Постанова

від 09.10.2012 по справі 9/5005/17014/2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2012 р. Справа № 9/5005/17014/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Хандуріна М.І. суддів:Білошкап О.В. Погребняка В.Я.

розглянувши касаційну скаргуУправління Пенсійного фонду України в Самарському районі м. Дніпропетровська на рішення та постановугосподарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2011 року Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.06.2012 року У справі№ 9/5005/17014/2011 господарського суду Дніпропетровської області за позовом доВідкритого акціонерного товариства "Дніпропетровський м'ясокомбінат" Управління Пенсійного фонду України в Самарському районі м. Дніпропетровська проРозірвання договору оренди будинку та зобов'язання повернути будівлю за участю представників сторін:

позивач -не з'явився,

відповідач -Коваль О.В., довіреність № 3473/09-13 від 06.07.2012 року,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2011 року ліквідатор Відкритого акціонерного товариства "Дніпропетровський м'ясокомбінат" (далі - позивач) М.А. Гришин звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Самарському районі м. Дніпропетровська про розірвання договору оренди будинку від 05.04.2004 року та зобов'язання відповідача повернути позивачу будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2012 року у справі № 9/5005/17014/2011 (суддя -Подобєд І.М.) позов задоволено. Визнано розірваним договір, укладений 05.04.2004 року щодо оренди будівлі загальною площею 581,2 кв. м., що знаходить за адресою49022, АДРЕСА_1 з моменту набрання рішенням законної сили. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Самарському районі м. Дніпропетровська повернути позивачу будівлю загальною площею 581,2 кв. м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.06.2012 року у справі № 9/5005/17014/2011 (головуючий суддя -Тищик І.В., суддя -Верхогляд Т.А., суддя -Білецька Л.М.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2012 року у справі № 9/5005/17-14/2011 залишено без змін, а апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Самарському районі м. Дніпропетровська - без задоволення.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Управління Пенсійного фонду України в Самарському районі м. Дніпропетровська (далі - відповідач) звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2012 року у справі № 9/5005/17014/2011 та Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.06.2012 року у справі № 9/5005/17014/2011 скасувати, за змістом касаційної скарги в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.770 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), ст.ст.43, 49 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.09.2012 року касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Самарському районі м. Дніпропетровська прийнято до провадження, розгляд касаційної скарги призначено на 25.09.2012 року.

В судове засідання 25.09.2012 року з'явився уповноважений представник відповідача, представник позивача в судове засідання не з'явився.

Розгляд справи було відкладено до 09.10.2012 року.

В судове засідання 09.10.2012 року з'явився уповноважений представник відповідача, представник позивача в судове засідання не з'явився

Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувані рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2012 року та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.06.2012 року у справі № 9/5005/17014/2011 підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.04.2004 року між Відкритим акціонерним товариством "Дніпропетровський м'ясокомбінат" ("Орендодавець") та Управлінням Пенсійного фонду України в Самарському районі м. Дніпропетровська ("Орендар") укладено Договір оренди будинку (далі -Договір), відповідно до умов якого "Орендодавець" передав "Орендарю" у строкове платне користування будинок загальною площею 581,2 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Право власності позивача на нерухоме майно, яке є предметом оренди, підтверджено рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2008 року у справі № 27/41-08, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.10.2008 року.

Порядок передачі об'єкта в орендне користування визначений розділом 3 Договору.

Згідно п.4.1. Договору строк орендного користування складає 20 років з моменту прийняття об'єкта, що орендується за актом здачі-прийняття.

Судами встановлено, що 09.04.2004 року комісія з представників позивача і відповідача провела обстеження об'єкта передачі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 За актом приймання-передачі від 09.04.2004 року об'єкт був переданий відповідачу для договірного використання.

Згідно п.5.1. Договору розмір орендної плати за весь об'єкт, що орендується в цілому складає 1 (одна) грн. за 1 (один) календарний рік орендного користування.

Орендна плата сплачується в безготівковому порядку на поточний рахунок "Орендодавця" наперед не пізніше 20 квітня кожного наступного року оренди.

Розділом 10 Договору встановлено, що він розірванню в односторонньому порядку не підлягає, за винятком випадків, коли одна із сторін систематично порушує умови Договору і свої зобов'язання за Договором.

Судами встановлено що на час розгляду справи позивач визнаний банкрутом, і відносно нього відкрита ліквідаційна процедура у справі № Б 26/10/06 згідно постанови господарського суду Дніпропетровської області від 05.09.2006 року, що обумовлює припинення господарської діяльності. Ухвалою від 11.10.2011 року строк ліквідаційної процедури продовжено до 11.04.2012 року.

В порушення умов пп.5.1-5.3 і 7.1 Договору, відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання з внесення орендної плати, внаслідок чого станом на 01.11.2011 року у нього виникла заборгованість у сумі 4,00 грн. за 2007-2010 роки.

За висновком господарського суду першої інстанції, позивачем доведено як настання істотних змін обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору оренди, передбачених ч.ч.1 і 2 ст.652 ЦК України (з зв'язку з банкрутством позивача), так і порушення відповідачем умов договору оренди.

Господарським судом першої інстанції взято до уваги і те, що позивач в особі ліквідатора листом № 68/646-11 від 26.08.2011 року повідомив позивача (за текстом рішення) про відмову від договору найму, а також просив звільнити орендоване приміщення на умовах розділу № 8 договору оренди. Зазначене свідчить про те, що договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Переглядаючи рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2012 року у справі № 9/5005/17014/2011 в апеляційному порядку, Дніпропетровський апеляційний господарський суд погодився з висновком господарського суду першої інстанції щодо наявності підстав для розірвання Договору у зв'язку з настанням істотних змін обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору оренди (банкрутство позивача), так і у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору. Апеляційний господарський суд зазначив також, що недотримання позивачем порядку досудового врегулювання спору не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог; заходи досудового врегулювання господарського спору в силу ч.1 ст.5 ГПК України застосовуються сторонами за домовленістю між собою, тоді як договір оренди умови про обов'язкове застосування заходів досудового врегулювання не містить; факт завершення чи не завершення господарської діяльності відповідача (за текстом постанови) не впливає на предмет спору, не змінює його правових підстав та не є підставою для скасування рішення суду, рівно як і той факт, що з розірванням договору оренди відповідач може залишитися без належного приміщення. Посилання відповідача на сплату заборгованості по орендній платі також не являється підставою для скасування оспорюваного рішення, оскілки сплату боргу відповідач здійснив після ухвалення рішення господарським судом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для розірвання договору оренди, вважає такий висновок передчасним, зробленим без встановлення всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. В силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Ст.611 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов'язання, у тому числі і розірвання договору.

Як вірно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди, відносини за яким регулюються параграфом 5 ГК України "Оренда майна та лізинг" та главою 58 ЦК України "Найм (оренда)".

Згідно з ч.3 ст.291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому ст.188 цього Кодексу.

Ст.783 ЦК України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

При цьому повинні враховуватися приписи ч.2 ст.651 ЦК України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом; а також приписи ст.652 ЦК України, якою передбачено зміну або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин.

Відповідно до ч.2 ст.781 ЦК України договір найму припиняється у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до господарського суду з позовом про розірвання договору оренди будинку, позивач в якості підстав позову посилався на те, що:

- обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору, істотно змінилися, оскільки на час звернення до суду відносно позивача здійснюється ліквідаційна процедура у справі про банкрутство, а відтак, наявні умови, передбачені ч.2 ст.652 та ч.2 ст.781 ЦК України;

- відповідач не виконує свого обов'язку по оплаті орендної плати, що є істотним порушенням умов Договору -п.2 ст.651 ЦК України;

- листом від 26.08.2011 року за вих. № 68/646-11 позивач повідомив відповідача про відмову від договору оренди будинку у зв'язку з невнесенням наймачем плати за користування майном більш ніж три місяці підряд, що є спеціальним способом розірвання договору на підставі ст.782 ЦК України, якою врегульовано розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити таке.

Ч.1 ст.652 ЦК України, в тому числі на підставі якої пред'явлено даний позов, передбачено, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Ч.2 ст.652 ЦК України встановлено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин (в даному випадку банкрутство позивача), а з наявністю чотирьох умов, визначених ч.2 ст.652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

В позовній заяві позивач посилався на наявність одночасно чотирьох умов для розірвання спірної угоди, визначених ч.2 ст.652 ЦК України, вказуючи на те, що в теперішній час обставини функціонування позивача як підприємства-банкрута суттєво змінилися.

Разом з тим, задовольняючи позов про розірвання договору оренди з посиланням на ч.2 ст.652 ЦК України господарський суд першої інстанції наявність одночасно чотирьох умов для розірвання спірної угоди, визначених ч.2 ст.652 ЦК України не встановив, доказів у розумінні ст.33 ГПК України, які б підтверджували дані обставини та визначені законом умови не навів.

Апеляційний господарський суд обставин, які б підтверджували одночасну наявність чотирьох умов для розірвання договору оренди, визначених ч.2 ст.652 ЦК України, також не встановив.

Щодо посилань позивача на триваюче провадження у справі про банкрутство, а відтак наявність підстави припинення договору найму, передбаченої ч.2 ст.781 ЦК України, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.104 ЦК України юридична особа припиняється у результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам -правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Порядок самоліквідації юридичної особи встановлений ст.ст.105, 110, 111 ЦК України, порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою господарського суду Дніпропетровської області від 05.09.2006 року у справі № Б26/10/06 ВАТ "Дніпропетровський м'ясокомбінат" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Гришина М.А.

Відповідно до ст. 4 1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закон про банкрутство).

Виходячи з вимог ст.5 вказаного Закону, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України.

Згідно ч.1 ст.4 Закону про банкрутство до боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства:

розпорядження майном боржника;

мирова угода;

санація (відновлення платоспроможності) боржника;

ліквідація банкрута.

Згідно ст.1 Закону про банкрутство ліквідація -припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Судами встановлено, що на час звернення з позовом ліквідаційна процедура щодо банкрута триває, що підтверджується ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2011 року у справі № Б26/10/06, якою строк ліквідаційної процедури продовжено до 11.04.2012 року.

Нормами Закону про банкрутство передбачено, що судова процедура ліквідації завершується, зокрема, прийняттям господарським судом ухвали про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, при цьому, якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи -банкрута; якщо ж майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів і може продовжувати свою підприємницьку діяльність (ч.ч.2, 3 ст.32 Закону про банкрутство).

З наведеного вище вбачається, що господарськими судами ототожнено ліквідацію як спосіб припинення юридичної особи та ліквідацію як одну з судових процедур банкрутства, яка може і не завершитися ліквідацією юридичної особи; судами належним чином не досліджувалося питання про необхідність продажу саме спірної будівлі, а не іншого майна банкрута для задоволення вимог кредиторів; та з урахуванням приписів ст.770 ЦК України не обґрунтовано неможливість зміни власника речі, переданої у найм, без розірвання договору оренди.

Таким чином, господарський суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, не мав правових підстав для застосування ст.652 ЦК України при розірванні договору оренди.

Згідно з ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критерію, що встановлений абзацом другим вищенаведеної норми закону. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Також критерієм істотного порушення закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому, мається на увазі не лише грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Господарськими судами попередніх інстанцій зроблено висновок, що оскільки відповідач не сплачував орендну плату, то такі дії відповідача свідчать про істотне порушення умов Договору відповідачем, а отже позивач був значною мірою позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору.

Однак, судами не взято до уваги, що відповідно до умов Договору розмір орендної плати за весь об'єкт, що орендується, в цілому складає 1 (одна) грн. за 1 (один) календарний рік орендного користування; не надано оцінки тому, чи завдається позивачу несплатою 1 грн. орендної плати за 1 рік орендного користування така шкода, внаслідок завдання якої [шкоди] позивач значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору; судами не надано оцінки доводам відповідача про те, що загальна сума видатків Пенсійного фонду на ремонтні роботи орендованої будівлі протягом дії договору склала 982 884,50 грн., та чи була сторонами передбачена можливість зарахування цих видатків в рахунок орендної плати.

Таким чином, господарський суд першої інстанції не мав правових підстав і для застосування ч.2 ст.651 ЦК України при розірванні договору оренди, оскільки доказів на підтвердження зазначених обставин не навів.

При цьому, відсутні передумови для застосування ч.2 ст.651 ЦК України, як підстави розірвання в судовому порядку договору у зв'язку з несплатою орендних платежів, оскільки ч.3 цієї статті, так само як і ст.782 цього Кодексу встановлює для таких випадків право на односторонню відмову від договору.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, 26.06.2011 року за вих. № 68/646 позивачем на адресу відповідача направлено повідомлення про відмову від договору оренди будинку.

Відповідно до ч.3 ст.652 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відносно договорів найму (оренди) законом передбачено такий порядок, а саме згідно до ст.782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Визначена ст.782 ЦК України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця.

Таким чином, пред'явлення позову про дострокове розірвання договору оренди з мотивів невнесення орендної плати не відповідає способам захисту цивільних прав наймодавця (постанова Вищого господарського суду України від 01.03.2011 року справі № 5002-23/3532-2010).

Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене ч.1 ст.782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як внесення орендної плати (постанова Верховного суду України 08.05.2012 року у справі № 5021/966/2011).

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 року № 15-рп/2002 (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Норми ст.188 ГК України та ст.11 ГПК України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору.

Згідно зі ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом

Наведені вище порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, і як наслідок розгляд в судовому процесі обставин справи не видається визнати повним та об'єктивним.

Відповідно до ч.2 ст.111 5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

За приписами ч.2 ст.111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 , 111 12 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Самарському районі м. Дніпропетровська задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2011 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.06.2012 року у справі № 9/5005/17014/2011 скасувати.

Справу № 9/5005/17014/2011 передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий М.І.Хандурін

Судді О.В. Білошкап

В.Я. Погребняк