Ухвала

від 25.10.2012 по справі 2а-453/12/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2012 р. Справа № 106229/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів: Сапіги В.П., Яворського І.О.,

з участю секретаря судового засідання: Драбчук М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Рожнятівському районі на постанову Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 06.04.2012 року у справі за позовом приватного підприємства "Сивуля" до Державної податкової інспекції у Рожнятівському районі про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Сивуля" в лютому 2012 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Рожнятівському районі про скасування податкових повідомлень - рішень № 0000042300, № 0000032300, № 0000091700 від 12 січня 2012 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами планової виїзної перевірки приватного підприємства "Сивуля", що проведена Державною податковою інспекцією в Рожнятівському районі та оформлена актом №1517/231/13656357 винесені наступні податкові повідомлення - рішення:

- податкове повідомлення - рішення № 0000042300 від 12 січня 2012 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 32499,00 грн., з яких за основним платежем 30993,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1506,00 грн.;

- податкове повідомлення - рішення № 0000032300 від 12 січня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 19910,00 грн., з яких за основним платежем 18630,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями 1280,00 грн.;

- податкове повідомлення - рішення № 0000091700 від 12 січня 2012 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників в загальному розмірі 2337,00 грн., в тому числі за основним платежем 600,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями 1680,00 грн., а також донараховано пеню за несвоєчасну сплату податку в розмірі 57,00 грн.

З вищевказаними податковими повідомленнями - рішеннями позивач не погоджується вважає їх неправомірними, прийнятими всупереч вимог чинного законодавства, а тому вважає, що їх слід скасувати.

Постановою Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2012 року позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Рожнятівському районі № 0000042300 від 12 січня 2012 року, № 0000032300 від 12 січня 2012 року, та № 0000091700 від 12 січня 2012 року, в частині визначення суми грошового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників за основним платежем в розмірі 450,00 коп., та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 112,00 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаною постановою суду, її оскаржив відповідач державна податкова інспекція у Рожнятівському районі, який покликаючись на те, що вказана постанова винесена при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить постанову Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2012 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ПП "Сивуля" відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що спірні податкові повідомлення - рішення винесені відповідно до вимог чинного законодавства, а відтак підстав для їх скасування немає.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Стосовно податкового повідомлення - рішення №0000042300 від 12 січня 2012 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки приватного підприємства "Сивуля" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 30 вересня 2011 року державною податковою інспекцією в Рожнятівському районі складено Акт від 28.12.2011 року №1517/231/13656357, яким встановлено, що позивачем, в порушення вимог пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 року № 283/97-ВР, із змінами та доповненнями, у першому кварталі 2011 року віднесено до складу валових витрат вартість списаних матеріалів на будівництво виставкового залу на суму 32320,00 грн.

Крім цього, перевіркою показників, відображених у рядку 04.10 Декларацій "Витрати на поліпшення основних фондів та нафтогазових свердловин", за період з 01 жовтня 2008 року по 31 березня 2011 року в сумі 573849,00 грн., встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 04.10 Декларацій "Витрати на поліпшення основних фондів та нафтогазових свердловин" на загальну суму 91651,00 грн., в тому числі за другий квартал 2010 року на 10234,00 грн., за четвертий квартал 2010 року на 13842,00 грн., за перший квартал 2011 року на 67575,00 грн.

Таким чином, як зазначено в Акті перевірки, позивачем включено до складу валових витрат вартість придбаних та списаних будівельних матеріалів, на що не представлено документальне підтвердження того, що ці ТМЦ використано виключно у цілях, що відповідають визначенню терміну "господарська діяльність" згідно з п.1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 року на загальну суму 91651 грн., в тому числі за другий квартал 2010 року на 10234 грн., за четвертий квартал 2010 року на 13842 грн., за перший квартал 2011 року на 67575 грн.

На підставі виявлених порушень відповідачем знято витрати позивача на поліпшення основних фондів за 2010 рік, І квартал 2011 року на загальну суму 91651,00 грн., а також виключено з витрат на придбання товарів вартість списаних матеріалів на будівництво виставкового залу в сумі 32320,00 грн. Як наслідок, відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення № 0000042300 від 12.01.2012 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 32499,00 грн., з яких за основним платежем 30993,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1506,00 грн.

Пунктом 5.1. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.3.2 п. 5.3. ст. 5 цього ж Закону не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Під час розгляду справи апеляційним судом встановлено, що на момент перевірки у ПП "Сивуля" були в наявності усі первинні документи (в тому числі акти списання ТМЦ). Вартість ТМЦ, використаних на будівництво і ремонт (поліпшення) основних засобів вірно відображена в податковому обліку.

Таким чином, апеляційний суд вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що при співставленні даних, відображених в поданих суду актах списання ТМЦ з даними, викладеними в Акті перевірки, окремих актів списання ТМЦ, які б містили суми витрат, що не були б документально підтверджені під час перевірки, зокрема, за другий квартал 2010 року на суму 10234 грн., за четвертий квартал 2010 року на суму 13842 грн., за перший квартал 2011 року на суму 67575 грн., судом не виявлено. Тому, висновки, викладені в Акті щодо не підтвердження документального списання ТМЦ на суму 91651 грн., не обґрунтовуються жодними вихідними даними, які б дали суду можливість визначити, які саме акти списання ТМЦ і на яку суму були предметом перевірки, а які витрати під час перевірки документально не підтверджено.

Також суд першої інстанції правильно встановив той факт, що вартість списаних матеріалів на будівництво виставкового залу в сумі 32320 грн. не вплинула на визначення об'єкту оподаткування за І квартал 2011 року, оскільки при коригуванні витрат, відображених в розрахунку приросту убутку балансової вартості запасів за І квартал 2011 року їх вартість увійшла в суму 140754 грн. - запаси, використані не в господарській діяльності, а допущені та виправлені позивачем помилки в бухгалтерському обліку, виявлені під час перевірки, не є підставою для виключення 32320,00 грн. з витрат на придбання товарів.

Враховуючи наведене, податкове повідомлення - рішення №0000042300 від 12 січня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 32499,00 грн., є необґрунтованим і підлягає скасуванню.

Стосовно податкового повідомлення - рішення №0000032300 від 12 січня 2012 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що перевіркою, яка проводилась відповідачем виявлено заниження податку на додану вартість на суму 18630,00 грн., в тому числі за січень 2010 року на 300,00 грн., за червень 2010 року - на 2047,00 грн., за грудень 2010 року - на 2768,00 грн., за лютий 2011 року - на 6452,00 грн., за березень 2011 року - на 7063,00 грн.

Так, системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, між сумами податкового кредиту підприємства та податкових зобов'язань контрагента з податку на додану вартість встановлено в січні 2010 року розходження по ВКП "Електробудкомплект" в сумі 300,00 грн.

Таким чином, відповідач вважає, що позивачем порушено вимоги п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з п.п. 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги посилання відповідача на те, що розбіжності, встановлені системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, між сумами податкового кредиту позивача та податкових зобов'язань контрагента з податку на додану вартість, за умови наявності належно оформлених первинних бухгалтерських документів, в тому числі податкової накладної, відображення даних податкової накладної в реєстрі податкових накладних за відповідний період, а також відсутність фактів, які б ставили під сумнів товарність операції в цілому, не є підставою для висновків про заниження позивачем податку на додану вартість в розмірі 300,00 грн.

Крім цього, на думку відповідача, позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту суму ПДВ в загальному розмірі 18330,00 грн. від придбаних та списаних на витрати будівельних матеріалів, на що не представлено документальне підтвердження того, що ці ТМЦ використано виключно у цілях, що відповідають визначенню терміну "господарська діяльність" згідно із п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 року, чим порушено пп. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року "Про податок на додану вартість".

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність це будь - яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь - яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Враховуючи те, що оцінюючи підставність визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток суд прийшов до висновку про те, що придбання та списання будівельних матеріалів, підтверджується відповідними документами, а також про те, що ці ТМЦ використано виключно в господарській діяльності позивача, апеляційний суд приходить до переконання про те, що висновок відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість на суму 18330,00 грн. є безпідставним.

Таким чином, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення - рішення № 0000032300 від 12 січня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 18630,00 грн., та визначено штрафні (фінансові) санкції в сумі 1280,00 грн., слід скасувати.

Стосовно податкового повідомлення - рішення № 0000091700 від 12 січня 2012 року, яким позивачу визначено податкові зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб.

Судом першої інстанції вірно встановлено те, що на підставі договору оренди від 02 січня 2011 року, який діяв до 31 грудня 2011 року, ПП "Сивуля" орендувало вантажний транспортний засіб ЗИЛ ММЗ 554 у фізичної особи ОСОБА_2, з щомісячною орендною платою 500 грн.

За результатами перевірки, проведеної відповідачем встановлено, що на порушення пп. 168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України за період з 02.01.2011 року по 30.09.2011 року податок з доходів фізичних осіб з орендної плати у сумі 4000 грн., позивачем не утримувався та не надходив до бюджету. У зв'язку з цим відповідачем донараховано позивачу податок з доходів фізичних осіб в розмірі 600,00 грн., та визначено суму штрафних санкцій в розмірі 150,00 грн.

Статтею 168 Податкового кодексу України визначено порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету.

Так, підпунктами 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 цієї статті, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 01.01.2011 року передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" від 07.07.2011р., з 05 серпня 2011 року доповнено пункт 168.1 статті 168 ПКУ підпунктом 168.1.5 відповідно до якого, Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обов'язок щодо сплати ПДФО за нарахованими, але не виплаченими, оподатковуваними доходами у позивача виник з серпня 2011 року, а відтак вважає вірним розрахунок суми утриманого податку з доходів з фізичних осіб, яка підлягає сплаті позивачем до бюджету - 150,00 грн., та розміру штрафних санкцій за несплату даного податку - 37,50 грн.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції за результатами перевірки встановлено порушення в частині не подання в органи ДПС у строки встановлені ПКУ для податкового кварталу, податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за Формою № 1ДФ., затвердженою наказом Державної податкової служби України № 1020, від 24.12.2010 р. "Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2011 року за №46/18784.

Так, позивач здійснював закупівлю товарів (робіт, послуг) у фізичних осіб -підприємців, однак, нараховані та виплачені доходи по окремих фізичних особах -підприємцях не відображались у звіті за формою 1-ДФ з ознакою "157", а саме: за І квартал 2011 року не включено до звіту 1-ДФ нараховані та виплачені доходи фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3; за III квартал 2011 року не включено до звіту 1-ДФ ОСОБА_4, та ОСОБА_5

Підпунктом б пункту 176.2 ст.176 Податкового кодексу України передбачено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

З огляду на те, що позивач є податковим агентом відносно вищевказаних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, апеляційний суд погоджується з думкою суду першої інстанції по підставність застосування до позивача штрафних санкцій за порушення пункту 176.2 ст.176 Податкового кодексу України.

Також, судом першої інстанції вірно встановлено те, що за порушення пп.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", чинного на момент виникнення порушення, внаслідок несвоєчасного перерахування в бюджет утриманих сум податку на доходи фізичних осіб за травень 2009 року, відповідачем правомірно донараховано пеню в сумі 57,00 грн.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення - рішення № 0000091700 від 12 січня 2012 року слід скасувати в частині визначення суми грошового зобов'зання з податку з доходів найманих працівників за основним платежем в розмірі 450 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 112 грн.

В іншій частині вказане податкове повідомлення - рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, а відтак скасуванню не підлягає.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції правильно і в повному обсязі встановив обставини справи, прийняв обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст.195,196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Рожнятівському районі залишити без задоволення, а постанову Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 06.04.2012р. по справі № 2а-453/12/0970 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя: Р.Б. Хобор

Судді: В.П. Сапіга

І.О. Яворський

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 30.10.2012 року.