Постанова

від 09.12.2008 по справі 12/274

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

12/274

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 09.12.2008                                                                                           № 12/274

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Ропій  Л.М.

 суддів:            Буравльова С.І.

          Попікової  О.В.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -Сухомлин А.О. дов. від 23.09.2008р. № 1992-13

 від відповідача -  Гринчук О.Ю. дов. від 2.10.2008р. № 02\10

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Техенергобуд"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 03.10.2008

 у справі № 12/274 (Прокопенко Л.В.)

 за позовом                               ВАТ "Науково-виробниче підприємство "Більшовик"

 до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Техенергобуд"

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   стягнення 768184,69 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Відкритим акціонерним товариством „Науково-виробниче підприємство „Більшовик”  (надалі позивач) заявлений позов до Товариства з обмеженою відповідальністю „Техенергобуд” (надалі відповідач) про стягнення з відповідача 768184,69 грн. заборгованості за поставлену протягом 2001-2003р.р. партію товару. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статті 193 Господарського кодексу України та  статті 526 Цивільного кодексу України з огляду на те, що загальна вартість поставленого згідно наказів (видаткових накладних) товару становить 768184,69 грн. Умови поставки взаєморозрахунки із відповідачем, які не відбулись, у зв'язку з чим позивач 28.02.2008р. скерував відповідачеві лист вимогу про сплату заборгованості, яка залишена з боку відповідача без відповіді.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 3.10.2008 у даній справі позовні вимоги задоволені повністю, з ТОВ „Техенергобуд” стягнуто 768184,69 грн. заборгованості. Рішення суду мотивоване доведеністю з боку позивача факту поставки відповідачеві товару на загальну суму 768184,69 грн., за умови встановлення факту неоплати відповідачем згаданого товару. При цьому, суд посилаючись на вимоги статей 79, 165  ЦК УРСР  та статей 256, 261 Цивільного кодексу України визнав відсутніми підстави для застосування позовної давності до вимог позивача та відхилив заяву відповідача про застосування строків позовної давності до позовних вимог.

Відповідач -  ТОВ „Техенергобуд”, не погоджуючись із рішенням Господарського суду м. Києва від 3.10.2008р. у цій справі просить його скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

- посилаючись на вимоги статей 71, 76  ЦК УРСР  та ч. 5 статті 261 Цивільного кодексу України наголошував на тому, що суд І інстанції невірно визначив момент, з якого почався перебіг строку позовної давності.

- також судом не враховано приписи статті 14, ч. 2 статті 530  Цивільного кодексу України, статті 165 ЦК УРСР , оскільки виставлені позивачем рахунки-фактури, надані останнім відповідачеві, є вимогами про виконання зобов'язань з оплати, і відповідно такий обов'язок має бути виконаний протягом семи днів.

- наголошує на порушенні судом І інстанції вимог ч. 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України внаслідок незастосування судом позовної давності за заявою відповідача та задоволенні позову.

У додаткових поясненнях, поданих відповідачем у судове засідання 9.12.2008р., останній посилаючись на п. 24 Основних положень обліку матеріалів на підприємствах і будівництвах, лист Міністерства фінансів СРСР від 30.04.1974р. наголошує на тому, що рахунок-фактура (як і платіжна вимога) є розрахунковим документом, на підставі якого здійснюється оплата за поставлені товарно-матеріальні цінності, і відповідно до вимог статей 165 ЦК УРСР та 530 Цивільного кодексу України є вимогою про оплату вартості товару. Наведена позиція підтверджується залученими до пояснень постановами Вищого господарського суду України.

Позивач, відзив на апеляційну скаргу не надав, присутній у судовому засіданні представник ВАТ „Науково-виробниче підприємство „Більшовик”  усно заперечив щодо доводів апеляційної скарги та просив залишити без змін оспорювань рішення Господарського суду м. Києва від 3.10.2008р. у цій справі з мотивів у ньому викладених.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи заперечень на апеляційну скаргу, письмові пояснення сторін, колегія суддів встановила наступне:

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи Відкритим акціонерним товариством „Більшовик” (правонаступником якого є позивач – ВАТ „Науково-виробниче підприємство „Більшовик”) протягом 2001-2003 р.р. було поставлено відповідачу – ТОВ „Техенергобуд” партію товару загалом на суму 768184,69 грн. При цьому, судом І інстанції було встановлено, що поставки товарів здійснювалися по наказам (товарно-розпорядчим накладним), що видавалися позивачем відповідачу. Товари приймалися повноважними представниками

відповідача на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, що є документами суворої звітності.          

Факт поставки товари підтверджується залученими до матеріли справи копіями наказів, а саме:  позивач здійснив поставки товарів: 1. За наказом № 70 від  20.04.2001 року -Плівка, автопокришки на суму 10'404,44 грн.; 2. За наказом № 71, від 24.04.2001 року - Плівка, автопокришки на суму 13'740,06 грн. 3. За наказом № 75, від 26.04.2001 року - Плівка, автопокришки на суму 24'000,20 грн.; 4. За наказом № 85, від 16.05.2001 року – автошини на суму 14'400,00 грн.; 5. За наказом № 88, від 18.05.2001 року - автошини на суму 24'000,00 грн.; 6. За наказом № 90, від 23.05.2001 року - автошини на суму 94'409,41 грн.; 7, За наказом № 97,  від 1.06.2001 року -автошини на суму 11'400,12 грн.; 8. За наказом N° 102, від 14.06.2001року.- автошини на суму 19'000^р грн.; 9. За наказом № 114,  від 4.07.2001 року - автошини на суму 7'680,00 грн.; 10. За наказом № 118, від 10.07.2001 року - автошини на суму 4'800,00 грн.; 11. За наказом № 139, від 10.08.2001р.- автошини на суму 38'000,40 грн.; 12. За наказом № 137, від 10.08.2001 року -автошини на суму 98'610,57 грн.; 13. За наказом № 135, від 07.08.2001 року - автошини на суму 17'285,88 грн.; 14. За наказом № 156, від 17.09.2001 року - автошини на суму 6 227,28 грн.; 15. За наказом № 179, від 23.11.2001 року - Листи на суму Г866,02 грн.; 16. За наказом № 192, від 29.12.2001 року - автошини на суму 20'176,50 грн.; І?. За наказом № 191, від 25.12.2001 року - автошини на суму 26'388,00 грн.; 18. За наказом № 183, від 6,12.2001 року - автошини на суму 5'188,14 грн.; 19. За наказом № 194, від 29.12.2001 року - автошини на суму 5'188,07 грн.; 20. За наказом № 4, від 18.0і;2002року - автошини на суму 68'939,38 грн.; 21. За наказом № 5 від 21.01.2002 року -автошини на суму 60'407,10 грн.; 22. За наказом № 6, від 22.01.2002 року - автошини на суму 1'759,20 грн.; 23. За наказом № 14, від 31.01.2002 року - автошини на суму 84'117,36 грн.; 24. За наказом № 26, від 27.03.2002 року - автошини на суму 18'558,02 грн.; 25. За наказом № 5, від 29.03.2002 року - автошини на суму 1'152,00 грн.; 26. За наказом № 28, від 29.03.2002 року -автошини на суму 18'480,60 грн.; 27. За наказом № 29, від 29.03.2002 року - автошини на суму 69'800,04 грн.; 28. За наказом № 13, від 16.04.2003 року - Блоки на суму 2!205,70 грн.

На підтвердження факту приймання поставленого товару відповідачем, позивачем залучено до матеріалів справи довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, що є документами суворої звітності, а саме: довіреність КАЗ № 137585 від 12.04.01, довіреність КАЗ №137587 від 18.04.01, довіреність КАЗ № 137589 від 26.04.01, довіреність КАН №588707 від 16.05.01, довіреність КАН №588710 від 18.05.01, довіреність КАН №588711 від 23.05.01, довіреність КАН № 588723 від 1.06.2001р.; довіреність КАН № 588739 від 14.06.01, довіреність КАН №588758 від 04.06.01, довіреність КАН №588764 від 10.06.01, довіреність КАН№ 588777 від 10.08.01, довіреність КАН №588776 від 30.07:01, довіреність КАН №588788 від 06,08.01, довіреність КАН № 588843 від 17.09.2001р.; довіреність ЯДО №833647 від 23.11.01, довіреність ЯДО №833660 від 29.12.2001р. довіреність ЯДО №833656 від 24.12.01, довіреність ЯДО №833649 від 06.12.6і, довіреність ЯДО №833667 від 29.12.01, довіреність ЯДО № 833673 від 18.01.02, довіреність ЯДО №833675 від 21.01.2002р.;  довіреність ЯДО №833691 від 01.02.02, довіреність ЛАЙ №020855 від 25.03.02, довіреність ЛАЙ №020865 від 29.03.02, довіреність ЛАЙ №020864 від 29.03.02, довіреність ЯЖИ №059135від 11.04.03.

Наведені обставини щодо поставки позивачем товару на загальну суму

768184,69 грн. підтверджуються матеріалами справи та не заперечуються з боку відповідача. Докази оплати згаданого товару у матеріалах справи відсутні, доводів щодо оплати їх вартості відповідачем не наведено.

З залученого до матеріалів справи листа № 446-13 від 28.02.2008 р., скерованого на адресу ТОВ «Техенергобуд» (факт відправлення підтверджується фіскальним чеком „Укрпошти та описом вкладень у цінний лист) вбачається про  повідомлення позивачем ТОВ «Техенергобуд»  щодо поставки протягом 2001-2003 років товару на загальну суму 839297,30 грн. та перелічено накази, назва товару та суми поставки по кожній партії. У зв'язку із  неоплатою відповідачем згаданих товарів та непроведенням взаємозаліку за поставлені товари, позивач звернувся до відповідача із вимогою щодо оплати згаданих товарів на загальну суму 839 297,30 грн.

Відповідач, посилаючись на вимоги ч. 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України просив суд І інстанції застосувати позовну давність до вимог, які є предметом спору у даній справі та відмовити на цій підставі у задоволенні позову. Обґрунтовуючи свої доводи про пропуск позивачем позовної давності по вимогах щодо стягнення з нього заборгованості за поставлений протягом 2001-2003р.р. товару, відповідач залучив до матеріалів справи копії рахунків фактури (від 20.04.2001р. № 70, від 24.04.2001р. № 71, від 26.04.2001р. № 75, від 16.05.2001р. № 85, від 18.05.2001р. № 88, від 23.05.2001р. № 90, від 1.06.2001р. № 97, від 14.06.2001р. № 102, від 4.07.2001р. № 114, від 10.07.2001р. № 118, від 10.08.2001р. № 139, від 10.08.2001р. № 137, від 3.08.2001р. № 132, від 7.08.2001р. № 135, від 17.09.2001р. № 156, від 23.11.2001р. № 179, від 29.12.2001р. № 192, від 25.12.2001р. № 191, від 6.12.2001р. № 183, від 29.12.2001р. № 194, від 18.01.2002р. № 4, від 21.02.2002р. № 5, від 22.01.2002р. № 6, від 31.01.2002р. № 14, від 27.03.2002р. № 26, від 29.03.2002р. № 5, від 29.03.2002р. № 28, від 29.03.2002р. № 29, від 16.04.2003р. № 13.

Враховуючи п 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України яким встановлено, що до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільного кодексу України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності, слід наголосити, що правовідносини між позивачем та відповідачем виникли в період дії Цивільного кодексу УРСР, і відповідно  до підстав виникнення правовідносин поставки між сторонами та виконання зобов'язань сторін за здійсненими поставками товарів повинні застосовуватися норми Цивільного кодексу УРСР, а до наслідків виконання - норми Цивільного та Господарського кодексів України, які набрали чинності 01.01.2004 р.

Пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлює, що правила Цивільного кодексу про Позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством» що діяло: раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Приписами статті 71 ЦК УРСР 1963 року було передбачено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється в три роки. При цьому, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (76 ЦК УРСР).

Відповідно до вимог статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами 257 Цивільного кодексу України встановлена загальна позовна давність у три роки. При цьому, перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу яка його порушила (стаття 261 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 165 ЦК УРСР якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час.

Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.

Апеляційна інстанція визнає непереконливими доводи відповідача щодо визначення залучених ним рахунків-фактур у якості вимоги кредитора-позивача про оплату вартості товару в розумінні статей 165 ЦК УРСР та 530 Цивільного кодексу України з огляду на наступне:

Рахунок-фактура – це документ, який виписує продавець  для оплати покупцем товарно-матеріальних цінностей, що реалізуються, містить опис та ціну товарів (робіт, послуг).

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу  України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Із залучених відповідачем рахунків-фактур вбачається, що відправником  автошин є позивач, отримувачем – ТОВ „Техенергобуд”, визначено найменування, кількість та вартість товару, та зазначено мета поставки товару – взаємозалік, і відповідно згадані документи не можуть визнаватись вимогою про оплату поставленого позивачем товару. Окрім цього слід зауважити наступне: з залучених копій рахунків-фактур не вбачається коли саме вони були виставлені відповідачеві (отримані останнім).

На підтвердження неможливості визначення згаданих рахунків-фактур у якості вимоги про оплату, так само як і неможливості виникнення у позивача права на пред'явлення вимоги про їх оплату, що унеможливлювало для позивача звернення до суду за захистом своїх інтересів через 7 днів з дня їх виставлення,   свідчать наступні обставини:

Як було встановлено під час судового розгляду в суді І інстанції та підтверджується під час  розгляду справи в апеляційній інстанції, протягом 2000-2002р.р. між позивачем та відповідачем існували тривалі господарській взаємовідносини, зокрема: щодо поставки товару, надання відповідачем позивачеві послуг з виконання підрядних, будівельних робіт, послуги по авто навантаженню, тощо.

В подальшому, відповідачем заявлялись до позивача ряд грошових вимог про сплату заборгованості за поставлений позивачу товар та надані послуги протягом 2000-2002р.р. загалом суму 691758,04 грн.

ВАТ „Науково-виробниче підприємство „Більшовик” відмовляючи ТОВ «Техенергобуд» оплатити згадану заборгованість, посилався на проведене між контрагентами зарахування однорідних зустрічних вимог шляхом поставки відповідачу товарів протягом 2001-2003 рр. Згадані доводи заявлялись ВАТ „Науково-виробниче підприємство „Більшовик” у якості заперечень щодо заявлених вимог ТОВ «Техенергобуд» у суді.

З залучених до матеріалів справи рішень у справах №13/618-31/404, № 22/3, № 22\4 господарського суду м. Києва вбачається, що відповідач -  ТОВ «Техенергобуд» починаючи з 3.11.2004р. ( справа № 13/618-31/404) та протягом 2007р. (справи № 22/3, № 22\4), звернувся до суду із вимогою до ВАТ „Науково-виробниче підприємство „Більшовик” про стягнення з останнього заборгованості за надані послуги та поставлений товар.

Вимоги відповідача про стягнення боргів з позивача у згаданих  справах  були задоволені, та стягнуто з позивача грошові кошти:

- 632878,04 грн. основного боргу, 135367,21 грн. збитків від інфляції, 40612,16грн. 3% річних, 34941,48 грн. штрафу  (рішення господарського суду м. Києва від 14.12.06 р. у справі №13/618-31/404,  28.02.07 р. набрало законної сили).

- 6400 грн. (рішення господарського суду м. Києва від 20.12.07 р.  у справі № 22/3, 24.06.08 р. набрало законної сиди).

- 52480 грн. (рішення господарського суду м. Києва від 20.12.07 р. у справі № 22\4 24.06.08р. набрало законної сили).    

Зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи те, що  ВАТ „Науково-виробниче підприємство „Більшовик” здійснив відповідачеві протягом 2001-2003р.р. поставку товару на загальну суму 768184,69 грн. згідно наказів на відпуск матеріалів (копії у справі) у яких зазначено мета „взаємозалік”, та виставлених рахунків-фактур із зазначенням „взаємозалік” апеляційна інстанція погоджується з висновком господарського суду м. Києва у цій справі, що позивач дізнався про порушення свого права саме під час розгляду у господарському суді позовних вимог відповідача (починаючи з 28.02.2007р. – набрання законної сили рішення у справі №  13/618-31/404), і  

відповідно з цього терміну (вступу в силу рішень судів, за якими з позивача на користь відповідача було стягнуто борги по вимогах, що є однорідними та зустрічними з вимогами, що є предметом цього позову) у позивача виникає право на позов та починається перебіг строку позовної давності.  

З огляду на викладене, відсутні правові підстави для висновку щодо пропуску з боку позивача строку позовної давності по заявлених позовних вимогах у цій справі згідно приписів статей 71, 76  ЦК УРСР  та ч. 5 статті 261 Цивільного кодексу України.

Доводи апелянта щодо порушення судом І інстанції вимог ч. 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України внаслідок незастосування судом позовної давності за заявою відповідача визнаються апеляційною інстанцією безпідставними.

Згідно приписів ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.  

У зв'язку із  неоплатою відповідачем отриманих товарів на загальну суму 768184,69 грн. та непроведенням взаємозаліку за поставлені товари, позивач звернувся до відповідача із вимогою щодо оплати згаданих товарів (лист № 446-13 від 28.02.2008 р.)

З огляду на викладені обставини, за умови встановлення відсутності пропуску строку позовної давності з боку позивача, позовні вимоги останнього є обґрунтованими та правомірними, і відповідно підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав задоволення позову, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги апеляційної скарги щодо скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою господарського суду м. Києва від 19.09.2008р. у цій справі, слід зауважити, що  п. 4 резолютивної частини рішення від 3.10.2008р, згадані заходи були скасовані.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 ГПК України. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд  –

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Техенергобуд” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 3.10.2008р. у справі № 12\274 залишити без змін

2.          Справу № 12\274 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Ропій  Л.М.

 Судді                                                                                          Буравльов С.І.

                                                                                          Попікова  О.В.

 18.12.08 (відправлено)