cpg1251
донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
11.07.2012 р. справа №3/184
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: суддів:Зубченко І.В. Радіонової О.О., Татенка В.М. за участю представників від позивача:Фісінчук С.О. за довіреністю №03-5/6 від 03.01.2012р. від відповідача:Мащенко А.Г. за довіреністю б/н від 20.07.2010р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський бізнес та юридичні послуги», м. Маріуполь, Донецька область на рішення господарського суду Донецької області від 02.04.2012р. (повний текст підписано 09.04.2012р.) у справі№3/184 (суддя Гассій О.В.) за позовомПублічного акціонерного товариства по газопостачанню і газифікації «Маріупольгаз», м. Маріуполь, Донецька область до Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський бізнес та юридичні послуги», м. Маріуполь, Донецька область простягнення грошових коштів в сумі 221263грн. як безпідставно набуте майно всупереч умовам договору про надання юридичних послуг від 25.01.2002р. В С Т А Н О В И В:
Публічне акціонерне товариство по газопостачанню і газифікації «Маріупольгаз», м. Маріуполь, Донецька область, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом, до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський бізнес та юридичні послуги», м. Маріуполь, Донецька область, про стягнення грошових коштів в сумі 221263грн. як безпідставно набуте майно всупереч умовам договору про надання юридичних послуг від 25.01.2002р.
Рішенням господарського суду Донецької області від 02.04.2012р. (повний текст підписано 09.04.2012р.) у справі №3/184 задоволено позовні вимоги, стягнуто з ТОВ «Морський бізнес та юридичні послуги»на користь ПАТ по газопостачанню і газифікації «Маріупольгаз»суму грошових коштів у розмірі 221263грн. як безпідставно набуте майно, витрати по сплаті державного мита у сумі 2212,63грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236грн.
Рішення суду мотивовано тим, що виходячи зі змісту положень статті 1 договору №17/2002р. про надання юридичних послуг від 25.01.2002р., останній не містить в собі переліку конкретних дій, які належить вчинити відповідачу, а також позначення контрагентів позивача, договорів за якими виникли спори та інше, тобто, сторонами не було чітко узгоджено змісту доручення та обсягу юридичних дій, що мав вчинити відповідач. Відносини між сторонами за договором №17/2002р. від 25.01.2002р. тривали до 01.01.2007р., послуги відповідачем надавались виключно за дорученнями позивача, що виконували додаткові угоди від 28.01.2005р., 29.07.2002р., 30.11.2005р. до договору №17/2002р. від 25.01.2002р., та які рішенням господарського суду Донецької області від 22.12.2009р. у справі №35/82пд встановлені неукладеними, тобто неіснуючими у часі, просторі та по відношенню до невизначеного кола осіб. Рішенням господарського суду Донецької області від 01.02.2011р. у справі №43/192 встановлено відсутність в матеріалах справи доказів перерахування позивачем 221623грн. саме в якості оплати рахунків №№6, 38, виставлених 07.04.2004р. та 14.08.2006р., але наявні докази перерахування цих коштів на підставі договору №17/2002р. від 25.01.2002р. Відповідач не надав суду належних доказів, які б підтверджували надання ним позивачу юридичних послуг під час дії договору №17/2002р. про надання юридичних послуг від 25.01.2002р. на суму 221623грн., а тому він безпідставно утримує грошові кошти в сумі 221623грн., які підлягають стягненню на користь позивача.
Не погоджуючись з рішенням суду позивач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 02.04.2012р. у справі №3/184 та припинити провадження у справі.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи; невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Скаржник посилається на те, що звернення до суду із зазначеним позовом є повторним, оскільки він був розглянутий судом та є судове рішення, прийняте господарським судом Донецької області від 01.02.2011р. у справі №43/192, яке набрало законної сили, тому вважає, що провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.2 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, на думку скаржника, матеріалами справи підтверджено одержання позивачем від відповідача послуг, в оплату яких і були перераховані спірні кошти, тому у відповідача наявні підстави для збереження цих коштів. Також, відповідач звернув увагу на те, що позовні вимоги заявлені після спливу строку позовної давності, який становить 3 роки.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 28.05.2012р. у справі №3/184 відновлено строк на подання апеляційної скарги та прийнято апеляційну скаргу до провадження. Вказана ухвала отримана сторонами, про що свідчать повідомлення з відміткою про отримання 31.05.2012р. поштових відправлень з цією ухвалою.
Приймаючи апеляційну скаргу до розгляду, судом апеляційної інстанції враховано, що ГПК України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, і у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
У даному випадку судовою колегією було враховано, що згідно протоколу судового засідання від 02.04.2012р. представник відповідача не був присутній у судовому засідання та те, що 16.04.2012р. (понеділок) був вихідним днем через святкування 15.04.2012р. Великодня (неділя); враховано розумний час протягом якого сторона в змозі підготувати та подати апеляційну скаргу; прийнято до уваги, що ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 08.05.2012р. повернуто апеляційну скаргу заявнику в порядку п.3 ч.1 ст.97 ГПК України, після усунення встановлених недоліків відповідач 17.05.2012р. повторно поштою надіслав до господарського суд Донецької області апеляційну скаргу з клопотанням про відновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, вказана апеляційна скарга подана з додержанням вимог, викладених в статтях 94-95 ГПК України, а в доданому клопотанні змістовно викладено причини з яких пропущено строк. Встановлені законом строки вчинення процесуальних дій мають своїм завданням забезпечення ефективного захисту порушених прав особи. Тому у даному випадку пропуск строку не може розглядатись як такий, що вчинений без поважних причин.
Це відповідає і позиції Європейського суду з прав людини, викладеній в рішенні у справі «Мельник проти України»заява №23436/03 від 28.03.2006р. За його змістом норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані, у той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти доводів скаржника заперечив та зазначив, що враховуючи рішення господарського суду Донецької області від 22.12.2009р. у справі №35/82пд та від 01.02.2011р. у справі №43/192, в яких встановлений факт неукладеності додаткових угод від 28.01.2005р., від 29.07.2002р., від 30.11.2005р. до договору №17/2002р. від 25.01.2002р., та той факт, що грошові кошти в сумі 221263грн. були перераховані на підставі договору №17/2002р. від 25.01.2002р., а також виходячи з того, що вказані кошти перераховані за відсутності доручень, які б визначили обсяг юридичних дій, що мав вчинити повірений, підставою для стягнення у справі №3/184 позивач визначив саме договір №17/2002р. від 25.01.2002р. У справі №43/192 позивач як на підставу своїх вимог про стягнення грошових коштів в сумі 221263грн. посилався на додаткові угоди від 28.01.2005р., 29.07.2002р., 30.11.2005р. до договору №17/2002р. від 25.01.2002р. Отже, на думку позивача, відсутні підстави для застосування п.2 ч.1 ст.80 ГПК України. Крім того, оскільки підставою для перерахування позивачем відповідачу грошових коштів в сумі 221263грн. як зазначено у рішенні господарського суду Донецької області від 01.02.2011р. у справі №43/192 є саме договір №17/2002р. від 25.01.2002р., а не додаткові угоди від 28.01.2005р., 29.07.2002р., 30.11.2005р. до договору, то право позивача вимагати стягнення грошових коштів у сумі 221263грн. в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України саме за договором №17/2002р. від 25.01.2002р. виникло з моменту набрання вказаного рішення законної сили. Тому строк позовної давності не було пропущено позивачем.
Розпорядженням В.о. голови Донецького апеляційного господарського суду від 11.07.2012р. змінено колегію суддів та сформовано її у наступному складі: Зубченко І.В. (головуючий), Радіонова О.О., Татенко В.М.
Представник скаржника у судовому засіданні 11.07.2012р. пояснив, що рішення господарського суду вважає таким, що прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, тому просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду скасувати та припинити провадження у справі в порядку п.2 ч.1 ст.80 ГПК України. Також, представник заявив клопотання про відкладення судового розгляду на іншу дату з метою надання скаржнику часу підготувати заперечення на відзив позивача.
Представник позивача у судовому засіданні 11.07.2012р. пояснив, що вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим, проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив рішення господарського суду залишити без змін.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 ГПК України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст.81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.
Враховуючи, що численними рішеннями Європейського суду з прав людини у справах проти України визнано порушення пункту 1 статті 6 «Право на справедливий суд»Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що, зокрема, полягало у тому, що національними судами не забезпечено розгляд справи заявника в «розумний строк»через затримки у провадженні, в основному з вини судів першої інстанції, а також положення ст.43 ГПК України, судовою колегією відмовлено в задоволенні клопотання скаржника щодо відкладення судового розгляду на іншу дату з метою надання йому часу підготувати заперечення на відзив позивача.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заперечення на неї, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Так, відповідно до ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч.2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що до предмету доказування у даній справі входить встановлення наступних обставин: чи набув відповідне майно відповідач за рахунок позивача; чи є для цього підстави.
25 січня 2002 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Морський бізнес та юридичні послуги»(повірений) та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз»(довіритель) був укладений договір №17/2002р. про надання юридичних послуг, за умовами якого довіритель буде доручати, а повірений буде приймати доручення про надання довірителю юридичних послуг, включаючи ведення від його імені та за його рахунок претензійних, судових справ, а також дачу консультацій з різних питань, що виникають в процесі діяльності довірителя та виконання певних юридичних дій, пов'язаних з цими консультаціями (стаття 1 договору).
Відповідно до статті 2 договору повірений зобов'язується при виконанні послуг (веденні справ) прагнути до того, щоб забезпечити захист інтересів довірителя найкращім чином, застосовуючи для цього ту міру дбайливості, передбачливості та зусиль, яку можливо звичайно вимагати від адвокату при веденні справ даного роду, а довіритель в свою чергу, зобов'язується своєчасно оплачувати поточні витрати повіреного та винагороду відповідно до ст.ст. 4 та 5 договору.
Статтею 3 договору передбачено, що повірений веде роботу в об'ємі, що визначається дорученням довірителя та у відповідності з його вказівками, при цьому порядок взаємовідносин сторін визначається положенням цієї статті. Довіритель передає повіреному всі необхідні матеріали та документи, що відносяться до фактичних обставин справи. Повірений при виконанні доручень діє самостійно, але рішення з питань вибору юрисдикції, визначення розміру гарантійних забезпечень, пред'явлення позову, відмови від вимог опонентів, мирного врегулювання та оскарження рішень судів та господарських судів приймаються за згодою довірителя.
Порядок розрахунків сторін визначено ст.ст.4, 5 договору. Так, статтею 5 договору встановлено, що довіритель сплачує повіреному винагороду за ведення справ, виходячи із кількості часу, витраченого юристами, помноженого на погоджені погодинні ставки. Погодинні ставки для роботи з довірителем складають 50 доларів США за годину. Оплата здійснюється по рахунках повіреного, що виставляються періодично довірителю, на проміжні (авансові) суми в рахунок винагороди та/або покриття витрат в національній валюті за курсом НБУ на день виставлення рахунку. Ці суми встановлюються повіреним на підставі оцінки здійснених витрат та винагород за фактично виконану роботу по етапам ведення справ. Кінцевий розрахунок здійснюється повіреним по завершенню справи впродовж одного місяця. У разі отримання сум на користь довірителя в процесі ведення справи, винагорода може сплачуватися шляхом відрахування від отриманих платежів. Повірений має право отримати суму винагороди та / або компенсацію витрат з присуджених (виплачуються за результатами мирового врегулювання) довірителю грошей чи майна. Консультації з питань поточного характеру, що не віднімають багато часу і не вимагають попереднього правового опрацювання, оплачуються на базі люмпсум - в цілому за місяць, у розмірі 600грн., включаючи ПДВ. Оплата цих послуг проводиться авансом поквартально, згідно виставленого рахунку.
Додатковою угодою б/н від 05.09.2006р. сторони дійшли згоди та доповнили п.2 статті 7 договору наступним змістом: «Строк дії договору -31.12.2006р. За погодженням сторін строк дії договору може бути продовжений шляхом підписання додаткових угод до договору.».
28 січня 2002 року сторони підписали додаткову угоду, згідно до якої позивач доручив ведення справ по спору з КБ «Приватбанк», пов'язаним з вексельними операціями, з виплатою преміальної винагороди у розмірі 5% від одержаної суми.
29 липня 2002 року сторони підписали додаткову угоду, згідно до якої відповідач бере на себе зобов'язання по веденню судових справ про стягнення з ЗАТ КБ «Приватбанк»" сум неповернутих вкладів, а позивач сплачує відповідачу крім винагороди та оплати витрат, передбачених у ст.ст.4, 5 договору, ще преміальну винагороду, яка додатково належить до сплати позивачем відповідачу при отриманні позивачем в результаті дій відповідача належних йому грошових коштів за рішенням суду або в результаті мирового врегулювання, позивач додатково виплачує позивачу преміальну винагороду у розмірі 5% від отриманої суми.
30 листопада 2005 року сторони підписали додаткову угоду, згідно до якої відповідач бере на себе зобов'язання по веденню судових справ про стягнення з ЗАТ КБ «Приватбанк»процентів за користування депозитними вкладами згідно з договорами №001В від 25.07.1997р., №014С-00 від 19.07.2000р., №002С-01 від 01.10.2002р., а позивач сплачує відповідачу крім винагороди та оплати витрат, передбачених у ст.ст.4, 5 договору, ще преміальну винагороду, яка додатково належить до сплати позивачем відповідачу при отриманні позивачем в результаті дій відповідача належних йому грошових коштів за рішенням суду або в результаті мирового врегулювання, позивач додатково виплачує відповідачу преміальну винагороду у розмірі 10% від отриманої суми.
Згідно з положеннями Закону України «Про доступ до судових рішень»право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим законом, забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Єдиного державного реєстру судових рішень, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Рішенням господарського суду Донецької області від 22.12.2009р. у справі №35/82пд, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 19.05.2010р., встановлено факт про неукладеність додаткових угод від 28.01.2002р., від 29.07.2002р. та від 30.11.2005р.
Виходячи з приписів ст.124 Конституції України, ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч.2 ст.35 ГПК України, якщо договір та обставини його укладення, виконання були предметом дослідження по одній справі між тими ж сторонами, за результатом розгляду якої винесено рішення, що набрало законної сили, то суд не має знов розглядати обставини його укладення та виконання.
Це положення узгоджується із міжнародною Конвенцією про захист прав і основних свобод людини, до якої Україна приєдналась у 1997 році, а відтак, у відповідності із ст.10 ЦК України норми цієї Конвенції є частиною національного цивільного законодавства України з пріоритетом саме норм Конвенції, згідно з якою одним із основних елементів права є принцип правової впевненості, який серед іншого передбачає, що в будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Враховуючи тотожність складу сторін у даній справі та вказаній, факти, встановлені зазначеним рішенням, є преюдиціальними для даної справи. При цьому, преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір (п.2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції»).
Посилаючись на те, що відносини між сторонами за договором №17/2002р. від 25.01.2002р. тривали до 01.01.2007р., послуги відповідачем надавались виключно за дорученнями позивача, що оформлялись додатковими угодами від 28.01.2002р., 29.07.2002р., 30.11.2005р. до цього договору, та які рішенням господарського суду Донецької області від 22.12.2009р. у справі №35/82пд визнані неукладеними, тобто неіснуючими у часі, просторі та по відношенню до невизначеного кола осіб, позивач звернувся до відповідача з претензією №03-2031 від 30.08.2011р., в якій вимагав перерахувати йому грошові кошти у сумі 221263грн., сплачених 02.04.2004р. та 14.08.2006р. без достатніх правових підстав, а саме за відсутності доручень, що визначають об'єм роботи та є підставою для виникнення взаємовідносин за договором.
У зв'язку з залишенням відповідачем претензії без відповіді та задоволення, позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у сумі 221263грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 01.02.2011р. у справі №43/192, залишеним без змін постановами Донецького апеляційного господарського суду від 06.04.2011р. та Вищого господарського суду України від 21.06.2011р., встановлено, що платіжними дорученнями №665 від 02.04.2004р. у сумі 121263грн. та №1197 від 14.08.2006р. у сумі 100000грн. позивачем було перераховано відповідачу 221623грн. з посиланням на договір про надання юридичних послуг від 25.01.2002р.
Враховуючи тотожність складу сторін у даній справі та вказаній, факти, встановлені зазначеним рішенням, також є преюдиціальними для даної справи.
Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 ЦК України виникають, зокрема, з договору. Договір доручення належить до різновиду договорів про надання послуг, відтак, на нього поширюються норми глави 63 ЦК тією мірою, якою вони не суперечать спеціальним правилам, вміщеним у главі 68. Оскільки за договором доручення дії вчиняються однією стороною від імені іншої даний договір опосередковує відносини представництва і на нього поширюються також відповідні положення глави 17 ЦК (ст.ст.237 - 243 ЦК).
Зміст доручення, тобто юридичні дії, які має вчинити представник, за ст.1003 ЦК має фіксуватися у договорі доручення або у довіреності, що видається на його підставі. Ця норма має розглядатися з урахуванням її співвідношення з ч.1 ст.1007 та ч.3 ст.243 ЦК. Так, ч.3 ст.243 ЦК України встановлено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Одночасно, згідно із ст.386 Цивільного кодексу УРСР (який діяв на час укладання договору №17/2002р. від 25.01.2002р.) за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії довіреностей №272 від 07.02.2002р., б/н від 17.02.2004р., №04-492 від 12.03.2004р., №04-1882 від 23.02.2005р., №04-1883 від 23.02.2005р., виданих Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз»в особі голови правління Фоміченка І.Г. (арк.спр.40, 42-45). Вказаними довіреностями уповноважено ТОВ «Морський бізнес та юридичні послуги» в особі Мащенко Л.І., Мащенко Л.І. та Мащенка А.Г. вести справи довірителя у всіх судах, у тому числі апеляційної та касаційної інстанції, зі всіма правами наданими сторонам та третім особам, у тому числі з правом визнання або відмови від позовних вимог повністю або частково, укладення мирової угоди, оскарження рішення, ухвали, постанови суду. Повірений за вказаними довіреностями вправі представляти інтереси довірителя перед всіма державними органами, іншими організаціями, підприємствами та установами, подавати та підписувати заяви, клопотання, пред'являти або отримувати документи, робити заяви, виконувати інші формальності, пов'язані з дорученням.
В матеріалах справи наявні копії постанови Вищого господарського суду України від 22.02.2005р. у справі №25/30 за позовом ВАТ по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз»до ЗАТ «КБ «ПриватБанк»про стягнення 451195,60 доларів США та за зустрічним позовом ЗАТ «КБ «ПриватБанк»до ВАТ по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз»про зобов'язання уступити вимоги за скаргою ЗАТ «КБ ПриватБанк»на дії ВДВС Жовтневого районного управління юстиції м. Дніпропетровська; постанови Вищого господарського суду України від 13.10.2005р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2005р. у справі №32/340 за позовом ВАТ по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз»до ЗАТ «КБ «ПриватБанк»про визнання недійсним розпорядження, з яких вбачається, що у судових засідання від ВАТ «Маріупольгаз»були присутні Мащенко Л.І. та Мащенко А.Г. (арк.спр.59-60, 62, 63).
У пункті 2.6. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. №18 передбачено, що хоча фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 ГПК, й не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів.
Як вбачається з рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2007р. у справі №16/199-07, залишеним без змін постановами Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.02.2008р. та Вищого господарського суду України від 21.05.2008р., ВАТ «Маріупольгаз»звернулось до ЗАТ КБ «Приватбанк»з позовними вимогами про стягнення 2723071грн. - збитків у вигляді упущеної вигоди, яку отримав би позивач у разі розміщення у банках України неповернутих відповідачем вкладів, 723293,80грн. -збитків, понесених позивачем на оплату юридичних послуг для відновлення порушеного відповідачем права (реальні збитки) та 1000000грн. -моральної шкоди, пов'язаної з приниженням престижу, гідності і ділової репутації. Свої позовні вимоги ВАТ «Маріупольгаз»обгрунтувало: рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2005р. у справі №32/340, яким було зобов'язано ЗАТ КБ «ПриватБанк»виконати дії по перерахуванню грошових коштів з депозитного рахунку ВАТ «Маріупольгаз»№26103189580211 на його поточний рахунок №260029801 в Маріупольській філії АКБ «Укрсоцбанк», МФО 334185, згідно договору №002С-01; рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2005р. у справі №18/341(31/90), яким було зобов'язано ЗАТ КБ «ПриватБанк»виконати дії по перерахуванню грошових коштів у сумі 500000грн. з депозитного рахунку ВАТ «Маріупольгаз»№26102089580212 на його поточний рахунок №260029801 в Маріупольській філії АКБ «Укрсоцбанк», МФО 334185, згідно договору №014С-00; постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.06.2003р. та рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2002р. у справі №25/30, якими з відповідача на користь позивача було стягнуто депозитний вклад у сумі 447000дол. США, відсотки на депозитний вклад у сумі 992дол. США, 3% річних на суму заборгованості у сумі 7069,68дол. США, згідно договору №001В. В частині позовних вимог про стягнення збитків, понесених позивачем на оплату юридичних послуг у сумі 723293,80грн. ВАТ «Маріупольгаз»посилалось також на укладений між ТОВ «Морський бізнес і юридичні послуги»(повіреним) та позивачем (довірителем) договір №17/2002р. та додаткові угоди від 29.07.2002р., від 30.11.2005р. до договору про надання юридичних послуг від 25.01.2002р., а також платіжні доручення за період з 16.01.2003р. по 10.08.2006р., якими позивачем було сплачено ТОВ «Морський бізнес і юридичні послуги»грошові кошти у загальній сумі 723293,80грн. за послуги по веденню справ про стягнення (платіжні доручення від 16.01.2003р. №129, від 17.01.2003р. №148, від 21.02.2003р. №597, від 17.03.2003р. №803, від 23.04.2003р. №1225, від 23.05.2003р. №864, від 02.09.2003р. №2100, від 17.09.2003р. №2038, від 18.09.2003р. №2294, від 10.10.2003р. №2592, від 23.12.2003р. №3588, від 12.01.2004р. №55, від 17.02.2004р. №589, від 17.02.2004р. №327, від 25.03.2004р. №598, від 26.05.2004р. №1038, від 08.04.2004р. №1206), преміальну винагороду від примусового виконання наказу господарського суду від 23.09.2002р. №25/30, стягнені з КБ «Приватбанк»згідно договору №17/2002 від 14.01.2002р. (платіжне доручення від 02.04.2004р. №665); за послуги по веденню справ по поверненню депозитного вкладу (платіжні доручення від 29.07.2004р. №2672,17.11.2004р. №4290, від 14.12.2004р. №№1976, 1977, від 21.10.2005р. №4273, від 21.11.2005р. №1700, від 19.04.2006р. №594, від 19.05.2006р. №747, від 23.05.2006р. №755, від 19.06.2006р. №899, від 17.07.2006р. №3050, від 10.08.2006р. №1183), за послуги по веденню справ про стягнення збитків з КБ «Приватбанк»(платіжне доручення від 29.07.2004р. №2671), за послуги по веденню справ про стягнення з КБ «Приватбанк»процентів по 3-м депозитним вкладам (платіжне доручення від 29.10.2004р. №4060), гонорар по результатам юридичних дій по поверненню депозитного вкладу згідно додаткової угоди від 25.01.2002р. (платіжне доручення від 14.08.2006р. №1197), за юридичні послуги по веденню справ про стягнення процентів з КБ «Приватбанк»(платіжне доручення від 17.07.2006р. №3051), за послуги по веденню справ про стягнення процентів по депозитним вкладам (платіжні доручення від 24.02.2005р. №748, від 28.03.2005р. №424, від 03.03.2005р. №839, від 25.04.2005р. №1705, від 11.04.2005р. №1466, від 22.04.2005р. №1692, від 24.06.2005р. №№2597, 2598, від 19.07.2005р. №2928, від 22.08.2005р. №1175, від 29.09.2005р. №3898, від 28.12.2005р. №1930, від 28.10.2005р. №1575, від 23.11.2005р. №1709, від 27.03.2006р. №494, від 09.02.2006р. №500, від 28.02.2006р. №310, від 19.04.2006р. №595, від 10.08.2006р. №1184), преміальну винагороду (платіжне доручення від 17.01.2006р. №91).
Факти встановлені вказаним рішенням не мають преюдиціального значення у зв'язку з відмінністю суб`єктних складів у справах №3/184 та №16/199-07. Проте, беручи до уваги обов'язок суду оцінювати докази в їх сукупності, а не кожний окремо, судова колегія вважає непереконливими доводи позивача, що за відсутності доручень, які визначають об'єм роботи та є підставою для виникнення взаємовідносин за договором №17/2002р. від 25.01.2002р., відповідачем під час дії цього договору не надавались юридичні послуги на суму 221623грн.
Згідно положень ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст.901); якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.903).
За приписами ст.1002 ЦК України повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.
Таким чином, закон пов'язує виникнення у замовника обов'язку з оплати за договором про надання послуг з фактичним наданням послуги згідно з таким договором. Водночас, виходячи з положень ст.1212 ЦК України безпідставним набуттям є, зокрема, оплата рахунку за послугу, яка фактично не отримана.
Згідно з п.4 ст.129 Конституції України, статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За висновком судової колегії вищевикладене в сукупності свідчить про те, що відповідачем надавались позивачу в період дії договору №17/2002р. від 25.01.2002р. юридичні послуги, які позивач споживав та за які він розраховувався. Зокрема, платіжними дорученнями №665 від 02.04.2004р. у сумі 121263грн. та №1197 від 14.08.2006р. у сумі 100000грн. позивачем було перераховано відповідачу 221623грн. з посиланням на договір про надання юридичних послуг від 25.01.2002р.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав належних доказів, які б підтверджували, що відповідачем під час дії договору №17/2002р. від 25.01.2002р. фактично не надавались юридичні послуги або, що відповідач не виконав свої зобов'язання з надання юридичних послуг саме на суму 221623грн.
Відповідно до приписів ч.8 ст. 181 ГК України, визначення договору як неукладеного (такого, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання цього договору сторонами. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові 10.02.2009р. у справі №10/33/08, яка за приписами ст.ст.82, 111-28 ГПК України є обов'язковою у правозастосовчій діяльності судів.
За таких обставин, оскільки, для застосування ст.ст.1212, 1213 ЦК України обов'язково має бути відсутньою правова підстава для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, а у даному випадку грошові кошти у сумі 221623грн. були перераховані відповідачу на підставі договору №17/2002р. від 25.01.2002р., який у встановленому порядку недійсним не визнавався, був обов'язковим до виконання та під час дії якого відповідачем надавались юридичні послуги з представництва інтересів позивача щодо примусового стягнення з ЗАТ КБ «ПриватБанк»грошових коштів, то стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 221263грн. на підставі ст.1212 ЦК України та відсутності доручень, що визначають об'єм роботи є неправомірним.
Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 221263грн. підлягають залишенню без задоволення.
Що стосується доводів скаржника про застосування строку позовної давності, то судова колегія зазначає, що за змістом ст.267 ЦК України за умови дослідження у судовому засіданні доказів, судом буде установлено, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, ухвалюється рішення про відмову в позові у зв'язку із закінченням строку давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.
Відносно доводів скаржника про наявність підстав застосувати п.2 ч.1 ст.80 ГПК України та припинити провадження у даній справі, судова колегія зазначає, що за цією нормою суд може припинити провадження у справі тільки за наявністю умов: спір між тими ж сторонами, один і той же предмет спору, ідентичність підстав позову. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Позовна заява по цій справі подана з інших підстав, ніж позов у справі №43/192, а саме з урахуванням тієї обставини, що грошові кошти в сумі 221263грн. були перераховані на підставі договору №17/2002р. від 25.01.2002р., який припинив свою дію та послуги на сплачену суму за яким не надавались через відсутність доручень, які б визначили обсяг юридичних дій, що мав вчинити відповідач. Відсутність усієї сукупності передумов, а також неприпустимість ухилення від вирішення спору по суті відповідно до ст.82 ГПК України виключає у даному випадку можливість застосування п.2 ч.1 ст.80 ГПК України.
Відповідно до ст.104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Відповідно до ч.2 ст.104 ГПК України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 22 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Оскільки, рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги в частині вимог щодо скасування рішення господарського суду, відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати за подачу позовної заяви у сумі 2212,63грн. та апеляційної скарги у сумі 2212,63грн. покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.43, 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський бізнес та юридичні послуги», м. Маріуполь, Донецька область на рішення господарського суду Донецької області від 02.04.2012р. (повний текст підписано 09.04.2012р.) у справі №3/184 -частково задовольнити.
Рішення господарського суду Донецької області від 02.04.2012р. (повний текст підписано 09.04.2012р.) у справі №3/184 -скасувати.
Відмовити в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства по газопостачанню і газифікації «Маріупольгаз», м. Маріуполь, Донецька область до Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський бізнес та юридичні послуги», м. Маріуполь, Донецька область про стягнення грошових коштів в сумі 221263грн. як безпідставно набуте майно всупереч умовам договору про надання юридичних послуг від 25.01.2002р.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз»(87515, Донецька область, м. Маріуполь, вулиця Миколаївська, 16, код ЄДРПОУ 03361135) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський бізнес та юридичні послуги»(87515, Донецька область, м. Маріуполь, вулиця Енгельса, 26/2, офіс 26, код ЄДРПОУ 24311176) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у сумі 804,75грн.
Доручити господарському суду Донецької області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий І.В. Зубченко
Судді: О.О. Радіонова
В.М. Татенко
Надруковано 5 примірників: 1 -позивачу; 1 -відповідачу; 1 -до справи; 1 -АГС, 1 -ГС
Суд | Донецький апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 16.07.2012 |
Оприлюднено | 25.07.2012 |
Номер документу | 25183279 |
Судочинство | Господарське |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні