Постанова

від 23.09.2013 по справі 5011-51/6750-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2013 року Справа № 5011-51/6750-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Акулової Н.В.

Алєєвої І.В.

за участю представників:

Прокурора: від Генеральної прокуратури України - Козакової І.М., посв. № 018008 від 01.07.2013 року;

Позивача: Вахрамєєвої М.Ю., дов. № 0315/256 від 15.01.2013 року;

Відповідача -1: не з'явився;

Відповідача -2: не з'явився;

Заявника касаційної скарги: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу Лаврентьєвої Людмили Григорівни на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2013 року

у справі № 5011-51/6750-2012 господарського суду міста Києва

за позовом першого заступника прокурора міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради

до відповідача -1 Севастопольської міської державної адміністрації

відповідача -2 обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників "Усадьба"

про визнання недійсним розпоряджень

В С Т А Н О В И В:

У травні 2012 року перший заступник прокурора міста Севастополя, виступаючи в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Севастопольської міської державної адміністрації, просив визнати недійсними розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1083-р від 06.04.2010 року "Про затвердження проекту землеустрою обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників "Усадьба" щодо відведення земельної ділянки з встановлення меж у натурі (на місцевості) площею 2,5 га, розташованої в районі вул. Древня"; розпорядження № 965-р від 02.04.2010 року, яким обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників "Усадьба" надано дозвіл на розроблення комплексного проекту землеустрою земельної ділянки для передачі у власність кооперативу в районі вул. Древня загальною площею 2,5 га. (т. 1, а.с. 10-15).

Позов вмотивовано тим, що вказані розпорядження не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки видані з порушенням визначеної законом компетенції.

Одночасно заступник прокурора міста Севастополя у позові просив (з урахуванням заяви № 05/3-1111вих12 від 19.09.2012 року) заборонити обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників "Усадьба", його членам та іншим особам здійснювати будь-які дії щодо передачі прав за цивільно-правовими угодами на земельну ділянку площею 2,5 га, розташовану в районі вул. Древня у м. Севастополі; заборонити Головному управлінню Держкомзему в м. Севастополі та Севастопольській міській філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" вчиняти дії щодо оформлення прав на вищезазначену земельну ділянку та здійснювати оформлення і видачу правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку (т. 1, а.с. 14, 187-188).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.05.2012 року залучено до участі у справі в якості іншого відповідача обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників "Усадьба" (т. 1, а.с. 1-2).

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.10.2012 року (суддя Пригунова А.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2013 року (головуючий Мартюк А.І., судді Іоннікова І.А., Новіков М.М.) (т. 2, а.с. 221-229) позов задоволено. Визнано недійсними розпорядження № 1083-р від 06.04.2010 року "Про затвердження проекту землеустрою обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників "Усадьба" щодо відведення земельної ділянки з встановлення меж у натурі (на місцевості) площею 2,5 га, розташованої в районі вул. Древня"; розпорядження № 965-р від 02.04.2010 року, яким обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників "Усадьба" надано дозвіл на розроблення комплексного проекту землеустрою земельної ділянки для передачі у власність кооперативу в районі вул. Древня загальною площею 2,5 га. Вирішено питання розподілу судових витрат. Припинено провадження у справі в частині позову до обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників "Усадьба" (т. 1, а.с. 197-204).

Оскаржені судові акти мотивовано доведеністю позовних вимог.

Також рішенням господарського суду міста Києва від 03.10.2012 року відмовлено у задоволенні заяви заступника прокурора міста Севастополя про забезпечення позову.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, Лаврентьєва Людмила Григорівна звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просила оскаржені судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити (т. 3, а.с. 10-10-13).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.07.2013 року відновлено Лаврентьєвій Людмилі Григорівні пропущений процесуальний строк на звернення, касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 05.08.2013 року (т. 3, а.с. 8-9).

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/632 від 01.08.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Алєєва І.В., Євсіков О.О.(т. 3, а.с. 48).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.08.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 02.09.2013 року (т. 3. а.с. 72-74).

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/705 від 30.08.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Барицька Т.Л., Євсіков О.О. (т. 3, а.с. 79).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.09.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 23.09.2013 року (т. 3. а.с. 81-83).

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/760 від 19.09.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Акулова Н.В., Алєєва І.В.

У судове засідання 23.09.2013 року представники відповідачів - Севастопольської міської державної адміністрації, обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників "Усадьба", заявника касаційної скарги - Лаврентьєвої Л.Г. не з'явилися, причин неявки суду не повідомили.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників відповідачів - Севастопольської міської державної адміністрації, обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників "Усадьба" та заявника касаційної скарги - Лаврентьєвої Л.Г.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши прокурора, представника позивача - Севастопольської міської ради, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації № 965-р від 02.04.2010 року обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників "Усадьба" надано дозвіл на розроблення комплексного проекту землеустрою земельної ділянки для передачі у власність членам кооперативу для будівництва та обслуговування індивідуальних житлових будинків та господарських будівель в районі вул. Древня орієнтовною загальною площею 2,5 га (т. 1, а.с. 26-27).

Розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації № 1083-р від 06.04.2010 року затверджено наданий обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників "Усадьба" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування кварталу індивідуальних житлових будинків та господарських будівель площею 2,5 га у районі вул. Древня; віднесено земельну ділянку площею 2,5 га у районі вул. Древня до категорії земель житлової та громадської забудови; передано у власність обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників "Усадьба" земельну ділянку площею 2,5 га у районі вул. Древня для будівництва та обслуговування кварталу індивідуальних житлових будинків та господарських будівель (т. 1, а.с. 28-29).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 02.04.2010 року) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно п. "а" ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 02.04.2010 року) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Частиною 3 ст. 1 Закону України від 09.04.199 року № 586-XIV "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 13 Закону України від 09.04.199 року № 586-XIV "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України від 09.04.199 року № 586-XIV "Про місцеві державні адміністрації" (в редакції, чинній станом на 02.04.2010 року) місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Статтею 2 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно ч. 5 ст. 16 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 1 ст. 60 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній станом на 02.04.2010 року) передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить розпорядження землями територіальної громади міста.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно додатку до рішення Севастопольської міської ради № 9139 від 26.01.2010 року вул. Древня відноситься до Гагарінського району міста Севастополя, (т. 1, а.с. 159-172).

Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах населеного пункту - міста Севастополь, отже, відповідно до пункту 12 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження цими землями здійснює Севастопольська міська рада, Севастопольська міська державна адміністрація діяла з перевищенням повноважень, визначених Законом України "Про місцеві державні адміністрації"та Земельним кодексом України.

Крім того, постановою Вищого адміністративного суду України у справі № К-18734/10 за позовом Севастопольської міської ради до Севастопольської міської державної адміністрації визнано незаконним розпорядження № 582-р від 22.07.2009 року "Про здійснення повноважень з питань регулювання земельних відносин" (т. 2, а.с. 201-205).

Судова колегія касаційної інстанції адміністративної юрисдикції встановила, що Севастопольська міська державна адміністрація при постановленні зазначеного розпорядження діяла не на підставі та не у межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Згідно абз. 3 п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" хоча фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 ГПК України, й не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів.

Також судами встановлено, що земельна ділянка обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників "Усадьба" надавалась з метою будівництва та обслуговування кварталу індивідуальних житлових будинків та господарських будівель.

Суди перевірили та встановили, що згідно статуту обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників "Усадьба" останнє є юридичною особою за законодавством України та утворене для обслуговування своїх членів на засадах взаємодопомоги та економічного співробітництва.

Відповідно до ст. 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Згідно ст. 39 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Статтею 41 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 02.04.2010 року) передбачено, що житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Разом з тим, процедура безоплатного набуття, приватизації земельних ділянок кооперативами як юридичними особами Земельним кодексом України не передбачена, як і не визначено компетенції органів виконавчої влади з цього питання.

Відповідно до ст. 127 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 02.04.2010 року) органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на конкурентних засадах у формі аукціону здійснюється у випадках та порядку, встановлених главою 21 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 128 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 02.04.2010 року) передбачено, що продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, здійснюється державними органами приватизації у порядку, що затверджує Кабінет Міністрів України.

Згідно ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 02.04.2010 року) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до вказаних норм Земельного кодексу України відчуження земельних ділянок державної чи комунальної власності юридичним особам здійснюється лише шляхом їх продажу на конкурентних засадах (земельних торгах). Винятки з цього правила встановлені частинами другою та третьої статті 134 Земельного кодексу України, до яких набуття права власності на спірну земельну ділянку відповідачем не відноситься.

Згідно ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Пунктом "г" ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Враховуючи те, що спірні розпорядження прийняті з порушенням приписів Земельного кодексу України та з перевищенням повноважень, місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов обгрунтованого висновку про визнання недійсними розпоряджень Севастопольської міської державної адміністрації № 1083-р від 06.04.2010 року та № 965-р від 02.04.2010 року.

Статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи заявника касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України.

Так, заявник касаційної скарги зазначає, що у позивача відсутній державний акт про право комунальної власності на земельну ділянку, стосовно якої прийняті спірні акти, з огляду на що не доведено порушення прав Севастопольської міської ради на розпорядження земельною ділянкою.

Однак, вищенаведена позиція не відповідає п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, детальний правовий аналіз якого з посиланням на встановлені обставини справи здійснено судами попередніх інстанцій.

Крім того, у касаційній скарзі заявник не зазначила і не довела, яким чином розпорядження, законність яких є предметом спору,стосуються її прав та обов'язків, оскільки жодним з актів (№ 965-р від 02.04.2010 року, № 1083-р від 06.04.2010 року) не вирішувались питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та про затвердження такого проекту для фізичних осіб.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Лаврентьєвої Людмили Григорівни залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2013 року у справі № 5011-51/6750-2012 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: Н.В. Акулова

І.В. Алєєва