Постанова

від 26.09.2012 по справі 8/392

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

26 вересня 2012 року Справа № 8/392

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Дужич С.П. ,

судді Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Кнапець М.В.

розглянувши апеляційну скаргу позивача - приватного підприємця - Садової Ірини Іванівни на рішення господарського суду Житомирської області від 10.01.12 р. у справі №8/392

за позовом приватного підприємця Садової Ірини Іванівни (м.Коростень)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Дівікс" (м.Житомир)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Пономарьової В.М. (м.Коростень)

про стягнення 190 000,00 грн.

За участю представників:

Позивача (скаржника) - Шморгун Роман Миколайович ( довіреність № 1 від 27.07.2012 р.)

Відповідача - Козир В.О. (директор, протокол №1 від 29.07.2011 року)

Третьої особи - Косинська К.М. (довіреність №2 від 27.07.2012 року)

Розпорядженням в.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду від 24.09.2012 року внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний її склад: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Дужич С.П., суддя Філіпова Т.Л.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 10.01.12 р. у справі № 8/392 у позові приватного підприємця Садової Ірини Іванівни до товариства з обмеженою відповідальністю "Дівікс" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Пономарьової В.М. про стягнення 190 000,00 грн. - відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку відсутня вина відповідача та не доведено розмір викраденого майна, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню (т.2, арк.справи 60-62).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду (т.2, арк.справи 86-88)/

В апеляційній скарзі зокрема зазначає, що позивачем під час розгляду справи було подано заяву про збільшення позовних вимог, однак в рішенні суду відсутні посилання на дану заяву.

Також стверджує, що в мотивувальній частині рішення суду міститься протиріччя, оскільки спочатку зазначено, що проникнення по об'єкту відбулося шляхом пошкодження стіни, а далі по рішенню зазначено, що проникнення було здійснено через замасковані двері. Вважає неправомірними посилання суду першої інстанції на підпункт 9 п.4.3 договору №К-18ЦО, оскільки перед укладенням договору відповідач повинен був обстежити приміщення, яке приймає під охорону, адже п.1.7 договору зазначено, що об'єкт, який приймається під охорону повинен відповідати технічним вимогам, висунутим відповідачем після обстеження об'єкта.

Вважає, що господарським судом Житомирської області безпідставно не прийнято до уваги як доказ аудиторський висновок від 30.11.2009р., постанову слідчого про уточнення часу та суми збитків.

Стверджує, що відповідач не заперечував факту, що саме належний позивачу об'єкт був під охороною відповідача, також в п.1.1 договору зазначено, що під охорону приймається об'єкт, зазначений в додатку №1, в якому зазначено, що таким об'єктом є приміщення, розташоване за адресою: м.Коростень, вул.Войкова, 2/25. Відповідно до додатку №3 було складено акт вводу в експлуатацію охоронно-тривожної сигналізації та технічного стану об'єкту, який був підписаний сторонами.

Також стверджує, що судом першої інстанції не зазначено в якій сумі існувала заборгованість відповідно до акту звірки розрахунків. В матеріалах справи відсутні документи, що свідчать про висунення претензії позивачу про сплату заборгованості і нарахування відповідної пені.

Просить скасувати рішення, та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю.

Також, до апеляційної скарги додано заяву про збільшення позовних вимог (т.2, арк.справи 89), в якій позивач просить стягнути з ТзОВ «Дівікс»на користь ПП Садової І.І. суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, витрати на правову допомогу, також 3% річних від простроченої суми в розмірі 251943,55 грн.

Так, частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу , в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Проте слід мати на увазі, що ці права обмежуються особливостями розгляду справи в апеляційній інстанції, які випливають із меж перегляду справи відповідно до ст.101 ГПК України , частиною 3 якої зокрема передбачено, що в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

В пунктах 3.10., 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Ця норма не застосовується під час розгляду справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій. Передбачені нею права можуть бути використані позивачем також під час нового розгляду справи у першій інстанції після скасування рішення і передачі у встановленому порядку справи на новий розгляд суду першої інстанції.

В пункті 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 року N01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права " зазначено, що апеляційна і касаційна інстанції не вправі розглядати збільшений розмір позовних вимог, який не був заявлений позивачем в установленому порядку в суді першої інстанції. Відповідно до частини третьої статті 22 ГПК позивач вправі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог до прийняття рішення у справі. Отже, якщо збільшені за розміром позовні вимоги не заявлені в установленому порядку в суді першої інстанції, вони не підлягають розглядові в апеляційній і в касаційній інстанціях.

Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що заяву позивача про збільшення позовних вимог слід залишити без розгляду.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.08.2012р. у справі №8/392 апеляційну скаргу приватного підприємця Садової Ірини Іванівни прийнято до провадження та призначено до розгляду.

29.08.2012р. представник ПП Садової І.І. подав письмові пояснення до апеляційної скарги (т.2, арк.справи 103), в яких зокрема зазначає, що обов'язок обстеження всіх приміщень об'єкта покладається на відповідача, оскільки перед укладанням договору відповідач повинен був обстежити приміщення, яке приймає під охорону, адже п.1.7 договору зазначено, що об'єкт який приймається під охорону повинен відповідати технічним вимогам висунутим відповідачем після обстеження об'єкта.

Стверджує, що п.1.1. договору передбачено, що під охорону приймається об'єкт, зазначений в додатку №1, яким передбачено, що таким об'єктом є приміщення, розташований за адресою: м.Коростень, вул.Войкова, 2/25. Також, відповідно до додатку №3 було складено акт вводу в експлуатацію охоронно-тривожної сигналізації та технічного стану об'єкту, який був підписаний обома сторонами.

Відповідно до поверхового плану будівлі від 19.09.1969р., від 04.08.2007р. та від 04.08.2007р. в якій знаходиться магазин, прихованих (замаскованих) дверей або інших замаскованих місць в приміщенні немає. Якщо у приміщенні було замуровано у стіні двері до 1969р., то позивачу про їх існування не було відомо.

Відповідно до п.6.2. договору, виконавець має право не приймати об'єкт під охорону якщо замовник має заборгованість по оплаті охорони більше, ніж за 15 днів з тимчасовим припиненням дії даного договору, про що замовник, або його довірена особа, сповіщається виконавцем письмово за три дні до припинення охорони. Оскільки письмових повідомлень від відповідача не надходили на адресу позивача, то вважає це підтвердженням того, що заборгованості перед відповідачем не було.

Відповідно до наказу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва МВС України від 14.12.2004р. №145/1501, який діяв на момент виникнення правовідносин між сторонами, а саме - відповідно до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян у п.2.2 зазначено, що суб'єкт охоронної діяльності, який надає послуги згідно з отриманою ліцензією, зобов'язаний надавати послуги лише за письмово укладеними цивільно-правовими договорами. Вести письмовий облік договорів; здійснювати виконання договорів з надання охоронних послуг на користь третіх осіб лише за їх письмовою згодою. При укладенні договорів конкретно вказувати в них об'єкт охорони та, якщо це - майно громадян або юридичних осіб, зазначати розмір майнової відповідальності суб'єкта охоронної діяльності, який визначається відповідно до вимог частини 2 статті 96 та пункту 3 частини 1 статті 980 Цивільного кодексу України. Тому скаржник вважає, не зазначення адреси та плану приміщення в додатку 1 договору порушенням, вчиненим відповідачем у справі.

У судове засідання апеляційної інстанції 26.09.2012р. скаржник подав письмові доповнення до апеляційної скарги, в яких також зазначає, що постанова слідчого Коростинського УМВС України про уточнення часу вчинення та суми заподіяння збитків безпідставно не прийнято судом першої інстанції. Стверджує, що у ПП Садової І.І. не існувало заборгованості перед ТзОВ «Дівікс», а також, що не було порушення п.п.9 п.4.3 договору, оскільки йому не було відомо про місця можливого проникнення.

Просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 10.01.2012р. у справі №8/392 та прийняти нове, яким повністю задоволити позовні вимоги: стягнути з ТзОВ «Дівікс»на користь ПП Садової І.І. суму боргу у розмірі 190000,00 грн. та суму сплаченого судового збору.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.08.2012р. апеляційну скаргу ПП Садової І.І. прийнято до провадження, справу призначено до слухання (т.2, арк.справи 115).

Відповідач надіслав на адресу Рівненського апеляційного господарського суду письмові заперечення на апеляційну скаргу (т.2, арк.справи 121-123), в яких зазначає, що при досліджені приміщень, які беруться під охорону не порушується цілісність стінового покриття, а тому виявити потаємні чи замасковані місця не завжди є можливим. Як вбачається з фотознімків доданих до матеріалів справи проникнення на охоронюваний об'єкт було здійснено через замасковані двері.

Аудиторський висновок від 30.11.09р. свідчив про суму товарних залишків в розмірі 190000 грн. наявних у ПП Понамарьової В.М., а не про суму заподіяної шкоди ПП Садовій І.І. з якою було укладено договір на централізовану охорону.

Також зазначає, що оскільки на момент здійснення крадіжки з охоронюваного об'єкту у ПП Садової І.І. перед ТзОВ «Дівікс»рахується заборгованість, про що свідчить акт звірки взаємних розрахунків доданих до матеріалів справи, відповідач не несе матеріальної відповідальності перед позивачем.

Вважає апеляційну скаргу, безпідставною та необґрунтованою, натомість, рішення господарського суду Житомирської області, вважає законним і таким, що прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 26.09.2012р. представник скаржника підтримав апеляційну скаргу. В своїх поясненнях посилається на доводи наведені у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 10.01.2012 року у справі №8/392 та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити повністю.

Представник третьої особи підтримала вимоги апеляційної скарги.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив. В своїх поясненнях посилається на відзив на апеляційну скаргу.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

01.02.08р. ПП Садовою І.І. укладено з ПП Пономарьовою В.М. договір оренди №9, відповідно до п.1 якого орендодавець (позивач) передала, а орендар (третя особа) прийняла в строкове платне володіння та користування належне позивачеві нежитлове приміщення площею 18 кв. м. для використання його під магазин для торгівлі ювелірними виробами. Вище назване ізольоване приміщення знаходиться за адресою: 11500, Житомирська область, м.Коростень, вул.Войкова, 2/25 (т.1, арк.справи 12).

Згідно з п.7.2 даного договору оренди, позивач зобов'язався нести повну матеріальну відповідальність за втрату, пошкодження та викрадення майна орендаря третіми особами з несанкціонованим проникненням в приміщення, або у випадку стихійного лиха (землетрус, повінь і т.п.).

31.03.2009р. між сторонами був укладений договір №К-18ЦО на централізовану охорону об'єкта (т.1, арк.справи 13-16) відповідно до умов якого, позивач (замовник) передав, а відповідач (виконавець) прийняв під охорону об'єкт, що розташований в м.Коростень, Житомирської області, по вул.Войкова, 2/25, тобто об'єкт, який орендовано третьою особою.

01.04.2009р. ТзОВ «Дівікс»та ПП Садовою І.І. складено акт вводу в експлуатацію охоронно-тривожної сигналізації та технічного стану об'єкта (т.1, арк.справи 18).

19.08.2009р. невстановлена особа шляхом пошкодження стіни будівлі проникла до зазначеного приміщення по вул.Войкова, 2/25, м.Коростень, у зв'язку з чим було викрадено матеріальні цінності з належного Пономарьовій В.М. ювелірного магазину.

По факту крадіжки вказаного майна СВ Коростенського МВ УМВС України в Житомирській області порушено кримінальну справу №100290/09 за ознаками злочину, передбаченого ст. 185 ч.4 КК України (т.1, арк.справи 20).

Згідно з аудиторським висновком №003/09 від 30.11.09р. з доповненням, виконаним аудиторсько-консультаційним центром "Кодекс", вартість викрадених матеріальних цінностей складає 190006,00 грн. (т.1, арк.справи 21-28).

Позивач, у відповідності до п.7.2 договору оренди від 01.02.08р., відшкодував третій особі -Пономарьовій В.М. вартість понесених збитків в розмірі 190006,00 грн.

28.08.2009р. позивач, посилаючись на договір №К-18ЦО на централізовану охорону об'єкта звернувся до відповідача - ТзОВ "Дівікс" з вимогою відшкодувати вартість понесених збитків (т.1, арк.справи 29).

У своїй відповіді на зазначену вище вимогу відповідач повідомив позивачу про те, що питання відшкодування матеріальних збитків може розглядатись після закінчення слідства (т.1, арк.справи 30).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Відповідно до ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, у тому числі щодо відшкодування особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди (позадоговірна шкода).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 623 ЦК України передбачено боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 614 ЦК України ).

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: витрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню, відносяться: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст.225 ГК України ).

За загальним правилом збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах тощо.

Так, притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності. Застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків можливе за наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, і вини.

При цьому важливим елементом об'єктивної сторони правопорушення є причинний зв'язок між збитками, які виникли у кредитора та протиправними діями боржника, які виражені у порушенні ним взятих на себе зобов'язань. Тобто, протиправна дія є причиною, а збитки - наслідком протиправної дії.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Цивільно-правова відповідальність завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю виникає за наявності: збитків, протиправності дій (вини), безпосереднього причинного зв'язку між збитками і протиправними діями - вини.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.2 Постанови від 27.03.1992р. №6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" , задоволення позовних вимог про стягнення збитків може вважатись законним та обґрунтованим в разі встановлення судом наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов. Ними є: наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

Отже, позивач повинен довести наявність викладених ним обставин у спірних правовідносинах.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не довів порушення відповідачем правила поведінки, встановленого законом або договором, наявності понесених збитків саме на суму 190000,00 грн.

Господарський суд Житомирської області правомірно не прийняв до уваги аудиторський висновок №003/09 від 30.11.09р. з доповненням, виконаним аудиторсько-консультаційним центром "Кодекс", оскільки даним висновком встановлено лише наявність у Пономарьової В.М. товарно-матеріальних цінностей на суму 190006,00 грн., однак, на яку суму саме було викрадено товарно-матеріальних цінностей, у зв'язку з чим позивачем понесено збитки, даним висновком не встановлено.

Також, колегія суддів погоджується, що не приймається як належний доказ по справі постанова ст.слідчого СВ Коростенського МВ УМВС України в Житомирській області про уточнення часу вчинення злочину та про уточнення суми заподіяних збитків від 10.12.10р. (т.2, арк.справи 21-22), оскільки відповідно до ч.3 ст. 35 ГПК України , тільки вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Відповідно до п.1.1 договору №К-18ЦО на централізовану охорону об'єкта від 31.03.09р., укладеного між сторонами, замовник (позивач) передає, а виконавець (відповідач) приймає під охорону об'єкт, що позначений на плані (схемі) - додаток №1 до договору. В додатку №1 до даного договору взагалі не вказано, який саме об'єкт за адресою по вул.Войкова, 2/25 відповідач прийняв під охорону (т.1, арк.справи 16). Тому колегія суддів вважає доречним зауваження суду першої інстанції, що сторонами у договорі не вказано об'єкт, який мали передати під охорону.

Пунктом 1.3 договору встановлено, що періодом охорони вважається час з моменту прийняття об'єкта під охорону до його зняття з охорони «замовником»: а) за допомогою пультової охорони, яка фіксується автоматично центральним охоронним пультом охорони з 18 год. 00 хв. до 09 год. 00 хв. в робочі дні, у вихідні та святкові дні з 16 год. 00 хв. до 08 год. 00 хв.; б) з допомогою кнопки тривожної сигналізації (КТС) -виключно в робочі, вихідні та святкові дні цілодобово.

Підпунктом 9 п. 4.3 договору від 31.03.09р. передбачено, що виконавець звільняється від матеріальної відповідальності за збитки, спричинені замовнику, якщо замовник не повідомив виконавця про наявність на об'єкті таємних люків, запасних дверей, шахт або інших замаскованих місць можливого проникнення на об'єкт.

Зважаючи на фотознімки, що знаходяться в матеріалах справи, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Житомирської області, що проникнення на охоронюваний об'єкт було здійснено саме через замасковані двері (т.1, арк.справи 99-102).

Пунктом 6.6 даного договору передбачено, що якщо замовник має заборгованість по оплаті послуг охорони, то виконавець не несе перед замовником матеріальну відповідальність за можливі збитки.

Станом на момент здійснення крадіжки у позивача існувала заборгованість перед відповідачем, що підтверджується актом звірки розрахунків (т.2, арк.справи 6).

Тому колегія суддів вважає, що у даному випадку відсутня вина відповідача, не доведено розмір викраденого майна, а тому погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстави для застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків - стягнення з відповідача 190000,00 грн.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного підприємця - Садової Ірини Іванівни на рішення господарського суду Житомирської області від 10.01.12 р. у справі №8/392 -залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Філіпова Т.Л.