Постанова

від 26.11.2012 по справі 8/392

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2012 р. Справа № 8/392

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКота О.В. суддівКролевець О.А. Попікової О.В. за участю представників: від позивача:Шморгун Р.М. -за дов. від 27.07.2012р. № 1 від відповідача:Козир В.О. - директор від третьої особи:Косинська К.М. -за дов. від 27.07.2012р. № 2 розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуфізичної особи-підприємця Садової Ірини Іванівни на рішеннягосподарського суду Житомирської області від 10.01.2012р. та на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2012р. у справі№ 8/392 господарського суду Житомирської області за позовомфізичної особи-підприємця Садової Ірини Іванівни доТовариства з обмеженою відповідальністю "Дівікс" третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Пономарьова Вікторія Миколаївна простягнення 190 000,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Садова Ірина Іванівна (далі -позивач, ФОП Садова І.І.) звернулася до господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дівікс" (далі -відповідач, ТОВ "Дівікс") про стягнення 190 000,00 грн. збитків.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 10.01.2012р. (суддя Давидюк В.К.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2012р. (головуючий суддя Саврій В.А., судді Дужич С.П., Філіпова Т.Л.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 11, 22, 611, 614, 623, 1166 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України, з огляду на встановлення обставин, які унеможливлюють покладення на відповідача обов'язку щодо відшкодування збитків у розмірі 190 000,00 грн.

Не погодившись з рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статей 193, 216, 224 Господарського кодексу України, статей 525, 526, 623, 629 Цивільного кодексу України, статей 35, 36 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, скаржник наголошує на тому, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується вина відповідача у заподіянні збитків позивачу на суму 190 000,00 грн.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 01.02.2008р. між ФОП Садовою І.І. (орендодавець) та ФОП Пономарьовою В.М. (орендар) укладено договір оренди № 9, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне володіння та користування нежитлове приміщення площею 18 кв.м, що знаходиться за адресою: Житомирська обл., м. Коростень, вул. Войкова, 2/25, для використання під магазин для торгівлі ювелірними виробами.

Згідно з пункту 7.2. договору оренди від 01.02.2008р. № 9, орендодавець зобов'язується нести повну матеріальну відповідальність за втрату, пошкодження та викрадення майна орендаря третіми особами з несанкціонованим проникненням в приміщення, або у випадку стихійного лиха (землетрус, повінь і т.п.).

31.03.2009р. між ФОП Садовою І.І. (замовник) та ТОВ "Дівікс" був укладений договір № К-18ЦО на централізовану охорону об'єкта, у відповідності до умов якого, позивач передав, а відповідач прийняв під охорону об'єкт - приміщення, яке знаходиться за адресою: Житомирська обл., м. Коростень, вул. Войкова, 2/25.

19.08.2009р. невстановлена особа шляхом пошкодження стіни будівлі проникла до приміщення по вул. Войкова, 2/25 у м. Коростені та викрала матеріальні цінності з належного ФОП Пономарьовій В.М. ювелірного магазину. По факту крадіжки Слідчим відділом Коростенського МВ УМВС України в Житомирській області порушено кримінальну справу № 100290/09 за ознаками злочину, передбаченого частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України.

28.08.2009р. позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій просив відшкодувати заподіяні збитки відповідно до умов договору від 31.03.2009р. № К-18ЦО на централізовану охорону об'єкта. У листі від 28.09.2009р. № 111 відповідач повідомив позивача про те, що питання відшкодування матеріальних збитків, заподіяних внаслідок крадіжки, може розглядатися після закінчення слідства.

15.02.2010р. позивачем було перераховано на рахунок Пономарьової В.М. 190 000,00 грн. в якості відшкодування шкоди у відповідності до пункту 7.2. договору оренди від 01.02.2008р. № 9.

Предмет спору у даній справі становить вимога про стягнення 190 000,00 грн. збитків, заподіяних внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язання за договором від 31.03.2009р. № К-18ЦО на централізовану охорону об'єкта.

Відповідно до статті 978 Цивільного кодексу України за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність майна, яке охороняється. Володілець такого майна зобов'язаний виконувати передбачені договором правила майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

В силу приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказана норма кореспондуються з положеннями частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Порушенням зобов'язання, згідно статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Згідно зі статтею 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

За приписами статті 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість (частина 1 статті 951 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

В свою чергу, згідно положень статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

У відповідності до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

За приписами частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається, що на час розгляду даної справи слідство по кримінальній справі № 100290/09, порушеній по факту крадіжки майна з ювелірного магазину, не закінчено, відповідного судового рішення по вказаній кримінальній справі з питань, чи мали місце певні дії, ким вони вчинені та за яких обставин, не прийнято.

Також, місцевим та апеляційним судами на підставі наявних в матеріалах справи доказах з'ясовано, що проникнення на охоронюваний об'єкт було здійснено через замасковані двері. В свою чергу, згідно з підпунктом 9 пункту 4.3. договору від 31.03.2009р. № К-18ЦО, виконавець (відповідач) звільняється від матеріальної відповідальності за збитки, спричинені замовнику, якщо замовник (позивач) не повідомив виконавця про наявність на об'єкті таємних люків, запасних дверей, шахт або інших замаскованих місць можливого проникнення на об'єкт.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що станом на день здійснення крадіжки у позивача існувала заборгованість перед відповідачем за надані за договором від 31.03.2009р. № К-18ЦО послуги, що згідно з пунктом 6.6. даного договору виключає відповідальність відповідача перед позивачем за можливі збитки.

Суди першої та апеляційної інстанцій не прийняли до уваги в якості належного та допустимого доказу виконаний аудиторсько-консультаційним центром "Кодекс" аудиторський висновок від 30.11.2009р. № 003/09 та доповнення від 30.12.2009р. до нього, оскільки даним висновком встановлено лише наявність у ФОП Пономарьової В.М. залишків відповідних товарно-матеріальних цінностей, а не вартість викраденого майна.

Отже, як з'ясовано місцевим та апеляційним судами, позивач не довів наявності обставин, за умови настання яких на відповідача було б покладено обов'язок щодо відшкодування збитків у розмірі 190 000,00 грн.

При цьому, позивачем під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій не було підтверджено належним чином доцільності та необхідності сплати Пономарьовій В.М. грошових коштів саме в розмірі 190 000,00 грн., за відсутності даних щодо дійсного розміру викраденого майна.

Сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (стаття 4 3 Господарського процесуального кодексу України).

У відповідності до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з обґрунтованими висновками місцевого та апеляційного господарських судів про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову і фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин, що в силу положень статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Садової Ірини Іванівни залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 10.01.2012р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2012р. у справі № 8/392 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Кот

Судді: О.А. Кролевець

О.В. Попікова