Рішення

від 12.07.2012 по справі 6/047-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" липня 2012 р. Справа № 6/047-12

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Малого підприємства "Будкомплект" до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Трест "Поліськсільбуд" та 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інга", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. - Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Київській області, про визнання договору недійсним,

представники:

позивача: Волошинович О. П. (дов. б/н від 10.01.2012р.),

Сорока В. В. (директор, згідно наказу № 12 від 16.12.2011р.),

відповідача 1.: Шишкін П.В. (дов. № 05 від 14.12.2011р.),

відповідача 2.: Свірський А.А. (директор, згідно наказу № 1 від 18.04.2007р.),

третьої особи: Круглик О.Ю. (дов. № 61 від 23.12.2011р.).

СУТЬ СПОРУ:

У травні 2012 року Мале підприємство "Будкомплект" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Трест "Поліськсільбуд" (далі - відповідач 1.) та 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інга" (далі -відповідач 2.) про визнання договору недійсним.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що укладений між Орендним Трестом "Поліськсільбуд", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Трест "Поліськсільбуд" та Господарською Асоціацією Малих Підприємств, правонаступником якої є Товариство з обмеженою відповідальністю "Інга" договір купівлі -продажу від 28.04.1992р. порушує його права як власника нерухомого майна, оскільки предметом цього договору було майно, яке зараз належить позивачу, що підтверджується, зокрема: витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно КП КОР "Бородянське БТІ" № 33466951 від 14.03.2012р. щодо частини корпусу № 1 та відкритого складу з естакадою, витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно КП КОР "Бородянське БТІ" № 33467281 від 14.03.2012р. щодо частини корпусу № 2, та яке розташоване за адресою: Київська обл., смт. Бородянка, вул. Вокзальна, 2.

Підставою визнання недійсним вище зазначеного договору позивач вважає порушення порядку його укладання, а саме положень Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.05.2012р. порушено провадження у справі № 6/047-12 а її розгляд призначено на 15.05.2012 р.

У зв'язку з неявкою в судове засідання 15.05.2012р. представників сторін та неподанням ними витребуваних документів, суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 29.05.2012р.

29.05.2012р. через канцелярію господарського суду Київської області від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Інга" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В свою чергу (29.05.2012р.) представником Малого підприємства "Будкомплект" в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України подано клопотання про витребування господарським судом Київської області у Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Київській області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Трест "Поліськсільбуд" інформацію необхідну для правильного вирішення спору, а саме: коли було приватизовано державне майно цілісного комплексу Орендного Тресту "Поліськсільбуд" до якого, зокрема, входила наступна нерухомість: виробничий корпус №1 площею 2785,8 кв. м., виробничий корпус №2 площею 2740,6 кв. м., будівля контейнерної, мостовий кран, що знаходиться за адресою: смт. Бородянка, вул. Вокзальна, 2; у Товариства з обмеженою відповідальністю "Трест "Поліськсільбуд" документи на підтвердження того, що майно, відчужене на підставі спірного договору було попередньо приватизоване Орендним Підприємством Трест "Поліськсільбуд"; у Товариства з обмеженою відповідальністю "Інга" акт приймання-передачі майна за спірним договором та первинні бухгалтерські документи щодо прийняття на баланс Асоціацією Малих Підприємств майна, придбаного Товариством з обмеженою відповідальністю "Інга" за спірним договором, а також докази оплати.

Відповідно до статті 38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Враховуючи положення ст. 38 Господарського процесуального кодексу України суд задовольнив клопотання сторони та виніс ухвалу від 29.05.2012р. якою витребував необхідні докази.

Крім того, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмету спору на стороні відповідача 1. -Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Київській області.

Так, згідно зі ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду .

У зв'язку з вищевикладеним, ухвалою господарського суду Київської області від 29.05.2012р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області, а розгляд справи відкладено на 26.06.2012р.

25 червня 2012 року через канцелярію господарського суду Київської області від представника позивача - Малого підприємства "Будкомплект" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідачем 2. подано відзив від 26.06.2012р. на позовну заяву, в якій він просить відмовити позивачу у задоволені позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у ньому. Крім того, ним подана заява про застосування строку позовної давності.

У зв'язку із закінченням строку вирішення спору, передбачений положеннями ст. 69 ГПК України, від позивача надійшло клопотання про його продовження на п'ятнадцять днів, яке судом було задоволено та винесено відповідну ухвалу (від 26.06.2012р.).

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.06.2012р. розгляд справи відкладено на 10.07.2012р.

Під час розгляду справи в суді сторонами неодноразово заявлялися клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів, які судом були задоволені.

10.07.2012р. суд оголосив перерву в засіданні до 17-00 год.

10.07.2012р. суд знову оголосив перерву в засіданні до 12.07.2012р. у зв'язку з клопотання представника відповідача 1.

12.07.2012р. відповідачем 1. подано відзив від 11.07.2012р. на позовну заяву, в якій він просить відмовити позивачу у задоволені позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у ньому.

Разом з тим в судовому засіданні 12.07.2012р. відповідачем 1. подано суду вісім відводів, які він виклав у письмових заявах. Відповідно до прохальних частин цих заяв, відповідач 1. просить відвести суддю Черногуа А.В. від розгляду позовної заяви Малого підприємства "Будкомплект" до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Трест "Поліськсільбуд" та 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інга" про визнання договору недійсним у справі № 6/047-12 взагалі з підстав, викладених у цих заявах.

Розглянувши подані стороною відводи, суд відмовив у їх задоволені та виніс за наслідками їх розгляду відповідні ухвали від 12.07.2012р.

Представник позивача в судовому засідання 12.07.2012р. позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідачі проти позову заперечували з тих же підстав, що викладені у поданих ними відзивах.

12.07.2012р. відповідно до частини другої статті 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

Відповідно до ст.ст. 55, 62 Господарського кодексу України підприємство -самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Мале підприємство "Будкомплект", ідентифікаційний код: 19417783, зареєстровано 20.08.2006р. за адресою: 07800, Київська обл., Бородянський р-н, смт. Бородянка, вулиця Вокзальна, 2А, що підтверджується наявним в матеріалах справи оригіналом Витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців серії АЖ за № 985785.

20.05.1994р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (далі - продавець) та Організацією орендарів орендного тресту "Поліськсільбуд" (далі -покупець) було укладено договір № 43 купівлі - продажу державного майна орендного тресту "Поліськсільбуд" (далі -договір № 43), відповідно до умов якого (п. 1.1.) продавець продає а покупець купує державне майно цілісного майнового комплексу орендного тресту "Поліськсільбуд" шляхом викупу майна трудовим колективом на підставі укладеної з регіональним відділенням Додаткової угоди про внесення змін та доповнень до договору оренди (щодо викупу майна) державного майна орендним трестом "Поліськсільбуд" № 104 від 31.12.1992р.

Відповідно до акту приймання -передачі майна від 12.09.1994р. продавець передав а покупець за договором № 43 прийняв державне майно станом на 01.01.1994р.

Додатком до акту приймання -передачі майна орендного підприємства трест "Поліськсільбуд" станом на 01.01.1994р. визначено яке майно було передано покупцю за договором № 43, за якою адресою знаходиться це майно та із зазначенням його інвентарного номеру.

Крім того, в матеріалах справи міститься лист № 05-14-1729 від 21.06.2012р. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області, яким Фонд підтвердив факт передачі майна Орендному підприємству трест "Полісьсільбуд", згідно акту приймання -передачі майна від 12.09.1994р.

Крім того, листом № 01-16-1903 від 09.07.2012р. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області повідомило суд про те, що приватизація державного майна цілісного майнового комплексу Орендного тресту "Полісьсільбуд" була завершена 12.09.1994р.

Так, на підставі договору № 43 купівлі -продажу державного майна орендного тресту "Поліськсільбуд" від 20.05.1994р. Орендному підприємству трест "Полісьсільбуд" було видане свідоцтво про власність за реєстраційним № 103-ВП від 12.09.1994р.

В подальшому, на підставі Додаткової угоди про внесення змін та доповнень до договору оренди (щодо викупу майна) державного майна орендним трестом "Поліськсільбуд" № 104 від 31.12.1992р., договору № 43 купівлі -продажу державного майна орендного тресту "Поліськсільбуд" від 20.05.1994р. між Орендним трестом "Полісьсільбуд" (далі - продавець) та Малим підприємством "Будкомплект" (далі - покупець) було укладено договір купівлі -продажу державного майна орендного тресту "Полісьсільбуд" від 12.12.1994р., відповідно до умов якого (п. 1.1.) продавець продав а покупець викупив державне майно шляхом викупу майна трудовим колективом.

Судом встановлено, що на виконання умов договору купівлі -продажу державного майна орендного тресту "Полісьсільбуд" від 12.12.1994р. продавець передав а покупець прийняв майно, що підтверджується актом приймання -передачі від 12.12.21994р., який підписаний сторонами договору. Зі змісту складеного акту від 12.12.1994р. вбачається, що сторони надали майну такі ознаки як: назва майна, його площа та вартість.

Таким чином належним та допустимим доказом на підтвердження виконання договору купівлі -продажу державного майна Орендного тресту "Полісьсільбуд" від 12.12.1994р. є акт приймання -передачі від 12.12.21994р.

За цим актом вбачається, що Мале підприємство "Будкомплект", позивач у справі, прийняв від Орендного тресту "Полісьсільбуд": "Корпус № 1 1809 кв.м.; Открытый склад с эстакадой 1203 кв.м.; Кислородный цех 108 кв.м.; Гараж возле котельной с кладовой 48 кв.м.; Механический цех /корпус № 2 576 кв.м.; Склад алєбастру 120 кв.м.; Автомашина ЗИЛ-130, Оборудование".

Відповідно до реєстраційного посвідчення від 28.03.1998р. Бородянським бюро технічної інвентаризації зареєстровано за Малим підприємством "Будкомплект" майно (майновий комплекс): "Механічний цех літ. Б; Кисневий цех літ. Р; Корпус № 2 літ. В; Склад алебастру літ. П ; Гараж" літ. С за адресою: селище Бородянка, вул. Вокзальна, 2 про що зроблено запис в реєстровій книзі за № 16.

Відтак, враховуючи викладене суд дійшов висновку, що власником придбаного майна за дійсним договором купівлі -продажу державного майна орендного тресту "Полісьсільбуд" від 12.12.1994р. та зареєстрованого в Бородянському бюро технічної інвентаризації є Мале підприємство "Будкомплект".

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України своє право на судовий захист, звертаючись до суду, позивач вказав у позові своє суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємств, установ, організацій, інші юридичні особи, які звертаються до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав або охоронюваних законом інтересів ; при цьому відповідно до ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позивач самостійно визначає у позовній заяві як предмет поданого позову (матеріально - правову вимогу) так і підстави позову (обставини, яким позивач їх обґрунтовую).

Оскільки через цю норму реалізується принцип доступності правосуддя, в контексті наведеної норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес підлягає захисту; натомість, вирішуючи спір, суд повинен встановити об'єктивну наявність порушеного чи оспорюваного права (законного інтересу) на час звернення до суду , а також з'ясувати, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить прийняте судом рішення відновлення та захист цього права.

Так, відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання . Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Підставою для її захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Загальні способи захисту цивільного права та інтересу судом передбачені у ст. 16 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України.

Предметом даного спору є вимога позивача визнати недійсним договір купівлі -продажу від 28.04.1992 року укладений між Орендним трестом "Поліськсільбуд", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Трест "Поліськсільбуд" та Господарською асоціацією Малих Підприємств, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Інга" на підставі ст.ст. 47, 48 ЦК УРСР яке діяло на момент укладання оспорюваного договору.

В матеріалах справи міститься належним чином засвідчена копія оспорюваного договору купівлі -продажу від 28.04.1992р. укладена між Орендним трестом "Поліськсільбуд", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Трест "Поліськсільбуд" та Господарською асоціацією Малих Підприємств, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Інга". Відповідно до умов цього договору (п. 1) Господарська асоціація Малих Підприємств купує у Треста: "Производственный цех № 1; Производственный цех № 2; Оборудование цехов; Здание контейнерной; Мостовой кран".

Проте, як вбачається зі змісту оспорюваного договору купівлі -продажу від 28.04.1992р. позивач, який звертається за захистом свого права не є особою яка підписувала цей договір, тобто не є стороною цього правочину.

Однак, ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України закріплює право заінтересованої особи , якає заперечує дійсність оспрюваного договору, на визнання судом такого правочину недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недісними", встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншоюзаінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину ".

Отже, беручи до уваги суб'єктний склад сторін договору, позивач, звертаючись до суду з даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір купівлі -продажу майна від 28.04.1992р., не будучи стороною цього договору, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним правочин порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача. Іншими словами, обов'язковою умовою для захисту уявного права є порушення або оспорювання права та інтересів особи; обов'язком позивача, відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України є доведення /підтвердження в установленому законом порядку наявність факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Враховуючи обов'язок позивач щодо доведення порушеного його права та законних інтересів, позивач, вказуючи на набуття ним права власності на майно відповідно до договору купівлі -продажу державного майна від 12.12.1994р., зазначає про порушення його права на це майно як заінтересованої особи зі сторони відповідача 2. - Товариством з обмеженою відповідальністю "Інга" (правонаступник покупця - Господарської Асоціації Малих Підприємств), оскільки останній придбав майно належне позивачу, згідно оспорюваного договору від 28.04.1992р.

Тобто, позивач у позовній заяві вважає, що предметом оспорювого договору є майно, частина якого зараз належить позивачу, а саме твердження, що за оспорюваним договором були продані: "Виробничий цех № 1, Виробничий цех № 2, Об'єднання цехів, Будівля контейнерної, та Мостовий кран", що знаходяться за адресою: Київська обл., смт. Бородянка, вул. Вокзальна, 2.

Враховуючи характер та специфіку спору суд дійшов висновку, що для правильного вирішення спору, суду необхідно встановити наявність фактів порушення прав та законних інтересів позивача вчиненим правочином, серед них, зокрема, ідентифікуючі ознаки належного майна позивача до майна за оспорюваним договором та зміст матеріального права позивача на майно , яке він вважає незаконно перейшло до відповідача 2. за оспорюваним договором.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України докази є будь-які фактичні данні, на підстав яких господарський суд у визначеному законі порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, зокрема таким є письмові докази.

Так, позивач у своєму позові посилається на договір купівлі -продажу від 28.04.1992р., який порушує права позивача, як власника нерухомого майна розташованого за адресою: Київська обл., смт. Бородянка, вул. Вокзальна, 2, а саме: частини корпусу № 1 та відкритого складу з естакадою, частина корпусу № 2 та яке було набуте ним за договором купівлі -продажу державного майна орендного тресту "Полісьсільбуд" від 12.12.1994р.

Однак, як вбачається з матеріалів справи відповідач 2 (правонаступник Господарської асоціації малих підприємств) купив у відповідача 1. (правонаступник Орендного тресту "Полісьсільбуд") за договором купівлі -продажу від 28.04.1994р. таке нерухоме майно:

"- Производственный цех № 1;

- Производственный цех № 2;

- Оборудование цехов;

- Здание контейнерной; Мостовой кран".

При цьому, позивач у справі купив у Орендного тресту "Полісьсільбуд" за договором купівлі - продажу від 12.12.1994р. таке нерухоме майно:

"- Корпус № 1 1809 кв.м.;

- Открытый склад с эстакадой 1203 кв.м.;

- Кислородный цех 108 кв.м.;

- Гараж возле котельной с кладовой 48 кв.м.;

- Механический цех /корпус № 2 576 кв.м.;

- Склад алєбастру 120 кв.м.;

- Автомашина ЗИЛ-130,

- Оборудование".

Стаття 181 Цивільного кодексу України дає визначення нерухомого майна - до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно зі ст. 184 Цивільного кодексу України до індивідуально визначених речей відносяться речі якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її . Правове значення передбаченого в цій статті поділу речей проявляється в тому, що речі, визначені індивідуальними ознаками, є юридично незамінними.

З матеріалів справи вбачається, що вказане в позовній заяві майно відноситься до майна, яке за своєю правовою природою необхідно характеризувати не за родовими ознаками речі а за індивідуально визначеними ознаками, яке можна виокремити з поміж іншого майна.

Таким чином, для того щоб дійти обґрунтованого висновку про те, яке саме нерухоме майно було придбано за оспорюваним договором, та яке за думкою позивача було предметом цього договору, що зараз належить позивачу, необхідно індивідуалізувати таке майно, тобто певним способом виокремити його з маси однорідних речей (наприклад, за конкретним місцем розташування, розміром/ площею, матеріалом виготовлення).

Ступінь індивідуалізації речей лежить в основі відмінностей подібних цивільно-правових договорів. За звичай у таких договорах як купівля -продаж нерухомого мана предмет виконання завжди визначений індивідуальними ознаками.

Проте, судом встановлено, що в оспорюваному договорі (договір купівлі -продажу від 28.04.1992р.), так і в договорі купівлі -продажу від 12.12.1994р. сторони не наділили предмети договорів достатніми індивідуальними ознаками, які надали б суду можливість ідентифікувати належне позивачу майно по відношенню до майна переданого за спірним договором купівлі -продажу від 28.04.1992р.

Так, передане майно за спірним договором від 28.04.1992р. сторони наділили лише однією властивістю -назвою, а за договором від 12.12.1994р., окрім його назви, зазначили також площу цього майна, згідно акту приймання -передачі від 12.12.1994р.

Проте, вивчивши майно передане за цими договорами суд дійшов висновку про їх відмінність в назві, відсутність у договорі від 28.04.1992р. площі проданого майна та адреси місцезнаходження.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що суд не вправі робити припущення, що площа переданого майна за договором купівлі -продажу нерухомого майна від 12.12.1994р. належить майну проданого на момент укладення оспорюваного договору купівлі -продажу від 28.04.1992р., так само як і не може робити припущення, що назва майна вказана у договорі від 28.04.1994р. і договорі від 12.12.1994р. є тотожною, тобто такою, що вказує на одне й те саме майно; Наприклад: "Производственный цех № 1" (договір від 28.04.1992р.) - "Корпус № 1" (договір від 12.12.1994р.).

Таким чином, позивачем не доведено, що належне зараз позивачу майно було предметом оспорюваного договору купівлі -продажу від 28.04.1992р.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. N 11 "Про судове рішення" зазначалося, що обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Достовірність - це властивість доказу, яка характеризує його точність, правильність відображення обставин, що входять до предмета доказування. Оцінити достовірність доказів - означає виявити відповідність дійсності відомостей про факти. Перевірка достовірності доказів проводиться судом у процесі дослідження доказів. Господарський суд визнає достовірними докази, якщо за результатами перевірки та дослідження цих доказів підтверджується правильність відомостей, які в них містяться.

На підставі вищезазначеного, суд дійшов до висновку про те, що докази яким позивач обґрунтовує свої доводи не можуть бути покладені в основу рішення.

Слід зазначити, що судом не береться до уваги "Перелік мана, що викупається Орендним трестом "Полісьсільбуд" в якості доказу передання майна, наданий Регіональним відділення Фонду державного майна України по Київській області (а.с. 200), оскільки цей перелік свідчить лише про намір передати визначене майно. Крім того, перелік цього майна було затверджено самим підприємством за підписом керівника та головного бухгалтера підприємства. Відтак, фактом такого передання є акт від 12.09.1994р. та додаток до нього станом на 01.01.1994р у розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК.

Обов'язковим при звернені до суду з певною матеріально -правовою вимогою є доведення, зокрема, позивачем, під час розгляду справи фактів порушення, невизнання, оспорювання своїх прав та законних інтересів, на захист яких заявлено позов. Фат доведення має відбуватися в порядку, передбаченому розділом 5 Господарського процесуального кодексу України.

Уявлення позивача про невідповідність оспорюваного договору нормам законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання такого договору недійсним в судовому порядку, оскільки відповідно до приписів ст. 1 Господарського процесуального кодексу України особа звертається до суду саме за захистом свої порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

Відтак, вищенаведене вказує про недоведеність порушень прав та інтересів позивача оспорюваним договором на момент звернення з позовною заявою до суду.

У рішенні Конституційного суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004 надано визначення такому поняттю як "охоронюваний законом інтерес" та зазначено, що вказане поняття необхідно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо неопосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам. Якщо під час судового розгляду встановлено відсутність у позивача права на задоволення позову про визнання оспорюваного правочину недійсним, суд має відмовити у задоволенні позову.

Аналогічна правова позиція викладена у листі Верховного Суду України від 24.11.2008р. "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Щодо заперечень відповідачів, які викладені у їх відзивах, то суд їх доводи вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на встановлене судом в рішенні вище.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин у суду не має підстав вважати, що права та законні інтереси позивача порушені на день звернення з позовом, тому вимога позивача про визнання недійсним договору купівлі -продажу від 28.04.1992р. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Судом не залишено поза увагою заяву відповідача 2. від 26.06.2012р. про застосування строку позовної давності

Оцінивши подану заяву, суд дійшов висновку, що вона не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55).

Правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Конституційний Суд України в Рішенні від 24 грудня 2004 року N 22-рп/2004 вказав, що забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).

Спори, що виникають між учасниками договірних правовідносин, підлягають вирішенню судом на підставі статті 55 Конституції України, загальних та спеціальних норм закону.

Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012).

Загальні положення щодо позовної давності та порядку її обчислення, що підлягають застосуванню під час вирішення спорів між сторонами у зобов'язаннях, визначені у главі 19 Цивільного Кодексу.

Під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу . Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.ст. 256,257 Цивільного кодексу України).

Виходячи з аналізу вищезазначених норм права суд дійшов висновку, що позовна давність може бути застосована за наявності встановленого судом порушеного права сторони, позивача у справі.

Враховуючи, що судом встановлено відсутність порушеного права позивача у даній справі суд не вирішує питання про застосування строку позовної давності до даних правовідносин.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що вимога позивача є необґрунтованою, недоведеною належними доказами та такою, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Суддя А.Ф. Черногуз