Рішення

від 12.07.2012 по справі 39/5005/4524/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.07.12р. Справа № 39/5005/4524/2012

За позовом Фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1. ідентифікаційний код НОМЕР_1)

до відповідача-1: Дніпропетровської міської ради (49011, м. Дніпропетровськ, пр. К. Макса. 75, код ЄДРПОУ 26510514

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "З іноземними інвестиціями "К.А.С. ЛТД" (49006, м. Дніпропетровськ, вул. Шмідта,13 код ЄДРПОУ 33855543)

про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним договору оренди землі та інше

Суддя Ліпинський О.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2., дов. від 23.05.2012 р. № 1515

від відповідача-1: Бірюк Л.В., дов. від 06.03.2012 р. № 4/8-110

від відповідача-2: Кузяков О.В., дов. від 07.06.2012р. 07.06.2012р.

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 (надалі Позивач) звернулась до суду із позовом до Дніпропетровської міської ради (надалі Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «3 іноземними інвестиціями «К.А.С. ЛТД»(надалі Відповідач-2) про:

- визнання незаконним та скасування рішення Дніпропетровської міської ради від 24.12.2008 р. №199/41 «Про передачу ТОВ «З ІІ «К.А.С. ЛТД», код ЄДРПОУ 33855543, земельної ділянки по АДРЕСА_2 (Кіровський район) в оренду по фактичному розміщенню адміністративної будівлі та господарчих споруд»;

- визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 06.02.2009 р. між Дніпропетровською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «3 іноземними інвестиціями «К.А.С. ЛТД», посвідченого 06.02.2009 р. Літаш І.П., нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, реєстровий номер 452, зареєстрованого в Державному реєстрі земель 09.02.2009 р. за № 040910400148;

- визнання незаконним та скасування рішення Дніпропетровської міської ради від 30.11.2011 р. №88/17 «Про надання дозволу ТОВ «З ІІ «К.А.С. ЛТД», код ЄДРПОУ 33855543, на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною її цільового призначення для будівництва багатофункціонального комплексу з апартаментами і вбудованими приміщеннями консульства держави Азербайджан по АДРЕСА_2 (Кіровський район)». Судові витрати Позивач просив покласти на відповідачів.

Заявлені позовні вимоги, вмотивовані тим, що рішення Відповідача-1 №199/41 від 24.12.2008 р. було винесено на підставі недійсних відомостей, зокрема, на підставі акту відновлення та узгодження меж земельної ділянки в натурі від 30.10.2008 р., у якому Позивача зазначено у якості суміжного землекористувача, але підпис Позивача взагалі відсутній. У зв'язку з незаконністю рішення Відповідача-1 №199/41 від 24.12.2008 р. договір оренди землі, укладений 06.02.2009 р. на його виконання, є недійсним, а рішення Відповідача-1 від 30.11.2011 р. №88/17 -незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідач-1 та Відповідач-2 проти позову заперечують, посилаючись на пропуск Позивачем строку позовної давності щодо звернення до суду з вимогами про визнання недійсним рішення Дніпропетровської міської ради від 24.12.2008 р. №199/41 та договору оренди землі від 06.02.2009 року.

Крім того, в процесі розгляду справи Відповідачем-1 та Відповідачем-2 було подано заяву та клопотання про припинення (закриття) провадження у справі.

В судовому засіданні 12.07.2012 оголошено вступну та резолютивну частини рішення, згідно ст. 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як убачається з матеріалів справи, Позивач є власником гаражу АДРЕСА_2, що підтверджується наступними матеріалами:

- свідоцтвом на право власності на гараж АДРЕСА_2, виданим 25.05.2000 р., зареєстрованим за реєстровим №1417-562 в реєстровій книзі № Г-41, яке було видано на підставі рішення виконавчого комітету Кіровської районної ради міста Дніпропетровська №61 від 21.01.2000 р.;

- технічним паспортом на індивідуальний гараж АДРЕСА_2, виданим 12.01.2000 р. КП «Дніпропетровське бюро технічної інвентаризації».

Рішенням Відповідача-1 №440/2 від 19.06.2002 р. було затверджено матеріали змелено-кадастрової інвентаризації та передано Позивачу земельну ділянку площею 0,0022 га в оренду строком на 10 років для обслуговування гаража по його фактичному розміщенню за адресою: АДРЕСА_2 та зобов'язано останнього протягом 30 днів з моменту прийняття цього рішення укласти з Відповідачем-1 в установленому порядку договір оренди земельної ділянки.

На виконання Рішення Відповідача-1 №440/2 від 19.06.2002 р. між останнім та Позивачем 21.07.2002 р. було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0022 га, що знаходиться в АДРЕСА_2, посвідчений 21.07.2002 р. Сусловою Н.Б., приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, реєстровий №1491, зареєстрований Дніпропетровським міським управлінням земельних ресурсів 22.07.2002 р. за №1966.

Рішенням Відповідача-1 №30/17 від 25.05.2007 р. Відповідачу-2 було погоджено місце розташування багатофункціонального комплексу по АДРЕСА_2, а також затверджено містобудівне обґрунтування розташування багатофункціонального комплексу з апартаментами та вбудованими приміщеннями консульства держави Азербайджан.

Рішенням Відповідача-1 №100/39 від 26.11.2008 р. Відповідачу-2 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва 1 черги багатофункціонального комплексу на території по АДРЕСА_2 строком на 1 рік з дати прийняття цього рішення згідно зі схемою, що додається.

Як встановлено матеріалами справи, відповідно до окремих умов, визначених у висновку щодо місця розташування об'єкта Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів, від 05.06.2007 р. та додатку до висновку щодо місця розташування об'єкта від 18.10.2007 р., на підставі якого було винесене рішення Відповідача-1 №100/39 від 26.11.2008 р., на Відповідача-2 було покладено обов'язок до погодження місця розташування об'єкта у встановленому порядку отримати згоду Позивача на вилучення земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:06:084:0013).

Рішенням Відповідача-1 №199/41 від 24.12.2008 р. було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, вилучено земельну ділянку площею 0,4625 га, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, Кіровський район, АДРЕСА_2 у ТОВ «УКРСТАР»ЛТД, передано вказану земельну ділянку в оренду строком на 15 (п'ятнадцять) років Відповідачу-2 по фактичному розміщенню адміністративної будівлі та господарчих споруд по АДРЕСА_2 у м. Дніпропетровську.

06.02.2009 р. на виконання рішення Відповідача-1 №199/41 від 24.12.2008 р. між останнім та Відповідачем-2 було укладено договір оренди землі, посвідчений 06.02.2009 р. Літаш І.П., нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, реєстровий номер 452, зареєстрований в Державному реєстрі земель 09.02.2009 р. за № 040910400148.

З п. 1.1. Договору оренди землі від 06.02.2009 р. вбачається, що Відповідач-1, як орендодавець передає, а Відповідач-2, як орендар, приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_2 (Кіровський район) і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:06:084:0002. Відповідно до п. 3.1. Договору оренди землі від 06.02.2009 р. договір укладено на п'ятнадцять років.

30.11.2011 р. рішенням Відповідача-1 №88/17 Відповідачу-2 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною її цільового призначення для будівництва багатофункціонального комплексу з апартаментами і вбудованими приміщеннями консульства держави Азербайджан по АДРЕСА_2 в м. Дніпропетровську.

Господарський суд приходить до висновку про незаконність рішення Відповідача-1 №199/41 від 24.12.2008 р., що слідує з наступного.

Як вже зазначалося вище, рішенням Відповідача-1 №199/41 від 24.12.2008 р. було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, передано вказану земельну ділянку в оренду строком на 15 (п'ятнадцять) років Відповідачу-2 по фактичному розміщенню адміністративної будівлі та господарчих споруд по АДРЕСА_2 у м. Дніпропетровську. Дослідивши план земельної ділянки, яка була передана у користування Відповідача-2, господарський суд приходить до висновку, що вона впритул межує із земельною ділянкою, яка знаходиться в користуванні Позивача.

При цьому, підготовка технічної документації із землеустрою з метою надання у користування земельної ділянки, що межує з належним Позивачеві нерухомим майном, була можлива лише за умови письмового погодження з ним меж земельної ділянки.

Так, відповідно до ст. 56 Закону України «Про землеустрій»зазначено, що до складу технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, включаються матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки.

Одночасно господарський суд зауважує, що ст. 198 ЗК України передбачає, що кадастрова зйомка, серед іншого, включає погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Отже господарський суд приходить до висновку, що положення Закону України «Про землеустрій»та Земельного кодексу України, в редакціях, які діяли на момент винесення спірного рішення Відповідача-1 №199/41 від 24.12.2008 р., передбачали необхідність погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами.

Думка господарського суду з цього приводу знаходить своє підтвердження в судових рішеннях Вищого господарського суду України, а саме:

Вищий господарський суд України в своїй постанові від 22.07.2010 р. по справі № 30/66 зазначив, що «обов'язковою умовою проекту землеустрою є план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки. Згідно п. б ч. 1 ст. 198 ЗК України кадастровий план виготовляється в результаті вчинення певних дій, в тому числі погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Таким чином, погодження меж земельної ділянки з суміжними землекористувачами є обов'язковою умовою для виготовлення кадастрового плану земельної ділянки, який є невід'ємною частиною проекту землеустрою, що був затверджений оспорюваним рішенням».

В постанові Вищого господарського суду України від 02.10.2008 р. по справі № 21/909 вказано, що погодження меж земельної ділянки з суміжним землекористувачем повинно бути прийнято і враховано органами місцевого самоврядування при підготовці технічної документації із землеустрою щодо складання документу, який посвідчує право на земельну ділянку позивача та при розгляді питання щодо надання спірної земельної ділянки в оренду останньому.

Як зазначає Позивач та підтверджується матеріалами справи, а також актом відновлення та узгодження меж земельної ділянки в натурі від 30.10.2008 р., останній не підписував вказаного акту, хоча і зазначений в ньому в якості суміжного землекористувача, а отже і не узгоджував Відповідачу-2 межі земельної ділянки.

Водночас п.п. «г»ч. 1 статті 96 ЗК України встановлено, що землекористувачі, серед іншого, зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів . Проте вказані вище дії Відповідача-2 грубо порушують законні права та інтереси Позивача як землекористувача земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_2.

На підставі вищевикладеного, господарський суд приходить до висновку про те, що технічна документація для передання земельної ділянки в оренду Відповідачу-2 була розроблена без отримання згоди Позивача, а отже, рішення Відповідача-1 №199/41 від 24.12.2008 р. є незаконним та підлягає скасуванню з огляду на те, що останнє приймалося з порушенням норм ст. 56 Закону України «Про землеустрій»та ст. 198 ЗК України.

Крім того, задоволенню також підлягають і вимоги Позивача про визнання недійсним договору оренди землі від 06.02.2009 р. і визнання незаконним та скасування рішення Відповідача-1 від 30.11.2011 р., що слідує з наступного.

Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, на підставі рішення Відповідача-1 №199/41 від 24.12.2008р. між Відповідачами був укладений Договір оренди землі від 06.02.2009 р.

Відповідно до ст. 116 ЗК України (в редакції, що діяла на час укладення оспорюваного договору) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно до ч. 2 ст. 123 ЗК України (в редакції, що діяла на час укладення оспорюваного договору) особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом її відведення, звертається з клопотанням про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.

Відповідно до ч. 6 ст. 123 ЗК України (в редакції, що діяла на час укладення оспорюваного договору) розроблений проект відведення земельної ділянки погоджується з територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, а також з відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду).

Як убачається з ч. 7 ст. 123 ЗК України (в редакції, що діяла на час укладення оспорюваного договору), погоджений проект відведення земельної ділянки після одержання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи у випадках, передбачених законом, подається разом з клопотанням про надання земельної ділянки до відповідної державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, які розглядають його в місячний строк і в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки у користування.

При цьому ч. 10 ст. 123 ЗК України (в редакції, що діяла на час укладення оспорюваного договору) передбачено, що рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом її відведення здійснюється:

затвердження проекту відведення земельної ділянки;

вилучення (викуп) земельних ділянок у землекористувачів (землевласників) із затвердженням умов вилучення (викупу) земельних ділянок (у разі необхідності);

надання земельної ділянки особі у користування з визначенням категорії земель та її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, встановлення обґрунтованих граничних термінів забудови земельної ділянки .

З огляду на ст. 124 ЗК України (в редакції, що діяла на час укладення оспорюваного договору) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

На підставі вищевикладеного, виходячи зі змісту ч.ч. 2, 6, 7, 10 ст. 123 та ст.ст. 116, 124 ЗК України (в редакції, що діяла на час укладення оспорюваного договору), господарський суд приходить до висновку, що наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про затвердження належним чином погодженого проекту відведення земельної ділянки та надання її в оренду чинним земельним законодавством визначається в якості обов'язкової правової підстави для подальшого укладення договору оренди земельної ділянки.

Господарський суд вважає, що не можна вважати дійсним договір оренди землі, який укладено на виконання незаконного рішення міської ради, неправомірність (незаконність) якого встановлено судом.

Думка господарського суду з цього приводу узгоджується з судовою практикою Вищого господарського суду України в аналогічних справах.

Зокрема, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 05.10.2010 р. по справі № 7/123/09-27/234/09 вказав на те, що передача відповідачеві в оренду земельної ділянки за договором оренди землі відбулась з порушенням закону, а саме, на виконання незаконного рішення міської ради, що, з врахуванням вищенаведеного, є підставою для визнання такого договору недійсним.

Слід зауважити, що не можна вважати дійсним договір оренди землі, який укладено на виконання незаконного рішення міської ради, неправомірність, (незаконність) якого встановлено судом.

Виходячи зі змісту ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Отже, приймаючі рішення в частині зобов'язання відповідача повернути міській раді земельну ділянку (об'єкт оренди), господарський суд діяв відповідно до приписів закону.

Отже передача Відповідачеві-2 в оренду земельної ділянки за Договором оренди землі від 06.02.2009 р. відбулась з порушенням закону, а саме, на виконання незаконного рішення міської ради, що, з врахуванням вищенаведеного, є підставою для визнання такого договору недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно, господарський суд приходить до висновку, що з огляду на допущені при укладанні Договору оренди землі від 06.02.2009 р. порушення норм чинного законодавства, а отже, його суперечність актам цивільного законодавства, останній є недійсним та таким, що не породжує юридичних наслідків.

Стосовно рішення Відповідача-1 №88/17 від 30.11.2011 р. господарський суд звертає увагу на таке.

Відповідно до ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 2 ЗК України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Приписами ст. 12 ЗК України встановлено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»питання регулювання земельних відносин вирішується на пленарному засідання ради -сесії.

Відповідно до п. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування»акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

У зв'язку з тим, що рішення Відповідача-1 №199/41 від 24.12.2008 р. про передачу в оренду земельної ділянки Відповідачу-2 є незаконним, господарський суд приходить до висновку, що і похідне від нього рішення Відповідача-1 №88/17 від 30.11.2011 р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною її цільового призначення для будівництва багатофункціонального комплексу з апартаментами і вбудованими приміщеннями консульства держави Азербайджан по АДРЕСА_2 є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Господарський суд також звертає увагу і на інші порушення норм права, що були допущені Відповідачем-1 при прийнятті рішення №88/17 від 30.11.2011 р.

Так, відповідно до ст. 5 Закону України «Про основи містобудування»при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені розміщення і будівництво об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів.

Відповідно до Закону України «Про планування та забудову територій»містобудівне обґрунтування -це вид містобудівної документації, в якому відповідно до державних будівельних та інших норм, стандартів і правил, положень містобудівної документації визначаються містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки (об'єкта будівництва), обов'язкові для врахування при відведенні земельної ділянки та/або проектуванні цього об'єкта.

На підставі Закону України «Про основи містобудування»та Закону України «Про планування та забудову територій»господарський суд приходить до висновку, що розміщення і будівництво багатофункціонального комплексу з апартаментами і вбудованими приміщеннями консульства держави Азербайджан по АДРЕСА_2 повинно відповідати затвердженій містобудівній документації, складові частини якої, в свою чергу, не можуть суперечити одна іншій.

16.03.2007 р. архітектурно-містобудівною радою при ГоловАПУ Дніпропетровської міської ради було розглянуто історико-містобудівне обґрунтування багатофункціонального комплексу з апартаментами і вбудованими приміщеннями консульства держави Азербайджан по АДРЕСА_2. При цьому вказане обґрунтування включало земельну ділянку, яка перебуває у користуванні Позивача. Вказане підтверджується матеріалами справи, а саме: даними схеми розташування об'єкту та Графічних та семантичних даних Державного земельного кадастру м. Дніпропетровська.

Зазначене містобудівне обґрунтування було затверджено Рішенням Відповідача-1 № 30/17 від 25.05.2007 р., воно не було змінено або скасоване, тобто є чинним і таким, що визначає порядок та умови забудови цієї земельної ділянки.

Господарський суд приходить до висновку, що рішення Відповідача-1 №88/17 від 30.11.2011 р., яким Відповідачу-2 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною її цільового призначення для будівництва багатофункціонального комплексу з апартаментами і вбудованими приміщеннями консульства держави Азербайджан, але вже без земельної ділянки, яка перебуває у користуванні Позивача, було винесене без врахування вимог цього історико-містобудівного обґрунтування.

Отже, при винесенні рішення Відповідача-1 №88/17 від 30.11.2011 р. було порушено вимоги ст. 5 Закону України «Про основи містобудування», а саме не враховано вимоги історико-містобудівного обґрунтування багатофункціонального комплексу з апартаментами і вбудованими приміщеннями консульства держави Азербайджан по АДРЕСА_2, розглянутого архітектурно-містобудівною радою при ГоловАПУ Дніпропетровської міської ради 16.03.2007 р. та затвердженого рішенням Відповідача-1 №30/17 від 25.05.2007 р.

За матеріалами генерального плану розвитку м. Дніпропетровська земельна ділянка по АДРЕСА_2 розташована на території житлової багатоквартирної забудови, в межах історичного ареалу №1.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини»передбачено, що межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Згідно п.п. 8, 9 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 318 від 13.03.2002 р., передбачено, що опрацюванню проектної документації на будівництво, реконструкцію будівель і споруд у межах історичних ареалів повинно передувати розроблення історико-містобудівних обґрунтувань. Результати досліджень, проведених під час розроблення історико-містобудівних обґрунтувань, відображаються в історико-архітектурному опорному плані, що є основним документом, який визначає культурну спадщину населеного місця та історико-культурну цінність його території.

Отже, господарський суд приходить до висновку про обов'язковість для Відповідача-2 розроблення історико-містобудівного обґрунтування щодо зміненого розміру земельної ділянки (без земельної ділянки, що перебуває у користуванні Позивача) та відображення його результатів в історико-архітектурному опорному плані.

Відсутність розроблення вказаного виду містобудівної документації свідчить про пряме порушення ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини»та Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць.

Заперечуючи проти заявленого позову, Відповідач-1 та Відповідач-2 посилаються на пропуск Позивачкою строку позовної давності, про застосування якої подали відповідні зави.

Суд вважає заперечення Відповідачів з даного приводу безпідставними, входячи з наступного.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 260 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як убачається з матеріалів справи, Позивачка не являлася стороною спірного правочину, а також особою, відносно якої було прийнято спірні рішення, а отже, не могла бути обізнаною про порушення свого права саме в момент їх вчинення. За наявними у справі доказами, про порушення свого права, Позивачка могла довідатися лише після звернення до відповідних органів, які мали місце в 2011 році, що виключає ґрунтовність доводів Відповідачів про пропуску Позивачкою строку позовної давності.

Окрім того, в процесі розгляду справи Відповідачем-1 та Відповідачем-2 було подано заяву та клопотання про припинення (закриття) провадження у справі.

Заяви Відповідачів були мотивовані тим, що:

- позов подано фізичною особою -суб'єктом підприємницької діяльності, а право власності на об'єкт нерухомості та договір оренди земельної ділянки від 21.07.2002 р., укладений з Позивачем, як з фізичною особою, а не як з фізичною особою -суб'єктом підприємницької діяльності;

- з огляду на предмет спору, останній підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не господарського судочинства.

При цьому, на підтвердження власної думки, Відповідачем-2 було долучено ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2012 р. по справі № 39/5005/1828/2012.

Розглянувши заяви Відповідачів про припинення провадження у справі, господарський суд прийшов до висновку про необхідність їх відхилення, що слідує з наступного.

Відповідно до ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Отже, господарський суд погоджується з думкою Позивача, що здійснюючи свою підприємницьку діяльність, Позивач може використовувати все належне йому на праві власності майно, що є особливістю правового статусу фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності. Саме тому при вчиненні порушень норм чинного законодавства фізичною особою -суб'єктом підприємницької діяльності, звернення стягнення може бути здійснено зацікавленою особою щодо всього майна фізичної особи-підприємця незалежно від того, чи набуте це майно при здійсненні підприємницької діяльності і використовується у ній, чи призначене для задоволення особистих та побутових потреб.

Відповідно, незалежно від того в статусі фізичної особи чи фізичної особи -підприємця Позивачем були набуті права та обов'язки стосовно об'єкта нерухомості, що знаходиться на земельній ділянці по АДРЕСА_2 в м. Дніпропетровську та земельної ділянки, на якій розташований зазначений об'єкт нерухомості, Позивач має право вчиняти дії щодо останнього та може користуватися вказаними правами та відповідати за обов'язками і як фізична особа, і як суб'єкт підприємницької діяльності.

Стосовно необхідності розгляду дано справи в порядку адміністративного судочинства слід зазначити наступне:

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»(п.п. 1.2., 1.3.), постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»(п.п. 2, 7), інформаційних листів «Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)»від 20.11.2008 р. № 01-8/685 та «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального-права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)»від 21.01.2009 р. № 01-08/33 Вищий господарський суд України та Верховний Суд України прийшли до одностайного висновку про те, що господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.

Реалізуючі відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК України підвідомчі господарським судам.

У порядку господарського судочинства вирішенню підлягають такі категорії спорів, засновані на положеннях статті 319 ЦК України, глав 27, 29, 33, 34 ЦК України та глави 15 ГК України, розділів III - V ЗК України:

- щодо набуття, здійснення та припинення прав юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, територіальних громад та держави на земельні ділянки (крім спорів, передбачених частиною першою статті 16 Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності»).

- що виникають з укладення, зміни, розірвання, виконання договору оренди земельних ділянок, інших договорів користування земельними ділянками, в тому числі спори про стягнення заборгованості з орендної плати за договорами на користування земельною ділянкою.

Отже, господарський суд приходить до висновку, що у зв'язку з тим, що Позивач оскаржує рішення органу місцевого самоврядування, які випливають з цивільно-правових відносин останнього щодо реалізації Відповідачем-1 своїх прав як власника земельної ділянки, даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства згідно норм КАС України, а підлягає розгляду згідно норм ГПК України як такий, що не має публічно-правового характеру.

Відповідачі в своїх заяві та клопотанні вказують на Рішення Конституційного Суду України від 01.04.2010р. № 10-рп/2010 та вважають, що вказаний судовий акт є підставою для припинення провадження у справі.

Господарський суд приходить до висновку, що така думка Відповідачів не ґрунтується на нормах права та суперечить судовій практиці Вищого господарського суду України та Верховного Суду України, а саме: постановам Вищого господарського суду України від 05.07.2011 р. по справі № 6/715-Н, від 01.09.2011 р. по справі № 11/31, від 19.04. 2011 р. № 17/41; ухвалам Верховного Суду України від 14.09.2011 р., від 18.05.2011 р.

У вказаних постановах та ухвалах Вищий господарський суд України та Верховний Суд України, базуючись на Рішенні Конституційного Суду України від 01.04.2010р. № 10-рп/2010, чітко зазначили на розмежування прав міських рад у земельних відносинах на публічні, тобто такі, що стосуються підпорядкування юридичних та фізичних осіб органам місцевого самоврядування, здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій; та приватні, тобто такі, що стосуються правовідносин, у яких відсутня підпорядкованість одного учасника земельних відносин іншому. При цьому суди прийшли до одностайного висновку, що відносини щодо набуття та реалізації громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки і цивільного обороту земельних ділянок та оскарження рішень органів місцевого самоврядування з цього приводу ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими, а отже, підлягають розгляду в місцевих судах загальної юрисдикції з розгляду цивільних або господарських справ з огляду на суб'єктний склад сторін судового процесу.

Стосовно посилання Відповідача-2 на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2012 р. по справі № 39/5005/1828/2012 господарський суд зазначає наступне.

Як вбачається з вказаної ухвали, суть спору у справі № 39/5005/1828/2012 полягала у визнанні протиправною бездіяльність органу місцевого самоврядування, тобто в оскарженні управлінський функцій останнього. Предметом спору по справі № 39/5005/4524/2012 є оскарження договору оренди земельної ділянки та рішення органу місцевого самоврядування, що відповідно до вищенаведених роз'яснень та судової практики Вищого господарського суду України та Верховного Суду України, є приватноправовими відносинами, а отже, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Господарський суд також звертає увагу, що відповідно до ст. 80 ГПК України господарський суд має право припинити провадження у справі. Проте Відповідач-1 просить суд закрити провадження по справі, тобто вчинити дії, що не передбачені ГПК України.

На підставі викладеного та з урахуванням встановлених обставин, господарський суд вважає вимоги Позивача обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати у справі, в тому числі витрати по сплаті судового збору за подання позову та заяви про забезпечення позову, покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 12, 32, 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Дніпропетровської міської ради (юридична адреса: 49011, м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 75, код ЄДРПОУ 26510514) від 24.12.2008 р. №199/41 «Про передачу ТОВ «З ІІ «К.А.С. ЛТД», код ЄДРПОУ 33855543, земельної ділянки по АДРЕСА_2 (Кіровський район) в оренду по фактичному розміщенню адміністративної будівлі та господарчих споруд».

Визнати недійсним договір оренди землі, укладений 06.02.2009 р. між Дніпропетровською міською радою (юридична адреса: 49011, м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 75, код ЄДРПОУ 26510514) та Товариством з обмеженою відповідальністю «3 іноземними iнвестицiями «К.А.С. ЛТД»(юридична адреса: 49006, м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 33855543), посвідчений 06.02.2009 р. Літаш І.П., нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, реєстровий номер 452, зареєстрований в Державному реєстрі земель 09.02.2009 р. за № 040910400148.

Визнати незаконним та скасувати рішення Дніпропетровської міської ради (юридична адреса: 49011, м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 75, код ЄДРПОУ 26510514) від 30.11.2011 р. №88/17 «Про надання дозволу ТОВ «З ІІ «К.А.С. ЛТД», код ЄДРПОУ 33855543, на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною її цільового призначення для будівництва багатофункціонального комплексу з апартаментами і вбудованими приміщеннями консульства держави Азербайджан по АДРЕСА_2 (Кіровський район)».

Стягнути з Дніпропетровської міської ради (49011, м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 75, код ЄДРПОУ 26510514) та Товариства з обмеженою відповідальністю «3 іноземними інвестиціями «К.А.С. ЛТД»(49006, м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 33855543) на користь Фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору в розмірі по 1341 грн. 25 коп. з кожного, видати накази.

Суддя О.В. Ліпинський

Повне рішення складено 13.07.2012