Постанова

від 10.10.2006 по справі 39/172

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

39/172

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 10.10.2006                                                                                           № 39/172

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Губенко Н.М.

 суддів:                                          Барицької  Т.Л.

                                        Ропій  Л.М.

 при секретарі:                              

 За участю представників:

 від позивача - РибченкоН.М. – заст. директора, дов. б/н від 10.01.2006;

Жмайло О.В. – адвокат, дов. б/н від 01.03.2006;

 від відповідача - ПолосенкоС.Ф. - директор

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАСТ-ТРАНС», Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Калита»

 на рішення Господарського суду м.Києва від 11.07.2006

 у справі № 39/172 (Гумега О.В.)

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговільно промислова компанія "КАЛИНА"

 про                                                  стягнення 12910,53 грн.

 Постанова прийнята 10.10.2006, оскільки 12.09.2006 розгляд справи відкладено на підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2006 у справі №39/172 позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4 500 грн. за простій автомобіля, 102 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що під час здійснення перевезення виник понаднормативний простій автотранспорту при розвантаженні та митному оформленні вантажу у кількості 12 днів; 05.08.2005 сторони підписали акт виконаних робіт № 454, відповідно до якого сума простою автомобіля становить 4 500 грн.; 14.04.2006 позивачем був направлений відповідачу лист-вимога № 118 від 10.04.2006 про сплату 12 910,53 грн., відповідно до якого термін виконання зобов'язання відповідачем є період з 14.04.2006 по 16.04.2006; відповідач в порушення умов договору зобов'язання по оплаті штрафу за простій не виконав; оскільки позивачем не надано суду доказів, що здійснення перевезення вантажу за СМR б/н від 28.07.2005 здійснювалося на виконання умов договору заявки на транспортування вантажу автомобільним транспортом № 068 від 22.07.2005, а відповідно до п. 2 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчинений із недодержанням письмової форми є нікчемним, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу за простій автотранспорту в розмірі 12 910,53 грн. необґрунтовані та задоволенню не підлягають; враховуючи те, що факт простою автомобіля підтверджується транзитною митною декларацією № 0240633, та в матеріалах справи міститься акт виконаних робіт № 454 від 05.08.2005, підписаний сторонами, відповідно до якого сума простою автомобіля становить 4 500 грн., стягненню з відповідача підлягає сума в розмірі 4 500 грн. за простій автомобіля; докази у справі свідчать, що позивач фактично поніс витрати не за послуги адвоката, а за надані юридичні послуги, які не відносяться до складу судових витрат відповідно до ст. 44 ГПК України; враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати по сплаті 102 грн. держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2006 у справі № 39/172 в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення штрафу за простій автотранспорту в розмірі 8 410,53 грн. та судових витрат за правову допомогу адвоката в розмірі 2 000 грн. з підстав порушення і неправильного застосування норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Заявник зазначає, що договір-заявка № 068 від 22.07.2005 на транспортування вантажу автомобільним транспортом було укладено сторонами у письмовій формі шляхом складання одного документу, який був підписаний представниками сторін та скріплений печатками, за допомогою факсимільного зв'язку, отже, сторонами не було порушено вимог законодавства щодо додержання письмової форми договору перевезення.

Позивач стверджує, що вимоги про стягнення з відповідача судових витрат на правову допомогу адвокатом є повністю законними та доведеними матеріалами справи.

У письмовому поясненні позивача від 04.10.2006 детально зазначено початок та кінець періоду простою автотранспорту.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2006 у справі № 39/172 з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про залишення позову без розгляду.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку відповідача, до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, необхідно застосовувати положення Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах від 19.05.1956.

Заявник вказує, що судом першої інстанції не було прийняте до уваги усне пояснення представника відповідача про те, що акт виконаних робіт № 454 від 05.08.2005 генеральним директором відповідача не підписувався.

У письмовому поясненні відповідача від 04.10.2006 стверджується, зокрема, про те, що керівництву відповідача невідомо було про існування договору-заявки від 22.07.2005, а відповідач вважає, що перевезення відбулось на підставі договору, примірники якого були надані для підпису позивачу, але останнім не повернені; підпис акту № 454 від імені директора відповідача вчинено невстановленою особою.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін та враховуючи доводи письмових пояснень сторін, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем до Господарського суду міста Києва подана позовна заява про стягнення з відповідача 12 910,53 грн. штрафу за простій автотранспорту, 129,10 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 2 000 грн. за послуги адвоката.

Підставами позову у позовній заяві позивача зазначено порушення відповідачем умови п. 1 договору-заявки на транспортування вантажів автомобільним транспортом № 068 від 22.07.2005, що полягало у виникненні понаднормативного простою на території Російської Федерації при розвантаженні та митному оформленні вантажу у кількості 12 днів та умови п. 1 цього договору-заявки, відповідно до якої штраф за простій на іноземній території складає 170 євро, у зв'язку з чим відповідно до обґрунтованого розрахунку ціни позову штраф становить 12 910,53 грн., та норми ст.ст. 193, 232 ГК України, ст.ст. 526, 611 ЦК України.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем не був наданий оригінал договору-заявки № 068 від 22.07.2005 як на вимогу суду першої інстанції, зокрема, в ухвалі суду від 19.05.2006, так і суду апеляційної інстанції (ухвала суду від 12.09.2006).

Із наданих позивачем примірників копій договору-заявки № 068 від 22.07.2005 не вбачається наявності доказів погодження його сторонами, оскільки договір-заявка № 068 не підписаний представником відповідача.

За змістом договір-заявка № 068 відноситься до договору перевезення вантажу.

Як ст. 307 ГК України, так і ст. 909 ЦК України встановлено, що договір перевезення укладається в письмовій формі, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документу (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Як вбачається із СМR від 28.07.2005 відповідачем, за накладною відправником, передано до перевезення вантаж позивачу, за накладною перевізнику, а останній здійснив його перевезення та видав вантаж зазначеному у накладній одержувачу, про що свідчить  відповідна відмітка в міжнародній товарно-транспортній накладній, зазначена накладна має всі відомості для здійснення договору перевезення.

Оскільки договір-заявка № 068 не підписана представником відповідача, то немає підстав стверджувати, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору-заявки № 068, а згідно з ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

В СМR від 28.07.2005 немає посилання на договір-заявку № 068; згідно з ч. 2 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним, отже, немає підстав для твердження про те, що перевезення за СМR від 28.07.2005 здійснено на виконання договору-заявки № 068.

В зв'язку із зазначеним, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що права і обов'язки сторін не грунтуються на договорі-заявці № 068.

Однак, апеляційна інстанція не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що стягненню з відповідача підлягає сума в розмірі 4 500 грн. за простій автомобіля на підставі акту № 454 від 05.08.2005 та листа-вимоги № 118 від 10.04.2006, зважаючи на таке.

Акт № 454 від 05.08.2005 хоч і має назву: „акт виконаних робіт”, але фактично є документом, у якому зазначено про факт простою автомобіля та про обов'язок відповідача перерахувати позивачу суму 4 500 грн.

В тексті акту № 454 (п. 4) зазначена дата отримання документів 31.08.2005, отже зазначений акт складено не раніше 31.08.2005, тобто після виконання договору міжнародного перевезення, оформленого СМR від 28.07.2005.

Також зі змісту акту № 454 не вбачається, що сторони мали на увазі штраф.

Однак, вимоги позовної заяви позивача не ґрунтуються на акті № 454 та не стосуються суми плати за простій автомобіля.

Згідно зі ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Оскільки обставинами справи № 39/172 не передбачено наявності зазначених підстав, рішення судом першої інстанції у цій частині винесено з порушенням норм процесуального права та є неправильним, тому на підставі п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України відповідно підлягає зміні.

Посилання відповідача на Конвенцію про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів від 19.05.1956 є безпідставним, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, ст. 17 Закону України “Про міжнародні договори України” № 3767-ХІІ від 22.12.1993 року чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України; укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Закон України „Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів” від 01.08.2006 N 57-V був опублікований в газеті „Голос України” за № 158 та відповідно набрав законної сили 29.08.2006, а правовідносини, що становлять предмет даного спору, між сторонами відбулися в 2005 році, тобто до набрання сили вказаним Законом та приєднання України до зазначеної Конвенції.

Із матеріалів справи не вбачається наявності підстав, встановлених ст. 81 ГПК України, тому вимога апеляційної скарги відповідача про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача та наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2006 у справі №39/172 змінити.

2.          В позові відмовити повністю.

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАСТ-ТРАНС» (08113, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петрушки, вул. Лісна, 1; код ЄДРПОУ 30367782; рахунок № 2600900221300 в АБ „Брокбізнесбанк” м. Києва, МФО 300249) на корись Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Калита» (04134, м. Київ, вул. Симиренка, 7-А, кв. 81; код ЄДРПОУ 21618595; рахунок № 26002012716978 в філії ВАТ „Державний експортно-імпортний банк” м. Києва, МФО 380333) 51 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

4.          Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5.          Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Калита» (04134, м. Київ, вул. Симиренка, 7-А, кв. 81; код ЄДРПОУ 21618595; рахунок № 26002012716978 в філії ВАТ „Державний експортно-імпортний банк” м. Києва, МФО 380333) з Державного бюджету України державне мито в розмірі 13,55 грн., зайве сплачене за платіжним дорученням № 479 від 21.07.2006.

6.          Справу № 39/172 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.