Рішення

від 03.10.2012 по справі 5011-51/6750-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-51/6750-2012 03.10.12

За позовом Першого заступника прокурора міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради

до: 1) Севастопольської міської державної адміністрації

2) Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників «Усадьба»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників «Усадьба»

про визнання недійсним розпоряджень

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від прокуратури: Бєрова О.В.

від позивача: Чиркова О.М.

від відповідача 1: не з'явились

від відповідача 2: не з'явились

від третьої особи: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Перший заступник прокурора міста Севастополя звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради про визнання недійсним розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1083-р від 06.04.2010 р. «Про затвердження проекту землеустрою Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників «Усадьба»щодо відведення земельної ділянки зі встановлення меж в натурі (на місцевості) площею 2,5 га, розташованої в районі вул. Древня»та № 965-р від 02.04.2010 р., яким Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників «Усадьба»надано дозвіл на розроблення комплексного проекту землеустрою земельної ділянки для передачі у власність кооперативу в районі вул. Древня загальною площею 2,5 га.

Крім того, звертаючись до суду з позовом прокурор просив вжити заходів до забезпечення позову шляхом заборони Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників «Усадьба», його членам та іншим особам здійснювати будь-які дії щодо передачі речових прав за цивільно-правовими угодами на земельну ділянку площею 2, 5 га., розташовану в районі вул. Древня в місті Севастополі, а також заборонити Головному управлінню Держкомзему в місті Севастополі та Севастопольській міській філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»здійснювати дії з оформлення прав на земельну ділянку 2,5 га, розташовану в районі вул. Древня в місті Севастополі, яка розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації № 1083-р від 06.04.2010 р. передана у власність Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників «Усадьба», та здійснювати оформлення і видачу правовстановлюючих документів на цю земельну.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2012 р. порушено провадження у даній справі, залучено до участі справи іншим відповідачем Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників «Усадьба», призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 18.06.2012 р. за участю представників сторін та прокурора.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України через невиконання учасниками вимог суду, неявку у судове засідання учасників судового процесу.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 08.08.2012 р., у зв'язку з перебуванням судді Пригунової А.Б. у відпустці, справу № 5011-51/6750-2012 передано судді Любченко М.О. для подальшого розгляду.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 05.09.2012 р. справу № 5011-51/6750-2012 передано судді Пригуновій А.Б.

У даному судовому засіданні прокурор та представник позивача заявили про підтримку підтримав вимог до Севастопольської міської державної адміністрації та про відсутність вимог до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників «Усадьба».

Решта учасників провадження у справі на виклик суду не з'явилась, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Розглянувши у даному судовому засіданні клопотання прокурора про забезпечення позову, заявлене в позовній заяві, суд відмовляє у його задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Положеннями ст. 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

В постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 сформульована позиція Вищого господарського суду України та зазначено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Разом з тим, прокурором не зазначено які докази свідчать про ускладнення та/або неможливість виконання рішення суду та не доведено спроможність обраного позивачем заходу забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, а також не надано доказів, які б свідчили про імовірність передачі Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників «Усадьба», речових прав за цивільно-правовими угодами на спірну земельну ділянку, а також оформлення прав на неї, а відтак -суд відмовляє у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Рішення у даній справі відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України прийнято за результатами оцінки поданих учасниками процесу документів, копії яких долучено до матеріалів справи та оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

Крім того, суд відзначає, що відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відтак, враховуючи, що у прокурора та позивача відсутні вимоги до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників «Усадьба», суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в цій частині, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

У судовому засіданні 03.10.2012 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації № 965-р від 02.04.2010 р. Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників «Усадьба»надано дозвіл на розроблення комплексного проекту землеустрою земельної ділянки для передачі у власність членам кооперативу для будівництва та обслуговування індивідуальних житлових будинків та господарських будівель в районі вул. Древня, орієнтовною загальною площею 2, 5 га.

Розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації № 1083-р від 06.04.2010 р. затверджено наданий Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників «Усадьба»проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування кварталу індивідуальних житлових будинків та господарських будівель площею, 2, 5 га у районі вул. Древня; віднесено земельну ділянку площею, 2, 5 га у районі вул. Древня до категорії земель житлової та громадської забудови; передано у власність Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників «Усадьба»земельну ділянку площею, 2, 5 га у районі вул. Древня для будівництва та обслуговування кварталу індивідуальних житлових будинків та господарських будівель.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор відзначає, що, приймаючи вищевказані розпорядження, Севастопольська міська державна адміністрація вийшла за межі повноважень, визначених п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, чим порушила право володіння та розпорядження Севастопольської міської ради зазначеною земельною ділянкою.

Крім того, прокурор відзначає, що Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників «Усадьба»набув права власності на земельну ділянку площею, 2, 5 га у районі вул. Древня без достатніх правових підстав, оскільки нормами земельного законодавства не передбачено набуття юридичними особами права власності на земельні ділянки з числа земель державної або комунальної власності.

Нормативно обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор посилається на норми ст. 152 Земельного кодексу України, якою передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги до Севастопольської міської державної адміністрації не підлягають задоволенню, а провадження у справі в частині Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників «Усадьба» підлягає припиненню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України вставлено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно положень ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності, повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 9 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста.

Статтею 17 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій, визначено Законом України «Про місцеві державні адміністрації», статтею 1 якого визначено, що місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить, зокрема, вирішення питань використання землі.

За змістом ст. 14 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження місцевого самоврядування, делеговані їм відповідними радами.

В управлінні відповідних місцевих державних адміністрацій, відповідно до ст. 15 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»перебувають об'єкти державної власності, передані їм в установленому законом порядку.

У відповідності до ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»місцеве самоврядування в Україні -це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється, зокрема, на принципах: законності, гласності, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб: судового захисту прав місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі в межах повноважень, та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України»виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Розглядаючи даний спір по суті, судом встановлено, що вул. Древня відноситься до Гагарінського району міста Севастополя, що підтверджується додатком до рішення Севастопольської міської ради № 9139 від 26.01.2010 р.

Крім того, суд відзначає, що спірна земельна ділянка Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників «Усадьба» надавалась з метою будівництва та обслуговування кварталу індивідуальних житлових будинків та господарських будівель.

В силу положень ст. 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Відповідно до ст. 39 Земельного кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

У відповідності до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Тобто, розпорядження землями, які перебувають у комунальній власності належить до виключної компетенції органів місцевого самоврядування шляхом прийняття відповідних рішень.

Відтак, в силу положень Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»розпорядження спірною земельною ділянкою віднесено до виключної компетенції Севастопольської міської ради.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулює земельні відносини, здійснивши оцінку наявних у матеріалах справи доказів за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що приймаючи оспорювані розпорядження, Севастопольська міська державна адміністрація діяла з перевищенням повноважень, визначених Законом України «Про місцеві державні адміністрації»та Земельним кодексом України.

Тож, суд вважає за необхідне зазначити, що приймаючи оспорювані розпорядження з перевищенням повноважень, визначених нормами чинного законодавства, Севастопольська міська рада фактично позбавила територіальну громаду міста Севастополя, від імені та в інтересах якої діє Севастопольська міська рада, можливості розпоряджатись належною їй земельною ділянкою.

Крім того, суд відзначає, що відповідно до ст. 82 Земельного кодексу України юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; прийняття спадщини; виникнення інших підстав, передбачених законом.

Згідно з положеннями ст.ст. 127, 128 Земельного кодексу України продаж земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на конкурентних засадах у формі аукціону здійснюється у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом. Продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, здійснюється державними органами приватизації у порядку, що затверджує Кабінет Міністрів України.

За змістом ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах).

Згідно зі ст. 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

При цьому, безоплатна передача та приватизація земельних ділянок кооперативами, як юридичними особами, Земельним кодексом України не визначено, як і не визначено компетенції органів виконавчої влади з цих питань.

Таким чином, нормами Земельного кодексу України не передбачено набуття юридичними особами права власності на земельні ділянки, що перебувають у комунальній власності.

Вищенаведене, зокрема, узгоджується з позицію Вищого господарського суду України, що викладена у постанові № 5020-1/144 від 23.05.2011 р.

Відповідно до статуту Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників «Усадьба»останнє є юридичною особою за законодавством України та утворений для обслуговування своїх членів на засадах взаємодопомоги та економічного співробітництва.

Згідно зі ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У відповідності до п. 1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»від 26.01.2000 р. № 02-5/35 акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

При цьому, у пункті 2 зазначеного роз'яснення вказано, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Підсумовуючи вищенаведене, суд відзначає, що доводи прокурора у повній мірі підтверджуються наведеними судом обставинами та наявними у справі доказами.

За таких обставин, суд задовольняє позов Першого заступника прокурора міста Севастополя до Севастопольської міської державної адміністрації у повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Першого заступника прокурора міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до Севастопольської міської державної адміністрації задовольнити.

2. Визнати недійсним розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1083-р від 06.04.2010 р. «Про затвердження проекту землеустрою Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників «Усадьба»щодо відведення земельної ділянки зі встановлення меж в натурі (на місцевості) площею 2,5 га, розташованої в районі вул. Древня.

3. Визнати недійсним розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 965-р від 02.04.2010 р., яким Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників «Усадьба»надано дозвіл на розроблення комплексного проекту землеустрою земельної ділянки для передачі у власність кооперативу в районі вул. Древня загальною площею 2,5 га.

4. Стягнути з Севастопольської міської державної адміністрації (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 2) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 146, 00 (дві тисячі сто сорок шість грн. 00 коп.) грн. -судового збору.

5. Припинити провадження у справі в частині позову Першого заступника прокурора міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників «Усадьба».

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.10.2012 р.

Суддя Пригунова А.Б.