Рішення

від 23.10.2012 по справі 5021/1285/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.10.12 Справа № 5021/1285/12.

за позовом: Приватної фірми «Сумизовніштранс», м. Суми

до відповідача: Державної податкової інспекції у м. Суми

про стягнення 118 069 грн. 48 коп.

Суддя Джепа Ю. А.

За участю представників сторін:

від позивача: Нізамієв Р. В.

від відповідача: Шульга М. В. (довіреність № 25932/9/10-008 від 04.07.2012 р.)

При секретарі судового засідання Сугоняко Н. В.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 16.10.2012 р. по 23.10.2012 р.

Суть спору: позивач просить суд стягнути з відповідача 118 471 грн. 34 коп. заборгованості з яких: 104 029 грн. 50 коп. основної суми боргу, відповідно до договорів «Про зберігання безхазяйного майна, що переходить у власність держави» від 29.06.2011 р. № 06/24-2011 та від 11.07.2011 р. № 06/24-2011; 991 грн. 84 коп. - 3% річних; 13 450 грн. 00 коп. витрат по зберіганню, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

16.10.2012 року за № 1/1 до суду подано лист, відповідно до якого, позивач зменшує позовні вимоги та просить стягнути з відповідача на свою користь 104 029 грн. 50 коп. основної суми боргу; 589 грн. 98 коп. - 3% річних; 13 450 грн. 00 коп. витрат по зберіганню, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Суд, враховуючи право позивача до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог, приймає подану заяву до розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог з урахуванням зменшення розміру заявлених до стягнення 3% річних.

16.10.2012 року за № 51696/9/10-008 відповідач надав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що проти позову заперечує.

Представник відповідача в судове засідання надав також додатковий відзив на позовну заяву, в якому просить в задоволенні позову відмовити за його безпідставністю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши повноважних представників сторін, оцінивши надані докази, господарський суд встановив:

29.06.2011 р. за № 06/24-2011 та 11.07.2011 р. за № 06-1/24-2011 між позивачем та відповідачем було укладено договори «Про зберігання безхазяйного майна, що переходить у власність держави», за умовами яких замовник зобов'язався передати на зберігання, а виконавець прийняти та зберігати майно, передане згідно актів опису і попередньої оцінки майна № 06/24-016 від 29.06.2011 р. та № 06-1/24-016 від 11.07.2011 р., а саме лакофарбову продукцію в асортименті і в упаковках.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема Постанови Харківського апеляційного господарського суду по справі № 5021/521/12 між тими ж сторонами, на виконання умов зазначених договорів, вказана продукція була передана замовником та прийнята виконавцем на зберігання за актами прийому-передачі майна № 06/24-016 від 29.06.2011 р. та № 06-1/24-016 від 11.07.2011 р., що підтверджується і листом ДПІ в м. Суми від 11.07.2011 р. № 55346/9/24-009.

Площа складу, зайнятого під зберігання майна фактично становила 223 м. кв. Майно було завезене на склад виконавця 18,19,20,24 травня та 11.07.2011 року.

Загальна кількість лакофарбових виробів, згідно акту, становить 11574 банки та 38889 банок загальною вагою 81600 кг та вартістю (за актами опису та попередньої оцінки) 289 170 грн. 41 коп.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно з п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 р. № 18 не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус.

У рішенні від 25.07.2002 р. в справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Свідченням виконання сторонами вищезазначених договорів є протокол інвентаризаційної комісії від 05.02.2012 р. Факт зберігання не заперечується і представниками сторін.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини, що регулюються ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажедавцем), і повернути її поклажедавцеві у схоронності.

Згідно з положеннями статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажедавцем вимоги про її повернення.

Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажедавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажедавця забрати цю річ в розумний строк.

З матеріалів справи вбачається, що власник спірного майна, яке було отримано на зберігання ПФ «Сумизовніштранс» за актами № 06/24-016 від 29.06.2011р. та № 06-1/24-016 від 11.07.2011 р. від ДПІ в м. Суми, вирішив спір щодо права власності на вказане майно в судовому порядку.

Рішенням господарського суду Сумської області від 17.11.2012 р. у справі 5021/1654/2011, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.01.2012 р., було визнано право власності на спірну лакофарбову продукцію за ТОВ «Хімрегіон».

На виконання зазначеного рішення 04.05.2012 р. Державна податкова інспекція в м. Суми звернулася до позивача з листом про повернення майна, яке знаходиться на зберіганні законному власнику.

З матеріалів справи вбачається, що майно, яке знаходилося на зберіганні, було повернуто на підставі акту приймання-передачі від 20.05.2012 р.

Отже, фактично зберігання відбулось з 29.06.2011 р. по 04.05.2012 р. При цьому саме з 29.06.2011 р. було зайнято складської площі в розмірі 223 кв. м. Наступна лакофарбова продукція, що додатково передавалась на зберігання за договором від 11.07.2011 р., розміщувалась на цьому ж складі поверх перших партій (другим шаром), тобто займана площа не змінилась, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі та не заперечувалось представниками сторін в судовому засіданні.

Відповідно до положень чинного законодавства, зокрема ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

У відповідності до п. 3.1. Договорів оплата послуг виконавця здійснюється після реалізації майна. Вартість послуг по зберіганню майна складає 1,50 грн. за 1 м. кв. за добу незалежно від терміну зберігання.

Отже, за умовою договорів термін зберігання майна на складі позивача, й відповідно строк внесення плати за зберігання, обмежений подією - реалізацією майна ДПІ.

Згідно з ч. 2 ст. 946 Цивільного кодексу України якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати.

З матеріалів справи вбачається, що зберігання припинилося у зв'язку із поверненням майна власникові за рішенням суду, тобто через обставину, за яку зберігач не відповідає.

Відповідно до ч. 4 статті 946 Цивільного кодексу України установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

З матеріалів справи вбачається, зокрема п. 1.9 Статуту Позивача передбачено, що підприємство створене з метою одержання прибутку шляхом здійснення підприємницької діяльності.

Положеннями укладених між сторонами Договорів, а саме п. 3.1 передбачена плата за зберігання майна у розмірі 1,50 грн. за 1 кв. м. за добу, тобто договори зберігання, укладені між позивачем та відповідачем, є оплатними.

Посилання відповідача на Постанову Кабінету Міністрів України № 1340 від 25.08.1998 р. «Про порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним» та на «Порядок відшкодування витрат, пов'язаних з транспортуванням, зберіганням, експертною оцінкою, сертифікацією, знищенням конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави та кошти від реалізації якого надходять до державного бюджету», затвердженого Наказом МФУ, ДПАУ та ДМСУ від 02.04.1999 р. № 96/168/197 та зареєстрованого в МЮУ 24.04.1999 р. за № 253/3546 як на підставу звільнення ДПІ від оплати послуг із зберігання відповідно до умов укладених між сторонами справи договорів, господарський суд вважає необґрунтованими, оскільки зазначені нормативні акти передбачають право передання майна для зберігання іншим організаціям за договорами, а також визначають порядок відшкодування витрат, і не вказують на безоплатність зберігання майна за такими договорами.

Крім того, зазначення відповідачем, того, що при виконанні спірних договорів зберігач (позивач) зобов'язаний дотримуватись положень вищезазначених нормативних актів, суд також вважає безпідставним, оскільки посилання в договорах на ці нормативні акти міститься лише в зазначенні сторін, які уклали договір, зокрема визначаючи, на підставі яких актів діє керівник ДПІ (тобто на підставі чого він уповноважений укладати відповідні договори), а безпосередньо в умовах договорів, в тому числі й тих, що встановлюють порядок оплати, відсутні будь-які посилання на положення вказаних нормативних актів.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. ст. 526, 629 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідач не виконав зобов'язання з оплати вартості наданих послуг по зберіганню майна. Таким чином, на час звернення до суду заборгованість відповідача перед позивачем щодо оплати послуг по зберіганню майна становить 104 029 грн. 50 коп. (223 кв. м складської площі * 311 діб* 1,5 грн.).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки відповідач доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань не надав, господарський суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 104 029 грн. 50 коп. за надані послуги по зберіганню майна правомірними, обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми понесених витрат на зберігання у сумі 13450 грн., які складаються з витрат на транспортування майна до складських приміщень та вантажно-розвантажувальні роботи (послуги кари), суд відмовляє в їх задоволенні, оскільки п. 2.2.1.Договорів передбачають, що виконавець зобов'язаний забезпечити власними силами транспортування та інші необхідні дії у відношенні прийнятого майна до винесення відповідного рішення по ньому.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Відповідач всупереч вищезазначеним статтям Цивільного кодексу України та всупереч умовам укладених договорів не виконав свої зобов'язання щодо оплати вартості наданих послуг по зберіганню майна, у зв'язку з чим позивач 09.08.2012 р. надіслав на адресу відповідача лист-вимогу, що міститься у матеріалах справи.

Розмір 3 % річних, враховуючи при визначенні періоду нарахування передбачений ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України семиденний строк виконання боржником грошового зобов'язання, складає 589 грн. 98 коп. за період з 16.08.2012 р. по 23.10.2012 р., тому господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ч. 21 п. 1 ст. 21 Закону України «Про судовий збір» Державна податкова служба України та її територіальні органи звільняються від сплати судового збору.

В той же час, відповідно до ч.4 п.5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Враховуючи зменшення позовних вимог, сплаті підлягає судовий збір в розмірі 2361 грн. 39 коп. (2% від суми позову).

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 2092 грн. 19 коп. відшкодування витрат останнього зі сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 6, 526, 625, 627, 629, 936, 938, 946 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 35, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державної податкової інспекції в м. Суми (40000, м. Суми, Покровська площа, 2, код 21102740) на користь Приватної фірми «Сумизовніштранс» (40000, м. Суми, вул. Воровського, 21а, оф. 3, код 24002073) 104 029 грн. 50 коп. основного боргу, 589 грн. 98 коп. - 3% річних, 2092 грн. 19 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 26 жовтня 2012 року.

Суддя (підпис) Ю. А. Джепа