Постанова

від 16.04.2009 по справі 2а-222/08

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

     16 квітня 2009

року                                                                                                            

справа № 2а-222/08

                   Колегія 

суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого,

судді  Сафронової    С.В. (доповідача)

суддів

                                Поплавського В.Ю.

                                  Уханенка         С.А.

при

секретарі         Кондратової    Ю.Д.

розглянувши в порядку письмового провадження

в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду

України в Новомиколаївському районі Запорізької області на постанову

Новомиколаївського районного суду Запорізької області  від 24 грудня 2008 року

у адміністративній справі №

2а-222/08 за позовом ОСОБА_1до Управління

Пенсійного фонду України в Новомиколаївському районі Запорізької області про

поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та

нарахування недоплаченої щомісячної 

державної соціальної допомоги як дитині війни за 2006-2007 роки, - 

В с т а н о в и л а 

:

 Постановою Новомиколаївського районного суду

Запорізької області  від 24 грудня 2008

року позов ОСОБА_1 задоволено частково та зобов'язано Управління Пенсійного

фонду України в Новомиколаївському районі Запорізької області здійснити

позивачці нарахування надбавки, передбаченої ст.6 Закону України «Про

соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за

віком за період з 05 грудня по 31 грудня 2007 року

В апеляційній скарзі Управління

Пенсійного фонду України в Новомиколаївському районі Запорізької області

посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права,

просить скасувати постанову Новомиколаївського районного суду Запорізької

області 24.12.2008 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на законодавчому

рівні у 2007 році не було визначено розміру мінімальної пенсії за віком, який

застосовується для обчислення підвищення пенсії особам зі статусом «дитини

війни», а мінімальний розмір пенсії за віком у розмірі прожиткового

рівня, може застосовуватися виключно для визначення розміру пенсій, призначених

згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування» <nau://ukr/1058-15> № 1058 від 09.07.2003 року та на осіб,

які підпадають під дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»

<nau://ukr/2195-15|st6> не розповсюджується. Також вказує на те, що фінансування виплат за Законом  України «Про соціальний захист дітей

війни»  проводиться із державного

бюджету, а не із бюджету Пенсійного фонду України, тому відповідач не вбачає

будь-яких порушень законодавства в своїх діях.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції оскаржено відповідачем лише

з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального

права і потреби у повторному дослідженні доказів й дослідження нових доказів чи

уточнення обставин за допомогою пояснень учасників адміністративного процесу

немає, а також з огляду на викладене в апеляційній скарзі клопотання про

розгляд справи у відсутності його представника - колегія суддів визнала за

доцільне розглянути апеляційну скаргу у даній адміністративній справі в порядку

письмового провадження Разом з тим, сторони по справі повідомлені належним

чином про час, день а місце розгляду справи

Постанова суду першої інстанції

щодо відмови ОСОБА_1 у задоволені 

частини вимог - позивачкою по справі не оскаржувалася, але відповідно до

ч.1 ст.195 КАС України з огляду на встановленні під час апеляційного

провадження порушення, допущені судом першої 

інстанції, колегія суддів визнала за необхідне вийти за  межі доводів апеляційної скарги

При перегляді справи в

апеляційному порядку колегією суддів встановлено, що предметом спору по цій

справі є право позивачки на отримання у 2006-2007 р.р. передбаченого ст.6

Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у

розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, та захист цього права від

порушень з боку органів пенсійного фонду, які проявлені у вигляді бездіяльності

суб'єкта владних повноважень, уповноваженого державою на надання визначених

Законом  України «Про соціальний захист

дітей війни» № 2195-IV від 18.11.2004 р. пільг.

Право позивачки на оскарження

рішень, дій та бездіяльності відповідача безпосередньо до суду, тобто без

попереднього звернення позивачки з заявами чи скаргами до відповідача,

передбачено ст.10 вказаного Закону Про соціальний захист дітей війни» та ст.4,

ст.6, п.1 ч.1 ст.17 КАС України

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачка народилася уІНФОРМАЦІЯ_1 році, і

відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №

2195-IV від 18.11.2004 р., який набрав чинності з 01.01.2006 року, позивачка

набула статус «дитини війни», що відповідно надає їй права на отримання пільг

та державної соціальної підтримки, встановлених цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи

та не заперечується відповідачем, позивачка перебуває на обліку в Управлінні

Пенсійного фонду України в Новомиколаївському районі Запорізької області, яким

у період у 2006 - 2007 р.р. їй не призначалося, не нараховувалося та не

виплачувалося підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про

соціальний захист дітей війни» № 2195-IV від 18.11.2004 р.(далі - Закон №

2195-IV від 18.11.2004 р.)

Правильним та обґрунтованим колегія суддів вважає  висновок суду про відсутність підстав для

задоволення позову ОСОБА_2 в частині зобов'язання відповідача перерахувати та

виплатити їй суму недоотриманого підвищення до пенсії за 2006 року та з

01.01.2007 року до 09.07.2007 року, оскільки, у зазначений період часу діяли

положення Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», який не

визнавався неконституційним та є чинним до наступного часу, та положення Закону

України «Про державний бюджет України на 2007 рік», що зупиняли дію ст.6 Закону

№ 2195-IV від 18.11.2004 р.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині зобов'язання

відповідача здійснити нарахування передбаченого ст.6 Закону № 2195-IV від

18.11.2004 р. підвищення до пенсії, суд першої інстанції спираючись на

положення ст.46 Конституції України, ст.7 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р. та

Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 р. № 8-рп/2006 (справа про

рівень пенсії і щомісячного довічного утримання), прийшов до висновку про

неможливість звуження змісту права позивачки на гарантований державною

соціальний захист та обов'язку держави в особі відповідача по справі

забезпечити належний матеріальний рівень позивачки, яка має статус «дитини

війни».

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду

першої інстанції в частині підтвердження права позивачки на отримання

щомісячного підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону № 2195-IV від

18.11.2004 р, та вважає такі висновки суду законними і обґрунтованими, оскільки

це право позивачки підтверджено Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп

від 09.07.2007 р., яким визнані неконституційним положення п.12 ст.71 та ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007

рік» <nau://ukr/489-16|st71>, що

призупиняли на 2007 рік дію ст.6

Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р

Відповідно до ч.2 ст.150

Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить:

офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З питань,

передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є

обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути

оскаржені.

Враховуючи, що вказане рішення Конституційного суду

України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді

ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень

статті зазначеного закону, що визнані неконституційними, суд першої інстанції

правильно вирішив про обов'язок відповідача нарахувати позивачці державну

соціальну підтримку у розмірі, встановленому статтею 6  Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що суд

першої інстанції правильно обговоривши у мотивувальній частині постанови

обов'язок відповідача нарахувати і здійснити виплату щомісячного підвищення до

пенсії позивачки у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, водночас у

резолютивній частині рішення не точно сформулював вирази норми Закону, якою він

керувався при прийнятті постанови, та не повно виклав висновки по суті вимог,

що в свою чергу може перешкодити виконанню судового рішення та реальному

поновленню прав позивачки

Оскільки висновки суду за позовними вимогами є приписами,

що підлягають безумовному виконанню сторонами та третіми особами, суд посилаючись

на матеріальну норму права не повинен був перефразовувати її зміст, тобто

зобов'язувати відповідача нарахувати позивачці надбавку, замість  вказівки на підвищення пенсії, як про це

зазначено у ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»

<nau://ukr/2195-15|st6>, в редакції чинній на час виникнення спірних

правовідносин.

Судове

рішення має бути категоричним, тобто повинне дати таку відповідь на позовні

вимоги, яка б зняла невизначеність у взаємовідносинах між сторонами спору. Це

завдання суду забезпечується шляхом закріплення у резолютивній частині постанови

ясного і однозначного за формулюванням способу її виконання.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за

віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першої статті 28

Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»

<nau://ukr/1058-15/>, іншого нормативно-правового акту, який би визначав

цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Враховуючи

приписи зазначеної у попередньому абзаці норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне

пенсійне страхування» <nau://ukr/1058-15/> та положення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»

<nau://ukr/2195-15|st6>, якою встановлено право особи зі статусом «дитина

війни» на отримання щомісячного підвищення

до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, колегія суддів

вважає, що відповідач зобов'язаний призначати,

нараховувати та виплатити позивачці підвищення до пенсії на 30 відсотків

мінімальної пенсії за віком, виходячи із розміру встановленого у липні-вересні

2007 р. мінімального розміру пенсії за віком в сумі 406 грн. та у жовтні-грудні

2007 р. мінімального розміру пенсії за віком в сумі 411 грн.

          За таких обставин, колегія суддів

задля забезпечення принципу визначеності та конкретності судового рішення

вважає, що резолютивна частина постанови по цій справі повинна містити вказівку

на розрахунок підвищення до пенсії з урахуванням розміру мінімальної пенсії за

віком, встановленої на час виплат у липні-грудні 2007 року, що відповідно

забезпечить відновлення порушеного права позивачки.

Доводи апеляційної скарги про неможливість застосування

до спірних правовідносин розміру мінімальної пенсії за віком, оскільки це

суперечить вимогам частини третьої статті 28 <nau://ukr/1058-15¦st28/>

Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»

<nau://ukr/1058-15/> - колегія суддів вважає безпідставними, оскільки

наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком

не є підставою для відмови в реалізації позивачкою конституційної гарантії та

її права на отримання щомісячного підвищення до пенсії, виходячи з розміру

мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»

<nau://ukr/2195-15|st6>

Відповідно

до ст.2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та

інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від

порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження

рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у

спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України

<nau://ukr/254к/96-ВР|st19> встановлено, що правовий порядок в Україні

ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не

передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого

самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах

повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування» <nau://ukr/1058-15> цей Закон, розроблений відповідно до

Конституції України <nau://ukr/254к/96-ВР> та Основ законодавства України

про загальнообов'язкове державне соціальне страхування

<nau://ukr/16/98-ВР>, визначає принципи, засади і механізми

функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування,

призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів

Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців,

бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок

формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів

видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат

застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим

Законом.

Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та

управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків,

призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення

своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на

поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного

фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів

застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення

адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції,

передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Відповідно до п.15 Положення «Про Пенсійний фонд України», Пенсійний фонд

України здійснює свої повноваження через створенні в установленому порядку

територіальні управління

Надання дітям війни соціальної

підтримки є державною програмою соціальної допомоги, яка згідно ст.87

Бюджетного кодексу України відноситься до видатків Державного бюджету, а

Пенсійний фонд України згідно ст.21 Бюджетного кодексу України є розпорядником

бюджетних коштів для здійснення програми соціальної підтримки дітям війни та

відповідно до ч.4 ст.22 Бюджетного кодексу України розробляє план своєї

діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими

актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних

коштів, а також розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та

бюджетні запити і подає їх до Мінфіну України чи місцевому фінансовому органу,

затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нічого рівня (до яких

відноситься і відповідач) та інше.

Таким чином, вищенаведені норми свідчать про те, що

обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачки, передбаченої

ст.6 Закону України  № 2195-IV від 18.11.2004 р. - покладено на

відповідні територіальні управління за місцем проживання позивачки.

Відповідно до глави 4 Бюджетного

кодексу України про бюджетний процес та встановленому у ст.35 Бюджетного

кодексу України порядку розроблення бюджетних запитів, які враховуються при

підготовці проекту Державного бюджету України 

- колегія суддів вважає, що правомірними вважалися б дії відповідача у

разі прийняття ним участі у формуванні Бюджету України, як це передбачено

діючими нормативно-правовими актами, тобто відповідні звернення до Головного

Управління та Пенсійного Фонду України з пропозиціями щодо обсягу бюджетних

коштів, необхідних для його діяльності після надання Конституційним Судом

України роз'яснень щодо неконституційності положень Закону України «Про

Державний бюджет України на 2007 рік» та на наступний бюджетний період. І такої

можливості на погляд колегії суддів відповідач не був позбавлений.

Оскільки функції з призначення,

виплати пенсій, надбавок, підвищень та доплат діючим законодавством покладено

на органи Пенсійного фонду України, тому відповідач по справі заперечуючи проти

адміністративного позову, у відповідності до вимог ч.2 ст.71 КАС України

повинен був доказати правомірність своєї бездіяльності стосовно позивача. Таких

доказів відповідачем не надано.             

Водночас, суд першої інстанції при

вирішенні спору по даній справі не надав належної оцінки встановленому при

розгляді справи факту ухилення відповідача від виконання покладених на нього

державою обов'язків щодо призначення, нарахування та виплати позивачці

підвищення до пенсії у розмірі, визначеному ст.6 Закону України  № 2195-IV від 18.11.2004 р після прийняття

Конституційним Судом України Рішення № 6-рп від 09.07.2007 р. та до кінця  бюджетного року, чим відповідно були порушені

права позивачки

Стосовно початку терміну дії положень рішенням

Конституційного суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, колегія суддів

приймає до уваги абзац другий пункту 2 мотивувальної частини рішення

Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 9 лютого 1999 року, яким визначено,

що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається

з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності,

тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий

акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Суд першої інстанції не звернув

увагу на зміст адміністративного позову ОСОБА_1 та на підставу і направленість

її звернення до адміністративного суду, що відповідно до ч.3 ст.2  та ч.2 ст.11 КАС України, а також  на положення ст.51 і ст.137 КАС України, які

допускають розширене тлумачення терміну «позовна вимога» та

можливість охоплення ним як предмету, так і підстав позову - надавало право

суду (і зобов'язувало) при вирішенні спору та постановленні рішення по справі

вийти за межі позовних вимог з метою повного захисту  прав та інтересів позивачки, дослідити усі

обставини, які мали значення при вчиненні відповідачем дії (бездіяльності) чи

прийнятті рішення. 

Керуючись принципом офіційності та змістовим наповненням

позову ОСОБА_1, спрямованим на захист прав, порушених бездіяльністю

відповідача, колегія суддів вважає за можливе з метою захисту  прав позивачки вийти за межі апеляційної

скарги та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення,

не нарахування та не виплати позивачці у період з 09.07.2007 р. по 31.12.2007

р. підвищення до пенсії у розмірі, встановленого ст.6 Закону

України «Про соціальний захист дітей війни» <nau://ukr/3551-12>

Крім того, помилковим є висновок суду

першої інстанції про відмову ОСОБА_1 у задоволенні частини позову з підстав

пропущення позивачкою процесуального строку звернення до суду за захистом своїх

права.

Вирішуючи питання щодо пропуску строку звернення до суду, суд не  з'ясував 

з  достатньою повнотою причини

його пропуску, не дав їм належної оцінки, а у рішенні не навів обставин, за

наявності яких вважає позовні вимоги ОСОБА_1

підлягаючими задоволенню лише з дня її звернення до суду з

адміністративним позовом.

Прийняті судом першої інстанції до уваги заперечення

відповідача щодо пропуску позивачкою річного строку звернення за судовим

захистом - є недостатніми та непереконливими, оскільки зверненню позивачки до

суду поза межами визначеного Законом річного строку також сприяла і

бездіяльність самого відповідача по справі, який не роз'яснював ОСОБА_1 про її права і не вчиняв

будь-яких дій, направлених на надання належної соціальної підтримки.

Враховуючи похилий вік позивачки та встановлені у 2007 р.

на законодавчому рівні обмеження її прав, а також позицію відповідача щодо

предмету спору, тобто впевненість про відсутність у нього обов'язку призначати,

нараховувати та виплачувати визначене ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р.

підвищення до пенсії позивачки незважаючи на Рішенням

Конституційного суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007

<nau://ukr/v0a6p710-07> і проявлену відповідачем бездіяльність у період з

09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. - колегія

суддів визнає наведені позивачкою в позові обґрунтування причин пропуску строку

її звернення до суду поважними, що є підставою для задоволення вимог позивачки

про поновлення строку звернення до суду.

Встановлений колегією суддів

обов'язок відповідача призначити, донарахувати та виплатити позивачці

підвищення до пенсії за період з 09.07.2007 р. по 31.2.2007 р. узгоджується з

п.2 Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000 р., яким

надано роз'яснення про те, що закони та інші правові акти або їх окремі

положення, визнані рішеннями Конституційного суду України неконституційними, не

підлягають застосуванню як такі, що відповідно до частини другої статті 152

Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом

України рішення про їх неконституційність.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що у Прикінцевих положеннях

Закону України «Про соціальний захист дітей війни» Кабінету Міністрів України

було дано доручення подати до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення

законодавчих актів у відповідність із цим Законом та привести свої

нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити приведення

міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх

нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом. Невиконання Кабінетом

Міністрів України наведених норм Закону не може слугувати підставою для

порушення прав позивачки стосовно належної, гарантованої державою  соціальної підтримки.

Доводи апелянта на відсутність

відповідного фінансування даних видатків, колегія суддів вважає безпідставними,

оскільки незалежно від того, чи визначено в рішенні, висновку Конституційного

Суду України порядок його виконання, відповідні державні органи зобов'язані

діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені

Конституцією та законами України. Тобто, навіть при відсутності належного

фінансування державою даного виду виплат, відповідач був зобов'язаний діяти на

підставі і у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України, і використовувати надані йому повноваження з  метою, з якою ці повноваження надані.

Таким чином, вищенаведені норми

Закону та обставини справи свідчать про відсутність підстав для задоволення

апеляційної скарги.

Разом з тим, постанова суду першої

інстанції повинна бути змінена, оскільки суд першої інстанції правильно

вирішивши по суті справу, помилково при цьому застосував до спірних

правовідносин норми матеріального та процесуального права, а також не вирішив

питання про протиправність бездіяльності відповідача, що відповідно до ст.2 КАС

України віднесено до головного завдання адміністративного судочинства.

Керуючись п.2 ч.1 ст.198, ст.201,

ст.205, ст.207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в

Новомиколаївському районі Запорізької області - залишити без задоволення,

постанову Новомиколаївського районного суду Запорізької області  від 24 грудня 2008 року - змінити, виклавши

резолютивну частину в наступній редакції

Поновити ОСОБА_1 процесуальний строк

звернення до адміністративного суду за захистом прав, порушених бездіяльністю

Управління Пенсійного фонду України в Новомиколаївському районі Запорізької

області у період 2006 року та 2007 року

Визнати протиправною бездіяльність

Управління Пенсійного фонду України в Новомиколаївському районі Запорізької

області в частині не призначення, не донарахування та не виплати ОСОБА_1

підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист

дітей війни» у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 09

липня по 31 грудня 2007 року включно, розрахованого виходячи із розміру мінімальної

пенсії за віком, встановленої на час виплат у липні-грудні 2007 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного

фонду України в Новомиколаївському районі Запорізької області призначити,

донарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, передбаченого ст.6

Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 відсотків

мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року

включно, розрахованого виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком,

встановленої на час виплат у липні-грудні 2007 року.

В частині задоволення позову

ОСОБА_1про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в

Новомиколаївському районі Запорізької області донарахувати на її користь

недоплачене як дитині війни підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків

мінімальної пенсії за віком за 2006 рік та з 01.01.2007 р. до 09.07.2007 р. -

відмовити

         Постанова Дніпропетровського

апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту

проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України

протягом одного місяця  після набрання

законної сили судового рішення апеляційної інстанції.

         Повний текст постанови виготовлено 16

квітня 2009 року.

                    Судді:

                                                                                      Сафронова С.В.  

                                                              Поплавський В.Ю.          

                                                    Уханенко С.А.

                        Копія

відповідає оригіналу

                                   Суддя

Сафронова С.В.