Постанова

від 18.12.2012 по справі 5/5014/1376/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2012 р. Справа № 5/5014/1376/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В., суддів :Бакуліної С.В., Поляк О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиДержавного підприємства "Антрацит" на постановувід 08.10.2012 року Донецького апеляційного господарського суду у справі№ 5/5014/1376/2012 господарського суду Луганської області за позовомФізичної особи -підприємця ОСОБА_4 доДержавного підприємства "Антрацит" простягнення 32 839,79 грн. в судовому засіданні взяли участь представники : від позивача: не з'явились від відповідача:ОСОБА_5 (довіреність № 67 від 06.08.2012р.)

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Луганської області (суддя Вінніков С.В.) від 20.08.2012 року у справі № 5/5014/1376/2012 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду (головуючий суддя Татенко В.М., судді -Бойко І.А., Склярук О.І.) від 08.10.2012 року у справі №5/5014/1376/2012 рішення Господарського суду Луганської області від 20.08.2012 року скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства "Антрацит" на користь Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 суму основного боргу у розмірі 25858,45 грн., інфляційні у розмірі 25,42 грн., 3% річних у розмірі 457,82 грн.; суму судового збору у розмірі 1291,02 грн. за подання позовної заяви та суму судового збору у розмірі 645,51 грн. за подання апеляційної скарги; в іншій частині позову відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.10.2012 року у справі №5/5014/1376/2012, а рішення Господарського суду Луганської області від 20.08.2012 року залишити в силі, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ч.5 ст.261, ч.2 ст.530 ЦК України.

У відзивах на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Позивач не скористався наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулась до Господарського суду Луганської області з позовом до Державного підприємства "Антрацит" про стягнення 34057,92 грн., у тому числі: за договором №50 від 01.03.2010 року: - заборгованість у розмірі 13754,30 грн.; - інфляційні втрати у розмірі 728,98 грн.; - 3% річних у розмірі 577,68 грн.; - пеню у розмірі 2 489,53 грн.; - штраф у розмірі 962,80 грн.; за договором №10 від 01.01.2011 року: - заборгованість у розмірі 12104,15 грн.; - 3% річних у розмірі 372,50 грн.; - пеню у розмірі 2220,69 грн.; - штраф у розмірі 847,29 грн.

Заявою від 06.08.2012 року (а.с.97) позивач зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути за двома договорами: заборгованість - 25858,45 грн., інфляційні втрати - 25,42 грн., 3% річних - 465,45 грн., пеню - 4680,38 грн., штраф - 1810,09 грн., на загальну сумі 32839,79 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на належне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договорами та настання строку виконання обов'язку на оплату.

Судами встановлено:

- 01 березня 2010 року на підставі тендерних торгів між сторонами був укладений договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом №50 від 15.02.2010 року (надалі Договір-1, а.с.14-17);

- Відповідно до п.1.1 Договору-1 перевізник (позивач у справі) надає автотранспорті послуги з перевезення вантажів автотранспортом згідно Додатку, за узгодженими з замовником (відповідачем у справі) паспортом маршруту руху;

- Згідно п.1.2 Договору-1 замовник сплачує надані послуги згідно договірної ціни, вказаній в доданій калькуляції, яка є невід'ємною частиною договору;

- Згідно п.3.1 Договору-1 замовник (відповідач у справі) зобов'язується провести оплату транспортних послуг за попередній період протягом 30 днів;

- Відповідно до п.6.1. Договору-1 строк дії договору встановлюється з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року;

- 01 січня 2011 року між сторонами був укладений договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом №10 ( надалі Договір-2, а с.18);

- 01 квітня 2011 року була укладена додаткова угода до Договору-2 (а.с.19), згідно умов якої збільшилась сума договору до 199998,00грн. та продовжено термін дій договору-2 до 30.04.2011 року;

- Відповідно до п.1.1 Договору-2 перевізник (позивач у справі) надає автотранспорті послуги з перевезення вантажів автотранспортом згідно Додатку, за узгодженими з замовником (відповідачем у справі) паспортом маршруту руху;

- Згідно п.1.2 Договору-2 замовник сплачує надані послуги згідно договірної ціни, вказаній в доданій калькуляції, яка є невід'ємною частиною договору;

- Згідно п.3.1 Договору-2 замовник (відповідач у справі) зобов'язується провести оплату транспортних послуг за попередній період протягом 30 днів.

За оцінкою судів сторонами в обох договорах не визначено строк (термін) виконання зобов'язання в частині розрахунків.

За оцінкою судів заявою від 27.12.2011 року позивач вимагав сплатити борг за Договором-1 та Договором-2 (а.с.20), оскільки судами встановлено, що ніякі інші договори між сторонами більш не укладалися, іншого сторонами не доведено.

Касаційна інстанція відзначає таке.

У касаційній скарзі відповідач посилається на неврахування апеляційним господарським судом обставин, які свідчать про пропуск позивачем строку позовної давності, який відповідач просив застосувати.

За своєю правовою природою обидва договори, на підставі яких позивач звернувся з позовом, є договорами перевезення автомобільним транспортом, які підпадають під регулювання глави 32 ГК України та глави 64 ЦК України.

Частина 1 статті 306 ГК України передбачає, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами (ч.6 ст.306 ГК України).

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства (ч.ч.1, 2 ст.307 ЦК України).

Згідно ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України).

Частинами 1, 5 статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Отже, у таких випадках перебіг позовної давності має починатись або із дня пред'явлення кредитором вимоги про виконання зобов'язання (за умови, що обов'язок негайного виконання зобов'язання випливає із закону, договору чи змісту зобов'язання), або з моменту закінчення семиденного (чи іншого пільгового строку), якщо боржник протягом цього строку не виконав свого обов'язку на вимогу кредитора.

Для пред'явлення перевізником до вантажовідправника та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк (ч.5 статті 315 ГК України).

Враховуючи, що вимогу про виконання зобов'язання (строк виконання якого сторони фактично не визначили, некоректно встановивши обов'язок провести оплату транспортних послуг за попередній період протягом 30 днів без зазначення моменту його відрахування) сплатити борг за господарськими договорами про перевезення вантажу автомобільним транспортом позивач пред'явив відповідачеві 27.12.2011 року, позов позивач мав право пред'явити через сім днів протягом шести місяців починаючи з 04.01.2012 року.

Позов направлено до суду 25.05.2012 року в межах строку позовної давності.

Згідно ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись у повному обсязі та у встановлені строки. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не припустима.

Судом встановлено обставини, які свідчать про виконання позивачем зобов'язань за Договором-1 і Договором-2 в частині надання автотранспортних послуг, і невиконання відповідачем зобов'язань щодо оплати останніх в сумі 25858,45 грн. В матеріалах справи відсутні контррозрахунки відповідача щодо суми заборгованості за договорами.

За таких обставин, апеляційним судом правомірно задоволено позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 25858,45 грн., інфляційних втрат в сумі 25,42 грн. та трьох процентів річних в сумі 457,42 грн. на підставі ст.625 ЦК України, та відмовлено в задоволенні вимоги про стягнення штрафу на підставі ч.2 ст.631 ЦК України, який підлягає стягненню лише у випадках прострочення негрошового зобов'язання.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 8 , п.1 ч.1 ст.111 9 , ст.111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Антрацит" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.10.2012 року у справі № 5/5014/1376/2012 залишити без змін.

Головуючий-суддя К.Грейц С у д д і С.Бакуліна О.Поляк