка О.Ф.

розглянувши касаційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 7 лютого 2012 року у справі господарського суду Волинської області №5004/1099/11 за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нововолинська торгова компанія" про стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2011 року позивач звернувся до господарського суду Волинської області з позовом до відповідача про стягнення 125514,52 грн., з яких 116500 грн. заборгованості, 2144,88 грн. - 3% річних, 6869,74 грн. - інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Волинської області від 22 серпня 2011 року (суддя Черняк Л.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 116500,00 грн. основного боргу, 6663,80 грн. інфляційних втрат, судові витрати.

У стягненні 2144,88 грн. 3% річних та 205,94 грн. інфляційних втрат відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 7 лютого 2012 року рішення суду скасовано в частині задоволення позову. Прийнято нове рішення. В позові про стягнення з відповідача на користь позивача 116500,00 грн. основного боргу, 6663,80 грн. інфляційних втрат відмовлено. В решті рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, скаржник просить її скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Як було встановлено апеляційним господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 20 січня 2010 року між ТзОВ "Нововолинська торгова компанія" (замовник) та ФОП ОСОБА_1 (перевізник) було укладено договір б/н на виконання юридичних дій по організації міжнародних та внутрішніх автомобільних перевезень вантажів (далі - договір).

Договором сторони погодили всі істотні умови, зокрема обов'язки сторін, порядок розрахунків та відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання зобов'язань.

Так, згідно з п.1.1 перевізник зобов'язується приймати до перевезення і доставляти довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видати особі, яка має право отримання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов'язується оплатити надані послуги по перевезенню вантажу (а.с. 17-18).

Відповідно до п.2.1.1 договору замовник зобов'язаний в письмовій формі (заявці) повідомити перевізника про необхідність подачі автомобільного транспорту для завантаження вантажу.

Як встановлено п.3.2 договору, послуги перевізника (зазначені в п.3.1 цього договору) надані по даному договору оплачуються замовником за кожною заявкою на перевезення на підставі виставлених перевізником рахунків протягом 14 днів з моменту отримання оригіналу CMR або ТТН, акту виконаних робіт, податкової накладної та рахунку.

Згідно п.4.5 договору у разі прострочення доставки вантажу або понаднормових простоїв винна сторона зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки завдані порушенням строку доставки чи простою та сплатити штраф виходячи з розрахунку: при виконанні міжнародних перевезень - 100 дол. США (в грн. по курсу НБУ на день завантаження) за кожну повну добу простою на території іноземній, та 500 грн. по території України за кожен день такого прострочення, вихідні дні не входять в понаднормові простої за винятком випадків, коли автомобіль, згідно з заявкою, прибув під навантаження/розвантаження, замитнення/розмитнення до 24 години дня за місцевим часом, що передує святковому чи вихідному дню); при виконанні внутрішніх перевезень - 300 грн. за кожен день такого прострочення (вихідні дні не входять в понаднормові простої).

20 січня 2010 року сторонами укладено договір-заявку б/н на перевезення вантажу (а.с.19).

Пунктами 18 договору-заявки встановлено, що норматив часу на завантаження і замитнення - 48 годин; на розвантаження, включаючи митні процедури - складає 48 години.

Згідно з п.20 договору-заявки простій автомобіля понад встановлених нормативів сплачується замовником в сумі 500 дол. грн. за кожну повну добу простою на території України, і 100 дол. США (в грн. по курсу НБУ на день завантаження) за кожну повну добу простою на території іноземній, вихідні дні не входять в понаднормові простої за винятком випадків, коли автомобіль, згідно з заявкою, прибув під навантаження/розвантаження, замитнення/розмитнення до 24години дня за місцевим часом, що передує святковому чи вихідному дню.

Відповідно до п.22 договору-заявки у разі неможливості продовження перевезення, якщо це пов'язано з діями митних органів, органів Державтоінспекції, інших державних органів, які виникли з вини замовника, він сплачує перевізнику повну вартість перевезення, суму за понаднормовий простій і виконує розвантаження за свій рахунок у дводенний термін у погодженому з перевізником місці.

Як правильно встановлено апеляційною інстанцією, товар завантажений 22 січня 2010 року на автомобіль Мерседес державний номер НОМЕР_1 з причепом державний номер НОМЕР_2 та 25 січня 2010 року, доставлений на адресу замитнення, проте, Ягодинською митницею митне оформлення товару згідно ВМД №205030004/2010/334 було призупинене, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами (а.с.94-95, 139-143).

З листа Ягодинської митниці №14/21-9108-1/54 від 18 листопада 2011 року вбачається, що транспортний засіб НОМЕР_1/НОМЕР_2 перебував в зоні митного контролю з 26 січня 2010 року по 31 серпня 2010 року (а.с.143).

16 лютого 2011 року позивач направив відповідачу претензію з вимогою сплатити заборгованість за надані послуги перевезення в розмірі 116500 грн., з яких 6000 вартість послуг за договором б/н від 20 січня 2010 року, 110500 збитки за понаднормовий простій, 2144,88 грн. 3% річних, 6869,74 грн. інфляційних (а.с.34-35).

Оскільки ТзОВ "Нововолинська торгова компанія" вказана вимога не була задоволена, ФОП ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, посилаючись на п.п. 2.1.4, 4.5 договору та п.22 договору-заявки, які передбачають сплату штрафних санкцій, відшкодування збитків, сплату вартості перевезення винною стороною, обґрунтовуючи свої вимоги ст.ст. 625, 920 ЦК України, ст.ст.193, 216, 218-220, 224, 225 ГК України.

При прийнятті рішення про часткове задоволення вимог позивача місцевий господарський суд виходив з того, що спір доведений з вини відповідача, оскільки відповідач не скористався своїм правом, відповідно до п.6.1.1 Наказу Держмитслужби від 5 грудня 2003 року № 835 "Про затвердження порядку роботи складу митного органу", та не здійснив поміщення митного товару на склад митного органу і транспортний засіб було затримано та відповідно до умов договору, зокрема п.3.1, п.4.5 позовні вимоги в частині стягнення 116500,00 грн. основного боргу, 6663,80 грн. інфляційних втрат, підлягають задоволенню.

Статті 307 ГК України, 909 ЦК України встановлюють, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язаний сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно із статтею 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Частина 1 ст.216 ГК України визначає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст.218 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Приймаючи оскаржувану постанову суд апеляційної інстанції, проаналізувавши всі наявні в матеріалах справи документи та оцінивши їх в сукупності, правильно встановив той факт, що постановою Волинського окружного адміністративного суду від 22 липня 2010 року у справі №2а-1650/10/0370, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2011 року, адміністративний позов ТзОВ "Нововолинська торгова компанія" до Ягодинської митниці про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволений частково. Визнано протиправною бездіяльність Ягодинської митниці щодо непроведення митного оформлення товарів за вантажно-митною декларацією №205030004/2010/000334 від 25 січня 2010 року, поданою ТзОВ "Нововолинська торгова компанія", в решті позовних вимог відмовлено (а.с.50-54).

Суд вважає, що при прийнятті оскаржуваної постанови апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність вини, в розумінні ч.1 ст.614 ЦК України, відповідача в понаднормовому простої транспортного засобу, який був завантажений товаром та перебував в зоні митного контролю Ягодинської митниці, що, в свою чергу, виключає наявність підстав для стягнення з відповідача суми збитків або штрафних санкцій, нарахованих позивачем згідно п.4.5 договору від 20 січня 2010 року та п.п.20, 22 договору-заявки від 20 січня 2010 року.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача 116500,00 грн. основного боргу, 6663,80 грн. інфляційних втрат, дійшов обґрунтованого висновку про відмову позивачеві в задоволенні його позовних вимог в цій частині, залишивши без змін рішення місцевого господарського суду в решті його частині.

За таких обставин, оскаржувана постанова суду відповідає вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для її зміни немає.

Касаційною інстанцією перевірені обставини справи і їх відповідність викладеним судом нормам матеріального і процесуального права.

Наведені висновки апеляційного господарського суду відповідають матеріалам справи та діючому законодавству.

Доводи касаційної скарги про необґрунтованість оскаржуваної постанови помилкові і не відповідають матеріалам справи.

З урахуванням викладеного, підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 7 лютого 2012 року залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.

Головуючий, суддя В.Дерепа

Судді С.Бондар

Б.Грек