Постанова

від 10.02.2009 по справі 12/274

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

12/274

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 10 лютого 2009 р.                                                                                    № 12/274  

Колегія  суддів  Вищого господарського суду України  у складі:

Головуючого  судді                                              Кузьменка М.В.,

суддів                                                                       Васищака І.М.,

                                                                                  Палій В.М.,

розглянувши            касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергобуд" на  постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2008р. та рішення господарського суду м. Києва від 03.10.2008р.

у  справі                     №12/274 господарського суду м. Києва

за позовом                 Відкритого акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик"

до відповідача          Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергобуд"

про                              стягнення 768 184,69грн.

за участю представників:

ВАТ "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" –Михалюк К.О.; Сухомлин А.О.;

ТОВ "Техенергобуд" –Гринчук О.Ю.

в с т а н о в и л а :

Відкрите акціонерне товариство "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом та просило суд стягнути з відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергобуд" 768 184,69грн. заборгованості за поставлену протягом 2001-2002рр. продукцію.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що зазначений товар поставлений відповідачу на умовах взаємозаліку, однак, залік однорідних зустрічних вимог не відбувся. 28.02.2008р. відповідачу направлена вимога про оплату такого товару, яка протягом встановленого семиденного строку виконана ним не була (т.1 а.с.2-5).

Відповідач у справі – ТОВ "Техенергобуд" у відзиві на позов, не оспорюючи факту поставки продукції, просить застосувати строк позовної давності (т.1 а.с.83-86,118-119).

До прийняття рішення по суті заявлених вимог, позивачем подано клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Мотивуючи подане клопотання, позивач вказує на те, що поставка зазначеної продукції планувалась з метою проведення у подальшому взаємозаліку, у зв'язку з чим вимоги щодо оплати такого товару ВАТ "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" вважало погашеними внаслідок зарахування їх з вимогами відповідача щодо оплати ВАТ "Науково-виробниче підприємство" коштів за виконані підрядні роботи. Між тим, як стверджує позивач, ТОВ "Техенергобуд" більш ніж через три роки звернулося з вимогою виконати зобов'язання з оплати  підрядних робіт, які внаслідок заліку з вимогами ВАТ "Науково-виробниче підприємство "Більшовик"  про оплату поставленої продукції відповідачем вважало погашеними  (т.1 а.с.202-203).

Рішенням господарського суду м. Києва від 03.10.2008р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду першої інстанції, з ТОВ "Техенергобуд" на користь ВАТ "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" стягнуто 768 184,69 грн. заборгованості (т.1 а.с.209-214).

Задовольняючи заявлені вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- позивач поставив відповідачу продукцію, зобов'язання з оплати якої протягом семиденного строку з дня направлення йому вимоги не виконані;

- вимоги позивачем заявлені з урахування строку позовної давності, який не закінчився.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2008р. рішення господарського суду  м. Києва від 03.10.2008р. залишено без змін (т.2 а.с.63-69).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ "Техенергобуд" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а у задоволенні позову відмовити.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням норм матеріального та процесуального права (т.2 а.с.72-75).

 Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає  задоволенню з наступних підстав.

Під час вирішення спору у даній справі судом першої інстанції та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, встановлено, що позивачем у період з квітня 2001р. по квітень 2003р.  поставлявся товар в асортименті, кількості та цінах, зазначених у наказах на відпуск. Всього, як встановили суди, відповідачу поставлено товар на суму 768 784,69грн.

Спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати переданого товару протягом семи днів з моменту пред'явлення йому вимоги про виконання.

Вирішуючи спір у даній справі по суті та переглядаючи прийняте рішення в апеляційному порядку, суди першої та апеляційної інстанції не встановили, що між сторонами щодо поставки такого товару був укладений договір у письмовій  формі.

Разом з тим, відповідно до ст.153 ЦК УРСР (чинному на момент здійснення поставок), договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

За змістом ст.41 ЦК УРСР, договір є видом угоди.

За змістом ст.44 ЦК УРСР, договір між сторонами у даній справі мав бути укладений у письмовій формі. Однак, згідно ст.45 ЦК УРСР, недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише у разі, якщо такий наслідок прямо зазначено у законі.

Так, в силу ст.46 ЦК УРСР, недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (ст.44  ЦК УРСР), не тягне за собою недійсність угоди, крім випадків, встановлених законом, а лише  позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків.

Разом з тим, факт існування між сторонами відносин з поставки товару підтверджений наданими сторонами письмовими доказами, зокрема: наказами на відпуск, у яких зазначено найменування продукції, її кількість, ціна та є підпис одержувача; довіреностями, виданими  відповідачем на отримання такої продукції; рахунками-фактурами. Зазначеним письмовим доказам судами надана оцінка у відповідності з ст.43 ГПК України у сукупності з іншими, зібраними у справі доказами.

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку про існування між сторонами відносин з поставки продукції.

Виконання зобов'язань з оплати поставленої продукції згідно доданих до матеріалів справи наказів на відпуск є предметом спору у даній справі.

Під час вирішення спору по суті заявлених вимог, відповідачем не надано доказів виконання відповідного зобов'язання  або його припинення.

В силу ст.161 ЦК УРСР (чинному на момент здійснення поставок), зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.165 ЦК УРСР, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. При цьому, боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.

Такий же обов'язок визначений і діючими на момент звернення до суду з позовом та порушення зобов'язання відповідачем  нормами.

Так, відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

В силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. При цьому, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судами встановлено, що строк виконання зобов'язання з оплати поставленої продукції сторонами визначений не був. При цьому, позивач звернувся з вимогою про оплату такої продукції лише 28.02.2008р.

Враховуючи, що відповідна вимога у строк, встановлений ч.2 ст.530 ЦК України, виконана відповідачем не була, суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, посилання скаржника на те, що фактично вимогою про виконання зобов'язання з оплати продукції є рахунки-фактури, які видані йому позивачем одночасно з передачею продукції правильно відхилені судом першої інстанції. Так, як встановлено судами, відповідні рахунки містять посилання та те, що відповідна продукція поставлена в рахунок проведення взаєморозрахунків (який не відбувся), тобто не містять строку та вимоги про оплату такої продукції.

Оскільки вимога про виконання  зобов'язання з оплати поставленої продукції, направлена відповідачу лише у лютому 2008р. і  мала бути виконана відповідачем протягом 7 днів, суди дійшли правильного висновку про те, що строк позовної давності позивачем не пропущено, виходячи з наступного.

В силу ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.5 ст.261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.  При цьому, за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання; якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (також див. п.26 листа ВГСУ від 07.04.2008р. №01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України").

Таким чином, початок позовної давності за заявленими позивачем вимогами розпочав свій перебіг після закінчення семиденного строку, який встановлений ч.2 ст.530 ЦК України, для виконання вимоги про виконання зобов'язання, що направлена позивачем відповідачу 28.02.2008р.

За таких обставин, постанова Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2008р., якою залишено без змін рішення господарського суду м.Києва від 03.10.2008р., прийнята з урахуванням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів                                           

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2008р. у справі №12/274 господарського суду м. Києва   залишити без змін, а касаційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергобуд" –без задоволення.

Головуючий  суддя                                                        Кузьменко М.В.

Судді                                                                                  Васищак І.М.    

                                                                                            Палій В.М.