Ухвала

від 27.02.2014 по справі 2а-4542/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-4542/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

27 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт» звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства, що призвело до порушення законних прав та інтересів позивача.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2012 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2012 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2012 року та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 липня 2013 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2012 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2012 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин справи.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 серпня 2013 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про задоволення даного позову.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що ДПІ у Солом'янському районі м. Києва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ВКФ «Моноліт» з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Торгівельна Азійська Лінія» за період з 01.02.2011 року по 30.06.2011 року.

За результатами даної перевірки було складено акт від 08 листопада 2012 року № 12428/23-11/25284783, за змістом якого в ході перевірки встановлено, що укладені правочини по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Торгівельна Азійська Лінія» є нікчемними, такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків. Крім того, перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних насідків. Вказане призвело до заниження податку на додану вартість за період з лютого 2011 року по червень 2011 року.

В акті перевірки, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва зроблено висновок про порушення ТОВ «ВКФ «Моноліт» п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України та п. 4 "Порядку заповнення податкової накладної", затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 року за № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29.12.2010 року № 1401/18696 зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 3170876,00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва 28 листопада 2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення від 28 листопада 2011 року № 0005032311, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3170877,00 грн., у тому числі 3170876,00 грн. - основний платіж, 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Згідно рішень ДПС у м. Києві від 10 лютого 2012 року № 373/10/12-114 та ДПС України від 19 березня 2012 року за № 4804/6/10-2115 за результатами розгляду скарг ТОВ «ВКФ «Моноліт», спірне податкове повідомлення-рішення було залишено без змін, а скарги підприємства - без задоволення.

Не погоджуючись з зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні даного позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є неправомірними та необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до матеріалів справи підписи від імені директора ТОВ «Торгівельна Азійська Лінія» здійсненні Усмановим У.Х.

Відповідачем надано суду акт Бориспільської ОДПІ Київської області документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Торгівельна Азійська Лінія» з питань достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість за період лютий-червень 2011 року від 19.10.2011 року № 694/7/23-2/36359709, якою було встановлено, що ТОВ «Торгівельна Азійська Лінія» здійснювало свою діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язану з наданням податкової вигоди третім особам, а тому укладені останнім правочини мають ознаки нікчемності.

Крім того, відповідно до змісту Висновку спеціаліста від 10 жовтня 2011 року № 144 підписи від імені Усманова У.Х. в податкових деклараціях в графах "Керівник" та "Головний бухгалтер" в податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 року, березень 2011 року, квітень 2011 року, виконані не ним, а іншою особою (особами).

Відповідно до Рішення № 56 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Торгівельна Азійська Лінія» датою анулювання реєстрації є 10 червня 2011 року.

Судом першої інстанції було встановлено, що на момент проведення перевірки, дані про анулювання реєстрації платника податків на додану вартість ТОВ "Торгівельна Азійська Лінія" було внесено до Єдиного державного реєстру.

На час проведення перевірки набрав чинності Податковий Кодекс України, розділ V якого визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.3. ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 200.1. ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 ст. 200 ПК України встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п 200.3. ст. 200 ПК України).

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Також судом першої інстанції було встановлено, що первинні документи контрагента позивача виписані з порушенням законодавства, а тому і позивачем не було належним чином визначено податкового зобов'язання по правовідносинах контрагента із позивачем для сплати до державного бюджету.

Правова позиція по даному питанню питанню висловлена Верховним Судом України в постанові від 26 вересня 2006 року, за якою правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

Також, згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06.07.2009 року № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про правомірність висновків відповідача, викладених в акті перевірки, а відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Моноліт» - залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 серпня 2013 року - без змін .

Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.