Постанова

від 28.03.2013 по справі 5021/1285/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2013 року Справа № 5021/1285/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.(доповідач) суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скаргиПриватної фірми "Сумизовніштранс" на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 20.12.12 у справі№5021/1285/12 за позовомПриватної фірми "Сумизовніштранс" доДержавної податкової інспекції у місті Сумах простягнення 118069,48 грн Розпорядженням Секретаря другої судової палати від 26.03.13 для розгляду даної справи призначено колегію суддів: Добролюбова Т.В. - головуючий, Гоголь Т.Г., Швець В.О.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: не з'явилися, проте, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги;

від відповідача: Шульга М.В. - за дов. від 04.07.12.

Приватною фірмою "Сумизовніштранс" у серпні 2012 року заявлений позов, з урахуванням змін, про стягнення з Державної податкової інспекції у місті Сумах 104 029,50 грн - плати за зберігання, 589,98 грн - 3% річних та 13 450,00 грн - витрат на зберігання. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що між ним та відповідачем укладено два договори про зберігання безхазяйного майна, що переходить у власність держави від 29.06.11 №06/24-2011, від 11.07.11 №06-1/24-2011, за умовами яких позивачеві на зберігання передано лакофарбову продукцію. Позивач вважав, що має право на пропорційну частину плати за зберігання у відповідності до частини 2 статті 946 Цивільного кодексу України. Разом з цим, позивач наголошував на тому, що ним понесені і додаткові витрати, пов'язані зі зберіганням цієї продукції, які просив відшкодувати на підставі статті 947 Цивільного кодексу України. При цьому, позивач посилався також на приписи статей 6, 526, 625 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України. Рішенням господарського суду Сумської області від 23.10.12, ухваленим суддею Джепа Ю.А., позовні вимоги задоволено частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 104 029,50 грн - плати за зберігання та 589,98 грн - 3% річних. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зберігання припинилось через обставину за яку зберігач не відповідає, тому визнав наявною підставу для стягнення 104 029,50 грн плати за зберігання та 3% річних. В частині вимог про стягнення 13450,00 грн - витрат на зберігання судом відмовлено, оскільки пунктом 2.2.1 договору позивач власними силами зобов'язався забезпечити транспортування та інші необхідні дії відносно прийнятого майна. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 526, 625, 627, 629, 936, 938, 946 Цивільного кодексу України.

Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Шевель О.В. -головуючий, Афанасьєва В.В., Гребенюк Н.В., постановою від 20.12.12, перевірене рішення у справі скасував в частині задоволених позовних вимог та повністю відмовив у задоволені позову. Суд апеляційної інстанції визнав помилковим не врахування місцевим судом положень Постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.98 №1340 "Про порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, та розпорядження ним" та Порядку відшкодування витрат, пов'язаних з транспортуванням, зберіганням, експертною оцінкою, сертифікацією, знищенням конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави та кошти від реалізації якого надходять до державного бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України 02.04.99 N 96/168/197, якими передбачено відшкодування витрат на зберігання виключно після реалізації майна.

Приватна фірма "Сумизовніштранс" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати повністю, а рішення у справі просить залишити в силі. Отже, фактично скаржник не погоджується з відмовою у стягненні 104 029,50 грн плати за зберігання та 589,98 грн 3% річних. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення апеляційним судом приписів статей 8, 129 Конституції України, статті 2 Закону України "Про судоустрій України", частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 42, 44 Господарського кодексу України та неправильне застосування частини 2 статті 946 Цивільного кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України №1340 від 25.08.98 "Про порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, та розпорядження ним", Порядку відшкодування витрат, пов'язаних з транспортуванням, зберіганням, експертною оцінкою, сертифікацією, знищенням конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави та кошти від реалізації якого надходять до державного бюджету. Скаржник не погоджується з висновком суду про те, що здійснення оплати послуг зі зберігання поставлено в залежність виключно від реалізації майна. На думку скаржника, апеляційним судом не визначено правової кваліфікації відносин сторін, не досліджено фактів установлених місцевим судом, залишено поза увагою лист ТОВ "Хімрегіон" і тієї обставини, що на момент укладення спірних договорів податковій вже було відомо про власника майна. Скаржник вказує також на постанову апеляційного суду від 18.07.12 у іншій справі №5021/521/12.

Від Державної податкової інспекції у місті Суми відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне. Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі, зокрема, Постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.98 №1340, яким затверджено "Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним", між Приватною фірмою "Сумизовніштранс" - виконавцем і Державною податковою інспекцією у місті Суми - замовником, укладено два договори від 29.06.11 №06/24-2011 та від 11.07.11 №06-1/24-2011 "Про зберігання безхазяйного майна, що переходить у власність держави", за умовами яких виконавець зобов'язався прийняти та зберігати майно, передане згідно з актами опису та попередньої оцінки майна, а саме лакофарбову продукцію в асортименті і в упаковках. Судами також установлено, що рішенням господарського суду Сумської області від 17.11.11 у іншій справі 5021/1654/2011, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.01.12, встановлено власника переданого позивачеві на зберігання майна, тобто установлено, що лакофарбова продукція не є безхазяйним майном. Судами також установлено, що згідно з актом від 04.05.12 спірне майно було повернено зі зберігання відповідачеві для подальшої передачі власникові. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Приватної фірми "Сумизовніштранс" про стягнення з Державної податкової інспекції у місті Суми 104 029,50 грн - плати за зберігання, 589,98 грн - 3% річних та 13 450,00 грн - витрат на зберігання. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори. Згідно зі статтею 936 цього ж Кодексу, за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності. На взаємовідносини сторін за договором зберігання поширюються також положення Цивільного кодексу України, якими врегульовані відносини з надання послуг. Згідно зі статтею 901 названого Кодексу одна сторона, виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони, замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно з приписами статті 903 названого Кодексу, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. З матеріалів справи убачається, що правовою підставою для стягнення 104 029,50 грн плати за зберігання, позивачем визначено статтю 946 Цивільного кодексу України, за приписами якої плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання; якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Отже, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором. Відповідно до частини 1 статті 626 цього Кодексу, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Статтею 627 Цивільного кодексу України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі статтею 628 вказаного Кодексу зміст договору становлять умови, пункти, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Дослідивши повторно усі обставини справи суд апеляційної інстанції установив, що пунктом 3.1 названих договорів сторони визначили порядок проведення розрахунків, а саме, погодили, що оплата послуг виконавця здійснюється після реалізації майна. Отже, умовами договорів сторони поставили проведення оплати послуг виконавця в залежність від реалізації майна. Як установлено апеляційним судом, реалізації майна, переданого позивачеві на зберігання, не відбулось. Водночас, апеляційним судом враховано і те, що рішенням господарського суду Сумської області від 23.05.12 у іншій справі №5021/521/12, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.12, Приватній фірмі "Сумизовніштранс" відмовлено у позові про зміну умов пунктів 3.1 в частині проведення розрахунків. Разом з цим, необхідними умовами для відшкодування витрат, зокрема, пов'язаних зі зберіганням майна, зазначеного в Постанові Кабінету Міністрів України від 25.08.98 №1340, якою затверджено "Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним" і затвердженого на виконання цієї постанови "Порядку відшкодування витрат, пов'язаних з транспортуванням, зберіганням, експертною оцінкою, сертифікацією, знищенням конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави та кошти від реалізації якого надходять до державного бюджету" є перехід вказаного майна у власність держави та його реалізація. Як установлено апеляційним судом, спірна продукція не перейшла у власність держави через повернення її власникові. За таких установлених обставин, висновок апеляційного суду про відсутність підстав для стягнення плати за зберігання, а відтак і нарахованих на цю суму 3% річних, визнається правомірним. Доводи, викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установленого апеляційним судом та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відповідно до частини 2 вказаної статті касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. З огляду на те, що порушень чи неправильного застосування апеляційним судом норм чинного законодавства не виявлено, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.12.12 у справі №5021/1285/12 залишити без змін.

Касаційну скаргу Приватної фірми "Сумизовніштранс" залишити без задоволення.

Головуючий Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець