Постанова

від 28.08.2012 по справі 5020-307/2012

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2012 року Справа № 5020-307/2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заплава Л.М.,

суддів Євдокімова І.В.,

Проценко О.І.,

за участю представників сторін:

представник позивача, Шибкова Марія Михайлівна, довіреність № б/н від 01.08.12, товариство з обмеженою відповідальністю "Алькор";

представник відповідача, не з'явився, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради;

представник відповідача, не з'явився, Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради;

представник відповідача, ОСОБА_3, довіреність № 1389 від 01.06.12, фізична особа - прідприємець ОСОБА_4;

відповідач, ОСОБА_4, паспорт в„– НОМЕР_1 від 17.04.98, фізична особа - прідприємець ОСОБА_4;

третя особа, ОСОБА_5, паспорт в„– НОМЕР_2 від 17.04.98, ОСОБА_5;

представник третьої особи, ОСОБА_6, довіреність № 828 від 27.08.12, ОСОБА_5;

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 05.07.2012 у справі № 5020-307/2012

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Алькор"

до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради,

Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради,

фізичної особи - підприємця ОСОБА_4,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5

про визнання недійсним наказу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради № 2221 від 31.12.2010, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ :

У березні 2012 року позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Алькор" -звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до відповідачів: Фонду комунального майна Севастопольської міської ради, Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради, фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним наказу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради № 2221 від 31.12.2010, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на нерухоме майно.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_4, як інвестор спірного об'єкта будівництва, в порушення умов укладеного між ними договору №05 від 14.12.2008 року не виконав свої зобов'язання щодо фінансування будівництва всього торгівельного комплексу загальною розрахунковою площею 430 кв.м., а тому неправомірно отримав у власність будівлю магазину, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 05.07.2012 у справі № 5020-307/2012 позов задоволено повністю.

При ухваленні рішення суд першої інстанції визнав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Так, господарський суд зазначив, що оспорюваний наказ Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради від 31.12.2010 №2221 „Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна" був виданий з недотриманням норм чинного законодавства та порушує права власника цього майна -ТОВ „Алькор", тому підлягає визнанню недійсним.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що власником спірного нерухомого майна -будівлі магазину літ „З" з прибудовою літ „з", загальною площею 90,9 кв.м., з ганками, загальною площею за зовнішніми обмірами 118,4 кв.м., що розтошована за адресою: АДРЕСА_1, є землекористувач та замовник будівництва -ТОВ „Алькор".

Не погодившись з рішенням суду, ФОП ОСОБА_4 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Севастополя від 05.07.2012, постановити нове рішення, яким провадження у справі припинити на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України; скасувати прийняті судом заходи щодо забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заявник апеляційної скарги вважає, що він виконав всі зобов'язання та відповідно до вказаного договору набув право власності на спірний об'єкт. Також, заявник апеляційної скарги вказує на те, що вимоги про визнання недійсним наказу Фонду та скасування реєстрації права власності підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Апеляційна скарга мотивована також іншими доводами, які детальніше викладені в апеляційній скарзі.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14 серпня 2012 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучено ОСОБА_5 .

Розпорядженням секретаря судової палати від 28.08.2012 року суддів Фенько Т.П., Антонову І.В. та Градову О.Г. замінено на суддів Заплаву Л.М., Євдокимова І.В. та Проценко О.І.. Головуючим суддею по справі призначена Заплава Л.М.

У судове засідання 28 серпня 2012 року представники Фонду комунального майна Севастопольської міської ради та Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, ухвалою суду від 14 серпня 2012 року.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 18.10.2006 року між Севастопольською міською Радою та товариством з обмеженою відповідальністю „Алькор" укладено Договір оренди земельної ділянки, за яким орендодавець відповідно до рішення Севастопольської міської Ради №421 від 05.07.2006 року надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування торговельного комплексу з віднесенням цих земель до категорії земель жилої та громадської забудови, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 14-23).

Зі змісту договору оренди земельної ділянки вбачається, що він набув чинності та є діючим на теперішній час. Також, 18.10.2006 року сторони підписали Акт приймання-передачі вказаної земельної ділянки (том 1, а.с. 24).

12.11.2008 року Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у місті Севастополі Товариству з обмеженою відповідальністю „Алькор" видано дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва торговельного комплексу по АДРЕСА_1 з реконструкцією існуючого зупиненого комплексу по АДРЕСА_2, який перереєстровано 27.05.2009 (том 1, а. с. 25).

14.12.2008 між ТОВ „Алькор" та ОСОБА_4 укладено договір № 05 (том 1, а. с. 26; том 2, а. с. 69).

Відповідно до пункту 1.2 Договору будівництво Об'єкта здійснюється на земельній ділянці, наданій ТОВ „Алькор" в оренду строком до 2031 року згідно з рішенням Севастопольської міської Ради (договір № 040666100104 від 03.11.2006).

Відповідно до п.п. 2.1.1 Договору ТОВ„Алькор" зобов'язувалось виконати будівельні роботи власними силами чи підшукати будівельну компанію та укласти з нею від свого імені договір підряду на будівництво об'єкта.

Орієнтовний строк завершення будівництва 01.02.2010 року (підпунтк 2.1.2 пункту 2.1 Договору).

Згідно з підпунктами 2.2.1, 2.2.2 пункту 2.2 Договору Дольовик (третій відповідач) зобов'язувався:

- забезпечити Товариство коштами, необхідними для виконання зобов'язань перед Дольовиком по будівництву Об'єкта;

- самостійно виконати та завершити роботи по внутрішньому оздобленню приміщення, а також розводку в ньому внутрішніх інженерних мереж.

Після завершення будівництва Дольовик зобов'язується укласти з товариством договір, пов'язаний з експлуатацією побудованого об'єкта. Дольовик самостійно та за власний рахунок оформлює право власності на приміщення, зазначене в пункті 1.3 цього Договору (пункт 4.2 Договору).

Як вбачається з пункту 5.1. Договору сторони домовились, що Договір набирає чинності з дня його підписання та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язав.

Аналогічні договори були укладені і з іншими дольовиками, а саме:

Договір № 01 від 14.12.2008 - з ОСОБА_8 щодо приміщення внутрішньою площею 14,8 кв.м. (літ. В, Г) (том 2, а. с. 103-104).

Договір №02 від 14.12.2008 - з ОСОБА_9 щодо приміщення внутрішньою площею 48,2 кв. м (літ. Д) (том 2, а. с. 110-111).

Договір №03 від 14.12.2008 - з ОСОБА_10 щодо приміщення внутрішньою площею 90,0 кв. м. (літ. Ж) (том 2, арк. с. 91-92).

Договір №04 від 14.12.2008 - з ОСОБА_11 та ОСОБА_12 щодо приміщення внутрішньою площею 65,0 кв. м (літ. Е) (том 2, а. с. 79-80).

Також, 19.12.2008 року між ТОВ „Алькор" та підприємцем ОСОБА_10 укладено Договір б/н про дольове будівництво будівлі торговельного комплексу загальною розрахунковою площею 76,2 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (том 2, а. с. 41-42).

Крім того, 01.07.2009 між ТОВ „Алькор" та ОСОБА_13 укладено Договір №11, згідно з яким Товариство (позивач) приймає Дольовика у дольове будівництво торговельного комплексу загальною розрахунковою площею 430 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (в подальшому - Об'єкт) з правом самостійного спорудження Дольовиком у складі Об'єкта об'єкта нерухомості та його подальшого використання за призначенням (том 2, а. с. 131; том 3, а. с. 55-56). За умовами цього Договору після введення Об'єкта в експлуатацію до Дольовика переходить право власності на торгівельний павільйон(нежиліприміщення), площею не більше 70,0 кв. м (літ. А).

Аналогічний договір № 12 укладений 01.07.2009 між ТОВ „Алькор" та ОСОБА_14 щодо об'єкта нерухомості - торгівельного павільйону (нежилі приміщення), площею не більше 70,0 кв.м. (літ. А, Б) (том 2, а. с. 134; том 3, а. с. 50-51).

31.12.2010 Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради видав наказ №2221 „Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна" (том 1, а. с. 12), відповідно до якого оформлено право власності ОСОБА_4 на об'єкт нерухомого майна - будівлю магазину літ. „З" з прибудовою літ. „з", загальною площею 90,9 кв. м, з ґанками.

На підставі зазначеного наказу ОСОБА_4 видано свідоцтво від 19.01.2011 про право власності на спірний об'єкт (том 1, а. с. 67) та 25.01.2011 здійснено державну реєстрацію цього права власності за № 32672246 (номер запису 7582 в книзі 25 нж), що підтверджується відповідним витягом (том 1, а. с. 68).

Вважаючи, що право власності на новозбудований спірний об'єкт нерухомого майна -будівлю магазину літ. „З" з прибудовою літ. „з", загальною площею 90,9 кв.м., з ґанками, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, - належить йому, а не ОСОБА_4, ТОВ „Алькор" звернулось до суду із даним позовом.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції, у зв'язку з наступним.

Відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Отже, перелік категорій справ, які є підвідомчими господарському суду, не є вичерпним.

Водночас, як зазначено у пункті 17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", до компетенції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах:

- про оскарження рішень (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії), ухвалених суб'єктом владних повноважень, яким останній зобов'язує суб'єкта господарювання вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій або нести відповідальність;

- про оскарження суб'єктом господарювання дій (бездіяльності) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншого суб'єкта владних повноважень, їхньої посадової чи службової особи, що випливають з наданих їм владних управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) не пов'язані з відносинами, врегульованими господарським договором;

- між суб'єктами владних повноважень з приводу їхньої компетенції у сфері управління;

- з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

- за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Інші справи за участю господарюючих суб'єктів та суб'єктів владних повноважень не мають ознак справ адміністративної юрисдикції і повинні розглядатися господарськими судами на загальних підставах. До таких справ належать усі справи у спорах про право, що виникають з відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що вимоги про визнання недійсним наказу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради № 2221 від 31.12.2010 та про скасування державної реєстрації права власності є похідними від вимоги про визнання права власності позивача на спірний об'єкт.

Спір у справі № 5020-307/2012 виник з господарських правовідносин між ТОВ „Алькор" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, врегульованих господарським договором № 05 від 14.12.2008, предметом якого є дольове будівництво торговельного комплексу загальною розрахунковою площею 430 м 2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1; спрямований на захист порушеного права власності позивача (тобто, за предметною ознакою є підвідомчим господарському суду) і не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 13.05.2008 у справі № 1/23) та Вищий господарський суд України (постанови від 11.02.2010 у справі № 02-03/587; від 25.04.2012 у справі № 5002-12/1439.1-2011).

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Зобов'язання виникають з підстав, визначених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Судом установлено, що між ТОВ „Алькор" (позивач) та ОСОБА_4 (третій відповідач) укладено Договір № 05 (том 1, а. с. 26), який за своєю правовою природою і ознаками є змішаним договором, оскільки містить елементи договору про спільну діяльність без об'єднання вкладів учасників (ст. 1130 ЦК України) та інвестиційного договору (ст. ст. 1, 4, 5, 9 Закону України „Про інвестиційну діяльність").

При цьому суд першої інстанції правомірно зазначив, що вказаний Договір є саме господарським договором, а контрагентом ТОВ „Алькор" за договором є фізична особа-підприємець ОСОБА_4, а не громадянин ОСОБА_4

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_4 зареєстрований в

Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як фізична особа-підприємець за № 2 078 017 0000 001416, що підтверджується відповідним записом від 07.08.1997 (том 1, а. с. 45-46, 62-63).

Таким чином, станом на час укладення Договору № 05 від 14.12.2008 ОСОБА_4 мав статус підприємця.

Крім того, в обґрунтування підтвердження свого права власності на спірний об'єкт ОСОБА_4 посилається на Договір № 05 від 14.12.2008, Акт приймання-передачі від 26.11.2010 та Договір № 05/1 від 01.03.2010. Саме цими документами ОСОБА_4 оспорює право власності ТОВ „Алькор".

Натомість, Акт приймання-передачі від 26.11.2010 та Договір № 05/1 від 01.03.2010 свідчать про те, що ТОВ „Алькор" виконує Договір № 05 від 14.12.2008 на користь підприємця ОСОБА_4, та саме підприємець ОСОБА_4 приймає таке виконання. Тобто, у відносинах, які виникають зі спірного Договору, ОСОБА_4 діяв як підприємець. Відсутність же в Договорі посилання на наявний у ОСОБА_4 статус фізичної особи-підприємця є суто технічною помилкою та не змінює господарського характеру правовідносин сторін.

Також зазначені документи, які стали підставою для оформлення права власності ОСОБА_4 на спірне майно, підтверджують, що це право власності набуте ОСОБА_4 в процесі здійснення ним підприємницької діяльності.

Водночас, реєстрація права власності на спірне майно здійснена за фізичною особою ОСОБА_4, оскільки пункт 1.4 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, визначаючи суб'єктів права власності, не передбачає можливості реєстрації права власності за фізичною особою-підприємцем. Утім, це не змінює підстав набуття права власності.

За викладених обставин, необґрунтованими є доводи ФОП ОСОБА_4 викладені в апеляційній скарзі щодо того, що він є неналежним відповідачем у цій справі.

Також не обґрунтованими є доводи апелянта із посиланням на Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо того, що інвестиційна діяльність не є предметом його господарської діяльності і не пов'язана із діяльністю ОСОБА_4 як суб'єкта господарювання. Відповідно до статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов 'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду (ч. ч. 1, 2 ст. 91 ЦК України).

Отже, фізична особа-підприємець може займатись будь-якими видами діяльності, які не заборонені законом.

Згідно з підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 Договору ТОВ „Алькор" брало на себе зобов'язання перед ФОП ОСОБА_4 організувати та проконтролювати здійснення будівництва Об'єкта в цілому відповідно до проектно-кошторисної документації, включаючи прокладення до Об'єкта необхідних інженерних мереж.

В свою чергу, ФОП ОСОБА_4 зобов'язувався, серед іншого, забезпечити ТОВ „Алькор" коштами, необхідними для виконання зобов'язань по будівництву Об'єкта (включаючи прокладення інженерних мереж) (пункт 2.2 Договору).

При цьому зі змісту пункту 1.1 Договору випливає, що сторони домовились про те, що під об'єктом вони розуміють торговельний комплекс загальною розрахунковою площею 430 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином, ФОП ОСОБА_4 за Договором № 05 від 14.12.2008 прийняв на себе зобов'язання забезпечити ТОВ „Алькор" коштами, необхідними для будівництва торговельного комплексу, загальною розрахунковою площею 430 кв., розташованого за адресою: АДРЕСА_1, в цілому (включаючи прокладення інженерних мереж). Тому твердження третього відповідача, що він брав на себе зобов'язання щодо фінансування лише приміщень, загальною площею 90,9 кв.м., які підлягали передачі йому у власність, суперечить умовам Договору.

Не спростовують цього висновку і листи інших інвесторів, надані ОСОБА_4 до матеріалів справи (том 2, а. с. 18, 24, 33, 37).

Доводи зазначених осіб стосуються умов відповідних (укладених між ними та позивачем) договорів, які не є предметом спору у цій справі. Натомість, предметом позову є правомірність набуття ОСОБА_4 права власності та правильність оформлення цього права відповідними органами.

За викладених обставин суд першої інстанції правомірно відхиляє зазначені докази апелянта.

Доводи апелянта щодо того, що на момент взяття ФОП ОСОБА_4 зобов'язань за Договором № 05 від 14.12.2008, до будівництва торговельного комплексу були залучені інші інвестори, між якими були розподілені решта приміщень торговельного комплексу, не звільняють ФОП ОСОБА_4 від належного виконання ним зобов'язань за Договором № 05 від 14.12.2008 та не відповідають фактичним обставинам справи.

З матеріалів справи вбачається, що Об'єкт будівництва (торговельний комплекс) складається з об'єктів літ. А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, 3. На час укладення Договору № 05 від 14.12.2008 (щодо приміщень літ. 3) договори були укладені лише щодо об'єктів літ. В, Г, Д, Е та Ж. Стосовно об'єктів літ. А, Б, загальною площею 126,4 кв.м. (що становить близько 30% загальної площі Об'єкта), відповідні договори укладені лише 01.07.2009. З позовної заяви та пояснень представників позивача вбачається, що саме невиконання ФОП ОСОБА_4 зобов'язань за спірним Договором щодо фінансування будівництва торговельного комплексу в цілому (в тому числі літ. А та Б, які мали перейти у власність ТОВ „Алькор" як результат дольового будівництва торговельного комплексу) і стало причиною укладення договорів № 11 та № 12 від 01.07.2009 з іншими дольовиками - фізичними особами ОСОБА_13 та ОСОБА_14, які одночасно є учасниками ТОВ „Алькор" (том 1, а. с. 69-70).

За умовами Договору № 05 від 14.12.2008 (підпункт 2.3.1 пункту 2.3) ТОВ „Алькор" має право на власний розсуд приймати в дольове будівництво Об'єкта інших дольовиків, самостійно визначаючи з ними характер взаємовідносин та форми їх участі, тому укладення ТОВ „Алькор" договорів № 11, № 12 від 01.07.2009 є правомірним.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно ідо умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, ;о звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно з підпунктом 2.1.2 пункту 2.1 Договору орієнтовний строк завершення будівництва 01.02.2010. Підпунктом 2.2.1 пункту 2.2 Договору визначено зобов'язання ФОП ОСОБА_4 забезпечити ТОВ „Алькор" коштами, необхідними для будівництва торговельного комплексу. З наведеного вбачається, що ФОП ОСОБА_4 зобов'язаний профінансувати будівництво торговельного комплексу в строк до завершення будівництва.

Договір (господарський договір) є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (господарських зобов'язань).

Статтею 599 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. В свою чергу, порушенням зобов'язання є його Невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Судом установлено, що за умовами Договору № 05 від 14.12.2008 (пункт 4.1) до ФОП ОСОБА_4 переходить право власності на приміщення торговельного комплексу, внутрішньою площею 90,9 кв.м., після введення Об'єкта в експлуатацію та виключно за умови виконання ним взятих на себе зобов'язань в повному обсязі.

Однак, ФОП ОСОБА_4, в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не надав суду належних та допустимих доказів виконання ним своїх зобов'язань за Договором № 05 від 14.12.2008 в повному обсязі.

Посилання ФОП ОСОБА_4 на фінансові звіти (баланси) позивача за 2008-2011 роки (том 1, а. с. 118-124), Довідку про фінансування будівництва торговельного комплексу (том 1, а. с. 66), Акт приймання-передачі приміщення від 26.11.2010 (том 1, а. с. 27) є безпідставними, оскільки вказані докази не містять підтвердження такого виконання.

Таким чином, ФОП ОСОБА_4 не виконав зобов'язання за Договором № 05 від 14.12.2008 в повному обсязі, а отже, не набув право власності на спірне майно.

Порядок оформлення права власності на нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності регламентований Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.07.2010 № 1692/5), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за № 157/6445 (далі - Тимчасове положення) та, зокрема, його пунктом 8.1 розділу VIII.

Відповідно до абзаців першого, другого та сьомого підпункту „а" зазначеного пункту " оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна проводиться органами місцевого самоврядування з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно:

- фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам;

- інвесторам, які у результаті інвестиційної діяльності отримали у власність об'єкт нерухомого майна або його частину на підставі документів, установлених законодавством, що підтверджують набуття у власність закріпленого за інвестором об'єкта інвестування.

Втім, оспорюваний наказ Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради від 31.12.2010 № 2221 „Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна" виданий з порушенням наведених норм: без документа, що посвідчує право ФОП ОСОБА_4 на земельну ділянку, та документів, що підтверджують набуття у власність закріпленого за інвестором (ФОП ОСОБА_4) об'єкта інвестування.

Так, судом встановлено, а відповідачами не спростованого того факту, що будівництво спірного об'єкта здійснювалось на земельній ділянці, наданій в оренду ТОВ „Алькор" (позивач) за Договором оренди землі № 040666100104 від 03.11.2006. Доказів укладення ФОП ОСОБА_4 договору суборенди чи інших договорів, які б підтверджували його право на земельну ділянку під збудованим об'єктом нерухомості, третім відповідачем не надано, в той час як кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так само ФОП ОСОБА_4 не надано документів, які б підтверджували отримання ним у власність саме будівлі магазину літ. ,,З" з прибудовою літ. „з", загальною площею 90,9 кв.м., з ґанками, загальною площею за зовнішніми обмірами - 118,4 кв.м.

Пунктом 1.3 Договору встановлено, що сторони домовились, що після завершення будівництва та введення Об'єкта до експлуатації у власність ФОП ОСОБА_4 переходить приміщення внутрішньою площею 90,9 кв.м., V черги Об'єкта (торговельного комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1) згідно з проектно-кошторисною документацією.

Поняття „приміщення" та „будівля" не є тотожними.

Згідно з підпунктом 5 пункту 1.5 Тимчасового положення, приміщення - це частини внутрішнього об'єму житлових будинків, будівель, квартир, обмежені будівельними елементами. Водночас, абзац сьомий підпункту „а" пункту 8.1 Тимчасового положення вказує на можливість отримання інвестором у власність частини об'єкта нерухомого майна. За Договором № 05 від 14.12.2008 за ФОП ОСОБА_4 закріплювалась саме частина будівлі літ. „З" з прибудовою літ. „з", загальною площею 90,9 кв.м., з ґанками, обмежена будівельними елементами, а не будівля в цілому.

Доводи третього відповідача щодо того, що проектною документацією на будівництво торговельного комплексу передбачалось будівництво будівлі літ. „З" з прибудовою літ. „з", загальною площею 90,9 кв.м., з ґанками, не спростовують того факту, що за Договором до ФОП ОСОБА_4 мало перейти право власності на приміщення (частину будівлі), а не на будівлю в цілому.

Таким чином, право власності ОСОБА_4 на будівлю магазину літ. „З" з прибудовою літ. „з", загальною площею 90,9 кв.м., з ґанками, загальною площею за зовнішніми обмірами 118,4 кв.м., оформлено Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради без документів, що підтверджують набуття ФОП ОСОБА_4 у власність саме будівлі та документа, який посвідчує право ФОП ОСОБА_4 на земельну ділянку.

Частиною другою статті 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначено вище, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ст. 328 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 4.1 Договору № 05 від 14.12.2008 встановлено, що право власності на приміщення, внутрішньою площею 90,9 м , переходить до ФОП ОСОБА_4 після введення Об'єкта (торговельного комплексу в цілому) в експлуатацію за встановленою чинним законодавством процедурою та виключно за умови виконання ФОП ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань в повному обсязі. Отже, право власності на нежилі приміщення, загальною площею 90,9 м (в літ. 3) мало перейти до ФОП ОСОБА_4 виключно після виконання ним власних зобов'язань в повному обсязі.

Судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно встановлений факт неналежного виконання ОСОБА_4 власних зобов'язань. Таким чином, оскільки право власності на об'єкт будівництва (його частини) до інвестора (в даному випадку - ФОП ОСОБА_4) в силу Договору не переходить, то в силу закону власником залишається замовник будівництва торговельного комплексу - ТОВ „Алькор", що підтверджується наступним.

Відповідно до підпункту „г" частини першої статті 95 Земельного кодексу України право на спорудження об'єктів нерухомості належить землекористувачу. Інвестор (ФОП ОСОБА_4) не є землекористувачем.

Згідно з абзацом двадцятим статті 1 Закону України „Про планування та забудову територій", який був чинним на час будівництва та оформлення оспорюваного права власності, замовником будівництва є фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку і подала у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування.

Матеріали справи свідчать, що ТОВ „Алькор" є землекористувачем земельної ділянки, на якій здійснено будівництва спірного об'єкта. Замовником будівництва також є позивач, що підтверджується матеріалами справи, а саме: Свідоцтвом № 27000326 про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил від 31.12.2009 (том 3, а. с. 24) та Сертифікатом відповідності СТ № 000259 від 09.11.2010 (том 1, а. с. 28).

Частиною першою статті 331 Цивільного кодексу України визначено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 876 Цивільного кодексу України встановлено, що власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено двором. Ця норма встановлює, що незалежно від того, ким, та з чиїх матеріалів виготовлена річ, власником об'єкта будівництва чи результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

В обґрунтування виникнення у нього права власності ФОП ОСОБА_4 вказує на рішення права власності на спірні приміщення у ТОВ „Алькор" у зв'язку з відмовою від і власності на них в порядку статті 347 Цивільного кодексу України шляхом зазначення про це у Довідці про фінансування та підписання Акта приймання-передачі від 26.10.2010.

Згідно з частиною першою статті 347 Цивільного кодексу України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

Проте, у разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру (ч. З ст. 347 ЦК України).

Тимчасове положення регламентує порядок подачі заяви про відмову від права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Відповідно до пунктів 3.13-3.14 Тимчасового положення, у разі відмови, у випадках, передбачених законом, від права власності чи іншого речового права на нерухоме майно власником реєстратору БТІ подається заява про відмову від права власності та інших речових прав на нерухоме майно за формою, визначеною у додатку 9. В даному випадку така заява подається особисто, а справжність і підпису власника такого майна на заяві засвідчується нотаріусом.

Належних доказів вчинення відповідних дій, які б свідчили про відмову позивача від права власності на спірне майно, ФОП ОСОБА_4 суду не надано.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що власником спірного нерухомого майна - будівлі магазину літ. „З" з прибудовою літ. „з", загальною площею 90,9 кв.м., з ґанками, загальною площею за зовнішніми обмірами 118,4 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, є землекористувач та замовник будівництва -ТОВ „Алькор", тому господарський суд правомірно задовольнив вимоги про визнання права власності.

Відповідно до частини першої статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Судом встановлено, що оспорюваний наказ Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради від 31.12.2010 № 2221 „Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна" виданий з недотриманням норм чинного законодавства та порушує права власника цього майна - ТОВ „Алькор".

Частиною другою статті 26 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що внесені до Державного реєстру прав записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними.

З урахуванням вищевикладеного, вимога про визнання недійсним наказу Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради від 31.12.2010 № 2221 „Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна" є обґрунтованою та підлягає задоволенню - так само, як і вимога про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4, яка є похідною від первісної вимоги. Адже втрата чинності наказом має наслідком зникнення підстави внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Надаючи оцінку доводам третього відповідача щодо того, що вимога про скасування державної реєстрації права власності на спірне майно не відповідає встановленим статтею 16 Цивільного кодексу України способам захисту порушених прав, суд зауважує на наступному.

Згідно зі статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту прав і законних інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів.

Відновлення становища, яке існувало до порушення, можливо шляхом скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на спірне майно, що прямо передбачено частиною другою статті 26 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Так само власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта (ч. 2 ст. 393 ЦК України).

З огляду на зазначене, необґрунтованими є доводи заявника апеляційної скарги щодо обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права.

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, прийнятим при дослідженні всіх обставин справи із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому судова колегія не вбачає підстав для його зміни чи скасування. Щодо доводів скаржника, викладених у апеляційні скарзі, то вони не спростовують висновків суду, покладених в основу рішення.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1 частина 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 05.07.2012 у справі № 5020-307/2012 залишити без змін.

Головуючий суддя Л.М. Заплава

Судді І.В. Євдокімов

О.І. Проценко

Розсилка:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Алькор" (пр. Перемоги, 17, м. Севастополь, 99046)

2. Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011),

3. Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради (вул. Папаніна, 1а, м. Севастополь, 99000),

4. Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (АДРЕСА_3)

5. ОСОБА_5 (АДРЕСА_3)