Ухвала

від 11.06.2012 по справі 11/156

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

11 червня 2012 р. № 11/156

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Малетича М.М., Демидової А.М., Добролюбової Т.В., Заріцької А.О., Панової І.Ю., розглянувши заявуГенерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови у справі за позовом до третя особа про за зустрічним позовом до про Вищого господарського суду України від 08.02.2012 №11/156 Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі 1)Міністерства інфраструктури України, 2)Державного підприємства "Український науково -дослідний інститут зв'язку" приватного акціонерного товариства "Тельком", Фонд державного майна України визнання права власності та зобов'язання вчинити дії, Приватного акціонерного товариства "Тельком" Міністерства інфраструктури України визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.09.2011 у справі № 11/156 первісний позов задоволено повністю, у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2011 рішення господарського суду міста Києва від 02.09.2011 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2011 касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Тельком" (далі -ПАТ "Тельком") задоволено, рішення господарського суду міста Києва від 02.09.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2011 у справі № 11/156 скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовлено повністю; зустрічний позов задоволено повністю, визнано за ПАТ "Тельком" право власності на двоповерхову нежитлову будівлю.

Генеральним прокурором України подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 08.02.2012, з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 25.01.2012 у справі №41/107пн, від 20.12.2011 у справі №7/17-ПН-11, від 27.01.2011 у справі №60/243-10 та від 20.09.2011 у справі №5002-16/317-2011; заяву мотивовано неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме положень статті 344 Цивільного кодексу України.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів вважає необхідним відмовити в допуску справи до провадження Верховного Суду України з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 статті 111 16 ГПК України) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Як вбачається зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 08.02.2012 у справі №11/156, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову заступника прокурора в інтересах держави щодо визнання права власності на нерухоме майно та зобов'язання вчинити дії та про наявність підстав для задоволення зустрічного позову ПАТ "Тельком" щодо визнання права власності на нерухоме майно, виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи посилаючись на те, що жоден із позивачів за первісним позовом тривалий час не виявляв наміру визнати спірні будівлі своїми, в матеріалах справи відсутні будь -які докази виявлення такого наміру, а ПАТ "Тельком" (позивач за зустрічним позовом) протягом десяти років відкрито, добросовісно володіло та продовжує володіти спірними будівлями, і інше не встановлено законом чи рішенням суду, на підставі листа Міністерства зв'язку України та актів передачі.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.01.2012 у справі №41/107пн, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову щодо визнання права власності, виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, згідно яких знаходження спірного майна у добросовісному, відкритому та безперервному володінні позивача не доведено; встановлено, що треті особи у даній справи також користуються спірним майном, а тому вимоги позивача про визнання за ним права власності, є такими, що порушують права та охоронювані законом інтереси цих осіб.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2011 у справі №7/17-ПН-11, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення первісного позову товариства щодо визнання права власності та про наявність підстав для задоволення зустрічного позову регіонального відділення Фонду державного майна України щодо визнання права власності, виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, посилаючись на те, що право власності держави на майно виникло до набрання чинності Цивільним кодексом України та визнане державним, оскільки чинне законодавство до 01.01.2004 не передбачало обов'язкової державної реєстрації права власності держави на належне їм майно без вчинення щодо нього правочинів. Крім того, незалежно від того, яким чином використовується майно після приватизації підприємства, факт знаходження його у державній власності не змінюється до прийняття управлінського рішення регіонального відділення Фонду державного майна України відповідно до Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.01.2012 у справі №60/243-10, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову щодо визнання права власності, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право комунальної власності, виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи посилаючись на те, що власником спірного приміщення на момент вирішення даного спору є селищна рада -відповідач у зв'язку з чим позовні вимоги про визнання права державної власності на вказаний об'єкт нерухомості є необґрунтованими. Крім того, стосовно вимог про визнання незаконним та скасування свідоцтва, то дане свідоцтво, видане на підставі відповідного акта, не може виступати окремим предметом спору, оскільки не має статусу акта державного чи іншого органу. Разом з тим, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції припинення провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради у зв'язку з тим, що в даній частині спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.09.2011 у справі №5002-16/317-2011, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову щодо набуття права власності та скасування рішень, виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи посилаючись на те, що позивач -2 володів спірними приміщеннями на умовах оренди, що передбачає обізнаність орендаря про належність майна певному власнику, у зв'язку з чим до правовідносин які виникли між сторонами не можуть бути застосовані положення частини частини першої статті 344 Цивільного кодексу України. Крім того, оскільки оскаржувані рішення прийняті 03.07.1992 та 01.03.2000, зважаючи на строки позовної давності, які передбачені статтею 71 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року), унеможливлює скасування останніх у зв'язку із пропуском строку позовної давності та є підставою для відмови в позові у цій частині.

Таким чином, постанова, про перегляд якої подано заяву, і постанови Вищого господарського суду України, на які здійснюється посилання заявником, свідчать про відмінність встановлених судами фактичних обставин справ щодо наявності підстав для набуття права власності за набувальною давністю, у залежності від яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних висновків.

За таких обставин відсутні визначені статтею 111 16 ГПК України підстави для допуску справи до провадження Верховного Суду України.

Керуючись статтями 86, 111 14 -111 21 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

У Х В А Л И В:

Відмовити Генеральному прокурору України у допуску справи №11/156 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяМ. Малетич Судді А. Демидова Т. Добролюбова А. Заріцька І. Панова

KAСАЦІЯ до ВСУ (03.14.04 - розгляд)