Постанова

від 06.11.2012 по справі 17/5026/811/2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2012 р. Справа№ 17/5026/811/2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Ропій Л.М.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Пашковський А. А. - ліквідатор

від відповідача: Слюзар Т. І. - представник за довіреністю № 01/10/12 від 01.10.2012

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіньки»

на рішення господарського суду Черкаської області від 26.06.2012

у справі № 17/5026/811/2012 (суддя Боровик С. С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Барбарис і Ко»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіньки»

про зобов'язання повернути майно із зберігання

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про зобов'язання відповідача повернути зі зберігання сільськогосподарського обладнання, а саме двох сівалок СТВТ-12/8М, 2004 року випуску.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 26.06.2012, повний текст якого складено 26.06.2012, у справі № 17/5026/811/2012 позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведено невиконання відповідачем свого обов'язку по поверненню спірної сільськогосподарської техніки.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіньки» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Черкаської області від 26.06.2012 у справі № 17/5026/811/2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіньки» посилається на те, що при винесенні спірного рішення суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та визнав встановленими не доведені обставини, що мають значення для справи, а саме той факт, що матеріали справи не містять жодних доказів перебування на балансі відповідача спірного майна, яке, за твердженнями позивача, відповідач йому продав, а договір купівлі - продажу зазначеного майна між позивачем та відповідачем та акт приймання -передачі вказаного майна на відповідальне зберігання є фіктивними, оскілки укладались без мети настання реальних правових наслідків та були виготовлені колишніми керівниками позивача та відповідача з метою отримання кредити у ПАТ «Промінвестбанк» під заставу неіснуючого майна.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

На виконання вимог ухвали суду від 16.10.2012, представником позивача в судовому засіданні 06.11.2012 надано для огляду оригінал акту приймання-передачі на відповідальне зберігання від 30.12.2005.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

Предметом позову в цій справі є зобов'язання відповідача повернути зі зберігання сільськогосподарського обладнання, а саме двох сівалок СТВТ-12/8М, 2004 року випуску.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за актом приймання-передачі на відповідальне зберігання від 30.12.2005, який за своєю правовою природою фактично є договором зберігання, передав відповідачу на зберігання спірні сівалки. Строк, на який майно передається на відповідальне зберігання, в акті не визначений, а отже, відповідно до приписів чинного законодавства відповідач має повернути позивачу майно після пред'явлення відповідної вимоги, проте, незважаючи на звернення позивача до відповідача з такою вимогою, спірне майно відповідач позивачу не передав.

Суд першої інстанції визнав позовні вимоги позивача законними та задовольнив позов, з чим колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Як слідує з матеріалів справи, 30.12.2005 позивач та відповідач підписали акт приймання-передачі на відповідальне зберігання (далі Акт), яким погодили, що позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання сільського господарське обладнання, а саме: сівалка СТВТ-12/8М, 2004 року випуску в кількості двох штук, які належать позивачу на підставі договору № 1/09-1 від 26.12.2005 та видаткової накладної №281206 від 28.12.2005 (а.с. 12).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст. 636 ЦК України встановлено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ст. 207 ЦК України:

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 937 ЦК України встановлено, що письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Отже, підписанням Акту позивач та відповідач уклали договір зберігання, за яким відповідач набув зобов'язання зберігати спірне майно, а після закінчення терміну зберігання повернути його позивачеві.

Згідно ч. 1 ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Частиною 2 ст. 938 ЦК України визначено, що якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Враховуючи, що Акт не містить строку зберігання сівалок, за правилами частини другої статті 938 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний зберігати спірне майно до пред'явлення йому позивачем вимоги про його повернення.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2).

Враховуючи відсутність письмової згоди сторін щодо строків повернення відповідачем спірного майна з відповідального зберігання та виходячи з приписів ч. 2 ст. 938 ЦК України, при визначенні вказаного строку слід керуватись приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Як слідує з матеріалів справи, 24.09.2011 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 23/9/6-1 від 23.09.2011 (а.с. 30), в якій просив повернути йому спірну техніку та повідомив, що у випадку невиконання зазначеної вимоги, буде вимушений звернутися до суду з відповідним позовом. На доказ направлення вказаної вимоги позивачем до матеріалів справи залучено копії фіскального чеку № 0065 від 24.09.2011 та повідомлення про вручення поштового відправлення № 2092400027330 з відміткою відповідача про отримання її 28.09.2011 (а.с. 31).

Відповідач на вказану вимогу не відповів, спірне майно позивачу не повернув.

Отже, враховуючи, що згідно приписів ч. 2 ст. 938 ЦК України відповідач мав повернути позивачу спірне майно після отримання вимоги про це, чого ним зароблено не було, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про зобов'язання відповідача передати позивачу майно, а саме: сівалки СТВТ-12/8М, 2004 р.в. в кількості 2-х штук.

Також, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що статті 938 та 953 ЦК України визначають необхідність повернення майна, яке знаходиться на зберіганні, поклажодавцю, не визначаючи, що ця особа має обов'язково бути власником переданого на відповідальне зберігання майна, тому в даному випадку слід виходити з того, що позивач як поклажодавець має право вимагати повернення переданого ним на зберігання згідно Акта майна, а якщо повернення цього майна до позивача (у випадку, якщо позивач не є його власником) порушить права його власника, то останній не позбавлений права звернутися до суду з позовом про витребування майна із незаконного володіння позивача.

Щодо посилань відповідача на те, що матеріали справи не містять доказів перебування на балансі відповідача спірного майна, яке, за твердженнями позивача, відповідач йому продав, а договір купівлі - продажу зазначеного майна між позивачем та відповідачем та акт приймання -передачі вказаного майна на відповідальне зберігання є фіктивними, оскілки укладались без мети настання реальних правових наслідків та були виготовлені колишніми керівниками позивача та відповідача з метою отримання кредити у ПАТ «Промінвестбанк» під заставу неіснуючого майна, слід зазначити таке.

З наявної в матеріалах справи копії договору купівлі-продажу с/г техніки № 1/09-1 від 26.12.2005 (а.с. 52), слідує, що за умовами вказаного договору відповідач зобов'язався передати у власність позивача с/г техніку, в тому числі в дві сівалки СТВТ-12/8м заводські номери 01374 та 01386, рік випуску 2004, а позивач зобов'язався придбати зазначений товар та сплатити його вартість на умовах Договору.

Факт передачі відповідачем позивачу товару за умовами договору купівлі-продажу с/г техніки № 1/09-1 від 26.12.2005 підтверджується копіями акту прийому-передачі до вказаного вище договору від 28.12.2005 та видатковою накладною № 281206 від 28.12.2005 (а.с. 53-54).

Зазначені копії документів на вимогу суду надані ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», якому в подальшому позивач спірне майно передав у заставу за договором застави № 41/4 від 04.04.2006 (а.с. 14-19) в забезпечення своїх зобов'язань за кредитним договором № 41 від 04.04.2006.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи відсутність доказів визнання договору купівлі-продажу с/г техніки № 1/09-1 від 26.12.2005 недійсним, в тому числі і з підстав його фіктивності у встановленому законодавством порядку, колегія суддів виходить з того, що зазначений договір є дійсним.

Колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що він не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом про визнання зазначеного договору недійсним.

Водночас посилання відповідача на те, що за зазначеним договором купівлі-продажу позивач йому кошти не перераховував жодним чином не впливає на дійсність вказаного договору, так само, як і не впливає на його дійсність факт незнаходження на балансі відповідача спірної техніки та відсутність реєстрації за позивачем спірної техніки в інспекції Держтехнагляду.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги те, що сам факт укладення договору купівлі-продажу с/г техніки № 1/09-1 від 26.12.2005 та підписання перелічених вище актів приймання-передачі, видаткової накладної та Акту сторонами які їх підписали (як позивачем так і відповідачем) не заперечується, і, на виконання вимог ухвали суду від 16.10.2012, представником позивача в судовому засіданні 06.11.2012 надано для огляду оригінал Акту.

Крім того, колегія суддів враховує, що інша сільськогосподарська техніка, яка також, як і спірні сівалки, є предметом купівлі-продажу за вищезгаданим договором № 1/09-1 купівлі-продажу с/г техніки № 1/09-1 від 26.12.2005 (а.с. 52) та предметом застави за договором застави № 41/4 від 04.04.2006, а саме оприскувач ОП-2000 з насосом Аnnovi Reverberi АR135ДР, при проведенні виконавчих дій по зверненню стягнення на належне позивачу майно на користь ПАТ «Промінвестбанк» було реалізовано, а кошти перераховані банку в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 41 від 04.04.2006 (а.с. 132-139, т. 1).

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіньки» задоволенню не підлягає, рішення господарського суду Черкаської області від 26.06.2012 у справі № 17/5026/811/2012 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіньки».

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіньки» на рішення господарського суду Черкаської області від 26.06.2012 у справі № 17/5026/811/2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Черкаської області від 26.06.2012 у справі №17/5026/811/2012 залишити без змін.

3. Повернути до господарського суду Черкаської області матеріали справи №17/5026/811/2012.

Повний текст постанови складено: 12.11.2012

Головуючий суддя Калатай Н.Ф.

Судді Баранець О.М.

Ропій Л.М.