Ухвала

від 24.10.2012 по справі 2а-222/08

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2012 р. Справа № 10699/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Гуляка В.В., Судової-Хомюк Н.М.,

за участю секретаря судового засідання Ігнатович Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Личаківського районного суду м. Львова від 06 червня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівської міської ради, Департаменту містобудування Львівської міської ради, Управління земельних ресурсів м. Львова, третя особа: ОСОБА_1 про скасування наказів, ухвали сесії ,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулася в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Львівської міської ради, департаменту містобудування Львівської міської ради, управління земельних ресурсів м. Львова, третьої особи ОСОБА_1 в якому просила визнати частково недійсним та скасувати накази департаменту землеустрою та планування забудови міста № 421 від 20.10.1998р. в частині передачі у власність ОСОБА_3 частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 23.69 кв.м. та № 108 від 04.05.1999р. в частині передачі у власність ОСОБА_1 частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 23,69 кв.м., визнати частково недійсною та скасувати ухвалу сесії Львівської міської ради № 434 від 09.12.1999 р. в частині передачі у власність ОСОБА_1 частини земельної ділянки площею 23.69 кв.м., визнати частково недійсним та скасувати Акт про право приватної власності на землю №049977 від 29.02.2000 р. в частині передачі спірної земельної ділянки, та усунути перешкоди в її користуванні.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2008 року позовні вимоги в частині визнання частково недійсним та скасування Акту про право приватної власності на землю №049977 від 29.02.2000 р. в частині передачі спірної земельної ділянки, та усунення перешкод в її користуванні виділено в окреме провадження.

Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 06 червня 2008 року позовні вимоги задоволено, визнано частково недійсним та скасовано наказ департаменту землеустрою та планування забудови міста № 421 від 20.10.1998р. в частині передачі у власність ОСОБА_3 частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 23.69 кв.м. (5,75 м. х 4.12 м.) розташованої на проїзді з вул. Кошової у м. Львові до будинку АДРЕСА_2 та № 108 від 04.05.1999р. в частині передачі у власність ОСОБА_1 частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 23,69 кв.м. (5,75 м. х 4.12 м.) розташованої на проїзді з вул. Кошової у м. Львові до будинку АДРЕСА_2, визнано частково недійсною та скасовано ухвалу сесії Львівської міської ради № 434 від 09.12.1999 р. в частині передачі у власність ОСОБА_1 частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 23.69 кв.м. (5,75м. х 4.12м.). розташованої на проїзді з вул.. Кошової у м. Львові до будинку АДРЕСА_2.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, вважає постанову суду першої інстанції незаконною.

В апеляційній скарзі зазначає, що земельна ділянка площею 600 м.кв. під будівництво будинку АДРЕСА_1 була відведена рішенням Львівського міськвиконкому №321 від 10.03.1954 року. В той же час земельна ділянка під будівництво будинку АДРЕСА_2 була відведена тільки у 1956 році, а отже проектування спільного проїзду з будинком НОМЕР_1 не могло бути. Тому суду слід було критично оцінити рішення Львівського міськвиконкому №966 від 22.09.1960 року в якому зазначається, що при виділенні земельних ділянок під будівництво індивідуальних будинків по вул. Кошовій було запроектовано дві ділянки НОМЕР_2 та НОМЕР_1 з спільним заїздом.

Не враховано судом і того, що рішення Львівського міськвиконкому №321 від 10.03.1954 року про відведення земельної ділянки площею 600 м.кв. не відмінено і не змінено, частина земельної ділянки під спільний проїзд не вилучалась. А отже висновок суду про те, що рішення Львівського міськвиконкому №321 від 10.03.1954 року частково змінено рішенням Львівського міськвиконкому №966 від 22.09.1960 року є помилковим.

Не враховано також судом першої інстанції і те, що користування спільним проїздом могло бути врегульоване встановленням земельного сервітуту.

Крім того помилковим є висновок суду першої інстанції про необхідність узгодження меж земельної ділянки з ОСОБА_2, оскільки остання земельну ділянку не приватизувала і та перебуває у власності держави.

Також суд тільки виключно на одних поясненнях позивачки зробив висновок про те, що річний строк позовної давності не пропущено, бо про приватизацію земельної ділянки ОСОБА_2 стало відомо лише в 2006 році. Останній достовірно було відомо про спірні накази та ухвалу сесії міської ради. Більше того, позивачка користувалась своїм проїздом з вул. Тракт Глинянський, звідки проходять усі комунікації.

З огляду на наведене просить скасувати постанову суду першої інстанції та винести нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є співвласником будинку АДРЕСА_2, для обслуговування якого їй надана відповідна земельна ділянка, третя особа ОСОБА_1 є власником суміжного будинковолодіння по АДРЕСА_1. Рішенням виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 10.03.1954 р. № 321 ОСОБА_5 передано у користування земельну ділянку площею 600 кв. метрів по АДРЕСА_1 під будівництво та обслуговування житлового будинку. Рішенням виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 22.09.1960 № 966 скоректовано межі земельної ділянки ОСОБА_5 шляхом відрізки території проїзду площею 19.4 кв.м., яку при винесенні меж земельної ділянки НОМЕР_2 в натурі було помилково включено у відвід наданої йому у користування земельної ділянки. Рішення виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 22.09.1960 р. № 966 не оскаржувалось та є чинним на даний час. Рішенням Червоноармійського районного народного суду м. Львова від 15.12.1988р. залишеним в силі ухвалою судової колегії в цивільних справах Львівського обласного суду від 24.07.1989 р. зобов'язано ОСОБА_3. ОСОБА_6. ОСОБА_2 - власників на той момент будинку по АДРЕСА_1. не чинити перешкод в користуванні проїздом до будинків АДРЕСА_2 та демонтувати ворота на проїзді зі стовпами, провести ремонт вигрібної ями з укріпленням перекриття для можливого проїзду з вантажем вантажних автомобілів, цим же рішенням підтверджено технічну неможливість забезпечити проїзд до будинковолодіння АДРЕСА_2 іншим чином, зокрема. із вул. Тракт Глинянський у м. Львові.

З огляду на це суд першої інстанції правильно вважав, що спірна земельна ділянка рішенням виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 22.09.1960 № 966 була залишена у спільному користування для забезпечення проїзду до будинковолодінь АДРЕСА_2.

В даній спірній ситуації судом першої інстанції правильно враховано, що згідно ч. ч. 5-7 ст. 17 Земельного кодексу України, чинній на час прийняття міською радою ухвали, передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу. Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо). Згідно п. 5 ст. 40 згаданого вище ЗК України власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані не порушувати права власників інших земельних ділянок і землекористувачів, у тому числі орендарів.

Судом першої інстанції встановлено, що оскаржувані накази та ухвала в частині передачі у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки прийняті без врахування вище згаданих рішень судів від 1988-1989 р.р. та рішення виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 22.09.1 960 р. № 966. Підставою для прийняття оскаржуваних правових актів індивідуальної дії, зокрема, наказу департаменту землеустрою та планування забудови міста № 421 від 20.10.1998р. яким вирішено передати у власність ОСОБА_3 земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 600 кв.м., є рішення виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 10.03.1954 р. № 321 без зазначення, що таке було частково змінено рішенням виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 22.09.1960 р. № 966. а також викопіювання з поверхового плану м. Львова від 22.09.1997р. у якому містяться неточні дані, зокрема, відсутня вказівка на наявність суміжного землеволодіння по АДРЕСА_2, на місці якого позначено розташування фруктових садів.

З огляду на викладене суд першої інстанції правильно вважав, що наказ департаменту землеустрою та планування забудови міста № 421 від 20.10.1998р. та прийняті в подальшому на його основі наказ департаменту землеустрою та планування забудови міста № 108 від 04.05.1999р., яким вирішено переоформити право приватної власності на земельну ділянку площею 600 кв.м. зі спадкодавця ОСОБА_3 на ОСОБА_1 та ухвала сесії Львівської міської ради № 434 від 09.12.1999р., якою затверджено згаданий наказ, прийняті без врахування зазначених вище обставин, на підставі неточних даних, що свою чергу призвело до порушення права позивача, як законного землекористувача, на користування спільним проїздом до будинковолодінь АДРЕСА_1.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що згідно копії Державного акту на право приватної власності на землю від 29.02.2000 р. Серії IV-ЛВ № 049977, виданого на підставі ухвали сесії Львівської міської ради № 434 від 09.12.1999 р., частина проїзду передана у власність третій особі ОСОБА_4 та становить площу 23.69 кв.м. (5.75м.Х4.12м.). Межі суміжних землеволодінь із землекористувачем земельної ділянки по АДРЕСА_2 не погоджувалися, а на плані зовнішніх меж земельної ділянки між позначками від Г до В відсутня вказівка на землекористувача будинку АДРЕСА_2. Натомість зазначено, що дана земельна ділянка належить до земель міськземфонду.

В даній спірній ситуації судом першої інстанції правильно враховано, що згідно ст. 22 ЗК України (в редакції чинній на час прийняття спірних актів) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Згідно Інструкції «Про порядок передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам», затвердженої Державним комітетом по земельних ресурсах № 10 від 15 лютого 1993 року земельні ділянки передаються у власність громадянам після встановлення і узгодження зовнішніх меж земельних ділянок, а згідно п.1.10 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 квітня 1993 р. № 28 у переліку технічної документації, необхідної при складанні державних актів передбачено обов'язкову наявність матеріалів погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками землі і землекористувачами.

Судом першої інстанції правильно зазначено, що ці вимоги Інструкцій та ЗК України не були враховані, бо межі суміжних землеволодінь НОМЕР_2 та АДРЕСА_2 при оформленні державного акту на право приватної власності на землю ві 29.02.2000 р. Серії ІУ-ЛВ № 049977 не погоджувались, позивач не знала і не могла знати про порушення її прав та законних інтересів при прийнятті оскаржуваних рішень суб'єктів владних повноважень, і протилежного судом першої інстанції не встановлено, а відтак суд прийшов до підставного висновку, що позивач не пропустила строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вірно вказав, що згідно ст. 44 ЗК України (в редакції чинній на час прийняття спірних актів) порушені права власників земельних ділянок і землекористувачів підлягають поновленню, згідно ч. 3 ст. 152 чинного ЗК України одним із способів захисту прав громадян на земельні ділянки є визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Тому суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що позовні вимоги заслуговують на увагу.

Керуючись ч.3 ст. 160, ч. 4 ст. 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Личаківського районного суду м. Львова від 06 червня 2008 року у справі № 2а-222/08 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді В.В. Гуляк

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст ухвали виготовлений 29.10.2012 року