Постанова

від 29.01.2013 по справі 5020-307/2012

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2013 року Справа № 5020-307/2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сотула В.В.,

суддів Голика В.С.,

Черткової І.В.,

за участю представників сторін:

представник позивача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Алькор";

представник відповідача: не з'явився, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради;

представник відповідача: не з'явився комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради;

відповідач: не з'явився, фізична особа - прідприємець ОСОБА_2;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Алькор" на ухвалу господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 27 вересня 2012 року у справі №5020-307/2012

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Алькор" (пр. Перемоги, 17,Севастополь,99046) ( вул. В. Морська, 20 кв. 4, місто Севастополь, 99011)

до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5,Севастополь,99011)

комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради (вул. Папаніна, 1а,Севастополь,99000) фізичної особи - прідприємця ОСОБА_2 АДРЕСА_1)

про визнання недійсним наказу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради " 2221 від 31.12.2010, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на нерухоме майно

ВСТАНОВИВ :

У березні 2012 року позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Алькор", звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до відповідачів, Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської Ради, у якому просив суд:

- визнати недійсним наказ Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради „Про оформлення права власності на нерухоме майно" від 31 грудня 2010 року № 2221;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об'єкт нерухомого майна - будівлю магазину літ. „З" з прибудовою літ. „з", загальною площею 90,0 кв.м., з ґанком , розташовану за адресою: АДРЕСА_2 за № 32672246;

- визнати за товариством з обмеженою відповідальністю "Алькор" право власності на вищевказане нерухоме майно.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 05 липня 2012 року у справі № 5020-307/2012 (а.с. 97-111 том 3), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28 серпня 2012 року (а.с. 83-93 том 4), позов задоволено.

Визнано недійсним наказ Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради № 2221 від 31.12.2010 „Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна".

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об'єкт нерухомого майна - будівлю магазину літ. „З" з прибудовою літ. „з", загальною площею 90,9 м2, з ґанками, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, за № 32672246.

Визнано право власності товариства з обмеженою відповідальністю „Алькор" на будівлю магазину літ. „З" з прибудовою літ. „з", загальною площею 90,9 м2, з ґанками, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Стягнуто з Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Алькор" судовий збір в сумі 536,50 грн. (п'ятсот тридцять шість грн. 50 коп.).

Стягнуто з комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської Ради на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Алькор" судовий збір в сумі 536,50 грн. (п'ятсот тридцять шість грн. 50 коп.).

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Алькор" судовий збір в сумі 16 099,00 грн. (шістнадцять тисяч дев'яносто дев'ять грн.. 00 коп.).

За наслідками касаційного перегляду справи постановою Вищого господарського суду України від 12 грудня 2012 року вказані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій також залишені без змін (а.с. 179-181 том 4) .

Поряд із тим, раніше касаційного перегляду спору Вищим господарським судом України, 10 вересня 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Алькор" звернулось до господарського суду міста Севастополя із заявою про прийняття додаткового рішення у справі, а саме, щодо стягнення на користь позивача з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 суми судових витрат у розмірі 2400,00 грн. ( а.с. 102-103 том 4).

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 27 вересня 2012 року відмовлено у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Алькор" про прийняття додаткового рішення у справі № 5020-307/2012 (а.с.110 -11 том 4 ).

В оскарженій ухвалі суд першої інстанції виходив з того, що протягом вирішення даного спору у суді першої інстанції вказана вимога позивачем не заявлялася та не надавалися відповідні докази на її підтвердження, а тому вона не може бути вирішена у даному спорі у порядку статті 88 Господарського процесуального кодексу України .

Не погодившись із прийнятим судовим актом, товариство з обмеженою відповідальністю "Алькор" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просило ухвалу господарського суду першої інстанції скасувати, прийняти додаткове рішення про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 суми судових витрат у розмірі 2400,00 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, позивач послався на те, що, виходячи з положень статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати на правову допомогу за своєю суттю є витратами пов'язаними з розглядом справи. Тому, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, підтверджуючи участь представника позивача у розгляді справи та оплату його послуг, суд зобов'язаний при вирішенні спору вирішити питання про оплату правової допомоги.

У судове засідання 29 січня 2013 року представники сторін не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на викладене, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність представників сторін, вважаючи наявні у справі докази достатніми для вирішення питання щодо обґрунтованості вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи і повноти їх встановлення в ухвалі суду першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статті 88 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо: 1) з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення; 2) не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення державного мита з бюджету.

Звертаючись із заявою про прийняття додаткового рішення у цій справі, позивач зазначав, що сума у розмірі 2400,00 грн., сплачена ним на правову допомогу, є судовими витратами, з огляду на положення 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Так, статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката , витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Отже, у розумінні наведеної процесуальної норми судовими витратами на правову допомогу є тільки ті , які сплачені на оплату послуг адвоката.

Це також роз'яснено у пункті 5 листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України"від 14 липня 2004 року № 01-8/1270 (чинного на даний час), де вказано, що судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Статтею 44 Господарського процесуального кодексу передбачено відшкодування зазначених витрат за послуги, надані лише адвокатом , а не будь-яким представником.

Частиною 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу встановлено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Саме наведений Закон діяв на час вирішення даного спору у суді першої інстанції та його статтею 2 передбачалося, що адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Вбачається, що представництво інтересів позивача у цій справі здійснювала ОСОБА_3.( а.с. 108-110 том 1, а.с. 45-47, 116-117 том 2, 4-5, 18, 66-67,91-94 том 3), у зв'язку з чим товариством з обмеженою відповідальністю "Алькор" їй була видана відповідна довіреність за підписом директора товариства (а.с.73 том 4).

Втім, у вказаній довіреності зазначено, що вона видана ОСОБА_3 як фізичній особі. Жодних зауважень про здійснення цією особою адвокатської діяльності зміст довіреності не містить.

Докази отримання ОСОБА_3 свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю у встановленому діючим на той час законодавством про адвокатуру у матеріалах справи також відсутні.

Частиною 7 статті 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордера обов'язково додається витяг з договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

Судовою колегією встановлено, що 12 березня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Алькор" (замовник) та ОСОБА_3 (виконавець) підписаний договір № 08/10 про надання правової допомоги (а.с.104 том 4), за умовами пункту 1.1. якого ОСОБА_3 зобов'язалася надавати юридичні послуги, пов'язані з розглядом господарської справи за позовом замовника - товариства з обмеженою відповідальністю "Алькор" про визнання недійсним наказу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради № 2221 від 31 грудня 2010 року, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на нерухоме майно.

Втім, ОСОБА_3 наведений договір підписаний саме як підприємцем. А у звіті про виконання договору про надання правової допомоги від 12 березня 2012 року (а.с.105 том 4) виконавець ОСОБА_3 значиться вже як фізична особа.

За таких обставин, враховуючи відсутність доказів надання ОСОБА_3 юридичних послуг позивачеві саме як адвокатом, апеляційна інстанція вважає, що сума у розмірі 2400,00 грн., сплачена товариством з обмеженою відповідальністю "Алькор" на їх оплату, не є судовими витратами у розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, суд першої інстанції не мав правових підстав для стягнення цих витрат при вирішенні даного спору по суті у відповідність до положень статей 48,49,84 Господарського процесуального кодексу України.

За своєю суттю вимога про стягнення вказаних витрат має іншу самостійну правову природу та підлягає вирішенню в окремому судовому провадженні.

Таким чином, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальність "Алькор" про прийняття додаткового рішення у даній справі щодо та стягнення на користь позивача з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 суми у розмірі 2400,00 грн.

Та обставина, що в оскарженій ухвалі наведене інше обґрунтування відмови у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальність "Алькор", на думку апеляційної інстанції, не зумовлює необхідність скасування наведеного судового акту, оскільки надані місцевим судом висновки не вплинули на правильність вирішення викладених у ній вимог.

Поряд із тим, апеляційна інстанція наголошує, що відмовити у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальність "Алькор" належить саме з тих підстав, що наведені у даній постанові.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1 . Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Алькор" залишити без задоволення.

2 . Ухвалу господарського суду міста Севастополя від 27 вересня 2012 року залишити без змін.

Головуючий суддя В.В.Сотула

Судді В.С. Голик

І.В. Черткова

Розсилка:

товариство з обмеженою відповідальністю "Алькор" (пр. Перемоги, 17,Севастополь,99046) ( вул. В. Морська, 20 кв. 4, місто Севастополь, 99011)

Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5,Севастополь,99011)

комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради (вул. Папаніна, 1а,Севастополь,99000)

фізична особа - прідприємець ОСОБА_2 АДРЕСА_1)