Постанова

від 11.07.2012 по справі 2а-4542/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 липня 2012 року 17:57 № 2а-4542/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., за участю секретаря судового засідання Мосійчук І.М. та представників: позивача -Плішко Д.В., Манічева В.П., відповідача - Сиротіної О.Б., Борисова І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт» доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 28 листопада 2011 року № 0005032311, - На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 11 липня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт»(далі -ТОВ «ВКФ «Моноліт») з позовом до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва (далі -ДПІ у Солом'янському районі м. Києва) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 28 листопада 2011 року № 0005032311.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 квітня 2012 відкрито провадження у справі № 2а-4542/12/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 16 травня 2012 року.

16 травня 2012 року у судовому засіданні протокольною ухвалою замінено неналежного відповідача -ДПІ у Солом'янському районі м. Києва на належного відповідача - Державну податкову інспекцію у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби та оголошено перерву до 13 червня 2012 року, а в подальшому до 04 липня 2012 року та до 11 липня 2012 року.

В судових засіданнях представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представники відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечували.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, свідків всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ДПІ у Солом'янському районі м. Києва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ВКФ «Моноліт»(код за ЄДРПОУ 25284783) з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Торгівельна Азійська Лінія»(код за ЄДРПОУ 36359709) за період з 01.02.2011 р. по 30.06.2011 р., за результатами якої було складено акт від 08 листопада 2012 року № 12428/23-11/25284783.

В ході перевірки встановлено, що укладені правочини по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Торгівельна Азійська Лінія»є нікчемними, такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати від сплати податків та третіх осіб. Крім того, перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних насідків. Вказане призвело до заниження податку на додану вартість за період з лютого 2011 року по червень 2011 року.

ДПІ у Солом'янському районі м. Києва зроблено висновок про порушення ТОВ «ВКФ «Моноліт»п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України та п. 4 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 р. за № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29.12.2010 р. № 1401/18696 зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 3 170 876, 00 грн., в тому числі за лютий 2011 року у сумі 127 966, 00 грн., за березень 2011 року у сумі 580 867, 00 грн., за квітень 2011 року у сумі 858 067, 00 грн., за травень 2011 року у сумі 955 069, 00 грн., за червень 2011 року у сумі 648 907, 00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва 28 листопада 2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення від 28 листопада 2011 року № 0005032311, яким згідно з підпунктом 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до абз. 2 п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України за порушення п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України та п. 4 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 р. за № 969 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 170 877, 00 грн., у тому числі 3 170 876, 00 грн. - основний платіж, 1, 00 грн. -штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Згідно рішень ДПС у м. Києві від 10 лютого 2012 року № 373/10/12-114 та ДПС України від 19 березня 2012 року за № 4804/6/10-2115 за результатами розгляду скарг ТОВ «ВКФ «Моноліт», спірне податкове повідомлення-рішення було залишено без змін, а скарги підприємства -без задоволення.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями ТОВ «ВКФ «Моноліт»звернулось до суду з адміністративним позовом про скасування зазначеного вище податкового повідомлення-рішення від 28 листопада 2011 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що реальність фінансово -господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Торгівельна Азійська Лінія», фактичне виконання укладених між ними договорів, правомірність складання податкових накладних за зазначеними договорами та формування сум податкового кредиту, а також подальше використання цих товарів та послуг у господарській діяльності ТОВ «ВКФ «Моноліт» підтверджується належним чином оформленими актами приймання-передачі, податковими накладними, специфікаціями, рахунками фактурами, видатковими накладними, актами виконаних робіт. Таким чином, на думку позивача, ним були виконані усі законодавчі умови для формування суми податкового кредиту за результатами укладення та виконання правочинів з ТОВ «Торгівельна Азійська Лінія»з лютого 2011 року по червень 2011 року, а тому спірне податкове повідомлення-рішення є недійсним та підлягає скасуванню.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд не погоджується з позовними вимогами ТОВ «ВКФ «Моноліт», виходячи з наступного.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами регулюються нормами Конституції України, Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, який набрав чинності 01 січня 2011 року, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а»п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України).

В силу п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України 21 грудня 2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, (який діяв на момент виписки податкових накладних за період з 10.01.2011р. контрагентом позивача)(далі -Порядок) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу п. 5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.

Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Аналогічні положення містились і в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037 (який діяв на момент виписки податкових накладних за період з 01.01.2011р. по 10.01.2011р. контрагентом позивача).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі -Закон № 996 -ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996 -ХІV).

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі -Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. (п. 2.2 Положення).

В силу п. 2.4 Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні»(п. 1.3 Положення).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредиту формується за наслідками реальної господарської операції, що підтверджується належними первинними документами, в рамках господарської діяльності платника податків.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Позивачем, на підтвердження обґрунтованості своїх позовних вимог та правомірності формування податкового кредиту надано суду первинні документи фінансово-господарської діяльності ТОВ «ВКФ «Моноліт»з ТОВ «Торгівельна Азійська Лінія»(договори постачання продукції, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні), однак вказані первинні документи судом не беруться до уваги з огляду на наступне.

З досліджених первинних документів вбачається, що підписи від імені директора ТОВ «Торгівельна Азійська Лінія»здійсненні ОСОБА_6.

Відповідачем надано суду акт Бориспільської ОДПІ Київської області документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Торгівельна Азійська Лінія» з питань достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість за період лютий -червень 2011 року від 19.10.2011 р. № 694/7/23-2/36359709, якою було встановлено, що ТОВ «Торгівельна Азійська Лінія»здійснювало свою діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язану з наданням податкової вигоди третім особам, а тому укладені останнім правочини мають ознаки нікчемності.

Крім того, відповідачем надано Висновок спеціаліста від 10 жовтня 2011 року № 144, відповідно до якого підписи від імені ОСОБА_6 в податкових деклараціях в графах «Керівник»та «Головний бухгалтер»в податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 року, березень 2011 року, квітень 2011 року, виконані не ОСОБА_6, а іншою особою (особами) та Рішення № 56 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Торгівельна Азійська Лінія», з якого вбачається, що датою анулювання реєстрації є 10 червня 2011 року.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 1112/11/13-10 від 20.07.2010 р . зазначено, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, коли для цілей оподаткування операції враховані на підставі удаваних правочинів, про що має бути зазначено у рішенні суду (наприклад, у випадках невідповідності дійсному економічному змісту або не обумовленості розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

Враховуючи викладене вище та дослідивши подані позивачем первинні документи, судом встановлено, що придбання товару позивачем у ТОВ «Торгівельна Азійська Лінія»та його відчуження на користь ряду суб'єктів господарювання здійснювалось у один і той же день, відбувалось за ціною значно нижчою від ціни необхідної для отримання прибутку, про що свідчать видаткові накладні. Вказане свідчить про відсутність прибуткового характеру даних господарських операцій та лише призводить до виникнення формальних підстав для збільшення обсягу податкового кредиту, а отже є економічно не виправданими.

Окрім цього, судом встановлено, що за період з лютого 2011 року по червень 2011 року між ТОВ «ВКФ «Моноліт»та ТОВ «Торгівельна Азійська Лінія»згідно договорів поставки та надання послуг здійснено велику кількість операцій, що було відображено у складі податкового кредиту, реєстрі отриманих податкових накладних та у податкових деклараціях, однак при вирішенні вказаної справи, суд виходить з того, що наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними. Однак фіктивність операцій, відсутність доказів їх реального вчинення виключає правомірність визначення платником податкового кредиту за такими операціями, незважаючи на наявність у нього податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства.

Отже, належним чином оформлені (підписані невідомою особою) документи не можуть бути підставною для нарахування податкового кредиту та віднесення сум до складу валових витрат при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Окрім цього, за відсутності інших достатніх та належних доказів, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких сформований податковий кредит за спірними господарськими операціями, самі по собі не підтверджують право позивача на його формування.

Зокрема, вказана позиція підтверджується постановою Верховного Суду України від 05 березня 2012 року № 21-421а11.

Таким чином, в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість, а відповідно і не виникає підстав для віднесення відповідних коштів до валових витрат.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р . зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Досліджені докази дають суду підстави вважати про недоведення позивачем факту здійснення господарських операцій з ТОВ «Торгівельна Азійська Лінія»та здійснення поставки (надання послуг) саме цим контрагентом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно положенням ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Торгівельна Азійська Лінія»відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 215 , ч. 1, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Так, в результаті виконання сторонами нікчемного договору не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість. А отже, первинні документи, які складені ТОВ «Торгівельна Азійська Лінія»та на підставі яких позивачем сформований податковий кредит суперечать законодавчим та нормативним актам, та є такими, що не відповідають суті і не несуть доказовості щодо змісту здійснення операції, а тому не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Окрім цього, виходячи зі змісту статей 109-113 Податкового кодексу України, відповідальність платника податків у вигляді застосування штрафних (фінансових) санкцій можлива лише за умови вчинення ним порушень, визначених законами з питань оподаткування.

З огляду на те, що позивачем не підтверджені витрати на придбання послуг належними первинними документами та зв'язок їх з його господарською діяльністю, віднесення їх до валових витрат, а сум податку на додану вартість з вартості таких послуг -до податкового кредиту, є безпідставним, суд дійшов висновку про правомірність зняття податковим органом позивачу валових витрат, податкового кредиту та донарахування йому відповідних податку на прибуток і податку на додану вартість із застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

На підставі зазначеного, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 28 листопада 2011 року № 0005032311 винесене податковим органом правомірно, а тому підстави для його скасування відсутні.

Таким чином, суб'єктом владних повноважень доведено правомірність свого рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною третьою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про безпідставність позовних вимог, у зв'язку із чим в задоволенні адміністративного позову ТОВ «ВКФ «Моноліт»слід відмовити повністю.

Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Приймаючи до уваги викладене вище, керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт»відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 17.07.2012 р.