Постанова

від 27.11.2012 по справі 18/605/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2012 р. Справа № 18/605/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Коробенка Г.П., Куровського С.В. - доповідача, за участю: представника ДПІ у Дніпровському районі м. Києва -Колодяжної Л.В., арбітражного керуючого Гапоненка Р. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві

касаційну скаргуАрбітражного керуючого Гапоненка Романа Івановича на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 16.10.2012 у справі№18/605/12 господарського суду Харківської області за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Сінтекс Ко" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Вікар" провизнання банкрутом,

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 09.04.2012 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікар" за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Сінтекс Ко" на підставі ст.52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Постановою господарського суду Полтавської області від 03.05.2012 у справі №18/605/12 (суддя: Іванко Л.А.) визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Гапоненка Р.І..

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.10.2012 у справі №18/605/12 (судді: Фоміна В.О., Крест'янінов О.О., Білоусова Я.О.) постанову господарського суду Полтавської області від 03.05.2012 скасовано, провадження у справі припинено.

В касаційній скарзі арбітражний керуючий Гапоненко Роман Іванович просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, постанову суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 4 1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до ч.3 ст.6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" неплатоспроможністю в розумінні зазначеного Закону визнається неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Вищезазначені документи не можуть бути надані суду після порушення справи, оскільки на відміну від позовного провадження, порушення справи про банкрутство тягне за собою ряд правових наслідків.

Визнаючи боржника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікар" банкрутом, суд першої інстанції виходив з того, що безспірні кредиторські вимоги ініціюючого кредитора складають 317 940, 54 грн., які підтверджені рішенням Третейського суду Асоціації "Гапоненко Роман і партнери" від 08.09.2011, а згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікар" відсутнє за місцем знаходження, що є підставою для визнання боржника банкрутом на підставі ст.52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Харківський апеляційний господарський суд не погодився з висновками господарського суду першої інстанції, скасував постанову від 03.05.2012 та припинив провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, оскільки постанова суду першої інстанції вимогам чинного законодавства не відповідає.

Частиною 1 ст.52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, зазначеною нормою передбачена наявність умов, які можуть бути підставами визнання боржника банкрутом за ознаками ст.52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Тобто, враховуючи вимоги ст.52 цього Закону, в якості підстави ініціювання справи про банкрутство боржника, за заявою будь-кого з суб'єктів підприємницької діяльності, може бути доведений належними доказами факт відсутності за місцезнаходженням.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 №755-1V місцезнаходження юридичної особи це -адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Частинами 1, 2 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що відомості про юридичну особу включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами держреєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно закону; при цьому до Єдиного держреєстру вносяться, зокрема, відомості щодо місцезнаходження, відомості про органи управління юридичної особи та такі відомості вважаються достовірними згідно з ч.1 ст.18 цього Закону та можуть бути використані у справі з 3-ю особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до ст.93 ЦК України (у редакції законів України від 03.03.2005 р. N 2452-IV, від 02.12.2010 р. N 2756-VI) місцезнаходження юридичної особи є фактично місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльності юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснюється управління та обліку.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 02.03.2012 державним реєстратором внесено інформацію щодо відсутності юридичної особи -ТОВ "Вікар" за адресою: 36000, Полтавська обл., м. Полтава, Октябрський р-н, вул. Леніна, буд. 16, кв.10 (а.с. 24, т.1).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, установчі документи ТОВ "Вікар" в матеріалах справи відсутні, відповідно вони не досліджувались судом першої інстанції з метою з'ясування питання про те, який орган або особа уповноважений виступати від імені ТОВ "Вікар", де його адреса, а відтак і місцезнаходження боржника.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 02.03.2012 засновниками (учасниками) боржника є Приватне підприємство Студія "Євакс-Біс", яке знаходиться за адресою: 03058, м. Київ, Солом'янський район, вул. Лебедєва - Кумача, буд 5, кв.6, 34714155, (розмір внеску до статутного фонду -700 000, 00 грн.), керівником юридичної особи зазначено Кальянова Ігоря Володимировича.

Тобто, суд апеляційної інстанції, врахувавши в сукупності всі докази у справі прийшов до обгрунтованого висновку, що факт відсутності ТОВ "Вікар" або його керівних органі за місцезнаходженням в розумінні ст. 93 Цивільного кодексу України спростовується саме витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Крім того, статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Як зазначено в Законі України "Про третейські суди" третейський суд - це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та (або) юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності і не є здійсненням правосуддя.

Виходячи з положень ст. ст. 55, 64, 124 Конституції України, аналізуючи зміст Закону України "Про третейські суди" та ст. 1 ГПК України, третейський суд як недержавний орган за цим Законом має повноваження вирішення спорів лише тих сторін, якими укладено угоду (прийнято рішення) про передачу спору на розгляд третейського суду, і ці повноваження третейського суду не поширюються на спори, в яких, крім цих осіб, сторонами є інші особи, які не були сторонами третейської угоди, або спори, які стосуються прав і обов'язків інших осіб, що не є сторонами третейської угоди.

Таким чином, зважаючи на зазначені положення та принцип добровільності утворення третейського суду, обов'язковість рішення третейського суду лише для сторін третейської угоди і не може свідчити про безспірність кредиторських вимог в розумінні ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Враховуючи наведене, Харківський апеляційний господарський суд прийшов до законного та обгрунтованого висновку щодо припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду апеляційної інстанції, які викладені в оскаржуваній постанові.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Арбітражного керуючого Гапоненка Романа Івановича - залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.10.2012 у справі №18/605/12 - залишити без змін.

Головуючий Ткаченко Н.Г.

Судді Коробенко Г.П.

Куровський С.В.