Постанова

від 09.08.2012 по справі 39/5005/4524/2012

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.08.2012 року Справа № 39/5005/4524/2012

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Швець В.В. (доповідач),

суддів: Павловського П.П., Чус О.В.

при секретарі: Литвин А.П.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 13.04.2012 р.,

від відповідача-1: не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином,

від відповідача-2: Кузяков О.В., довіреність б/н від 13.04.2012 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «3 іноземними інвестиціями «К.А.С. ЛТД»на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12 липня 2012 року у справі №39/5005/4524/2012

за позовом Фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, місто Дніпропетровськ;

до відповідача-1 Дніпропетровської міської ради, місто Дніпропетровськ;

до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «3 іноземними інвестиціями «К.А.С. ЛТД», місто Дніпропетровськ;

про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним договору оренди землі та інше.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 (надалі позивач) звернулась до суду із позовом до Дніпропетровської міської ради (надалі відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «3 іноземними інвестиціями «К.А.С. ЛТД»(надалі відповідач-2) з позовом, в якому просила суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення відповідача-1 від 24.12.2008 р. №199/41 «Про передачу ТОВ «З ІІ «К.А.С. ЛТД», код ЄДРПОУ 33855543, земельної ділянки по АДРЕСА_1 (Кіровський район) в оренду по фактичному розміщенню адміністративної будівлі та господарчих споруд»;

- визнати недійсним договір оренди землі, укладений 06.02.2009 р. між відповідачем-1 та відповідачем-2, посвідчений 06.02.2009 р. Літаш І.П., нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, реєстровий номер 452, зареєстрований в Державному реєстрі земель 09.02.2009 р. за № 040910400148;

- визнати незаконним та скасувати рішення відповідача-1 від 30.11.2011 р. №88/17 «Про надання дозволу ТОВ «З ІІ «К.А.С. ЛТД», код ЄДРПОУ 33855543, на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною її цільового призначення для будівництва багатофункціонального комплексу з апартаментами і вбудованими приміщеннями консульства держави Азербайджан по АДРЕСА_1 (Кіровський район)»;

- судові витрати покласти на відповідачів.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що рішення відповідача-1 №199/41 від 24.12.2008 р. було винесено на підставі недійсних відомостей, зокрема на підставі акту відновлення та узгодження меж земельної ділянки в натурі від 30.10.2008 р., у якому позивача зазначено у якості суміжного землекористувача, але підпис позивача взагалі відсутній. У зв'язку з незаконністю рішення відповідача-1 №199/41 від 24.12.2008 р. договір оренди землі, укладений 06.02.2009 р. на його виконання, є недійсним, а рішення відповідача-1 від 30.11.2011 р. №88/17 -незаконним та підлягає скасуванню.

Рішенням господарського суду від 12 липня 2012 року у справі №39/5005/4524/2012 (суддя Ліпинський О.В.) позовні вимоги задоволено повністю, а саме:

- визнано незаконним та скасовано рішення відповідача-1 від 24.12.2008 р. №199/41 «Про передачу ТОВ «З ІІ «К.А.С. ЛТД», код ЄДРПОУ 33855543, земельної ділянки по АДРЕСА_1 (Кіровський район) в оренду по фактичному розміщенню адміністративної будівлі та господарчих споруд»;

- визнано недійсним договір оренди землі, укладений 06.02.2009 р. між відповідачем-1 та відповідачем-2, посвідчений 06.02.2009 р. Літаш І.П., нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, реєстровий номер 452, зареєстрований в Державному реєстрі земель 09.02.2009 р. за №040910400148;

- визнано незаконним та скасовано рішення відповідача-1 від 30.11.2011 р. №88/17 «Про надання дозволу ТОВ «З ІІ «К.А.С. ЛТД», код ЄДРПОУ 33855543, на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною її цільового призначення для будівництва багатофункціонального комплексу з апартаментами і вбудованими приміщеннями консульства держави Азербайджан по АДРЕСА_1 (Кіровський район)»;

- стягнуто з відповідачів на користь позивача судові витрати.

Приймаючи спірне рішення, господарський суд виходив з того, що рішення відповідача-1 №199/41 від 24.12.2008 р. було винесено на підставі недійсних відомостей. У зв'язку з незаконністю рішення відповідача-1 №199/41 від 24.12.2008 р., господарський суд прийшов до висновку, що і договір оренди землі, укладений 06.02.2009 р. на виконання рішення відповідача-1 №199/41 від 24.12.2008 р., є недійсним, а рішення відповідача-1 від 30.11.2011 р. №88/17 -незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідач-2, не погодившись з рішенням господарського суду, подав апеляційну скаргу, відповідно до якої вважає, що воно винесено з порушенням закону. Відповідач-2 також зазначає, що господарський суд при винесенні рішення неповно з'ясував обставини справи, в процесі судового розгляду не було доведено обставини, що мають значення для справи, а також, що висновки, викладені в рішенні господарського суду, не відповідають обставинам справи. Одночасно, відповідач-2 зауважує на тому, що господарський суд порушив норми матеріального та процесуального права.

На підставі вищевикладеного, відповідач-2 просить спірне рішення скасувати та відмовити в задоволені позовних вимог.

На апеляційну скаргу позивач надав відзив, у якому посилається на те, що висновки, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними і не обґрунтованими, тому просить суд рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач-1 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Колегія суддів вважає, що матеріали справи містять достатньо доказів для можливості розгляду справи за відсутності представника відповідача-1.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши учасників судового процесу, Дніпропетровський апеляційний господарський суд вважає за необхідне в задоволені апеляційної скарги відмовити, рішення господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.

Відмовляючи в задоволені апеляційної скарги колегія суддів виходила з наступного:

У судовому засіданні було встановлено, що позивач є власником гаражу АДРЕСА_1, що підтверджується матеріалами справи, а саме свідоцтвом на право власності на гараж АДРЕСА_1, виданим 25.05.2000 р., зареєстрованим за реєстровим №1417-562 в реєстровій книзі № Г-41, яке було видано на підставі рішення виконавчого комітету Кіровської районної ради міста Дніпропетровська №61 від 21.01.2000 р.

Рішенням відповідача-1 №440/2 від 19.06.2002 р. було затверджено матеріали земельно-кадастрової інвентаризації та передано позивачу земельну ділянку площею 0,0022 га в оренду строком на 10 років для обслуговування гаража по його фактичному розміщенню за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язано останнього протягом 30 днів з моменту прийняття цього рішення укласти з відповідачем-1 в установленому порядку договір оренди земельної ділянки.

На виконання рішення відповідача-1 №440/2 від 19.06.2002 р. між останнім та позивачем 21.07.2002 р. було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0022 га, що знаходиться в АДРЕСА_1, посвідчений 21.07.2002 р. ОСОБА_5, приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, реєстровий №1491, зареєстрований Дніпропетровським міським управлінням земельних ресурсів 22.07.2002 р. за №1966.

Рішенням відповідача-1 №30/17 від 25.05.2007 р. відповідачу-2 було погоджено місце розташування багатофункціонального комплексу по АДРЕСА_1, а також затверджено містобудівне обґрунтування розташування багатофункціонального комплексу з апартаментами та вбудованими приміщеннями консульства держави Азербайджан.

Рішенням відповідача-1 №100/39 від 26.11.2008 р. відповідачу-2 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва 1 черги багатофункціонального комплексу на території по АДРЕСА_1 строком на 1 рік з дати прийняття цього рішення згідно зі схемою, що додається.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до окремих умов, визначених у висновку щодо місця розташування об'єкта Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів, від 05.06.2007 р. та додатку до висновку щодо місця розташування об'єкта від 18.10.2007 р., на підставі якого було винесене рішення відповідача-1 №100/39 від 26.11.2008 р., на відповідача-2 було покладено обов'язок до погодження місця розташування об'єкта у встановленому порядку отримати згоду позивача на вилучення земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:06:084:0013).

Рішенням відповідача-1 №199/41 від 24.12.2008 р. було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, вилучено земельну ділянку площею 0,4625 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у ТОВ «УКРСТАР»ЛТД, передано вказану земельну ділянку в оренду строком на 15 (п'ятнадцять) років відповідачу-2 по фактичному розміщенню адміністративної будівлі та господарчих споруд по АДРЕСА_1.

06.02.2009 р. на виконання рішення відповідача-1 №199/41 від 24.12.2008 р. між останнім та відповідачем-2 було укладено договір оренди землі, посвідчений 06.02.2009 р. Літаш І.П., нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, реєстровий номер 452, зареєстрований в Державному реєстрі земель 09.02.2009 р. за № 040910400148.

Відповідно до п. 1.1. договору оренди землі від 06.02.2009 р. відповідач-1, як орендодавець передає, а відповідач-2, як орендар, приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_1 (Кіровський район) і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:06:084:0002. Згідно п. 3.1. договору оренди землі від 06.02.2009 р. договір укладено на п'ятнадцять років.

30.11.2011 р. рішенням відповідача-1 №88/17 відповідачу-2 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною її цільового призначення для будівництва багатофункціонального комплексу з апартаментами і вбудованими приміщеннями консульства держави Азербайджан по АДРЕСА_1.

Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про задоволення позовних вимог, що слідує з наступного.

Як вже зазначалось, рішенням відповідача-1 №199/41 від 24.12.2008 р. було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, передано вказану земельну ділянку в оренду строком на 15 (п'ятнадцять) років відповідачу-2 по фактичному розміщенню адміністративної будівлі та господарчих споруд по АДРЕСА_1. Дослідивши план земельної ділянки, яка була передана у користування відповідача-2, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про те, що вона впритул межує із земельною ділянкою, яка знаходиться в користуванні позивача.

При цьому підготовка технічної документації із землеустрою з метою надання у користування земельної ділянки, що межує з належним позивачеві нерухомим майном, була можлива лише за умови письмового погодження з ним меж земельної ділянки.

Так, відповідно до ст. 56 Закону України «Про землеустрій»зазначено, що до складу технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, включаються матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки.

Згідно зі ст. 198 ЗК України кадастрова зйомка, серед іншого, включає погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Аналогічна думка викладена в приписі Дніпропетровської міжрайонної природоохоронної прокуратури від 16.03.2012 р., на яку посилається відповідач-2 в якості обґрунтування законності оскаржуваних рішень відповідача-1.

Як зазначає позивач, а також підтверджується матеріалами справи (а саме актом відновлення та узгодження меж земельної ділянки в натурі від 30.10.2008 р.) та не є спростованим відповідачами, позивач не підписував вказаного акту, хоча і зазначений в ньому в якості суміжного землекористувача, а отже і не узгоджував відповідачу-2 межі земельної ділянки.

Водночас, відповідно до п.п. «г»ч. 1 статті 96 ЗК України встановлено, що землекористувачі, серед іншого, зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів . Проте вказані вище дії відповідача-2 грубо порушують законні права та інтереси позивача як землекористувача земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про те, що технічна документація для передання земельної ділянки в оренду відповідачу-2 була розроблена без отримання згоди позивача, а отже рішення відповідача-1 №199/41 від 24.12.2008 р. є незаконним та підлягає скасуванню з огляду на те, що останнє приймалося з порушенням норм ст. 56 Закону України «Про землеустрій»та ст. 198 ЗК України.

Крім того, колегія суддів вважає законним спірне рішення господарського суду в частині задоволення вимог позивача про визнання недійсним договору оренди землі від 06.02.2009 р. і визнання незаконним та скасування рішення відповідача-1 від 30.11.2011 р., що слідує з наступного.

Як вірно встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, на підставі рішення відповідача-1 №199/41 від 24.12.2008р. між відповідачами був укладений договір оренди землі від 06.02.2009 р.

Згідно до ст. 116 ЗК України (в редакції, що діяла на час укладення спірного договору) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Як вбачається зі ч. 2 ст. 123 ЗК України (в редакції, що діяла на час укладення спірного договору) особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом її відведення, звертається з клопотанням про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.

Відповідно до ч. 6 ст. 123 ЗК України (в редакції, що діяла на час укладення спірного договору) розроблений проект відведення земельної ділянки погоджується з територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, а також з відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду).

Згідно до ч. 7 ст. 123 ЗК України (в редакції, що діяла на час укладення спірного договору) погоджений проект відведення земельної ділянки після одержання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи у випадках, передбачених законом, подається разом з клопотанням про надання земельної ділянки до відповідної державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, які розглядають його в місячний строк і в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки у користування.

Одночасно ч. 10 ст. 123 ЗК України (в редакції, що діяла на час укладення спірного договору) передбачено, що рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом її відведення здійснюється:

затвердження проекту відведення земельної ділянки;

вилучення (викуп) земельних ділянок у землекористувачів (землевласників) із затвердженням умов вилучення (викупу) земельних ділянок (у разі необхідності);

надання земельної ділянки особі у користування з визначенням категорії земель та її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, встановлення обґрунтованих граничних термінів забудови земельної ділянки .

Відповідно до ст. 124 ЗК України (в редакції, що діяла на час укладення спірного договору) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Отже, виходячи зі змісту ч.ч. 2, 6, 7, 10 ст.123 та ст.ст.116, 124 ЗК України (в редакції, що діяла на час укладення спірного договору), господарський суд прийшов до вірного висновку, що наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про затвердження належним чином погодженого проекту відведення земельної ділянки та надання її в оренду чинним земельним законодавством визначається в якості обов'язкової правової підстави для подальшого укладення договору оренди земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується, що не можна вважати дійсним договір оренди землі, який укладено на виконання незаконного рішення міської ради, неправомірність (незаконність) якого встановлено судом.

Отже, передача відповідачеві-2 в оренду земельної ділянки за договором оренди землі від 06.02.2009 р. відбулась з порушенням закону, а саме, на виконання незаконного рішення міської ради, що, з врахуванням вищенаведеного, є підставою для визнання такого договору недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як вбачається з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, колегія суддів погоджується з думкою господарського суду, що з огляду на допущені при укладанні договору оренди землі від 06.02.2009 р. порушення норм чинного законодавства, та, відповідно, його суперечність актам цивільного законодавства, останній є недійсним та таким, що не породжує юридичних наслідків.

Колегія суддів також вважає обґрунтованою позицію господарського суду стосовно визнання незаконним та скасування рішення відповідача-1 №88/17 від 30.11.2011 р. з огляду на таке.

Відповідно до ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 2 ЗК України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Приписами ст. 12 ЗК України встановлено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»питання регулювання земельних відносин вирішується на пленарному засідання ради -сесії.

Відповідно до п. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування»акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

У зв'язку з тим, що рішення відповідача-1 №199/41 від 24.12.2008 р. про передачу в оренду земельної ділянки відповідачу-2 є незаконним, колегія суддів приходить до висновку, що і похідне від нього рішення відповідача-1 №88/17 від 30.11.2011 р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною її цільового призначення для будівництва багатофункціонального комплексу з апартаментами і вбудованими приміщеннями консульства держави Азербайджан по АДРЕСА_1 є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Одночасно колегія суддів приходить до висновку про наявність інших порушень норм права, що були допущені відповідачем-1 при прийнятті рішення №88/17 від 30.11.2011 р.

Так, відповідно до ст. 5 Закону України «Про основи містобудування»при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені розміщення і будівництво об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів.

Відповідно до Закону України «Про планування та забудову територій»містобудівне обґрунтування -це вид містобудівної документації, в якому відповідно до державних будівельних та інших норм, стандартів і правил, положень містобудівної документації визначаються містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки (об'єкта будівництва), обов'язкові для врахування при відведенні земельної ділянки та/або проектуванні цього об'єкта.

Колегія суддів вважає, що на підставі Закону України «Про основи містобудування»та Закону України «Про планування та забудову територій»господарський суд прийшов до правильного висновку, що розміщення і будівництво багатофункціонального комплексу з апартаментами і вбудованими приміщеннями консульства держави Азербайджан по АДРЕСА_1 повинно відповідати затвердженій містобудівній документації, складові частини якої, в свою чергу, не можуть суперечити одна іншій.

16.03.2007 р. архітектурно-містобудівною радою при ГоловАПУ Дніпропетровської міської ради було розглянуто історико-містобудівне обґрунтування багатофункціонального комплексу з апартаментами і вбудованими приміщеннями консульства держави Азербайджан по АДРЕСА_1. Вказане обґрунтування включало земельну ділянку, яка перебуває у користуванні позивача, що підтверджується матеріалами справи, а саме: даними схеми розташування об'єкту та Графічних та семантичних даних Державного земельного кадастру м. Дніпропетровська.

Зазначене містобудівне обґрунтування було затверджено рішенням відповідача-1 № 30/17 від 25.05.2007 р., воно не було змінено або скасоване, тобто є чинним і таким, що визначає порядок та умови забудови цієї земельної ділянки.

Колегія суддів вважає, що рішення відповідача-1 №88/17 від 30.11.2011 р., яким відповідачу-2 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною її цільового призначення для будівництва багатофункціонального комплексу з апартаментами і вбудованими приміщеннями консульства держави Азербайджан, але вже без земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача, було винесене без врахування вимог цього історико-містобудівного обґрунтування.

Відповідно, при винесенні рішення відповідача-1 №88/17 від 30.11.2011 р. було порушено вимоги ст. 5 Закону України «Про основи містобудування», а саме не враховано вимоги історико-містобудівного обґрунтування багатофункціонального комплексу з апартаментами і вбудованими приміщеннями консульства держави Азербайджан по АДРЕСА_1, розглянутого архітектурно-містобудівною радою при ГоловАПУ Дніпропетровської міської ради 16.03.2007 р. та затвердженого рішенням відповідача-1 №30/17 від 25.05.2007 р.

За матеріалами генерального плану розвитку м. Дніпропетровська земельна ділянка по АДРЕСА_1 розташована на території житлової багатоквартирної забудови, в межах історичного ареалу №1.

Згідно зі ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини»передбачено, що межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Згідно п.п. 8, 9 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 318 від 13.03.2002 р., передбачено, що опрацюванню проектної документації на будівництво, реконструкцію будівель і споруд у межах історичних ареалів повинно передувати розроблення історико-містобудівних обґрунтувань. Результати досліджень, проведених під час розроблення історико-містобудівних обґрунтувань, відображаються в історико-архітектурному опорному плані, що є основним документом, який визначає культурну спадщину населеного місця та історико-культурну цінність його території.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з думкою господарського суду про обов'язковість для відповідача-2 розроблення історико-містобудівного обґрунтування щодо зміненого розміру земельної ділянки (без земельної ділянки, що перебуває у користуванні позивача) та відображення його результатів в історико-архітектурному опорному плані.

Відсутність розроблення вказаного виду містобудівної документації свідчить про пряме порушення ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини»та Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць.

Щодо думки відповідача-2, викладеній в апеляційній скарзі стосовно того, що позов подано в інтересах фізичної особи, а отже справа підлягає припиненню, то колегія суддів вважає її безпідставною з огляду на таке.

Відповідно до ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про те, що здійснюючи свою підприємницьку діяльність, позивач може використовувати все належне йому на праві власності майно, що є особливістю правового статусу фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності. Саме тому при вчиненні порушень норм законодавства фізичною особою -суб'єктом підприємницької діяльності звернення стягнення може бути здійснено зацікавленою особою щодо всього майна фізичної особи-підприємця незалежно від того, чи набуте це майно при здійсненні підприємницької діяльності і використовується у ній, чи призначене для задоволення особистих та побутових потреб.

Відповідно, незалежно від того в статусі фізичної особи чи фізичної особи -підприємця позивачем були набуті права та обов'язки стосовно об'єкту нерухомості, що знаходиться на земельній ділянці по АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій розташований зазначений об'єкт нерухомості, позивач має право вчиняти дії щодо останнього та може користуватися вказаними правами, відповідати за обов'язками та захищати порушені права і як фізична особа, і як суб'єкт підприємницької діяльності.

Стосовно тверджень відповідача-2 про необхідність розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»(п.п. 1.2., 1.3.), постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»(п.п. 2, 7), інформаційних листів «Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)»від 20.11.2008 р. № 01-8/685 та «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального-права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)»від 21.01.2009 р. № 01-08/33 Вищий господарський суд України та Верховний Суд України прийшли до одностайного висновку про те, що господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за умов відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК України підвідомчі господарським судам.

У порядку господарського судочинства вирішенню підлягають такі категорії спорів, засновані на положеннях статті 319 ЦК України, глав 27, 29, 33, 34 ЦК України та глави 15 ГК України, розділів III - V ЗК України:

- щодо набуття, здійснення та припинення прав юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, територіальних громад та держави на земельні ділянки (крім спорів, передбачених частиною першою статті 16 Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності»).

- що виникають з укладення, зміни, розірвання, виконання договору оренди земельних ділянок, інших договорів користування земельними ділянками, в тому числі спори про стягнення заборгованості з орендної плати за договорами на користування земельною ділянкою.

Отже, колегія суддів погоджується з думкою господарського суду та приходить до висновку, що у зв'язку з тим, що позивач оскаржує рішення органу місцевого самоврядування, які випливають з цивільно-правових відносин останнього щодо реалізації відповідачем-1 своїх прав як власника земельної ділянки, даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства згідно норм КАС України, а підлягає розгляду згідно норм ГПК України як такий, що не має публічно-правового характеру.

Колегія суддів вважає, що думка відповідача-2 стосовно того, що Рішення Конституційного Суду України від 01.04.2010р. № 10-рп/2010 є підставою для припинення провадження у справі, не ґрунтується на нормах права та суперечить судовій практиці Вищого господарського суду України та Верховного Суду України, а саме: постановам Вищого господарського суду України від 05.07.2011 р. по справі № 6/715-Н, від 01.09.2011 р. по справі № 11/31, від 19.04. 2011 р. № 17/41; ухвалам Верховного Суду України від 14.09.2011 р., від 18.05.2011 р.

Стосовно думки відповідача-1, що у зв'язку з закінченням строку дії договору оренди земельної ділянки, укладеного 21.07.2002 р. між позивачем та відповідачем-1, відсутнє порушене право позивача, колегія суддів вважає за необхідне зауважити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позов було подано 21.05.2012 р., строк дії договору оренди земельної ділянки від 21.07.2002 р. скінчився 19.06.2012 р., а отже позов було подано до закінчення строку дії вказаного договору.

З матеріалів справи також вбачається, що 17.05.2012 р. в порядку ст. 33 Закону України «Про оренду землі» позивачем було подано до відповідача-1 заяву про поновлення договору оренди земельної ділянки від 21.07.2002 р. (вхідний номер 13/4771).

20.06.2012 р. позивачем отримано планово-картографічний матеріал, згідно з інструкцією по топографо-геодезичній зйомці М 1:500, в межах території, позначеної на планово-картографічному матеріалі за адресою: АДРЕСА_1.

25.06.2012 р. між позивачем та КП «Центр містобудування, архітектури, землеустрою та кадастру»було укладено договір № 5538 на підготовку та видачу матеріалів відповідності розміщення об'єкта вимогам містобудівної документації за адресою: АДРЕСА_1.

Судова колегія також зауважує, що гараж, що знаходиться на земельній ділянці, розташованій за адресою АДРЕСА_1 з власності позивача не вибував. А отже, у позивача в будь-якому разі є право власності, що включає в себе право володіння, користування та розпорядження вищевказаним гаражем, доступ до якого наявний виключно через земельну ділянку, що була незаконно передана відповідачу-2 у користування на підставі спірних рішень відповідача-1 від 24.12.2008 р. та від 30.11.2011 р. Відповідно, колегія суддів приходить до висновку, що у позивача є право оскаржувати вказані рішення відповідача-1 та договір оренди землі, що було укладено 06.02.2009 р. між відповідачами на виконання рішення відповідача-1 від 24.12.2008 р., з огляду на порушення прав позивача.

Колегія суддів також вважає правомірним висновок господарського суду про дотримання позивачем строків позовної давності з огляду на те, що останні починаються не з дати винесення спірних рішень відповідача-1 від 24.12.2008 р., від 30.11.2011 р. та укладання договору від 06.02.2009 р., а з дати, коли особа про них дізналася. З огляду на те, що позивач не є особою, що мала відносини з відповідачами з приводу спірних рішень відповідача-1, він не знав та не міг знати про їх наявність. Як вбачається з матеріалів справи, позивач дізнався про наявність рішення відповідача-1 від 24.12.2008 р. та рішення відповідача-1 від 30.11.2011 р., а також про договір від 06.02.2009 р. тільки в 2011 р. після звернення до відповідних органів, а отже трирічний строк позовної давності, передбачений ст.ст. 256, 257 ЦК України не був пропущений позивачем.

Колегія суддів також вважає безпідставною думку відповідача-2 стосовно того, що рішення відповідача-1 від 24.12.2008 р. та рішення відповідача-1 від 30.11.2011 р., а також договір від 06.02.2009 р. не порушили прав та законних інтересів позивача, оскільки, як зазначалося вище, доступ до земельної ділянки, а також гаражу позивача, можливий виключено через земельну ділянку, що була незаконно надана відпвідачу-2 в оренду на підставі рішення відповідача-1 від 24.12.2008 р. та рішення відповідача-1 від 30.11.2011 р., а також договору від 06.02.2009 р. З огляду на зазначене, позивача було незаконно позбавлено можливості комерційного використання належного йому на праві власності об'єкту нерухомого майна та отримання з нього прибутку.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

Доводи відповідача-2, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення прийнято місцевим господарським судом за умов повного дослідження обставин справи з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 101-103,105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «3 іноземними інвестиціями «К.А.С. ЛТД»залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12 липня 2012 року у справі №39/5005/4524/2012 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддяВ.В.Швець СуддіП.П.Павловський О.В.Чус