Постанова

від 03.12.2012 по справі 12/059-12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2012 р. Справа № 12/059-12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКота О.В. суддівКролевець О.А. Попікової О.В. за участю представників: від позивача:Зубков С.С. -за дов. від 01.09.2012р. від відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Росіо" на рішення господарського суду Київської області від 25.07.2012р. та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 27.09.2012р. у справі№ 12/059-12 господарського суду Київської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Астрафлекс Плюс" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Росіо" простягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Астрафлекс Плюс" (далі -позивач, ТОВ "Астрафлекс Плюс") звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Росіо" (далі -відповідач, ТОВ "Росіо") про стягнення 149 474,74 грн. заборгованості, 3 822,06 грн. трьох процентів річних, 18 743,17 грн. пені.

В заяві від 25.07.2012р. позивач збільшив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача 139 474,74 грн. основного боргу, 4 153,73 грн. трьох процентів річних, 20 401,50 грн. пені.

Рішенням господарського суду Київської області від 25.07.2012р. (суддя Грабець С.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2012р. (головуючий суддя Шапран В.В., судді Андрієнко В.В., Буравльов С.І.), позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 139 474,74 грн. основного боргу, 3 929,56 грн. трьох процентів річних, 7 756,36 грн. пені. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду обґрунтовані приписами статей 11, 525, 526, 530, 549, 625, 655 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 193, 202, 217, 230, 231, 263 Господарського кодексу України, з огляду на встановлення факту несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання за договором купівлі-продажу від 30.05.2011р. № 16-11 щодо оплати вартості отриманого від позивача товару.

Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статей 627, 628, 629 Цивільного кодексу України, статей 5, 6 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, скаржник наголошує на недотриманні позивачем процедури досудового врегулювання спору між сторонами у справі, у зв'язку з чим позовні вимоги є передчасними.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 30.05.2011р. між ТОВ "Астрафлекс Плюс" (виконавець) та ТОВ "Росіо" (замовник) укладено договір купівлі-продажу № 16-11 (далі -договір), у відповідності до умов якого виконавець зобов'язується поставити замовнику, а замовник -своєчасно оплатити та прийняти на умовах даного договору пакувальний матеріал з друком (товар), структура, матеріал, кількість, строки поставки та вартість якого обумовлюється у специфікаціях, які складаються окремо на кожну партію товару.

Згідно з пунктами 2.1., 2.2. договору, замовник перераховує грошові кошти на поточний рахунок виконавця у розмірі 70 відсотків від вартості партії товару, що вказана у відповідній специфікації, протягом трьох банківських днів з моменту підписання відповідної специфікації. Залишкову частину суми, вказаної у специфікації, замовник зобов'язується оплатити шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом трьох банківських днів з моменту поставки товару на склад виконавця.

В пункті 4.4. договору передбачено, що, враховуючи технологічні особливості виробництва, фактична кількість партії товару може бути змінена в рамках ± 10 % від кількості товару, вказаного у відповідній специфікації.

Відповідно до пункту 9.4. договору, сторони у відповідній специфікації можуть домовитися про інші умови виконання замовлення на товар. В такому випадку для визначення прав та обов'язків сторін діють умови, що вказані у специфікації та які розповсюджуються виключно на партію товару, яка обумовлена у специфікації.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, між сторонами були підписані специфікації від 07.06.2011р. №№ 1, 2, від 29.07.2011р. № 3, від 16.09.2011р. № 4, від 24.11.2011р. №№ 5, 5/1, 7, 8, від 23.12.2011р. № 9, від 10.04.2012р. №№ 10, 11 до договору від 30.05.2011р. № 16-11.

Відповідно до пунктів 2.1., 2.2. вказаних специфікацій, позивач зобов'язався поставити товар на склад у м. Славутич протягом 14 робочих днів після отримання 50 відсотків передоплати згідно з пунктом 2.1. договору від 30.05.2011р. № 16-11 та надання відповідачем затвердженого оригінал-макету. В свою чергу, відповідач зобов'язався оплатити залишкову частину суми, вказаної у специфікації з врахуванням толерантності, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту поставки товару на склад відповідача у м. Славутич.

Зобов'язанням, згідно статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказані норми кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач на виконання умов договору від 30.05.2011р. № 16-11 з урахуванням специфікацій до нього поставив відповідачу товар на загальну суму 377 379,00 грн., що підтверджується видатковими накладними від 23.06.2011р. № 69, від 04.07.2011р. № 73, від 16.08.2011р. № 93, від 11.10.2011р. № 114, від 20.12.2011р. № 127, від 10.01.2012р. № 1, від 18.04.2012р. № 27, а також надав послуги по виготовленню кліше на суму 1 512,00 грн., що підтверджується актом надання послуг від 16.08.2011р. № 94. У свою чергу, відповідач повернув позивачу частину товару на загальну суму 19 101,26 грн., що підтверджується накладними на повернення товару від 17.01.2012р. №№ 1, 2, а іншу частину товару оплатив частково в розмірі 220 315,00 грн., у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 139 474,74 грн.

Порушенням зобов'язання, згідно статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 3 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 7.4. договору від 30.05.2011р. № 16-11 сторонами передбачено, що за порушення строків оплати, передбачених даним договором, замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми фактичної заборгованості за кожен день прострочення, починаючи з дня, наступного за днем настання строку оплати.

За приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене та зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, судова колегія погоджується з законними висновками судів стосовно наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 139 474,74 грн. основного боргу, 3 929,56 грн. трьох процентів річних, 7 756,36 грн. пені. В іншій частині позовних вимог місцевим судом обґрунтовано відмовлено через помилковість розрахунку позивача заявлених до стягнення сум пені та трьох процентів річних.

Доводи скаржника стосовно недотримання позивачем процедури досудового врегулювання спору між сторонами у справі, встановленої в статтях 5, 6 Господарського процесуального кодексу України та в пункті 8.1. договору від 30.05.2011р. № 16-11, не можуть визнаватися підставою для відмови в позові, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 8.1. договору від 30.05.2011р. № 16-11, усі розбіжності та спори, що можуть виникнути в процесі виконання даного договору, вирішуються шляхом переговорів, якщо сторони не приходять до загальної згоди, усі розбіжності та спори вирішуються в порядку, передбаченому діючим законодавством.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002р. № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже, вирішення спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, встановлення у статтях 5, 6 Господарського процесуального кодексу України та пункті 8.1. договору від 30.05.2011р. № 16-11 вимог щодо попереднього досудового врегулювання господарського спору не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом безпосереднього звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості і санкцій за порушення умов зобов'язання.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позову і фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин, що в силу положень статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Росіо" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Київської області від 25.07.2012р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2012р. у справі № 12/059-12 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Кот

Судді: О.А. Кролевець

О.В. Попікова