Постанова

від 18.06.2012 по справі 2-а-1910/09

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №2-а-1910/09 Головуючий у суді у 1 інстанції - Демченко О.С. Номер провадження 22-а/1890/11775/12 Суддя-доповідач - Ведмедь Категорія - 99

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2012 року м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ адміністративного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Ведмедь Н. І.,

суддів - Левченко Т. А., Семеній Л. І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2

на постанову Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 17 березня 2009 року

у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Глухівському районі

про зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу, -

встановила:

08 січня 2009 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що йому як дитині війни у 2006-2008 роках не виплачувалась щомісячна державна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, а з 2008 року виплачувалась в розмірі меншому, чим передбачено законом. Просила зобов'язати відповідача нарахувати недоплачену їй допомогу за 2006-2008 роки в сумі 3726 грн. 70 коп. та поновити строк для звернення до суду.

Оскаржуваною постановою суду позов залишено без задоволення.

У апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити її вимоги.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду -скасуванню з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із законодавчої неврегульованості механізму реалізації положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та відсутності у позивача права на виплату їй надбавки до пенсії як дитині війни саме в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, а тому вважав не порушеним її право на пенсійне забезпечення в цій частині і таким, що не підлягає судовому захисту.

Однак з такими висновками суду повністю погодитись не можна з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що позивач отримує пенсію за віком та відноситься до категорії громадян, яким згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" встановлено статус дитини війни.

Статтею 6 Закону України №2195-ІV "Про соціальний захист дітей війни"(у редакції від 18 листопада 2004 року, яка діяла до прийняття Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", тобто чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року №489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" з урахуванням статті 111 вказаного Закону дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було зупинено на 2007 рік.

Статтею 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 № 6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), пункт 12 статті 71 та стаття 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".

Відповідно до п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України"текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"було викладено в новій редакції, згідно якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким були внесені зміни до тексту ст.6 Закону "Про соціальний захист дітей війни" щодо зменшення розміру надбавки до пенсії дітям війни.

Зазначені рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними, вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

Разом з цим, у силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково зазначив про те, що право у позивача на отримання такого підвищення не виникло за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року.

Виходячи з приписів ч.2 ст. 152 Конституції України та дат ухвалення рішень Конституційним Судом України, колегія суддів вважає, що відповідач був зобов'язаний нараховувати та сплачувати позивачці у періоди з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішень щодо неконституційності п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" щодо призупинення на 2007 рік дії ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та п/п 2 п.41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", ці норми втратили чинність, застосуванню не підлягали, а тому не було встановлених законом обмежень щодо застосування ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Посилання відповідача на те, що розмір державної соціальної допомоги, що виплачується дітям війни, було врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", безпідставні, оскільки згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами, і Закон має вищу юридичну силу ніж постанова уряду.

Є необґрунтованими і не можуть бути підставою для відмови в позові і доводи відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, про неврегульованість механізму реалізації положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та про відсутність визначення поняття "мінімальна пенсія за віком".

Вихідним критерієм обрахунку доплати до пенсії дітям війни є мінімальна пенсія за віком. На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-ХІV, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, при визначенні розміру підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, визначений ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Будь-яких інших нормативно-правових актів, які б визначали механізм вирахування мінімальної пенсії за віком або встановлювали її розмір, немає. Вказівка у ч. 3 ст. 28 вказаного Закону про застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою цієї статті, тільки стосовно визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком.

Посилання відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, на відсутність фінансування передбаченого Законом України "Про соціальний захист дітей війни" підвищення пенсії є необґрунтованими, оскільки управління Пенсійного фонду України як орган державної влади не може посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання покладених на нього зобов'язань, встановлених ст. 46 Конституції України та законами України. Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не можуть бути взяті до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом даного спору. Проблеми надання бюджетних коштів управлінню Пенсійного фонду для виконання покладених на нього обов'язків у справі цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядалися.

Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення про Пенсійний фонд України і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного Положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" рішення щодо призначення, донарахування, перерахунок пенсії приймаються його територіальними органами за місцем проживання пенсіонерів. Згідно з пп. 7 п.2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, управління відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші соціальні виплати відповідно до чинного законодавства.

Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті позивачеві доплати до пенсії, передбаченої законом, покладено на відповідача, і суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що позивач не має права на перерахунок пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, а бездіяльність відповідача щодо не нарахування і нездійснення підвищення пенсії позивачеві за вказані періоди є протиправною.

Безпідставним є також висновок суду першої інстанції про можливість нецільового використання коштів Пенсійного фонду України, оскільки з цього приводу не ставилось питання про ухвалення рішення щодо проведення виплат з власних джерел фінансування Пенсійного фонду України.

В той же час колегія суддів вважає неможливим зобов'язувати відповідача нарахувати позивачці конкретні суми.

Відповідно до статей 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю.

Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд може визнати такі дії відповідача протиправними та зобов'язати відповідача діяти відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити конкретні суми, чим фактично виконав би повноваження, покладені на відповідача.

Щодо посилань відповідача у запереченнях на ст. ст. 99, 100 КАС України, то колегія суддів вважає що позивач пропустив строк звернення до суду з поважних причин, а тому на підставі ст. 102 КАС України він підлягаю поновленню. При цьому колегія суддів, враховує похилий вік позивача, а також те, що позивач не повинен стежити за внесенням будь-яких змін в діючому законодавстві, відповідно, перевіряти правомірність дій суб'єкта владних повноважень при виконанні ним своїх обов'язків, покладених Державою, що в свою чергу свідчить про поважність причин пропуску ним звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни».

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вбачає порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому вважає за необхідне на підставі п.4 ч.1 ст.202 КАС України скасувати постанову місцевого суду та постановити нову, якою частково задовольнити позовні вимоги позивача, а саме: за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, без визначення конкретних сум, які підлягають стягненню на користь позивача.

Відповідно до частини 2 ст. 19 Конституції України суб'єкт владних повноважень, здійснюючи свої владні управлінські функції, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У разі зміни, після прийняття рішення судом, розміру та порядку виплати пенсій, припинення участі застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, орган влади повинен діяти відповідно до чинного законодавства, не допускаючи за подібних обставин порушень на які звертав увагу суд.

Керуючись ст.ст.195, 197, п.3 ч.1 ст.198, ст.ст.202, 205, 207 КАС України, Законом України "Про внесення змін до розділу XII "Прикінцеві положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо передачі справ, пов'язаних із соціальними виплатами", колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 17 березня 2009 року в даній справі скасувати.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Глухівському районі щодо не нарахування і невиплати щомісячної державної соціальної допомоги.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Глухівському районі здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 відповідно до вимог ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та провести їй відповідні виплати за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, за виключенням сум фактично проведених виплат.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -