Постанова

від 30.08.2012 по справі 6/602

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.08.2012 № 6/602

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Мальченко А.О.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 30.08.2012 року

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «РБС» на рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2012 року (повний текст підписано 14.03.2012 року)

у справі № 6/602 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ХЛ-Студіо»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «РБС»

про стягнення 149 474,29 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.02.2012 року у справі №6/602 позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «РБС» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ХЛ-Студіо» 117 855,68 грн. заборгованості, 96,87 грн. 3% річних, 500,48 грн. пені, 2 369,06 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «РБС» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2012 року у справі №6/602 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити. В своїх доводах відповідач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Представник відповідача приймав участь в судовому засіданні та надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «РБС» задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2012 року скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити.

Представник позивача приймав участь в судовому засіданні та надав свої пояснення й заперечив проти доводів, які викладені відповідачем в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2012 року залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «РБС» - без задоволення.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.01.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ХЛ Студіо» (постачальником) та товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія РБС» (покупцем) був укладений договір поставки № 1 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити будівельні матеріали, товари субститути та інші товари народного вжитку та господарювання (далі - товар), а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти й оплатити товар.

За умовами п.п. 1.2, 1.3 договору поставка товару здійснюється партіями. Партією вважається кількість товару, котра зазначається у видаткових документах постачальника. Усі видаткові документи, виписані в період дії цього договору, вважаються такими, що укладені на умовах цього договору, навіть незважаючи на те, що в самих видаткових документах може не бути посилання на цей договір. Асортимент, ціна, кількість та умови поставки товару зазначаються на кожну партію товару окремо у рахунку - фактурі та/або видаткових документах постачальника, або зазначаються на декілька партій одночасно та зазначаються у додатках до цього договору, з послідуючим відображенням у видаткових документах постачальника.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 договору покупець висловлює свій намір купити товар шляхом направлення замовлення на партію (далі - замовлення) покупцю. В замовленні покупець зазначає назву товару, його одиниця виміру, кількість товару та вхідні показники, котрі істотно впливають на виконання постачальником замовлення. Підтвердженням прийняття постачальником замовлення до виконання є видача покупцю рахунку-фактури у строк не пізніше трьох діб з моменту отримання постачальником замовлення від покупця.

Пунктом 3.4 договору визначено, що після отримання від постачальника рахунку-фактури покупець у підтвердження свого наміру сплачує суму грошових коштів, котрі зазначені у відповідному рахунку-фактурі.

Згідно з п. 3.7 договору постачальник на власний розсуд має право відвантажувати товар до моменту виконання п. 3.4 цього договору. У цьому випадку дата виписки видаткової накладної постачальником і є датою відліку вимоги про сплату.

У відповідності до умов пункту 4.2 договору строк оплати за товар визначається п. 3.4 та 3.7 договору.

На виконання умов договору постачальник у період з 04.10.2011 року по 27.07.2011 року поставив товар та надав експедиторські послуги, а покупець прийняв їх загальною вартістю 120 569,44 грн., що підтверджується видатковими накладними від 04.10.2011 року №РН-0001195, від 06.09.2011 року № РН-0000937, № РН-0000936, № РН-0000941, від 05.09.2011 року № РН-0000911, від 02.09.2011 року № РН-0000908, № РН-0000906, № РН-0000907, від 31.08.2011 року № РН-0000865, від 30.08.2011 року № РН-0000905, від 29.08.2011 року № РН -0000904, від 26.08.2011 року № РН-0000869, від 15.08.2011 року № РН-0000798, від 01.08.2011 року № РН-0000738, від 27.07.2011 року № РН-0000732 та податковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 16-45).

Натомість, згідно з доводами позивача відповідач здійснив оплату товару частково на суму 2 713,76 грн., внаслідок чого має заборгованість перед позивачем у сумі 117 855,68 грн..

21.11.2011 року позивач виставив відповідачу претензію з вимогою у семиденний строк оплатити товар на суму 117 855,68 грн., яка була залишена відповідачем без виконання, заборгованість не сплачена.

У грудні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «ХЛ-Студіо» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія РБС» про стягнення 149 474,29 грн., а саме: 117 855,68 грн. заборгованості, 25 173,57 грн. пені, 6 445,03 грн. штрафу за договором поставки № 1 від 04.01.2011 року. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов договору щодо оплати за придбану продукцію.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в частині стягнення 117 855,68 грн. боргу, 96,87 грн. трьох процентів річних та 500,48 грн. пені, оскільки є законними і обґрунтованими, у задоволенні вимог про стягнення 937,66 грн. трьох процентів річних, 65,43 грн. інфляційних, 25173,57 грн. штрафу та 4844,59 грн. пені судом першої інстанції відмовлено.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог частково, з огляду на наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем не виконано належним чином свої зобов'язання за договором в частині сплати за отриману продукцію.

Докази зворотного в матеріалах справи не містяться та відповідачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції надані не були.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які нова посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 117 855,68 грн. є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно визнав доведеним факт невиконання відповідачем у встановлений договором строк свого обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Нормами статті 230 ГК України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).

Оскільки умовами договору не встановлений строк оплати товару, зобов'язання є простроченим у семиденний строк після пред'явлення вимоги, тобто з 29.11.2011 року.

Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 статті 549 ЦУ України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня характеризується такими ознаками:

- можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);

- обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання;

- триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.

Пунктом 7.5 договору передбачено, що у випадку невиконання умов оплати, визначених цим договором, постачальник має право вимагати від покупця сплати штрафних санкцій у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочення.

Відповідно до п. 7.6 договору у випадку недотримання умов оплати постачальник має право нарахувати покупцеві пеню, розраховану від суми простроченої сплати у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка є дійсна на час нарахування пені, за кожний прострочений день оплати.

Згідно з п. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Фактично обидва пункту договору встановлюють такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня, однак у різному розмірі.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що виходячи з принципів розумності та справедливості, а також адекватності заявлених вимог про стягнення штрафних санкцій порушеному праву, з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка є дійсна на час нарахування пені, за кожний прострочений день оплати, що передбачено п. 7.6 договору.

Крім цього, судом апеляційної інстанції перевірено розмір нарахування пені на підставі здійсненого місцевим господарським судом перерахунку і встановлено, що вказаний розмір нарахування, визначений судом першої інстанції, є арифметично вірними.

До того ж, обмеження максимального розміру пені за порушення грошових зобов'язань встановлено спеціальним законом, яким є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», в преамбулі якого зазначено, що він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Згідно з ст. 1 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, граничний розмір пені, який не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, визначений спеціальним законом, положення якого не встановлюють обмежень щодо визначення сторонами в договорі розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню. Отже, судом правомірно обмежений розмір пені, що підлягає стягненню.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача 500,48 грн. пені таким, що повністю відповідає чинному законодавству України, умовам укладеного між сторонами договору та обставинам справи.

Окрім цього, судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 937,66 грн. трьох процентів річних та 65,43 грн. інфляційних втрат.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок інфляційних втрат, нарахованих позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання дійшов висновку, що господарським судом міста Києва правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 96,87 грн. трьох процентів річних, а у задоволенні вимог позивача про стягнення 937,66 грн. трьох процентів річних та 65,43 грн. інфляційних судом відмовлено.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «РБС», викладені в апеляційній скарзі та надані ним докази, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2012 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2012 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія РБС» без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія РБС» на рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2012 року у справі № 6/602 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2012 року у справі № 6/602 залишити без змін.

3. Справу № 6/602 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Гаврилюк О.М.

Мальченко А.О.

04.09.12 (відправлено)