Рішення

від 06.08.2012 по справі 16/5007/3/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16/5007/3/12 УКРАЇНА Господарський суд Житомирської області

---

---

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Від "06" серпня 2012 р.                                                     Справа № 16/5007/3/12 Господарський суд Житомирської області у складі: судді Машевської О.П. при секретарі судового засідання: Павліченко Н.М. за участю представників сторін: від позивача: не з'явився від відповідача: не з'явився          Розглянув  у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу  за позовом Товариства  з обмеженою відповідальністю "Обербетон Україна" (м. Житомир) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергосталь Трейд" (м. Житомир) про стягнення 3571,94 грн. 04 січня 2012 року позивач -  Товариство з обмеженою відповідальністю "Обербетон Україна" (м. Житомир) звернувся з позовом про стягнення  з відповідача - Товариства  з обмеженою відповідальністю "Енергосталь Трейд" (м. Житомир) 3571,94 грн., з яких 3123,33 грн. - сума основного боргу, 120,66 грн. - сума 3% річних та 327,95 грн. - сума інфляційних нарахувань.  В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 08.09.2010 року оплатив рахунок - фактуру відповідача від 27.08.2010 року на суму 3 123,33 грн., однак  через  не поставку товару відповідачем  втратив зацікавленість у його придбанні. Вважає, що відповідач без достатньої правової  підстави зберігає  отримані  кошти та, в силу приписів ст. 1212 ЦК України, зобов'язаний  їх повернути позивачу. З посиланням  на ст. 625 ЦК України позивач розрахував   розмір  позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань  за період з 21.09.2010 року - по 23. 12.  2011 року, та, відповідно  за вересень 2010 року - по листопад 2011 року. У відзиві на позовну заяву (вх. № г/с 1982/12 від 16.02.12р.) відповідач проти позову заперечив у повному обсязі , посилаючись  на те, що отримавши від позивача кошти на суму 3123,33 грн. в якості попередньої оплати за товар, зберігав останній   на складі до кінця грудня 2011 року. Про те, що позивачу слід було  повернути  кошти  відповідачу  стало   відомо з позовної заяви. Отримані кошти були повернуті позивачу на його рахунок 23.01.2012 року платіжним  дорученням № 7635 від 23.01.2012 року ( а.с. 29).     Заявою від 13.02.12р. № 89, у зв'язку з поверненням відповідачем суми основного боргу  3123,33 грн.,  позивач зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача  3% річних та інфляційні  на загальну суму  448,61 грн. Ухвалою  господарського суду від 01 березня 2012 року позовну заяву залишено без розгляду  на підставі  п. 5 ч.1 ст.81 ГПК України. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.04.2012р. ухвалу господарського суду Житомирської області від 01.03.2012р. у справі №16/5007/3/12 скасовано, а справу передано на новий розгляд. Відповідно до автоматизованої системи документообігу господарського суду Житомирської області, справу № 6/5007/3/12 призначено для розгляду судді Машевській О.П. Ухвалою від 18 червня 2012 року справу № 16/5007/3/12 суддею Машевською О.П. прийнято  до свого провадження та відповідно до ст. 65 ГПК України  вжито  заходи щодо підготовки справи до розгляду, про дату, час та місце проведення якого повідомлено сторін спору належним чином та у строк.   В судове засідання представник позивача не з'явився, однак просив провести останнє за його відсутності. В день судового засідання 06 серпня 2012 року господарським судом отримано заяву позивача про зменшення розміру   позовних вимог № 404 від 02.08.2012 року, відповідно до якої позивач  просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні  на загальну суму 27,64 грн. з доданням нового розрахунку  вимог, а також покласти на нього  судові витрати в розмірі 1411,50грн. Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити  розмір позовних вимог. Під зменшенням розміру позовних вимог слід  розуміти  відповідно  зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою,  яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.  Отже,  у разі прийняття судом  зміни  в бік  зменшення  кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову,  виходячи з якої й  вирішується  спір,  -  з  обов'язковим зазначенням  про  це  як  у  вступній,  так  і  в описовій частині рішення ( п. 3.10 Постанови Вищого  господарського  суду  від 26.12.2011  № 18). Про зменшення розміру позовних вимог, якщо відповідну заяву прийнято господарським судом, зазначається в описовій частині рішення, і подальший виклад рішення, в тому числі його резолютивної частини, здійснюється з урахуванням такої заяви. При цьому у господарського суду відсутні підстави для припинення провадження у справі в частині, на яку зменшився розмір позовних вимог. Господарський суд приймає заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог № 404 від 02.08.2012 року до розгляду. З огляду на вище викладене, на дату винесення  рішення у справі спір вирішується  з нової ціни позову  в розмірі  27,64 грн., що складається із  наступних позовних  вимог: 3% річних - 15,14 грн. та інфляційних нарахувань - 12,50 грн. В судове засідання представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце був повідомлений належним чином та у строк.   Відповідно  до п. 3.9.2  Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.11 року   наголошується, що у випадку нез'явлення в засідання господарського  суду представника однієї із сторін  справа може бути розглянута без їх  участі,  якщо  неявка  таких  представників  не перешкоджає вирішенню спору. Відповідно до ст. 75 ГПК України, якщо відзиву на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Оскільки у  відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України, господарський суд створив сторонам спору  необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства,  підстави   для відкладення розгляду справи - відсутні. Дослідивши  матеріали справи, господарський суд,  - ВСТАНОВИВ: 27 серпня 2010 року відповідач у справі ТОВ "ЕнергоСталь Трейд" виписав позивачу ТОВ  "Обербетон Україна"  рахунок-фактуру № 2609 про сплату 3 123,33 грн. за купівлю кутка 45*45*4 150 м у кількості 0,417 т. У рахунку - фактурі   обумовлено   наступне: 1) рахунок є дійсним протягом 1-ого банківського дня; 2)  при отриманні товару покупцем подаються копія рахунку-фактури, правильно оформлена довіреність, копія свідоцтва для платників ПДВ ; 3) адреса складу: м. Житомир, вул. Комерційна,13А (база ПНТЗА "Житомирцукор" ), розпорядок роботи з 8:30 по 17:30, обідня перерва з 13:00 по 14:00. На рахунку - фактурі  у нижньому лівому кутку  27.08.10 року вчинено  резолюцію ( особу представника позивача не встановлено)   про доручення бухгалтерії  позивача здійснити попередню  оплату замовлення ( а.с. 6). Як зазначено позивачем у позовній заяві кошти в сумі   3 123,33 грн. було сплачено відповідачу  - 08.09.2010 року. Оскільки сторонами спору не виконано вимоги ухвали суду від 18.06.12 року про надання  банківських   виписок   про перерахування позивачем  та отримання відповідачем   08 вересня 2010 року  коштів в сумі 3 123,33 грн., судом зазначений факт встановлюється на підставі наявної  в матеріалах справи засвідченої копії  двостороннього акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2010 року за період з вересня  по грудень 2010 року ( а. с. 7). Окрім того, судом враховується, що  сторонами зазначений факт не заперечується. Водночас, відсутність в матеріалах справи витребуваних доказів або  платіжного доручення відповідача про перерахування позивачу коштів в сумі    3 123,33 грн. унеможливлює встановлення судом призначення здійснення платежу ( оплата рахунку фактури від 27.08.10р. , інше). Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до відповідача з претензією № 161 від 21.11.1011 року про повернення сплачених коштів в сумі 3 123,33 грн. ( основна сума боргу) та 324,83 грн. ( інфляційних нарахувань за період вересень 2010 року по жовтень 2011 року) та 112,45 грн. (3 % річних за період з 21.09.10р. по 21.11.11року) протягом 10 днів з моменту  її отримання ( а с. 9).     Відповідач отримав претензію позивача 25 листопада 2011 року. Господарським судом встановлено, що з врахуванням  ст. ст.    253-255 ЦК України останнім днем строку виконання відповідачем  претензії позивача слід вважати 05.12.2011 року. З позовом до суду позивач звернувся - 23 грудня 2011 року ( а. с. 12).   23 січня 2012 року відповідач платіжним дорученням № 7635 від 23.01.2012 року перерахував позивачу кошти  в сумі 3 123,33 грн. , вказавши у призначенні  платежу " повернення коштів за не отриманий товар згідно акту звірки" ( а с. 26, 30). Позивач звернувся до господарського суду із заявою  від 13.02.12р. № 89  (вх. № г/с 2006 від 16.02.12р.) про зменшення  розміру  позовних вимог та просив стягнути з відповідача  3% річних та інфляційні  на загальну суму  448,61 грн.,  посилаючись  на сплату відповідачем  суми основного боргу в розмірі 3 123,33 грн. після звернення з позовом до суду. Заяву позивача від 13.02.12р. № 89   судом не розглянуто  у зв'язку із залишенням позову без розгляду ( а.с. 39). До прийняття рішення у справі позивач звернувся до господарського суду з новою заявою про зменшення позовних вимог № 404 від 02.08.2012 року, відповідно до якої позивач  просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні  на загальну суму 27,64 грн. з доданням нового розрахунку зазначених  вимог. Зокрема,  період інфляційних  нарахувань  на суму 12,50 грн. охоплює грудень 2011 року та січень 2012 року , а  3% річних  на суму 15,14 грн., відповідно  за 5 днів листопада 11року, 31 день грудня 2011 року та 23 дні січня 2012 року. В обгрунтування  зміни періоду нарахування зазначених позовних вимог, позивач, окрім посилання на статтю 625 ЦК України,  посилається на те, що відповідачем  було отримано претензію 25.11.2011 року, а кошти повернуто - 23.01.2012 року.      Дослідивши матеріали справи , оцінивши докази в сукупності відповідно до статті 43  ГПК України, господарський суд прийшов до висновку про часткове задоволення  позовних вимог, виходячи з наступного. Як встановлено господарським судом,  сторонами   спору,  відповідно до статті 55 Господарського кодексу України, є суб'єктами  господарювання,  а отже виникнення  правовідносин  між ними регулюється нормами Господарського кодексу України як спеціального кодифікованого  акту  та субсидіарно (додатково) нормами Цивільного кодексу України в частині, що не врегульована  спеціальним  законодавчим актом. Згідно ст.174 ГК України підставою виникнення  господарського    зобов'язання є, зокрема, господарський  договір. Господарський договір, як визначено у ч.1 ст. 181 ГК України, за загальним правилом викладається у формі єдиного  документа,  підписаного  сторонами  та  скріпленого печатками.   Допускається   укладення  господарських  договорів  у спрощений  спосіб,  тобто  шляхом  обміну  листами,  факсограмами, телеграмами,  телефонограмами  тощо,  а також шляхом підтвердження прийняття до виконання  замовлень,  якщо  законом  не  встановлено спеціальні  вимоги  до  форми  та  порядку  укладення  даного виду договорів. Відповідно  до ч.3 статті 180 ГК України, при  укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.     Згідно ч. 7 ст. 179 ГК України  господарські    договори    укладаються    за    правилами, встановленими Цивільним  кодексом України  з урахуванням особливостей,     передбачених      цим      Кодексом,      іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Оскільки  ч.7 ст. 179 ЦК України відсилає до Цивільного кодексу України, господарський суд  враховує наступні правила  останнього. Пропозицію  укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін                           м а й б у т н ь о г о  договору. ( ч. 1 ст. 641 ЦК України).  Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи,  яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття ( ч.2 цієї статті). Відповідь  особи,  якій  адресована   пропозиція   укласти договір,   про   її  прийняття  (акцепт)  повинна  бути  повною  і безумовною ( ч.1 ст. 642 ЦК України). Якщо особа,  яка одержала пропозицію  укласти  договір,  у м е ж а х  с т р о к у  для  відповіді в ч и н и л а  д і ю відповідно до вказаних у пропозиції умов договору  (відвантажила  товари,  надала  послуги, виконала  роботи,  с п л а т и л а                        в і д п о в і д н у   с у м у  г р о ш е й  тощо),  яка засвідчує  її  бажання  укласти  договір,  ця  дія  є   прийняттям пропозиції,  якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом ( ч.2 цієї статті). Якщо у  пропозиції  укласти  договір  вказаний  с т р о к  д л я  в і д п о в і д і,   договір   є   укладеним,   коли  особа,  яка  зробила пропозицію,  одержала відповідь про прийняття пропозиції  протягом цього строку ( ст. 643 ЦК України).   Якщо відповідь про прийняття  пропозиції  укласти  договір о д е р ж а н о   із            з а п і з н е н н я м ,   о с о б а,   яка   з р о б и л а  п р о п о з и ц і ю,  з в і л ь н я є т ь с я від в і д п о в і д н и х  з о б о в ' я з а н ь. Відповідь, одержана із запізненням, є н о в о ю  п р о п о з и ц і є ю ( абз.2 ч.2 ст. 645 ЦК України). Наявний в матеріалах справи  рахунок - фактура № 2609  від 27.08.2010 року господарський суд розцінює як пропозицію відповідача (оферту) укласти договір  про наступне: предмет  товару  (куток 45*45*4 150 м),  кількість товару  (0,417 т), ціна товару  ( 3123,323 грн.), строк оплати товару  - 27.08.2010 року ( причому протягом одного  банківського дня ( ч.1 ст. 255 ЦК України) та місце  поставки товару (  м. Житомир, вул. Комерційна,13А (база ПНТЗА "Житомирцукор" ), розпорядок роботи з 8:30 по 17:30, обідня перерва з 13:00 по 14:00). Судом встановлено, що позивачем ( особу представника не встановлено)  27.08.2010 року було вчинено резолюцію  оплатити товар, однак про яку відповідача до відома поставлено не було. Більше того, позивачем у межах строку для відповіді - 27.08.2010 року - не вчинено відповідної дії ( не сплачено кошти в сумі 3 123,33 грн. ). Натомість  зазначену суму коштів сплачено позивачем   лише 08.09.2010 року          ( зазначений факт сторонами не заперечується). З врахуванням змісту  ч. 2 ст. 641 ЦК України вчинену дію з перерахування коштів  можна було би розцінювати як  нову пропозицію позивача за умови  наявності у ній істотних   умов   майбутнього договору та виразу    наміру  особи,  яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття іншою особою. Оскільки сторонами спору, як вже судом наголошувалось,   не подано банківських   виписок про перерахування позивачем  та отримання відповідачем   08 вересня 2010 року  коштів в сумі 3 123,33 грн., або  платіжного доручення відповідача про перерахування позивачу зазначених коштів, суд не встановив відповідність змісту   нової пропозиції позивача вимогам  ч. 2 ст. 641 ЦК України принаймні за таким реквізитом як " призначення платежу". Водночас,  для дотримання вимог ч.2 ст. 642 ЦК України про прийняття пропозиції до виконання  відповідачу  мали  бути відомі  істотні умови майбутнього договору, запропоновані позивачем:  предмет,  ціна та строк дії договору.   Про те, що відповідачу  зазначені умови були відомі з нової пропозиції позивача станом на 08.09.2010 року судом не встановлено, а недійсний рахунок - фактура № 2609  від 27.08.2010 року як попередня пропозиція відповідача  до уваги судом не приймається.   У п. 8 Постанови  Верховного Суд від 06.11.2009  № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" наголошується, що не  є  укладеними  правочини  (договори),   у   яких відсутні   встановлені  законодавством  умови,  необхідні  для  їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору;  не отримано акцепт стороною,  що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення  правочину  потрібна його  передача тощо). Встановлені судом факти  дають підстави  дійти висновку, що сторони спору станом на 08.09.2010 року господарського договору у спрощений спосіб не уклали.   Будь - яких інших  дій, спрямованих на   досягнення згоди  щодо усіх істотних умов договору  сторони не вчиняли, про що свідчать їх доводи та заперечення.   Не укладений договір не створює для сторін жодних прав та обов'язків. Тому,  з огляду на вище викладене, господарський суд не погоджується з доводами позивача про те, що у відповідача виник обов'язок передати оплачений товар,  а  в нього - право відмовитися від товару через втрату зацікавленості у його придбанні.     Натомість встановлені судом обставини дають підстави суду дійти висновку, що  у відповідача виникло позадоговірне (кондикційне) зобов'язання перед позивачем повернути безпідставно набуті кошти в сумі   3 123,33 грн. ( ст. ст. 11, 509 та 1212 ЦК України) у строк, визначений у претензії  позивача, яку було отримано 25.11.11 року.   Так, відповідно    до ч. 1 ст. 1212 ЦК України  особа,   яка набула майно  або  зберегла  його  у  себе  за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно),  зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне   набуття   або  збереження  майна  було  результатом поведінки набувача майна,  потерпілого,  інших осіб  чи  наслідком події ( ч. 2 цієї статті). При цьому,  зобов'язання відповідача,  що виникло  перед позивачем, по суті є грошовим, визначення якого закріплено в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання  його банкрутом" . Статтею  1 цього Закону передбачено, що грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника  заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно - правового  договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. В даному випадку, на підставах, передбачених ст. 1212 ЦК України.   Як будь - яке зобов'язання, останнє повинно бути виконаним у відповідний строк. Оскільки зобов'язання позадоговірне, то строк його виконання    визначається за правилами ст. 530 ЦК України,  зокрема, її другої частини, яка  визначає наступне:  якщо   строк  (термін)  виконання  боржником  обов'язку  не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від  дня  пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Судом встановлено, що відповідач на вимогу позивача  ( претензію) зобов'язаний  був виконати грошове зобов'язання з повернення коштів в сумі  3 123,33 грн. до 05.12.2011 року включно. Відповідач виконав це зобов'язання 23 січня 2012 року, сплативши позивачу  платіжним дорученням № 7635 від 23.01.2012 року кошти  в сумі 3 123,33 грн., вказавши у призначенні  платежу " повернення коштів за не отриманий товар згідно акту звірки" ( а с. 26, 30). Оскільки зобов'язання відповідача  перед позивачем  на суму  3 123,33 грн. припинилося після порушення провадження у цій справі 04.01.2012 року, останнє підлягає припиненню в частині позовної вимоги про стягнення  основного боргу в сумі 3 123,33 грн. за відсутністю предмету спору на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України. Стосовно  позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань на суму 12,50 грн. та 3% відсотків річних на суму 15, 14 грн. Відповідно   до частини   2 статті 625 ЦК України  боржник,  який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом. Першим днем перебігу прострочки  виконання відповідачем  грошового зобов'язання  слід вважати  06.12.2011 року. Однак позивач звернувся з позовом до господарського суду 23.12.2011року, про що свідчить відбиток штемпеля на поштовому конверті, тому  прострочення відповідача становило період з 06.12.11 року по 23.12.2011 року. Обставини   прострочення відповідача за  цей період визначали підстави позову, з якими позивач звертався до суду з позовом, оскільки обставини  прострочення з 24.12.11 року виникли пізніше , а відтак, не могли входити до підстав пред'явленого позову. Відповідно до    ст. 22 ГПК України  до  початку розгляду господарським судом справи  по  суті  позивач  має  право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. Підставу  позову  становлять  обставини, якими  позивач  обґрунтовує  свої  вимоги  щодо  захисту  права та охоронюваного законом інтересу. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його  новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (Постанова ВГСУ  від 26.12.2011  № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції"). При цьому, на думку господарського суду, під "новими обставинами" слід розуміти обставини , які фактично існували в момент первісних  обставин, однак про які позивач не виклав у позовній заяві та не підтвердив  відповідними доказами. Натомість, обставини, які виникли після звернення з позовом до суду не можуть визначати  його підстави, оскільки фактично ще не існували.  Їх виникнення може стати підставою для нового позову.      Оцінивши заяву   про зменшення розміру позовних вимог № 404 від 02.08.2012 року, господарський суд дійшов висновку,  що позивач дійсно зменшив  розмір позовної вимоги про стягнення інфляційних нарахувань із суми  327,95 грн., яка була розрахована за період вересень 2010 року по листопад 2011 року  до суми 6,25 грн., яка розрахована за грудень 2011 року, а також  зменшив  розмір позовної вимоги про стягнення 3% річних із суми 120,66 грн. , яка була розрахована за період вересень 2010 року по грудень 2011 року до суми 9, 24 грн.,  яка розрахована за листопад 2011 року по грудень 2011 року. В решті заява   про зменшення розміру позовних вимог № 404 від 02.08.2012 року свідчить про те, розрахунки інфляційних нарахувань та 3% річних здійснено позивачем за новий період - січень 2012 року. За наведених обставин, позовна   вимога про стягнення інфляційних нарахувань на суму  6,25 грн., яка розрахована за грудень 2011 року, підлягає  задоволенню, оскільки зобов'язання з повернення коштів виникло до 15 числа місяця грудня 2011 року, тому місяць виникнення прострочки індексується.   Позовна  вимога про стягнення інфляційних нарахувань на суму  6,25 грн., яка розрахована за січень  2012 року, не підлягає задоволенню, оскільки цієї підстави не існувало на дату звернення з позовом до суду - 23.12.11 року. Позовна  вимога про стягнення  3% на суму  1,28  грн., яка розрахована за листопад 2011 року задоволенню не підлягає, оскільки прострочка не мала місця.   Позовна  вимога про стягнення  3% на суму  7,96  грн., яка розрахована за грудень 2011 року, підлягає частковому  задоволенню на суму 4, 62 грн. за 18 календарних днів прострочки  ( з 06.12.2011 року  по 23.12.11 року). Позовна  вимога про стягнення  3% на суму 5,90  грн., яка розрахована за січень  2012 року,  не підлягає задоволенню,  оскільки цієї підстави не існувало на дату звернення з позовом до суду - 23.12.11 року. Додатково господарський суд звертає увагу, що право  позивача на зміну предмета  або  підстави  позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом  подання  до суду  відповідної  письмової  заяви,  яка  за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК України  з  доданням  до  неї документів, зазначених  у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви  вимогам  цих  норм  процесуального права  є  підставою  для  її  повернення  з підстав,  передбачених частиною першою статті 63 ГПК України ( п.3.12 Постанова ВГСУ  від 26.12.2011  № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції"). Позивач, включивши до періоду нарахування інфляційних нарахувань та 3% річних січень 2012 року, який не входив до первісних  підстав  позову,  не дотримав свого процесуального обов'язку надіслати копію заяви  про зменшення розміру позовних вимог № 404 від 02.08.2012  року з додатками відповідачу. Водночас механізм  повернення цієї заяви без розгляду не міг бути застосованим судом з огляду на її зміст в цілому. Відповідно до ст. 33 ГПК України  кожна  сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Щодо розподілу судових витрат за наслідками вирішення спору, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.    Відповідно до ч.2 статті 49   ГПК України,  якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір  незалежно від  результатів вирішення спору. Господарський суд встановив, що спір виник внаслідок неправильних дій  позивача, який, не сплативши рахунок   - фактуру  від 27.08.10р.,    не дотримав  вимог ст. ст.  641,  642 та  643 ЦК України, чим  звільнив відповідача   станом на 28.08.10р. від відповідних зобов'язань.  Тоді як,  сплативши відповідачу  кошти в сумі 3 123,33 грн. 08.09.10 р.  без   відповідної правової  підстави не дотримав вимог ст. 645 ЦК України.  За наведених підстав судовий збір покладається судом в цілому на позивача.     Керуючись ст.ст. 4-7, 43,  49,  п.1-1 ч.1 ст.80, 82-85 ГПК України, господарський суд,- ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити  частково. 2. Припинити провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 3 123,33 грн. 3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕнергоСталь Трейд" (10019,  м. Житомир, вул. Комерційна , 13-А,  код ЄДРПОУ 31469274) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю  "Обербетон Україна" (10001, м. Житомир, вулиця Баранова, буд. 89,   код ЄДРПОУ 36072242) -  6, 25 грн. інфляційних нарахувань  та 4, 62 грн. - 3% річних. 4.  Відмовити у стягненні  6, 25 грн. - інфляційних нарахувань та 10, 52 грн. -  3% річних. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.                                               Повне  рішення складено  13 серпня 2012 року Суддя                                                                     Машевська О.П.   Віддрукувати: 1 - у справу,  2-3 сторонам  спору ( рек. з повідомл.).