Постанова

від 16.12.2008 по справі 12/40-д

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

12/40-Д

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65  тел.(8-0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "16" грудня 2008 р.                                                           Справа № 12/40-Д

Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого   судді                                                  

суддів:                                                                        

при секретарях:                                                             ,                     Якобчук Ю.Г.,

за участю представників сторін:

від позивача: від Житомирської міської ради:

Кукса М.А. (довіреність №26/194-4 від 29.12.2007р.),

Грачова З.Г. (довіреність №26/100 від 31.05.2007р.) - була присутня 14.10.2008р., 18.11.2008р.,

Стрякіна З.О. (довіреність №26/99 від 31.05.2007р.),

від відповідачів: - ТОВ "Сорді": Весельська М.О. (доручення №2 від 03.01.2008р.),

- центральної  спілки споживчих товариств України: Бідюк В.С.

(довіреність №14-59/21 від 16.10.2006р.),

від КП "Житомирське обласне бюро технічної інвентаризації": Сечін С.М. (довіреність №1645 від 22.07.2008р.) - був присутній 14.10.2008р.,

від прокуратури: Гребенюк Р.В. (посвідчення №85)  - була присутня 14.10.2008р., 18.11.2008р.,     Мельник О.П. (посвідчення №90),

розглянувши апеляційну скаргу центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілка)

на рішення господарського суду Житомирської області

від "09" липня 2008 р. у справі № 12/40-Д (суддя Сікорська Н.А.)

за  позовом першого заступника прокурора Житомирської області (м. Житомир) в інтересах держави в особі Житомирської міської ради (м. Житомир)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Сорді" (м. Житомир)

та центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілка) (м. Київ),

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - комунального підприємства "Житомирське обласне бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради (м. Житомир)

про визнання частково недійсним договору від 05 травня 2004 року та визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2007 року перший заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської міської ради звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Сорді", центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілка) про визнання недійсним договору купівлі - продажу об"єктів нерухомого майна від 05 травня 2004 року в частині продажу центральною спілкою споживчих товариств України товариству з обмеженою відповідальністю "Сорді" овочесховища з сараєм, дитячої площадки, двоповерхової будови дитячого садка, зовнішнього   водопроводу,   благоустрою   території  дитячого  садка  відповідно   до п.п.70-74, додатку №1 до договору та визнання права власності територіальної громади міста Житомира в особі  Житомирської міської ради на овочесховище з сараєм, дитячу площадку, двоповерхову будову дитячого садка, зовнішній водопровід, благоустрій дитячого садка по вулиці Слобідській,7 у місці Житомирі.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 09 липня 2008 року у справі позов задоволено.

Визнано право власності територіальної громади міста Житомира в особі Житомирської міської ради на овочесховище з сараєм, дитячу площадку, двоповерхову будову дитячого садка, зовнішній водопровід, благоустрій дитячого садка за адресою: м.Житомир, вул.Слобідська,7.

Визнано недійсним договір від 05 травня 2004 року, укладений між центральною спілкою споживчих товариств України (Укоопспілка) та товариством з обмеженою відповідальністю "Сорді", в частині продажу центральною спілкою споживчих товариств України товариству з обмеженою відповідальністю "Сорді" овочесховища з сараєм, дитячої площадки, двоповерхової будови дитячого садка, зовнішнього  водопроводу, благоустрою території   дитячого   садка відповідно  до  п.п.70-74, додатку №1 до договору, що знаходиться за адресою: м.Житомир, вул.Слобідська,7.

Стягнуто з центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілка) в доход Державного бюджету України 42,50 грн. державного мита та 59,00 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Сорді" в доход Державного бюджету України 42,50 грн. державного мита та 59,00 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, центральна спілка споживчих товариств України (Укоопспілка) подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене рішення і припинити провадження у справі, посилаючись на:

-   неповне з"ясування обставин, що мають значення для справи;

- недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

-   невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

- порушення та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідач в апеляційній скарзі вказує, що всупереч вимогам ст.43 Господарського процесуального кодексу України місцевий господарський суд дійшов необґрунтованого висновку про те, що належними доказами права власності на спірне приміщення являються надані позивачем рішення Житомирської міської Ради народних депутатів від 22.10.1992 року "Про формування комунальної власності міської Ради народних депутатів та передачу в управління виконкому майна міської Ради" та свідоцтво про право власності від 14.06.2007 року, не перевіривши відповідності зазначених актів вимогам чинного законодавства.

Вважає, що вищевказане рішення Житомирської міської ради не відповідає чинному законодавству, оскільки прийняття в комунальну власність спірних приміщень не погоджувалось з власником майна.

Відповідач зазначає, що суд першої інстанції не врахував роз"яснення Президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 року №04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності господарським судам", згідно з якими господарським судам слід мати на увазі, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, в якій така особа не є стороною. Захист прав такої особи можливий  шляхом  подання віндикаційного позову.

На думку Укоопспілки судом необґрунтовано визнано  встановленим факт передачі спірного майна міському відділу народної освіти  відповідно до рішення виконкому   Житомирської    міської   ради   депутатів трудящих №632 від 17 серпня 1965 року "Про відкриття дитячих ясел-садка №3 на території паперової фабрики", у той час, як жодних доказів такої передачі позивачем не надано.

Відповідач вказує, що будівництво спірного приміщення було завершене тільки у березні 1966 року.

Звертає увагу на відсутність акта приймання-передачі спірного майна та будь-яких інших документів, які відповідно до встановленого на той час порядку повинні були підтверджувати передачу основних засобів кооперативною організацією державній, вважає неможливим застосування до спірних відносин роз"яснення Вищого Арбітражного Суду  України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов"язаних  з судовим захистом права державної власності" від 29.04.1994 року.

Відповідач вважає, що при прийнятті рішення  суд першої інстанції не взяв до уваги, що договір купівлі-продажу від 05 травня 2004 року укладений з додержанням встановленої форми, зміст договору відповідає вимогам закону, правоздатність сторін перевірена нотаріусом , а власником об"єкту продажу за договором був продавець - Укоопспілка.

Укоопспілка зазначає, що на момент укладення договору купівлі-продажу  від 05 травня 2004 року право власності на спірне майно позивач не набув, оскільки свідоцтво про право власності на спірне майно йому видане лише у червні 2007 року.

Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу зазначає про необґрунтованість її доводів, просить залишити скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сорді" у письмовому відзиві на апеляційну скаргу зазначає про обґрунтованість скарги, просить її задовольнити.

Прокурор та третя особа письмових відзивів на апеляційну скаргу не подали.  

Представник центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілка) в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримує.

Представник ТОВ "Сорді" вважає апеляційну скаргу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Прокурор, представники позивача, третьої особи в засіданні суду заперечують проти доводів, викладених в апеляційній  скарзі.

Заслухавши прокурора, представників сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

При цьому виходить з наступного.

Відповідно до  ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна  сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на  підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст.34 вищевказаного Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до  законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування,  не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.328 Цивільного Кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ст.392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою  особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Метою використання вказаного позову є усунення невизначеності відносин власності щодо індивідуально-визначеного майна, власником якого є позивач або отримання документа, що засвідчує його право власності та був раніше втрачений. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені не до відповідача, а до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на відповідне майно.

Визнання права власності спрямовано на усунення перешкод у здійсненні  власником свого права та виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Підставою такого позову є  обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності на майно, та ст.16 Цивільного кодексу України, яка визначає визнання права як способу захисту цивільних прав та інтересів. Необхідною умовою задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів, що підтверджують його право власності на майно.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України такими доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Насамперед підтверджувати наявність права власності на майно в суді можуть правовстановлювальні документи, перелік яких щодо нерухомого майна наведено у додатку 1 до п. 2.1 "Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5 (зі змінами та доповненнями).

Не є доказом права власності юридичної особи на майно факт його перебування на її балансі, оскільки останній є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату і тому не визначає підстав перебування майна у власності (володінні) юридичної особи, про що зазначено в роз'ясненнях Вищого Арбітражного Суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності" від 29 квітня 1994 року.

Рішенням виконкому Житомирської міської ради депутатів трудящих №632 від 17 серпня 1965 року "Про відкриття дитячих ясел-садка №3 на території паперової фабрики" міському відділу народної освіти передано новобудівлі на території паперової фабрики для відкриття в ній дитячого дошкільного закладу на 90 місць.  Міський відділ народної освіти зобов'язано контролювати будівництво дитячого дошкільного закладу, обладнати інвентарем та приладдям, з 1 вересня 1965 року дозволено утримувати чотири штатні одиниці для організації дитячого закладу (а.с.62, т.1).

Наказом відділу народної освіти Житомирської міської ради депутатів трудящих від 29 вересня 1965 року №255 (а.с.63, т.1) призначено завідуючу дитячими яслами-садком №3, розпочато його фінансування, яке забезпечується і на даний час.

Рішенням виконкому Житомирської міської Ради депутатів трудящих №133 від 01 березня 1966 року затверджено акт державної прийомки новозбудованого двоповерхового будинку дитячого садка-ясел на 90 місць, корисною площею 693 кв.м, с.Станишівка по вул. Поруб для Житомирської паперової фабрики. Адреса -  вул.Слобідська, 7 була присвоєна дитячому садку рішенням виконавчого комітету Житомирської   міської   ради   народних депутатів №81 від 13 лютого 1992 року (а.с.120-126,т.3). Попередня адреса - вул.Карла Маркса, 293, що підтверджено довідкою управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Житомирської міської ради від 31 жовтня 2007 року за  №12/1607 (а.с.138, т.3).

В подальшому фінансування Житомирського дошкільного навчального закладу №3 по вул. Слобідська, 7 забезпечувало управління освіти Житомирської міської ради за кошти міського бюджету.

Відповідно  до  рішення  Житомирської  міської  Ради  народних депутатів від 22 жовтня 1992 року "Про формування комунальної власності міської Ради народних депутатів та передачу в управління виконкому майна міської Ради" (а.с.9 -19, т.3) спірне приміщення дитячого садка №3 вирішено прийняти до комунальної власності міської Ради народних депутатів.

Зазначене рішення прийнято відповідно до Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)", рішення міськвиконкому від 09 квітня 1992 року №219 "Про прийом в комунальну власність міста Житомира державного майна" та з урахуванням рішень обласної ради народних депутатів від 18 березня 1992 року "Про розмежування об'єктів комунальної власності між власністю обласної ради і власністю районних та міських (міст обласного підпорядкування) рад народних депутатів" (а.с.21-29, т.6) і 26 червня 1992 року "Про формування комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць області та передачу в управління обласній державній адміністрації майна обласної ради" (а.с.30,т.6).

14 червня 2007 року за №457 виконавчим  комітетом   Житомирської   міської ради прийнято рішення "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна", видано свідоцтво про право власності від 14 червня 2007 року на будівлю дитячого садка та господарські будівлі (а.с. 3-5, т.3) та витяг з Реєстру права власності на нерухоме майно від 17.07.2007 року, згідно яких територіальна громада міста Житомира в особі міської ради є власником спірних будівель. (а.с.89-92, т.3).

На час розгляду справи  рішення Житомирської міської ради від  22 жовтня 1992 року та від 14 червня 2007 року є чинними.

Згідно статутів дошкільного закладу №3 (а.с.1-6,т.4,а.с.145-151,т.3) Житомирська міська рада являється його засновником та власником.

Водночас 26 листопада 1999 року на підставі рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 25 листопада 1999 року №664 центральній спілці споживчих товариств України Кримспоживспілки обласних споживчих спілок видано свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс, який розташований за адресою: м.Житомир, майдан Станішівський,7 (а.с. 40, т.1, а.с.106-110, т.6).

Рішенням   виконавчого  комітету   Житомирської   міської  ради   від  29   січня  2004 року №48 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна" (а.с.41,т.1) право власності на цілісний майновий комплекс за адресою: м.Житомир, майдан Станішівський, 7 оформлено за центральною спілкою споживчих товариств України.

Вищезазначене рішення не є належним та допустимим доказом права власності центральної спілки споживчих товариств України на спірне майно, оскільки дане рішення підтверджує право власності на цілісний майновий комплекс, не конкретизуючи включені до його складу об'єкти нерухомості.

У свідоцтві про право власності (додаток №1), виданому на підставі зазначеного рішення, теж не оговорено, що приміщення дошкільного закладу №3 входить до складу цілісного  майнового   комплексу   за   адресою: м.Житомир,   майдан   Станішівський,  7  (а.с. 158,159, т.1).

Не вказують на приналежність на праві власності відповідачам будівлі дошкільного закладу і надані до справи витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно Житомирського обласного державного комунального підприємства по технічній інвентаризації від 30 квітня 2004 року та 18 травня 2004 року (а.с.148-149,т.1), оскільки засвідчують реєстрацію права власності на цілісний майновий комплекс, де дошкільний заклад №3 не згадується.

Слід також зазначити, що адреса цілісного майнового комплексу, власником якого згідно вищевказаних документів до укладення договору купівлі-продажу від 05 травня 2004 року (а.с.11-18, т.1) являвся другий відповідач, м. Житомир, майдан Станишівський, 7, що не співпадає з адресою спірного приміщення дитячого садка №3.

05 травня 2004 року центральна спілка споживчих товариств України (Укоопспілка) та товариство з обмеженою відповідальністю "Сорді" уклали договір купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна (а.с.11-14, т.1), відповідно до якого ТОВ "Сорді" придбало будівлі Житомирського дошкільного навчального закладу №3 по вул.Слобідській,7, а саме: овочесховище з сараєм, дитячу площадку, двоповерхову будову дитячого садка, зовнішній водопровід, благоустрій території дитячого  садка  (п.п.70-74, додатку №1 до договору.)

За даними комунального підприємства "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради (а.с.7-8, т.1) дитячий садок не міг бути предметом договору від 05 травня 2004 року, оскільки право власності на нього за центральною спілкою споживчих товариств України (Укоопспілка)  не оформлялось.

Твердження відповідачів стосовно віднесення спірного приміщення дитячого садка до складу цілісного майнового комплексу суперечать положенням ст.191 Цивільного кодексу України, згідно якої підприємство  є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності; до складу  підприємства  як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні  ділянки,  будівлі,  споруди,   устаткування,   інвентар, сировину,  продукцію,  права  вимоги,  борги,  а  також  право  на торговельну марку або інше позначення та інші права,  якщо інше не встановлено договором або законом.

Що   стосується   рішення  господарського  суду  Житомирської   області  від   08 квітня 2004 року у справі № 6/91"НМ", яким право власності на вищевказаний цілісний майновий комплекс, в тому числі на дитячий садок, визнано за центральною спілкою споживчих товариств України (а.с.42-46,т.1), на яке також посилаються відповідачі в підтвердження своїх доводів,  слід зазначити, що цей судовий акт було скасовано  постановою  Вищого господарського  суду  України  від  11 липня 2007 року, справу передано   на  новий  розгляд   до   господарського   суду   Житомирської    області    (а.с. 102 -104, т. 3). Ухвалою господарського суду Житомирської  області від 13 грудня 2007 року позов центральної спілки споживчих товариств Укоопспілка   у цій справі залишено без розгляду.

Таким чином, належними доказами права власності на спірне приміщення є рішення Житомирської міської Ради народних депутатів від 22 жовтня 1992 року "Про формування комунальної власності міської Ради народних депутатів та передачу в управління   виконкому  майна  міської  Ради"  та  свідоцтво  про  право  власності  від 14 червня 2007 року (а.с. 5, т.3).

З огляду на викладене, власником спірного приміщення є Житомирська міська рада.

Що стосується вимоги позивача про визнання частково недійсним договору від 05 травня 2004 року, то за загальним правилом відповідно до ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із  сторін, або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним  (оспорюваний правочин).

В даному випадку, заінтересованою особою є Житомирська міська рада, яка не позбавлена права ставити поряд з вимогою про визнання права власності вимогу про визнання недійсним договору, за яким її майно без законних підстав (в порушення ст.41 Конституції України, ст.ст.317, 319, 321 Цивільного кодексу України) перейшло до іншої особи, не вимагаючи при цьому застосування реституційних наслідків.

Крім того, згідно приписів п.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

В порушення ст.41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 321 Цивільного кодексу України, згідно яких власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном і здійснює він вказані повноваження на власний розсуд, а його право власності є непорушним, спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею.

Враховуючи вищевикладене, договір купівлі-продажу від 05 травня 2004 року є таким, що  порушує публічний порядок, оскільки спрямований на порушення конституційного права власності та згідно зі ст.228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Зважаючи на приписи п.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України та вищенаведені порушення вимог законодавства при укладанні відповідачами договору від 05 травня 2004 року, місцевий господарський суд обґрунтовано вважав необхідним визнати договір купівлі-продажу недійсним задля захисту права власника та унеможливлення подальшого використання вказаного договору заінтересованими особами.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог.

Доводи центральної спілки споживчих товариств України, викладені в апеляційній скарзі, не є переконливими, оскільки спростовуються вищевикладеним та не ґрунтуються на чинному законодавстві.

Рішення господарського суду Житомирської області від 09 липня 2008 року у справі №12/40-Д відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для  його зміни чи скасування не вбачається.

Предмет спору у даній справі складається з вимоги немайнового характеру - визнання частково недійсним договору купівлі-продажу від 05 травня 2004 року та вимоги майнового характеру - визнання права власності на овочесховище з сараєм, дитячу площадку, двоповерхову будову дитячого садка, зовнішній водопровід, благоустрій дитячого садка по вулиці Слобідській,7 у місці Житомирі.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції стягнув з відповідачів в доход Державного бюджету України по  42,50 грн.  державного мита з кожного,  тобто тільки з вимоги немайнового характеру, тоді як з вимоги майнового характеру державне мито не стягнуто.

Відповідно до підпунктів "а","г" пункту 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" №7-93 від 21 січня 1993 року розмір ставки державного мита із заяв, що подаються до господарських  судів становить:

- із заяв майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- із  апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про перегляд їх за нововиявленими обставинами із спорів  майнового  характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи  з  оспорюваної суми.

Пунктом 29 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року №15 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 травня 1993 року за №50, встановлено, що у випадку, коли позивач у заяві не вказує суму позову або встановити точно його ціну неможливо, суддя, приймаючи позовну заяву, попередньо встановлює розмір належного до сплати мита, виходячи з приблизної ціни позову. Якщо при винесенні судом рішення загальна сума позову збільшується, мито обчислюється виходячи зі збільшеної суми позову. При цьому різниця, що утворилася, підлягає стягненню з позивача або при повному задоволенні позову - з відповідача.

Згідно звіту про оцінку майна ринкова вартість спірної будівлі дитячого садка становить 3 129 771,00 грн.

Враховуючи викладене та положення пункту 30  Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита з відповідачів зі спору майнового характеру слід стягнути в доход Державного бюджету України по 12 750,00 грн. з кожного.

За подання апеляційної скарги з центральної спілки споживчих товариств України підлягає стягненню 12 750,00 грн. державного мита.

Керуючись ст.ст.  101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд

                                      ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 09 липня 2008 року у справі №12/40-Д залишити без змін, а апеляційну скаргу центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілка) - без задоволення.

2. Стягнути в доход Державного бюджету України:

- з центральної спілки споживчих товариств України (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 7/11, код 00012635)  25 500,00 грн. державного мита;

- з товариства з обмеженою відповідальністю "Сорді" (10019, м. Житомир, майдан   Станишівський,  7, код 32886099)  12 750,00 грн. державного мита.

3. Видачу наказів доручити господарському суду Житомирської області.

4. Справу №12/40-Д повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя                                                                  

судді: