Ухвала

від 16.10.2012 по справі 13/548

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2012 року м. Київ К-27743/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2009 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2010 року

у справі № 13/548

за позовом Закритого акціонерного товариства «Лада Україна»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2010 року, адміністративний позов Закритого акціонерного товариства «Лада Україна»(позивач) до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001552310/0 від 14 липня 2008 року, № 0001562310/0 від 14 липня 2008 року, № 0001211710/2 від 05 грудня 2008 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Святошинському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2009 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2010 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ЗАТ «Лада Україна»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року, за результатами якої складено акт № 116/23-60/31167711 від 02 липня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001552310/0 від 14 липня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 365 974,00 грн. (182 987,00 грн. -основний платіж, 182 987,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), № 0001562310/0 від 14 липня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 208 200,00 грн. (138 800,00 грн. -основний платіж, 69 400,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0001211710/2 від 05 грудня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників в розмірі 15 728,55 грн. (5 242,85 грн. -основний платіж, 10 485,70 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум згідно з договором № 010505 ООО-ЛУ від 01 травня 2005 року, укладеним між ЗАТ «Лада Україна»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Прага Авто», та договором № 001/72 від 03 березня 2005 року, укладеним між ЗАТ «Лада Україна»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лада».

Крім того, відповідач під час проведення перевірки дійшов висновку про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат вартості послуг мобільного зв'язку в роумінгу.

Також, встановлено порушення ЗАТ «Лада Україна»підпункту «г» підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4, пункту 7.1 статті 7, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, підпункту 9.12.2 пункту 9.12 статті 9, підпункту «а»пункту 17.2 статті 17, підпунктів «а», «б»пункту 19.2 статті 19 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 889-IV) з огляду на неутримання та неперерахування податку з доходів фізичних осіб з вартості послуг мобільного зв'язку в роумінгу, а також з доходу, виплаченого на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за надані послуги, та доходу, перерахованого на туристичну фірму «Еліс-Турс»за проживання ОСОБА_4, оскільки, ним до авансового звіту не додано відповідний рахунок за проживання.

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

При цьому, відповідно до пункту 5.11 статті 5 Закону № 334/94-ВР установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, необхідність укладення договорів № 010505 ООО-ЛУ від 01 травня 2005 року та № 001/72 від 03 березня 2005 року обумовлена відсутністю у позивача достатньої кількості постійно працюючих робітників, які могли б освоїти обсяги роботи, що є наслідком фінансово-господарської діяльності ЗАТ «Лада-Україна».

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем укладено ряд зовнішньоекономічних договорів, відповідно до умов яких ЗАТ «Лада Україна»придбавало автомобілі Шевроле-Нива у суб'єктів Російської Федерації. При цьому, вказані контракти від імені ЗАТ «Лада Україна»укладено в особі генерального директора ОСОБА_5, перебування якого за межами митної території України підтверджується дослідженими судами копіями листків паспорту.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку про правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість в охоплений перевіркою період.

Також, є обґрунтованими доводи судів про те, що, оскільки, витрати з оплати вартості послуг мобільного зв'язку в роумінгу пов'язані з веденням господарської діяльності позивача, то їх вартість не слід вважати додатковим благом ОСОБА_5 в розумінні Закону № 889-IV та, відповідно, оподатковувати податком з доходів фізичних осіб.

Відповідно до підпункту 4.3.25 пункту 4.3 статті 4 Закону № 889-IV до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається дохід (прибуток), одержаний самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку) відповідно до закону.

При цьому, Законом № 889-IV не передбачено обов'язку платника податків вимагати у контрагентів копії Свідоцтва про їх державну реєстрацію , Свідоцтва про сплату єдиного податку, платіжних документів про сплату єдиного податку або авансових платежів податку з доходів фізичних осіб.

Згідно з пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі -Інструкції), підприємство, що відряджає працівника у відрядження за кордон, забезпечує його грошовими коштами для здійснення поточних витрат під час службового відрядження (авансом) в національній валюті держави, до якої відряджається працівник, або у вільно конвертованій валюті.

В свою чергу, положення Інструкції не забороняють підприємству витрати, пов'язанні з відрядженням (проїзд, харчування, проживання тощо), оплачувати в безготівковій формі.

Так, судами встановлено, що ЗАТ «Лада Україна»в період з 28 грудня 2005 року по 30 грудня 2005 року та в період з 14 січня 2006 року по 16 січня 2006 року направляло у відрядження до м. Мукачево ОСОБА_4, перебування якого в готелі «Стар»підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 471 та № 473, складеними від імені туристичної фірми «Еліс-Турс»та ЗАТ «Лада Україна».

При цьому, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що, оскільки, оплату за проживання проведено в безготівковій формі, то особа, яка була у відрядженні, не понесла відповідних витрат на проживання, а тому необхідність додавати рахунок за проживання до авансового звіту відсутня.

Крім того, висновком судово-економічної експертизи № 1020 від 10 квітня 2009 року, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз у даній адміністративній справі, встановлено, що доводи акту перевірки № 116/23-60/31167711 від 02 липня 2008 року про заниження позивачем податку на прибуток, податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб документально та нормативно не підтверджуються.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.