Постанова

від 19.09.2012 по справі 12/227-11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2012 р. Справа № 12/227-11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКозир Т.П. суддівГубенко Н.М Гольцової Л.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" на рішення від та на постанову відгосподарського суду Київської області 13.12.2011 Київського апеляційного господарського суду 04.07.2012 у справі господарського суду№ 12/227-11 Київської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив 7" про стягнення заборгованості у розмірі 792 006,99 дол. США та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив 7" доПублічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" провизнання недійсним кредитного договору у судовому засіданні взяли участь представники: - позивача за первісним позовомОСОБА_4; - відповідача за первісним позовомповідомлений, але не з'явився; ВСТАНОВИВ:

31.10.2011 Публічне акціонерне товариство "Дочірній банк Сбербанку Росії" звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив 7" про стягнення заборгованості по сплаті процентів за користування кредитною лінією у розмірі 358 837,48 дол. США, пені за прострочення загальної заборгованості за кредитною лінією у розмірі 389 154,11 дол. США та пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у сумі 44 015, 40 дол. США.

22.11.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю "Актив 7" звернулося до господарського суду Київської області із зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" про визнання недійсним кредитного договору.

Рішенням господарського суду Київської області від 13.12.2011 у справі № 12/227-11 (суддя Дьоміна С.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Коротун О.М., судді Баранець О.М., Калатай Н.Ф.), первісний позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив 7" на користь Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" відсотки за користування кредитом у сумі 358 837, 48 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 13.12.2011 становить 2 867 075,58 грн.; 145 372,98 дол. США пені, що за офіційним курсом НБУ станом на 13.12.2011 становить 1 161 515,57 грн. за прострочення повернення кредиту; 5 839,39 дол. США пені, що за офіційним курсом НБУ станом на 13.12.2011 становить 46 656,14 грн. за прострочення повернення відсотків за користування кредитом; в іншій частині первісного позову відмовлено; зустрічний позов залишено без розгляду (з урахуванням додаткового рішення господарського суду Київської області від 28.05.2012 у справі № 12/227-11).

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Публічне акціонерне товариство "Дочірній банк Сбербанку Росії" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 13.12.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2012 у справі № 12/227-11 в частині відмови у стягненні пені у розмірі 281 957, 14 дол. США, та прийняти нове рішення, яким в цій частині первісний позов задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Враховуючи те, що позивачем не оскаржується рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволення первісного позову щодо стягнення відсотків за користування кредитом та в частині залишення без розгляду зустрічного позову, в свою чергу, судами попередніх інстанцій на підставі досліджень обставин справи та доказів, поданих сторонами на їх підтвердження, правомірно встановлено наявність підстав для стягнення відсотків за користування кредитом у розмірі 358 837, 48 дол. США та обґрунтовано залишено без розгляду зустрічний позов, а відтак прийняті у справі судові рішення підлягають перегляду в оскаржуваній частині, а саме в частині первісних позовних вимог про стягнення пені за прострочення повернення кредиту та пені за прострочення повернення відсотків за користування кредитом.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів передбачених статтею 546 ЦК України, також створює зобов'язальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з п. 10.1 кредитного договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, позичальник зобов'язаний сплачувати банку пеню в розмірі 0,05% від простроченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який стягується пеня від простроченої суми за кожен день прострочення.

Нарахування пені та інших штрафних санкцій, які передбачені цим договором, припиняється в момент виконання позичальником зобов'язання, за невиконання якого така пеня чи інша штрафна санкція була застосована до позичальника (п. 10.3 кредитного договору).

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, суд першої інстанції задовольняючи частково первісні позовні вимоги про стягнення пені за прострочення повернення кредиту та пені за прострочення повернення відсотків за користування кредитом дійшов висновку про наявність підстав для обмеження строку нарахування пені на підставі ч. 6 ст. 232 ГК України.

Разом з тим, апеляційний господарський суд, прийшов до протилежного висновку -про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин ч. 6 ст. 232 ГК України, з яким погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, з огляду на те, що в п. 10.3 кредитного договору сторонами погоджено встановлення більшого строку нарахування пені, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячний термін, а саме визначено момент припинення нарахування пені - виконання позичальником зобов'язання.

Водночас, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для зменшення розміру пені на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України , ст. 233 ГК України, з огляду на таке.

Згідно із ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

У пункті 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто нормами чинного в Україні законодавства встановлено, що зменшуючи розмір штрафних санкцій, суд повинен встановити та дослідити у сукупності такі обставини як: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні та інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зменшуючи розмір пені суд апеляційної інстанції виходив з того, що на момент укладення кредитного договору курс долара США становив 505, 00 грн., тоді як, до 2011 року курс долара США виріс до 796, 17грн.; розмір загальної до стягнення неустойки є більшим у порівнянні з розміром відсотків (як плати за кредит) та можливих збитків кредитора, а відтак співвідношення пред'явлених до стягнення санкцій і наслідків порушення зобов'язання є значним; належне виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором забезпечувалось іпотекою, заставою та фінансовою порукою фізичних осіб; нотаріусом вчинено виконавчий напис.

Однак, судом апеляційної інстанції, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, залишено поза увагою та правовим дослідженням фінансовий стан сторін, поважність причин неналежного виконання зобов'язань, тривалість прострочення виконання зобов'язання, поведінку винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків).

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 4 7 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111 10 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду підлягають частковому скасуванню, а саме в частині стягнення пені за прострочення повернення кредиту та пені за прострочення повернення відсотків за користування кредитом.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" задовольнити частково.

Скасувати рішення господарського суду Київської області від 13.12.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2012 у справі № 12/227-11 в частині стягнення пені за прострочення повернення кредиту та пені за прострочення повернення відсотків за користування кредитом, та в цій частині направити справу на новий розгляд до господарського суду Київської області.

В іншій частині рішення господарського суду Київської області від 13.12.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2012 у справі № 12/227-11 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.П. КОЗИР

Судді Н.М. ГУБЕНКО

Л.А. ГОЛЬЦОВА