Ухвала

від 12.11.2012 по справі 50/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

12 листопада 2012 р. № 50/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Плюшка І.А., суддів:Владимиренко С.В., Демидової А.М., Мирошниченка С.В., Шевчук С.Р., розглянувши заяву Ерсте Банк Остеррайхішен Шпаркассен АГ про перегляд Верховним Судом України постановиВищого господарського суду України від 24.04.2012 у справі№ 50/14 за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Верховної Ради України доЕрсте Банк Остеррайхішен Шпаркассен АГ Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" провизнання недійсним договору іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2011 у справі №50/14 залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2012 позовні вимоги задоволено частково визнано недійсними договір іпотеки та поруки земельної ділянки та договір про задоволення вимог іпотекодержателя щодо земельної ділянки. В частині позовних вимог про зобов'язання відповідача 1 повернути Верховній Раді України спірну земельну ділянку відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2012 у справі №50/14 постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2012 залишено без змін.

Ерсте Банк Остеррайхішен Шпаркассен АГ звернулось до Вищого господарського суду України із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 24.04.2012 у справі №50/14, в якій просить скасувати зазначену постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заяву з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 15.08.2011 у справі №38/428, від 24.11.2009 у справі №6/22-08-441, від 05.07.2011 у справі №11/168-10 мотивовано неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України статей 203, 207, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Разом з тим, заявником подано клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для звернення із заявою, яке колегія суддів визнає таким, що підлягає задоволенню.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана, з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

При вирішенні питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України враховується сукупність усіх наявних складових ознак неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Зі змісту постанов Вищого господарського суду України від 15.08.2011 у справі №38/428 та від 24.11.2009 у справі №6/22-08-441, на які заявник посилається, та постанови суду касаційної інстанції, про перегляд якої він просить, вбачається, що судові рішення в цих справах прийнято в залежності від встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

У постанові від 24.04.2012 у справі №50/14, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі Верховної Ради України в частині визнання недійсними договорів іпотеки та поруки земельної ділянки; договору про задоволення вимог іпотекодержателя щодо земельної ділянки, оскільки рішеннями у інших господарських справах (які залишені без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій), встановлено, що в момент переходу до Іпотекодержателя (відповідача-1) права власності на спірну земельну ділянку, визнано недійсними рішення Київської міської ради, яким Іпотекодавцю (відповідачу-2) передано спірну земельну ділянку та договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки, укладений відповідачем-2 та Київською міською радою, а також визнано саме за Верховною Радою України право користування спірною земельною ділянкою.

Водночас у постанові від 15.08.2011 у справі №38/428, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції, виходячи з встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, визнав обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції щодо:

- визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки від 01.03.2007, з огляду на те, що Київська міська рада (відповідач-1) незаконно розпорядилася спірною земельною ділянкою, яка належала до державної власності, оскільки рішення відповідача-1, на підставі якого був укладений вказаний договір, було визнано недійсним Київським апеляційним адміністративним судом;

- відмови у визнанні недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.02.2008, укладеного між ТОВ „Торговий дім "Фенікс" та ТОВ "Мегаполісжитлобуд" (відповідачем-2), оскільки не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину, а отже в даному випадку, майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.

У постанові від 24.11.2009 у справі №6/22-08-441 скасовуючи рішення та постанову судів попередніх інстанцій та відмовляючи в позові про визнання недійсним договору купівлі-продажу (в частині що стосується доводів заявника), суд касаційної інстанції виходив з того, що права особи (позивача), яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача (відповідача) з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України, оскільки такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статті 388 ЦК України.

Проаналізувавши зміст постанови, про перегляд якої подано заяву, та наведених постанов, колегія суддів встановила, що при вирішенні спорів в цих справах судами встановлені та враховані різні обставини, що призвело до прийняття різних за змістом судових рішень. Тобто судові рішення в цих справах прийнято судом касаційної інстанції і, відповідно, застосовано норми матеріального права в залежності від встановлених судами фактичних обставин справ з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Крім того ознайомившись зі змістом постанови Вищого господарського суду України від 05.07.2011 у справі №11/168-10, на яку посилається заявник як на доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів встановила, що судом касаційної інстанції були скасовані судові рішення попередніх інстанцій, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Колегія суддів зазначає, що прийняття судом касаційної інстанції постанови про скасування судових рішень господарських судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не є остаточним вирішенням спору у справі, а тому на відповідну постанову не може здійснюватись посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 111 16 цього Кодексу.

Таким чином, постанова Вищого господарського суду України від 05.07.2011 у справі №11/168-10 не є доказом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах.

З огляду на викладене вище колегія суддів дійшла висновку про відсутність ознак, визначених статтею 111 16 ГПК України в якості підстав для допуску справи №50/14 до провадження Верховного Суду України.

Керуючись статтями 86, 111 16 , 111 21 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

Відмовити Ерсте Банку Остеррайхішен Шпаркассен АГ у допуску справи №50/14 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяІ. Плюшко Судді:С. Владимиренко А. Демидова С. Мирошниченко С. Шевчук KAСАЦІЯ до ВСУ (03.14.04 - розгляд)