Постанова

від 08.10.2012 по справі 5/5014/1376/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

08.10.2012 р. справа №5/5014/1376/2012

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддівТатенко В.М. Бойко І.А., Склярук О.І. За участю представників сторін:

від позивача:не з'явився від відповідача:Бедрицька-Стешенко О.О. довіреність розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуФізичної особи -підприємця ОСОБА_5, смт. Кріпенський м. Антрацит Луганської області на рішення господарського суду Луганської області від 20.08.2012 р. у справі№ 5/5014/1376/2012 (суддя: Вінніков С.В.), порушеній за позовом:Фізичної особи -підприємця ОСОБА_5, смт. Кріпенський м. Антрацит Луганської області до відповідача:Державного підприємства "Антрацит", м. Антрацит Луганської області про:стягнення 32'839,79 грн.

встановив:

Фізична особа -підприємець ОСОБА_5, смт. Кріпенський м. Антрацит Луганської області (далі -«Позивач») звернулась до господарського суду з позовом до Державного підприємства "Антрацит", м. Антрацит Луганської області (далі -«Відповідач»), про стягнення 34'057,92 грн., у тому числі:

• за договором № 50 від 01.03.2010р.:

- заборгованість у розмірі 13'754,30 грн.;

- індекс інфляції у розмірі 728,98 грн.;

- 3% річних у розмірі 577,68 грн.;

- пені у розмірі 2'489,53 грн.;

- штраф у розмірі 962,80 грн.

• за договором № 10 від 01.01.2011р.:

- заборгованість у розмірі 12'104,15 грн.;

- 3% річних у розмірі 372,50 грн.;

- пені у розмірі 2'220,69 грн.;

- штрафу у розмірі 847,29 грн.

Заявою від 06.08.2012р. (а.с.97) позивач зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути за двома договорами: заборгованість -25'858,45 грн., інфляційні -25,42 грн., 3% річних -465,45 грн., пеню -4'680,38 грн., штраф -1'810,09 грн. на загальну сумі 32'839,79 грн.

Представник відповідача, у порядку частини 5 статті 315 Господарського кодексу України, звернувся до суду з проханням застосування позовну давність до спірних правовідносин.

Рішенням господарського суду Луганської області від 20.08.2012р. у справі № 5/5014/1376/2012 у задоволенні позову було відмовлено з посиланням на пропущення Позивачем строку позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням суду, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Луганської області від 20.08.2012р. у справі № 5/5014/1376/2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник посилається на те, що судом першої інстанції були невірно застосовані норми матеріального права та -порушені норми процесуального права, наполягає на тому, що судом невірно надано оцінка фактам та доказам, які знаходяться у матеріалах справи.

Сторони були апеляційним судом належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Представник Позивача -скаржник у судове засідання не з'явився, поважність не з'явлення не повідомив.

Представник Відповідача надав відзив (заперечення), у якому звернувся до суду з проханням відмовити у задоволенні в апеляційній скарзі, а рішення залишити без змін.

Враховуючи ті обставини, що в апеляційній скарзі заявник посилається лише на ті документи, які вже досліджувались судом, приймаючи до уваги те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника позивача.

Відповідно до статей 4 4 , 81 1 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним з дотриманням встановлених до нього вимог, відтак -законним та обґрунтованим; а апеляційну скаргу -такою, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Зазначене рішення таким приписам не відповідає.

Як встановлено господарським судом 01 березня 2010 року на підставі тендерних торгів між сторонами був укладений договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 50 від 15.02.2010 (далі за текстом «Договір-1», а. с. 14-17).

Відповідно до п. 1.1 Договору-1 перевізник (позивач у справі) надає автотранспорті послуги з перевезення вантажів автотранспортом згідно Додатку, за узгодженими з замовником (відповідачем у справі) паспортом маршруту руху.

Згідно п. 1.2 Договору-1 замовник сплачує надані послуги згідно договірної ціни, вказаній в доданій калькуляції, яка є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 3.1 Договору-1 замовник (відповідач у справі) зобов'язується провести оплату транспортних послуг за попередній період протягом 30 днів.

Відповідно до п. 6.1. Договору-1 строк дії договору встановлюється з 01.03.2010р. по 31.12.2010 р.

01 січня 2011 року між сторонами був укладений договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 10 (далі за текстом -«Договір-2», а. с. 18).

01 квітня 2011 року була укладена додаткова угода до Договору-2 (а.с. 19), згідно умов якої збільшилась сума договору до 199'998,00грн. та продовжено термін дій договору-2 до 30.04.2011р.

Відповідно до п. 1.1 Договору-2 перевізник (позивач у справі) надає автотранспорті послуги з перевезення вантажів автотранспортом згідно Додатку, за узгодженими з замовником (відповідачем у справі) паспортом маршруту руху.

Згідно п. 1.2 Договору-2 замовник сплачує надані послуги згідно договірної ціни, вказаній в доданій калькуляції, яка є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 3.1 Договору-2 замовник (відповідач у справі) зобов'язується провести оплату транспортних послуг за попередній період протягом 30 днів.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на належне виконання своїх зобов'язань за договорами та настання строку виконання обов'язку на оплату.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, так і заперечень.

Відповідно до ст.. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами статті 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Згідно із ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України, зобов'язанням -є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписи статті 11 ЦК України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись у повному обсязі та у встановлені строки. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не припустима.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст..526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За своєю правовою природою обидва договори, на підставі яких позивач звернувся з позовом, є договорами перевезення автомобільним транспортом, які підпадають під регулювання глави 32 ГК України та главою 64 ЦК України.

Частина 1 статті 306 ГК України передбачає, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами (ч.6 ст. 306 ГК України).

Приписи ч.2 ст.9 ЦК України зазначають, що Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Це стосується і положень про позовну давність.

Відповідно до п.6 ч.2 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог пов'язаних у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).

Пункт 3 ст. 925 ЦК України передбачає, що до вимог, які випливають із договору перевезення вантажу, пошти застосовується позовна давність в один рік. Одночасно, пунктом 5 статті 315 ГК України встановлено, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправника та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

До даних правовідносин застосовується строк позовної давності в один рік.

З доданих доказів -ТТН не зрозуміло, за яким-саме з двох договорів здійснювалось відповідне перевезення, як і не зазначено це у рахунках та акту звірки розрахунку.

Пунктами 3.1 обох договорів, замовник (відповідач у справі) зобов'язується провести оплату транспортних послуг за попередній період протягом 30 днів.

Відтак висновок місцевого суду про невизначеність сторонами строків виконання зобов'язання в частині розрахунків, на думку апеляційного суду, є вірним.

За ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За абзацом 2 ч. 5 статті 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Відтак у даному випадку, враховуючи приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, Позивач мав право пред'явлення Відповідача вимоги у розумінні приписів абз 2 ч. 5 ст. 261 ЦК України у будь-який час, а ні з 27.04.2011р. (день, наступний після дня останнього перевезення), як про це зазначив місцевий господарський суд. Тобто, висновок суду першої інстанції про початок перебігу строку позовної давності з 27.04.2011р. є хибним та таким, що не відповідає нормам діючого законодавства.

У якості пред'явлення вимоги за Договорами Позивач посилається на заяву від 27.12.11р (а.с. 20). У зв'язку з тим, що ніякі інші договори між сторонами більш не укладалися, іншого сторонами не доведено, суд приходить до висновку, що заявлена вимога стосується договорів 1 та 2, які є підставами позову у даній справі, що у розумінні ст. 530 ЦК України, є підставою виникнення у Відповідача обов'язку по оплаті спірної суми.

Згідно ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись у повному обсязі та у встановлені строки. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не припустима.

Відповідно до ст..526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до частин 1, 2 ст.549 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Положеннями ст. 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Також у п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З Договорів сторонами не зазначено такої відповідальності у вигляді, як господарська штрафна санкція, як пеня, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Приписи ч. 2 ст. 231 ГК України також зазначають, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді штрафу та пені, передбачених ч.2 ст. 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Враховуючи викладене, колегія суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій (пені та штрафу), передбачених ч.2 ст. 231 ГК України через прострочення виконання грошового зобов'язання.

Частина 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується наявність основного боргу Відповідача за договорами у розмірі 25'858,45 грн., то позовні вимоги щодо стягнення інфляційних у розмірі 25,42 грн., за зазначений у позові період, є обґрунтованими. Стосовно 3% річних, за зазначений період, то їх сума (за розрахунком апеляційного господарського суду) повинна становити 457,82 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_5, смт. Кріпенський м. Антрацит Луганської області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Луганської області від 20.08.2012 року у справі № 5/5014/1376/2012 -скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов Фізичної особи -підприємця ОСОБА_5 задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Антрацит»(94613, м. Антрацит Луганської області, вул.. Ростовська, 38, код ЄДРПОУ 26402919) на користь Фізичної особи -підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_1) суму основного боргу у розмірі 25'858,45 грн., інфляційні у розмірі 25,42 грн., 3% річних у розмірі 457,82 грн.; суму судового збору у розмірі 1'291,02 грн. за подання позовної заяви та суму судового збору у розмірі 645, 51 грн. за подання апеляційної скарги.

У задоволенні позову в іншій частині -відмовити.

Доручити господарському суду Луганської області видати відповідний наказ про примусове виконання Постанови Донецького апеляційного господарського суду від 08.10.2012р., оформивши його у відповідності до приписів Закону України «Про виконавче провадження».

Головуючий суддя: В.М. Татенко Судді: І.А. Бойко О.І. Склярук

Надруковано примірників: 1 -позивачу; 1 - відповідачу, 1 -до справи; 1 -ГСЛО, 1 -ДАГС